Справа № 420/31427/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця за період служби,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, в якому позивач, з урахуванням ухвали від 17.03.2026, просить суд:
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення (заробітну плату) як матеріальну шкоду за період служби з 20.05.2023 по 13.06.2024 включно у розмірі 212670,06 грн., заподіяну в результаті застосування пункту 2 постанови КМУ № 481 від 12 травня 2023 року, що був визнаний протиправним та нечинним;
стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення (заробітну плату) як матеріальну шкоду за період служби з 14.06.2024 по 11.06.2025 включно у розмірі 351314,66 грн., заподіяну в результаті застосування пункту 2 постанови КМУ № 481 від 12 травня 2023 року, що був визнаний протиправним та нечинним.
Стислий виклад позиції позивача
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.07.2021 до 13.06.2024 та у Військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України з 14.06.2024 до 11.06.2025.
Представник позивача вказує, що з 20.05.2023, тобто з дня набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, відповідачі обчислювали розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення на тарифний коефіцієнт не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а фіксованої величини 1762 грн, унаслідок чого він недоотримав грошове забезпечення.
Представник позивача наголошує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 визнано протиправним та нечинним, а тому, на його переконання, позивач має право на відшкодування шкоди, завданої застосуванням цього акта, на підставі статті 1175 Цивільного кодексу України та статті 56 Конституції України, незалежно від вини посадових і службових осіб.
У позові зазначено, що причинно-наслідковий зв`язок між застосуванням пункту 2 Постанови №481 та зменшенням його грошового забезпечення є прямим і безпосереднім, а розмір шкоди становить різницю між фактично виплаченими сумами та сумами, які підлягали виплаті за первинною редакцією пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Стислий виклад заперечень Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України
Військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, застосовуючи чинний на час спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481.
Відповідач також вказує, що визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дії попереднього акта, посилаючись на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, та на практику Верховного Суду.
У відзиві на позовну заяву вказано, що позивач не надав доказів заподіяння йому матеріальної шкоди, грошове забезпечення виплачувалось у межах виділених асигнувань, а головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство внутрішніх справ України.
Окрім того, у відзиві вказано, що в провадженні Рівненського окружного адміністративного суду та Одеського окружного адміністративного суду перебувають справи №460/14888/25 та №420/28742/25 за позовами того самого позивача з аналогічним предметом та з однакових підстав.
Стислий виклад пояснень третьої особи
Державна казначейська служба України подала письмові пояснення від 29.09.2025, в яких проти позову заперечує та зазначає, що Казначейство є окремою юридичною особою, яка не уособлює державу, з позивачем у правовідносинах не перебувала та шкоди йому не завдавала, а покладення на органи Казначейства повноважень щодо безспірного списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду не означає, що вони мають бути учасниками кожної справи про стягнення коштів з державного бюджету. На підтвердження цього третя особа посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц.
По суті спору третя особа вказує, що визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Кабінету Міністрів України частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII.
Представник третьої особи зазначає, що військові частини діяли відповідно до чинного на той час нормативно-правового акта, а належним та ефективним способом захисту у разі незгоди з таким актом є його оскарження.
Окремо представник третьої особи вказує, що на час подання пояснень у справі №320/29450/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України.
Стислий виклад заперечень позивача на відзив на позовну заяву Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України та пояснення Державної казначейської служби України
У запереченнях від 20.10.2025 представник позивача вказує, що поняття «остаточне рішення» КАС України не оперує, а правові наслідки породжує набрання рішенням законної сили, яке у справі №320/29450/24 відбулося 18.06.2025.
Представник позивача не заперечує втрати чинності пунктом 2 Постанови №481 саме з 18.06.2025, оскільки право на позов за статтею 1175 Цивільного кодексу України виникло в нього саме після скасування акта, а шкода завдається під час дії акта, тобто в минулому.
За твердженням представника позивача, повторно визнавати цей акт протиправним та нечинним не потрібно, а для застосування статті 1175 Цивільного кодексу України не потрібно встановлювати ані вину, ані протиправність дій військової частини, яка застосовувала чинний на той час акт.
