ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпечені адміністративного позову
02 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4943/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
У поданому до суду позові ОСОБА_1 (далі - позивач) просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлене протоколом №57 від 20.08.2026 про відмову у наданні громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту дев`ятого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII;
- зобов`язати комісію при ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву та за результатами розгляду прийняти рішення про оформлення громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту дев`ятого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
Ухвалою суду від 02.09.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони службовим особам ТЦК та СП здійснювати заходи щодо призову громадянина ОСОБА_1 , 28.10.1977 на військову службу, під час мобілізації, на особливий період.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач вказує, що ним було подано пакет документів для надання відстрочки від призову на військову службу, у зв`язку із здійсненням постійного стороннього догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 . Однак, рішенням комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №57 від 20.08.2026 року позивачу було відмовлено у наданні відстрочки з підстав невідповідності комплекту документів вимогам, встановленим законом. У зв`язку із наведеним, позивач зазначає, що у разі його призову на військову службу до ухвалення судом рішення по суті спору ефективний захист його права на відстрочку може бути істотно ускладнений, оскільки на момент ухвалення судового рішення фактичні обставини, щодо яких виник спір, можуть істотно змінитися, а поновлення порушеного права потребуватиме вчинення додаткових юридичних та фактичних дій.
Окрім того, позивач зазначає, що наявність у його матері ОСОБА_2 потреби у постійному сторонньому догляді підтверджується висновком ЛКК № 1116 від 09.07.2026. Відтак, у разі призову позивача на військову службу до вирішення справи по суті виникне також фактична перешкода для належного здійснення ним догляду за своєю матір`ю, яка відповідно до медичного висновку потребує постійного стороннього догляду.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суддя вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У частині 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов`язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)" зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 "Справа "East/West Alliance Limited" проти України"" вказав на те, що межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 "Справа "Байсаков та інші проти України"" Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов`язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
У цій справі заявник стверджує, що по відношенню до нього відповідачем протиправно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відтак, вважає, що наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 призивати позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили рішенням суду у справі за його позовом до відповідача про визнання протиправними його дій.
Однак, суд наголошує, що на цій стадії судового процесу суд не може оцінювати чи то рішення, чи то дії відповідача в частині здійснення мобілізаційних заходів, надто в умовах воєнного стану, та як наслідок вважати їх такими, що містить очевидні ознаки протиправності, оскільки в іншому випадку втрачається сенс розгляду самої справи по суті, під час якого таким рішенням та діям буде надана оцінка на предмет їх правомірності. Таким чином, судом фактично ухвалюватиметься рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Окрім цього, судом не встановлено, а позивачем не повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняються визначені законодавством дії щодо призову позивача на військову службу, а тому вжиття заходів забезпечення позову наразі є передчасним.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та відсутність належних доказів в обґрунтування своєї заяву, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та охоронюваним законом інтересам заявника, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суддя приходить до висновку, що відсутні підстави для забезпечення позову.
Відтак, суддя вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
У Х В А Л И В:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Анісімов