Справа № 127/16170/26
Провадження № 22-ц/801/2147/2026
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року Справа № 127/16170/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
з участю секретаря судового засідання Козюми Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Антонюка В. В. від 02 липня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення: 06 липня 2026 року) про визнання неправомірними дій та бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні № 76652539,
встановив:
В червні 2026 року ОСОБА_1 через свою представницю - адвокатку Тетеву-Родюк І. О. звернувся до суду з цією скаргою, за якою просив:
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Савіної К. М. щодо невиконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року у справі № 127/16170/26;
- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо подальшого застосування заходів примусового виконання після виконання ухвали суду від 25 травня 2026 року та після повного погашення боржником заборгованості у сумі 40 351 грн 67 к.;
- зобов`язати державного виконавця усунути порушення прав боржника шляхом приведення виконавчого провадження № 76652539 у відповідність до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року;
- зобов`язати державного виконавця зняти (скасувати) арешт коштів боржника, накладений відповідно до постанови від 20 травня 2026 року;
- зобов`язати державного виконавця зняти (скасувати) арешт майна боржника, накладений відповідно до постанови від 19 травня 2026 року;
- зобов`язати державного виконавця зняти (скасувати) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, застосоване відповідно до постанови від 20 травня 2026 року;
- зобов`язати державного виконавця зняти (скасувати) тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, застосоване відповідно до постанови від 19 травня 2026 року;
- зобов`язати державного виконавця зняти (скасувати) тимчасове обмеження боржника у праві користування зброєю, застосоване відповідно до постанови від 19 травня 2026 року;
- зобов`язати державного виконавця зняти (скасувати) тимчасове обмеження боржника у праві полювання, застосоване відповідно до постанови від 19 травня 2026 року;
зобов`язати державного виконавця виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.
На обґрунтування доводів скарги покликався на те, що на виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Перший ВДВС у м. Вінниці) перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа про стягнення аліментів. У межах цього виконавчого провадження державним виконавцем розраховано заборгованість зі сплати аліментів, яка за період з 05 листопада 2015 року по 31 жовтня 2022 року склала 360 895 грн 98 к. У зв`язку із цим державним виконавцем було вжито заходів примусового виконання рішення, зокрема: накладено арешт на майно та кошти боржника, винесено постанови про встановлення тимчасових обмежень у його правах, а також внесено відомості до Єдиного реєстру боржників.
Водночас ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року у справі № 127/16170/26 вжито заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення заборгованості зі сплати аліментів за період з 05 листопада 2015 року по 31 жовтня 2022 року до набрання рішенням суду у справі законної сили.
Зазначав, що після постановлення зазначеної ухвали він звернувся до державного виконавця із заявою про її виконання та вчинення дій, направлених на приведення виконавчого провадження у відповідність до судового рішення.
На виконання ухвали суду державним виконавцем здійснено перерахунок заборгованості та визначено, що сума, яка підлягає примусовому стягненню, без урахування зупиненого стягнення, становить 40 351 грн 67 к. Вказану суму аліментної заборгованості ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжними документами та не оспорюється сторонами.
Незважаючи на це державний виконавець ухилився від скасування накладених арештів на майно та кошти боржника, не скасував постанови про встановлення тимчасових обмежень у правах, не виключив відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників та не вчинив дій щодо припинення інших заходів примусового виконання рішення.
Зазначав, що із постановленням ухвали про забезпечення позову сума заборгованості у розмірі 360 895 грн 98 к. набула статусу спірної, а примусове стягнення щодо неї було судом заборонено. Таким чином після повного погашення належної до сплати суми заборгованості у розмірі 40 351 грн 67 к. правові підстави для подальшого застосування заходів примусового виконання рішення та існування процесуальних обмежень стосовно боржника відсутні.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 липня 2026 року скаргу задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Савіної К. М. щодо невиконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року у справі № 127/16170/26.
Визнано неправомірними дії державного виконавця щодо подальшого застосування заходів примусового виконання після виконання ухвали суду від 25 травня 2026 року та після повного погашення боржником заборгованості у сумі 40 351 грн 67 к.
Зобов`язано державного виконавця усунути порушення прав боржника шляхом приведення виконавчого провадження № 76652539 у відповідність до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року.
Зобов`язано державного виконавця зняти (скасувати) арешт коштів боржника, накладений відповідно до постанови від 20 травня 2026 року.
Зобов`язано державного виконавця зняти (скасувати) арешт майна боржника, накладений відповідно до постанови від 19 травня 2026 року.
Зобов`язано державного виконавця зняти (скасувати) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, застосоване відповідно до постанови від 20 травня 2026 року.
Зобов`язано державного виконавця зняти (скасувати) тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, застосоване відповідно до постанови від 19 травня 2026 року.
Зобов`язано державного виконавця зняти (скасувати) тимчасове обмеження боржника у праві користування зброєю, застосоване відповідно до постанови від 19 травня 2026 року.
Зобов`язано державного виконавця зняти (скасувати) тимчасове обмеження боржника у праві полювання, застосоване відповідно до постанови від 19 травня 2026 року.