Стислий виклад заперечень Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України на заперечення позивача
У запереченнях від 27.10.2025 Військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу 12.06.2025, тобто до прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24.
Представник Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України звертає увагу, що посилання представника позивача на справу № 320/29450/24, є хибним так як, по даний справі відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025.
Крім цього, представник Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України вказує, що предмет і підстави позову у даній справі і справі №460/14888/25 є тотожним, оскільки в обох справах розглядається виплата грошового забезпечення з період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) у зв`язку з можливо неправильним застосуванням Військовою частиною НОМЕР_2 розрахункової величини при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача та здійснення виплати.
Стислий виклад додаткових пояснень Військової частини НОМЕР_2
У додаткових поясненнях від 18.03.2026 Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що застосування розрахункової величини 1762 грн у період з 14.06.2024 до 11.06.2025 було правомірним, посилається на постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025 у справі №200/6510/24, від 16.04.2025 у справах №200/7542/24 і №200/7265/24, від 16.10.2025 у справі №200/1530/25, а також на постанови Верховного Суду від 25.09.2025 у справі №420/32801/24 та від 17.12.2025 у справі №200/5250/24, та просить у задоволенні позову відмовити.
Стислий виклад заперечень Кабінету Міністрів України
Кабінет Міністрів України, який був відповідачем у справі до 17.03.2026, подав через Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України відзив на позовну заяву від 10.02.2026.
У відзиві Кабінет Міністрів України проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що спір випливає з відносин публічної служби та врегульований спеціальним законодавством.
У відзиві на позовну заяву вказано, що кошти, які позивач називає матеріальною шкодою, йому не належать, а держава на власний розсуд визначає, які виплати здійснювати за рахунок державного бюджету, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України» та «Сук проти України».
Окремо представник відповідача зазначає, що позивач хибно кваліфікував предмет та підстави позову.
За твердженням відповідача, на час подання відзиву остаточного рішення у справі №320/29450/24 не було, оскільки Верховний Суд ухвалою від 04.08.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України.
Стислий виклад заперечень Військової частини НОМЕР_1
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву від 31.03.2026, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що в спірний період з 20.05.2023 до 13.06.2024 пункт 2 Постанови №481 був чинним, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 не має ретроактивної дії з огляду на частину другу статті 265 КАС України.
Відповідач вказує, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що становить 1762 грн, що примітки до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 норм права не містять, а за пунктом 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина.
Відповідач також повідомив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №420/28742/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про перерахунок грошового забезпечення, а в частині періоду з 20.05.2023 до 13.06.2024 у позові відмовлено, та це рішення переглядається П`ятим апеляційним адміністративним судом. Разом із відзивом відповідач надав витребувані судом витяги з наказів та картки грошового забезпечення позивача.
Стислий виклад відповіді на відзив
У відповіді на відзив від 07.04.2026 представник позивача вказує, що частина друга статті 265 КАС України визначає лише момент втрати чинності нормативно-правовим актом та не обмежує права особи на відшкодування шкоди, завданої цим актом у період його дії, оскільки правовою підставою позову є стаття 1175 Цивільного кодексу України та стаття 56 Конституції України.
Представник позивача посилається на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі №160/6949/20, зокрема на висновок про те, що шкода, завдана неконституційним актом, виникає в період, коли акт діяв, а також на висновок про належного відповідача у таких спорах, та зазначає, що ці висновки застосовні до цієї справи тим більше, оскільки стаття 1175 Цивільного кодексу України прямо регулює відшкодування шкоди від незаконних нормативно-правових актів.
Позивач додатково посилається на постанови Верховного Суду від 17.03.2026 у справі №160/11921/20 та від 20.03.2026 у справі №380/1417/20, від 14.11.2018 у справі №910/710/18 та від 19.03.2025 у справі №300/2457/19, а також наголошує, що відповідальність за статтею 1175 Цивільного кодексу України настає незалежно від вини.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 22.09.2025 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України, прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою від 03.11.2025 суд відмовив у задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_2 про повернення позивачу позовної заяви, відмовив у задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду.
Ухвалою від 17.03.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача у справі №420/31427/25, замінив відповідача Державу Україну на належних відповідачів - Військову частину НОМЕР_2 та Військову частину НОМЕР_1 , виключив зі складу відповідачів у цій справі Державу Україна, від імені якої діє Кабінет Міністрів України, розпочав спочатку розгляд справи, прийняв до розгляду позовні вимог в новій редакції, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у відповідачів докази.
Дослідивши заяви по суті справи та наявні в матеріалах справи докази, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23.07.2021 №168-ОС, ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення з 23.07.2021.
Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11.04.2023 №103-ОС, ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом з 11.04.2023.
Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.06.2024 №226-ОС, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 13.06.2024 та направлено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
За витягом з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.06.2024 №674-ОС, ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення цієї військової частини з 14 червня 2024 року у зв`язку з прибуттям для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_4 прикордонного загону.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11.06.2025 №657-ОС, ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом від 05.06.2025 №638-ОС за станом здоров`я, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12 червня 2025 року.
З матеріалів справи вбачається, що у спірний період відповідачі обчислювали розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача виходячи з розрахункової величини 1762 грн. Це підтверджують картки грошового забезпечення позивача за 2021-2024 роки, довідки про грошове забезпечення та інші види винагород за 2024-2025 роки та листи-відповіді командирів військових частин на адвокатські запити від 25.07.2025.
Зазначену обставину відповідачі визнали у відзивах на позовну заяву, а тому відповідно до частини першої статті 78 КАС України, вона не підлягає доказуванню.
Суд встановив, що Кабінет Міністрів України 12.05.2023 прийняв Постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», пунктом 2 якої абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 та визнано протиправним та нечинним пункт 2 цієї Постанови.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №420/28742/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії позов задоволено частково, а в частині вимог за період з 20.05.2023 до 13.06.2024 - відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2026 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №420/28742/25 скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі:
визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з 23.07.2021 по 13.06.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 23.07.2021 по 13.06.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №460/14888/25 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 :
перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 14.06.2024 по 11.06.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2024, 2025 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004
Спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням відповідачами при обчисленні грошового забезпечення позивача розрахункової величини, установленої пунктом 4 Постанови №704 у редакції пункту 2 Постанови №481, та полягають у наявності чи відсутності підстав для відшкодування позивачу шкоди, завданої, як він стверджує, прийняттям нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним та скасований.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
За змістом наведеної норми відшкодування шкоди у сфері нормотворчої діяльності можливе за одночасної наявності таких умов:
прийняття органом державної влади нормативно-правового акта;
визнання цього акта незаконним та його скасування;
заподіяння особі шкоди;
причинний зв`язок між застосуванням до особи такого акта та заподіяною шкодою.
Відсутність будь-якої з цих умов виключає відшкодування шкоди за статтею 1175 Цивільного кодексу України, а перша з них - визнання акта незаконним та скасування - є тим юридичним фактом, з якого право на відшкодування взагалі виникає.
Позивач пов`язує право на відшкодування шкоди виключно з визнанням протиправним та нечинним пункту 2 Постанови №481 судовими рішеннями у справі №320/29450/24.
Суд зазначає, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано повністю та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови №481 відмовлено.
У постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 Верховний Суд зазначив: «З аналізу вказаних положень Закону чітко вбачається, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме КМУ (у тому числі, встановлення базової величини)».
Верховний Суд у цій самій постанові вказав: «У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови №704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону №794-VII».
Крім того, Верховний Суд констатував: «під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій Верховний Суд не встановив законних підстав, які б свідчили про протиправність дій КМУ під час прийняття спірної Постанови №481, оскільки Уряд має право встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема, базової величини), що прямо регламентовано Законом №2011-XII».
З наведеного випливає, що станом на час вирішення цієї справи пункт 2 Постанови №481 не є нормативно-правовим актом, який визнаний незаконним та скасований. Судові рішення, якими його було визнано протиправним та нечинним, скасовані судом касаційної інстанції, а в позові про оскарження дій Кабінету Міністрів України при прийнятті цього акта відмовлено.
Пункт 4 Постанови №704 у редакції пункту 2 Постанови №481 є чинним, що підтверджує застереження, наведене в тексті самого акта: «Абзац перший пункту 4 в редакції Постанови КМ №481 від 12.05.2023 - додатково див. Рішення Київського окружного адміністративного суду №320/29450/24 від 14.03.2025, Постанову Верховного Суду №320/29450/24 від 16.07.2026».
Отже, юридичний факт, з яким позивач пов`язує виникнення в нього права на відшкодування шкоди, у цій справі відсутній, а перша та визначальна умова застосування статті 1175 Цивільного кодексу України не виконана.
Суд наголошує, що такий висновок не є переоцінкою судових рішень у справі №320/29450/24 та не залежить від того, як відповідачі обчислювали грошове забезпечення позивача.
Стаття 1175 Цивільного кодексу України пов`язує відшкодування не з протиправністю поведінки органу, який застосував акт, а з визнанням самого нормативно-правового акта незаконним та скасованим.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що застосування до нього пункту 2 Постанови №481 у період його дії є достатньою підставою для відшкодування шкоди за статтею 1175 Цивільного кодексу України. Так, ця норма не встановлює відповідальності за застосування будь-якого нормативно-правового акта, наслідком якого стало зменшення виплат, вона встановлює відповідальність за шкоду, завдану актом, який визнаний незаконним та скасований. Оскільки такого визнання у правовій системі більше не існує, застосування акта до позивача правових наслідків, передбачених статтею 1175 Цивільного кодексу України, не породжує.
Суд враховує наведений позивачем аргумент про розмежування темпоральної дії нормативно-правового акта та права на відшкодування шкоди, проте зазначає, що він у цій справі не має значення для вирішення спору.
Частина друга статті 265 КАС України, за якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, справді визначає лише момент втрати чинності.
Однак спір вирішується не через темпоральну дію рішення суду у справі №320/29450/24, а через те, що такого рішення після 16.07.2026 не існує: скасоване судове рішення правових наслідків не породжує ані на майбутнє, ані за минулий період.
Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі №160/6949/20, суд зазначає таке.
У цій постанові Об`єднана палата вказала: «за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність» (пункт 46 постанови), а також: «шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність».
Об`єднана палата, керуючись частиною третьою статті 152 Конституції України, сформулювала три правові висновки:
відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом;
застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст гарантії належного матеріального забезпечення прокурорів, може бути підставою для виникнення у прокурорів права на відшкодування матеріальної шкоди за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;
належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати .
Суд вважає помилковим твердження позивача про те, що наведені висновки застосовні до спірних правовідносин з таких мотивів.
Так, правовідносини не є подібними за об`єктним та змістовим критеріями. У справі №160/6949/20 йшлося про закон - положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020.
У цій справі йдеться про підзаконний нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, який оскаржувався в порядку статті 264 КАС України та щодо якого діє інший механізм: за частиною другою статті 265 КАС України такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили рішенням суду, тоді як визнання акта неконституційним, за висновком Об`єднаної палати, лише констатує факт, що виник у момент прийняття акта. Саме на цій відмінності побудована конструкція шкоди, «завданої в минулому», та поширювати її на визнання нормативно-правового акта нечинним підстав немає.
До того ж, різними є і матеріально-правові підстави позову, тобто форма судового захисту. Позов у справі №160/6949/20 подано на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, за якою матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Ця відповідальність, як зазначила Об`єднана палата, має специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер.
Висновки Об`єднаної палати сформульовані щодо конкретної гарантії - належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності за статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», щодо конкретного неконституційного припису Бюджетного кодексу України.
У цій справі позивач є військовослужбовцем, а розмір його грошового забезпечення, відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, встановлюється Кабінетом Міністрів України, тобто визначення розміру такого забезпечення делеговане законом самому Уряду. Про це прямо зазначив Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.
У постанові в цій же справі Верховний Суд наголосив: «висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи».
Суд також звертає увагу, що Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі №160/6949/20, на яку посилається позивач, вказала, що матеріальна шкода може полягати, зокрема, у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті (пункт 68 постанови), та що суди не встановили фактичного розміру додаткових видів забезпечення, а також не врахували періодів перебування у відпустках та тимчасової непрацездатності, невстановлення яких унеможливлює визначення реального розміру шкоди (пункти 74, 75 постанови). Розрахунок позивача цих обставин не враховує.
Довідку про розмір виплаченого та недоплаченого грошового забезпечення, складену представником позивача, суд відхиляє як доказ розміру шкоди, оскільки вона не є первинним обліковим документом та не містить даних про тарифний розряд позивача, розміри окладів за кожним періодом та про періоди, протягом яких виплати здійснювались в особливому порядку. За статтею 75 КАС України такий документ не дає змоги встановити дійсний розмір недоплати. Натомість первинні дані про нараховані та виплачені суми містять картки грошового забезпечення та довідки, надані відповідачами, які суд враховує при встановленні обставин справи.
Разом з тим, суд наголошує, що питання правильності обчислення грошового забезпечення позивача у спірні періоди не є предметом цієї справи: у редакції позовних вимог, прийнятій ухвалою від 17.03.2026, позивач вимог про визнання протиправними дій відповідачів не заявив, а стаття 1175 Цивільного кодексу України пов`язує відшкодування шкоди не з поведінкою органу, який застосував акт, а з визнанням самого акта незаконним і його скасуванням.
Означене вище питання є предметом справ №420/28742/25 та №460/14888/25, порушених тим самим позивачем до тих самих військових частин.
Так, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2026 у справі №420/28742/25, яка набрала законної сили 16.04.2026, Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 23.07.2021 по 13.06.2024 включно із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Тобто той самий майновий інтерес позивача - різниця між фактично виплаченим грошовим забезпеченням та забезпеченням, обчисленим за прожитковим мінімумом на 1 січня календарного року, за той самий період з 20.05.2023 до 13.06.2024 - уже захищений судовим рішенням, що набрало законної сили, шляхом зобов`язання військової частини здійснити перерахунок та виплату.
Аналогічну за змістом вимогу за період з 14.06.2024 до 11.06.2025 позивач заявив до Військової частини НОМЕР_2 у справі №460/14888/25, в якій Рівненський окружний адміністративний суд ухвалив рішення 01.12.2025 та наразі справа перебуває на розгляді Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суд наголошує, що позивач уже скористався правом на відновлення свого майнового інтересу в належний спосіб - шляхом подання самостійних позовів про визнання протиправними дій військових частин та зобов`язання їх перерахувати і виплатити грошове забезпечення (справи №420/28742/25 і №460/14888/25).
Такий спосіб захисту узгоджується з висновками Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі №160/6949/20, на які посилається сам позивач: Об`єднана палата пов`язала відшкодування з органом, який здійснював нарахування та виплату і діями якого фактично заподіяно шкоду (пункт 66 постанови).
Натомість стягнення тих самих сум ще й як шкоди за статтею 1175 Цивільного кодексу України означало б подвійне відшкодування одного й того самого майнового інтересу за один і той самий період, що суперечить компенсаційній природі відшкодування шкоди і завданню адміністративного судочинства, визначеному частиною першою статті 2 КАС України.
Суд враховує, що не може одночасно існувати двох судових рішень, у яких встановлені взаємовиключні юридичні факти щодо однієї і тієї ж особи. Верховний Суд у постанові від 09.11.2022 у справі №205/7254/18 зазначив: «Колегія суддів зауважує, що не може одночасно існувати двох судових рішень, у яких встановлені взаємовиключні юридичні факти щодо однієї і тієї ж особи та стосовно одного й того ж предмета спору».
У постанові від 25.01.2024 у справі №500/2239/22 Верховний Суд назвав неможливість існування двох взаємовиключних судових рішень складовою юридичної визначеності: «Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у зв`язку із скасуванням судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, відповідає закріпленому у статті 129 Конституції України такому принципу судочинства як обов`язковість судового рішення та має на меті також гарантування такої складової верховенства права як юридична визначеність (неможливість існування двох взаємовиключних судових рішень)» (пункт 42 постанови).
Застосовуючи цей підхід до встановлених обставин, суд виходить з того, що задоволення позову в цій справі означало б покладення в основу судового рішення юридичного факту, протилежного тому, який випливає з постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.
Рішення про стягнення шкоди за статтею 1175 Цивільного кодексу України неминуче ґрунтувалося б на тому, що пункт 2 Постанови №481 є нормативно-правовим актом, визнаним незаконним та скасованим, тоді як суд касаційної інстанції остаточно вирішив, що підстав для висновку про протиправність дій Кабінету Міністрів України при прийнятті цього акта немає, а судові рішення, якими цей пункт визнавався протиправним та нечинним, скасував.
Взаємовиключними були б і майнові наслідки таких рішень.
За постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2026 у справі №420/28742/25 позивач має право на перерахунок і доплату грошового забезпечення за період, який охоплює і спірний період з 20.05.2023 до 13.06.2024, тобто на ту саму різницю. Рішення про стягнення цієї ж різниці як шкоди в цій справі виходило б з протилежного - з того, що відповідне майнове благо позивачу не присуджене.
Суд вважає помилковим посилання позивача на постанови Верховного Суду від 17.03.2026 у справі №160/11921/20 та від 20.03.2026 у справі №380/1417/20. Обидві постанови ухвалені у справах про відшкодування шкоди, завданої актами, які визнані неконституційними Рішеннями Конституційного Суду України (у першій справі - колишньому працівникові органів прокуратури, у другій - судді у відставці у зв`язку з утриманням податку на доходи фізичних осіб), в обох постановах Верховний Суд застосував висновки Об`єднаної палати у справі №160/6949/20 та направив справи на новий розгляд для встановлення фактичного розміру шкоди.
Отже, ці постанови стосуються того самого механізму частини третьої статті 152 Конституції України, який до спірних правовідносин не застосовується з мотивів, наведених вище, а жодного висновку щодо застосування статті 1175 Цивільного кодексу України у разі, коли судові рішення про визнання нормативно-правового акта нечинним скасовані, вони не містять.
Вирішуючи питання про те, чи були і ким порушені права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд зазначає, що право на відшкодування шкоди, завданої прийняттям нормативно-правового акта, за статтею 1175 Цивільного кодексу України виникає з моменту визнання такого акта незаконним та його скасування. За встановлених судом обставин пункт 2 Постанови №481 таким актом не є, а тому право, про порушення якого стверджує позивач, у нього не виникло.
Відповідачі, обчислюючи грошове забезпечення позивача за чинним на той час нормативно-правовим актом Уряду, права позивача на відшкодування шкоди у сфері нормотворчої діяльності не порушували. Майновий інтерес позивача, пов`язаний з розміром грошового забезпечення, є предметом інших судових проваджень та в межах одного з них уже захищений судовим рішенням, що набрало законної сили.
Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а також стосуються обставин, що не входять до предмета доказування у спірних правовідносинах, а тому не спростовують наведених висновків суду.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що умови відшкодування шкоди, визначені статтею 1175 Цивільного кодексу України, у цій справі відсутні, а тому позовні вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 невиплаченого грошового забезпечення як матеріальної шкоди за період служби з 20.05.2023 по 13.06.2024 включно у розмірі 212670,06 грн та про стягнення з Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України невиплаченого грошового забезпечення як матеріальної шкоди за період служби з 14.06.2024 по 11.06.2025 включно у розмірі 351314,66 грн задоволенню не підлягають.
У зв`язку з відмовою в задоволенні позову підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця за період служби - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул.Бастіонна, буд.6, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.
Суддя Дмитро БАБЕНКО
.