ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
01 вересня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/9457/26
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙАГРОПОСТАЧ» до Ічнянської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
Приватне акціонерне товариство «ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙАГРОПОСТАЧ» звернулось до Ічнянської міської ради, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ічнянської міської ради Чернігівської області від 16.05.2025 №1353-VІІІ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПрАТ «Ічнянський райагропостач».
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на підставі державного акту мав право на постійне користування:
- земельною ділянкою: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2402462474217; тип об`єкта: земельна ділянка; кадастровий номер: [номер приховано]:01:007:0942; опис об`єкта: Площа (га): 2.28 га;
- земельною ділянкою: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2402462474217; тип об`єкта: земельна ділянка; кадастровий номер: [номер приховано]:09:000:0511; опис об`єкта: Площа (га): 1,5803 га.
Проте на підставі рішення Ічнянської міської ради від 16.05.2025 №1353-VIII державним реєстратором Борзнянської міської ради Чернігівської області було зареєстровано припинення вказаного речового права постійного користування. Позивач вважає, що Ічнянська міська рада не мала законних підстав для припинення права постійного користування земельними ділянками на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗКУ за відсутності обставин систематичної несплати земельного податку.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За ст. 123 ЗК України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема у ч. 1 зазначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється в тому числі і органами місцевого самоврядування. А порядок передачі земельних ділянок в оренду у ст.124 ЗК України.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Тобто ст. 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
В свою чергу ст. 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Крім того, з урахуванням ст. ст. 1, 2, 6, 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Таким чином, органи державної влади та органи місцевого самоврядування приймають рішення при розпорядженні землями державної чи комунальної власності.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення ст. 11 ЦК України, статей 116, 122 ЗК України, в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №809/739/17 колегія суддів Судової палати дійшла висновку, що рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування земельною ділянкою), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2018 (К9901/1884/18).
Зі змісту заяви, позовних вимог та наданих доказів убачається, що позивач звернувся до адміністративного суду за захистом свого права на користування земельною ділянкою, яке, на їх думку, порушене у зв`язку з недотриманням вимог Земельного кодексу України та є втручанням у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст.171 КАС України).
Перевіривши наявність передумов та існування правових підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, визначених статті 171 КАС України, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Порядок судового провадження для розгляду таких спорів встановлено частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.
Відповідно до пунктів 1, 6 та 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Із поданого позову вбачається, що ПрАТ «ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙАГРОПОСТАЧ» на підставі державного акту Ічнянської міської ради серії ЧН №000048 від 19.10.1994 мав право постійного користування земельними ділянками площею 2.28 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:007:0942 та площею 1,5803 га кадастровий номер [номер приховано]:09:000:0511.
На підставі рішення Ічнянської міської ради від 16.05.2025 № 1353-VIII державним реєстратором Борзнянської міської ради Чернігівської області було зареєстровано припинення вказаного речового права постійного користування.
Тобто, позовні вимоги у справі заявлено з метою поновлення/реалізації порушеного речового права позивача, яке припинено в результаті та після реалізації оскаржуваного рішення.
З огляду на наведене в справі вбачається спір про право між позивачем та Ічнянською міською радою з приводу права користування земельними ділянками з кадастровими номерами [номер приховано]:01:007:0942 та [номер приховано]:09:000:0511, який не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства
Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016 у справі № 569/23686/13а та Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №0707/8356/12.
Враховуючи наведене, характер спірних правовідносин та предмет позову, суд вважає, що зазначену справу необхідно вирішувати за правилами господарського судочинства.
Дана обставина згідно із пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне роз`яснити, що для вирішення спору позивачу необхідно звернутись до господарського суду за правилами підсудності, встановленими господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі наведеного та керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У Х В А Л И В:
У відкритті провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙАГРОПОСТАЧ» до Ічнянської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Повернути зі спеціального фонду Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙАГРОПОСТАЧ» (ЄДРПОУ 14248873) судовий збір в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» від 17.08.2026 код квитанції №8424-6582-7230-3880.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст ухвали складено 01.09.2026.
Суддя С.В. Бородавкіна