Зобов`язано державного виконавця виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що після постановлення ухвали про забезпечення позову спірна сума заборгованості за аліментами у розмірі 360 895 грн 98 к. втратила статус такої, що підлягає примусовому стягненню. Оскільки боржник повністю сплатив залишок боргу, у виконавчому провадженні не залишилося заборгованості для примусового виконання. Суд дійшов висновку про формальний характер дій державного виконавця, який обмежився проведенням нового розрахунку та неправомірно зберіг арешти і обмеження прав боржника, чим порушив принцип пропорційності та позбавив судове рішення правового змісту. Суд першої інстанції визнав дії та бездіяльність державного виконавця неправомірними і зобов`язав його скасувати всі накладені арешти, обмеження, а також виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників.
В апеляційній скарзі Перший ВДВС у м. Вінниці, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 липня 2026 року скасувати і постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що ухвала про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчих дій не належить до вичерпного переліку підстав для автоматичного зняття арешту з майна боржника чи скасування тимчасових обмежень. Посилання боржника на те, що сума заборгованості у розмірі 360 895 грн 98 к. втратила свій статус та стала спірною, є помилковим, тому що суд нового розміру боргу не визначав.
Вказував, що відповідно до правових позицій Верховного Суду та Інструкції з організації примусового виконання рішень зупинення виконавчих дій лише обмежує подальше стягнення, але не скасовує раніше вжитих забезпечувальних заходів. Оскільки виконавець повністю зупинив вчинення дій щодо стягнення вказаної суми, порушень прав боржника допущено не було, а його скарга є безпідставною.
Представниця ОСОБА_1 - адвокатка Тетева-Родюк І. О. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права відповідно до встановлених судом обставин справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Суд установив, що в провадженні Першого ВДВС у м. Вінниці перебуває виконавче провадження № 76652539 щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
19 травня та 20 травня 2026 року державним виконавцем Савіною К. М. у зазначеному виконавчому проваджені винесені постанови про застосування до боржника заходів примусового виконання, зокрема: постанову про арешт майна боржника; постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування зброєю; постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; постанову про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржника; постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Підставою для застосування вказаних заходів стала заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 402 385 грн 31 к.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року у справі № 127/16170/26 зупинено проведення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості зі сплати аліментів за період з 05 листопада 2015 року по 31 жовтня 2022 року у сумі 360 895 грн 98 к.
На виконання вимог цієї ухвали державним виконавцем проведено перерахунок заборгованості та визначено, що сума заборгованості, яка підлягає сплаті після виключення із розрахунку заборгованості, стягнення якої зупинено судом, становить 40 351 грн 67 к.
Боржник повністю погасив заборгованість у розмірі 40 351 грн 67 к., що підтверджено платіжними документами та не оспорюється сторонами.
Згідно з частиною першою статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Обов`язковості виконання рішень є також засадою (основним принципом) виконавчого провадження (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з моменту постановлення ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року про забезпечення позову у справі № 127/16170/26, якою було зупинено проведення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості зі сплати аліментів у сумі 360 895 грн 98 к., вказана сума втратила статус заборгованості, яка підлягає примусовому стягненню в межах виконавчого провадження № 76652539, та набула статусу спірної суми, правовий режим якої вирішується у судовому порядку.
Вказаний висновок узгоджується з імперативними вимогами статті 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень. Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення має на меті тимчасово виключити відповідну суму з обсягу примусового виконання до вирішення спору по суті. Зворотне тлумачення, якого дотримується Перший ВДВС у м. Вінниці, позбавляє ухвалу суду про забезпечення позову її практичного змісту та ефективності.
Правове значення цього висновку полягає в тому, що для цілей застосування пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким підставою для зняття арешту є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів та частини дев`ятої статті 71 цього ж Закону, яка пов`язує застосування тимчасових обмежень боржника у правах та перебування відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників виключно з наявністю заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, врахуванню підлягала виключно сума 40 351 грн 67 к.
Оскільки суму заборгованості у розмірі 40 351 грн 67 к., визначену самим державним виконавцем після здійснення перерахунку на виконання ухвали суду, боржник погасив у повному обсязі, у виконавчому провадженні відсутня заборгованість, яка підлягає примусовому стягненню.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що зупинення виконавчих дій не є підставою для скасування арештів та обмежень.
За змістом частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Тобто арешт майна є виключно заходом забезпечення виконання рішення, а не заходом покарання чи юридичної відповідальності боржника.
Мета арешту полягає в тому, щоб гарантувати реальну сплату тієї заборгованості, яка підлягає примусовому стягненню. Арешт не може існувати самостійно, якщо відсутній самий предмет забезпечення - борг, який підлягає примусовому виконанню.
Оскільки стягнення суми 360 895 грн 98 к. зупинено ухвалою суду, а заборгованість у розмірі 40 351 грн 67 к. повністю погашена боржником, то у виконавчому провадженні відсутній борг, який підлягає примусовому стягненню.
За таких обставин зберігання чинності накладених арештів, обмежень у правах та запису в Єдиному реєстрі боржників свідчить про формальний підхід і неправомірну бездіяльність державного виконавця.
Враховуючи, що легітимна мета примусового виконання рішення суду в частині заборгованості, яка підлягала стягненню, була повністю досягнута шляхом її сплати боржником, подальше збереження щодо нього вказаних обтяжень втратило будь-яку правову підставу, порушує справедливий баланс інтересів сторін (fair balance) та становить надмірний і непропорційний тягар для боржника, що є прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Sporrong and Lonnroth v. Sweden», «Immobiliare Saffi v. Italy» та «Hornsby v. Greece».
Отже доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального та процесуального права і не містять підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 липня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Повний текст судового рішення виготовлено 01 вересня 2026 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. В. Ковальчук
Т. М. Шемета