Ухвала
01 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 947/15643/24
провадження № 61-11455зно26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», ОСОБА_2 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Одісей-55», про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «МТБ Банк», ОСОБА_2 , третя особа - ОСББ «Одісей-55», про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув позивачу.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 23 квітня 2025 року викладені в апеляційній скарзі причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2025 року визнав неповажними, апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків, для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із зазначенням інших поважних причин для поновлення такого строку з наданням відповідних доказів.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2025 року викладені в заяві ОСОБА_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2025 року визнав неповажними та відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Верховний Суд ухвалою від 27 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 травня 2025 року, до якої включені заперечення на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у цій справі.
Верховний Суд постановою від 10 вересня 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовив. Касаційні скарги ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 травня 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року залишив без змін.
Верховний Суд ухвалою від 14 жовтня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 травня 2025 року, ухвалу Верховного Суду від 27 червня 2025 року та постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 рок у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовив. Відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 07 березня 2025 року, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2025 року, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 березня 2025 року, ухвали Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2025 року, ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 травня 2025 року, ухвалу Верховного Суду від 27 червня 2025 року, постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року та ухвалу Верховного Суду від 14 жовтня 2025 року у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2026 року відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у цій справі.
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд ухвали Одеського апеляційного суду від 23 травня 2025 року за нововиявленими обставинами.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2026 року відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Одеського апеляційного суду від 23 травня 2025 року за нововиявленими обставинами.
Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2026 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року у цій справі.
17 червня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду заяву про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами.
Верховний Суд ухвалою від 18 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами повернув заявнику.
06 липня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» вдруге надіслав до Верховного Суду заяву про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами.
Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами повернув заявнику.
31 серпня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» втретє надіслав до Верховного Суду заяву про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами вирішує суддя-доповідач (частина друга статті 427 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 425 ЦПК України встановлено, що заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Відповідно до зазначених вимог закону переглянуті за нововиявленими обставинами можуть бути лише ті рішення суду касаційної інстанції, якими судове рішення було змінено або ухвалено нове судове рішення.
Верховний Суд не є судом, який у цій справі ухвалював своє судове рішення, змінював або скасовував судове рішення попередніх інстанцій, оскільки ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження.
Отже, ухвала Верховного Суду від 02 квітня 2026 року, відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України не є рішенням, постановою або ухвалою суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили та можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Відповідно до положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права, повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Тобто процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту, тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою, укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (частина друга статті 44 ЦПК України).
За змістом зазначеної частини цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами не є вичерпним.
Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Крім цього частина четверта цієї ж статті передбачає, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Тобто суд зобов`язаний виявляти зловживання сторонами своїми процесуальними правами та протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи.
Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Також, Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21 вказав на те, що зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17).
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України» неодноразово наголошував на тому, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.
ОСОБА_1 вже двічі звертався до Верховного Суду із заявою про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами у цій справі і ухвалами від 18 червня 2026 року та 28 липня 2026 року Верховний Суд заяви повернув заявнику.
Ухвали від 18 червня 2026 року та 28 липня 2026 року Верховний Суд мотивував тим, що ухвала Верховного Суду від 02 квітня 2026 року не є рішенням, яким закінчено розгляд справи та яке прийнято за результатами вирішення спору по суті, тому така ухвала не може бути предметом перегляду за нововиявленими обставинами відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України.
У серпні 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» втретє звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами у цій справі.
Ці обставини дають достатні підстави вважати, що неодноразово подаючи заяви про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами, яка не є об`єктом такого перегляду, ОСОБА_1 фактично намагається змусити Верховний Суд скасувати цю ухвалу і відкрити касаційне провадження у справі № 947/15643/24.
Така свідома процесуальна поведінка ОСОБА_1 є проявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами, що суперечить основним засадам (принципам) цивільного судочинства та його завданню.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати неодноразове подання ОСОБА_1 заяви про перегляд ухвали Верховного Суду за нововиявленими обставинами, яка не є об`єктом такого перегляду, і яка вже вирішена Верховним Судом, зловживанням процесуальним правом та повернути йому цю заяву відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України.
За частиною четвертою статті 44 ЦПК України суд зобов`язаний вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи визначені цим Кодексом.
Верховний Суд звертає увагу ОСОБА_1 на необхідність належного користування процесуальними правами учасника судового процесу та попереджує її, що подальше зловживання цими правами може мати наслідком застосування до неї заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
З урахуванням наведеного, не підлягають окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 , викладені в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Підстав для самовідводу судді-доповідача Зайцева А. Ю. в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК України, не встановлено.
Керуючись статтями 44, 260, 423, 425, 427 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Верховного Суду від 02 квітня 2026 року за нововиявленими обставинами повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев