ПОСТАНОВА
Іменем України
11 серпня 2026 року м. Кропивницький
справа № 405/3761/24
провадження № 22-ц/4809/848/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Єгорової С.М.,
при секретарі - Зайченко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ - БАНК» на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 11 березня 2025 року (суддя Іванова Л.А.) у справі за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ - БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
В травні 2024 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ - БАНК», скорочена назва - АТ "А-Банк", звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 червня 2013 року в розмірі 92 989 грн. 24 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.06.2013 ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на її банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідно до п. 2.1.2.3., п. 2.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. При цьому, ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Зазначив, що Банк на боргові зобов`язання за кредитом і овердрафтом нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами Банку, що підтверджується п.2.1.12.6 Умовами та правилами надання банківських послуг.
Позивач вказав, що свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Проте, відповідач своєчасно не надавала Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що відображається в розрахунку заборгованості, за яким станом на 16 травня 2024 року заборгованість становить 92 989 грн. 24 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 52 509 грн. 76 коп., заборгованості за відсотками в розмірі 40 479 грн. 48 коп., в зв`язку з чим, позивач змушений звернутись з позовом в суд.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 11 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ - БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 13 червня 2013 року в розмірі 92 989 грн. 24 коп.
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги АТ "А-Банк" про стягнення заборгованості з відповідачки ОСОБА_1 , в повному обсязі.
Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідачка в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банку» підтвердила під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язалась в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку.
Посилаючись на розрахунок заборгованості, зазначає, що відповідачка користувалась кредитом, що підтверджує ознайомлення нею з Умовами і Правилами надання банківських послуг і погодилась з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Тобто, своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі й постанові правління НБУ № 168 від 10.05.2007, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору.
Щодо сумнівів суду відносно розрахунку заборгованості, позивач вважає їх необґрунтованими, оскільки на підтвердження вірності розрахунку Банк надавав банківську виписку.
За таких обставин позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що постановлено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13 червня 2013 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 червня 2013 року, згідно з якою відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту.
У вказаній анкеті-заяві містяться персональні дані клієнта ОСОБА_1 , місце проживання, а також контактна інформація.
В Анкеті - заяві також зазначено, що Клієнт згодна з тим, що ця заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг.
Відповідно до наданих позивачем документів, і, зокрема, довідки за лімітами, встановлено, що старт карткового рахунку відбувся 19.05.2014; 19.05.2014 Банком було встановлено кредитний ліміт в розмірі 12 000 грн., в подальшому кредитний ліміт Банком було збільшено, а саме: 30.08.2016 до 14 000 грн., 24.11.2016 до 17 000 грн., 13.12.2016 до 20 000 грн., 03.10.2019 до 30 000 грн., 03.10.2019 до 35 000 грн., та 23.11.2023 до 52 600 грн.
Згідно з наданим позивачем до позовної заяви розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 13 червня 2013 року за період з 13.06.2013 року по 16.05.2024 року станом на 16 травня 2024 року становить 92 989 грн. 24 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 52 509 грн. 76 коп., заборгованості за відсотками в розмірі 40 479 грн. 48 коп.
Також позивачем до позовної заяви надано виписку по картці за період з 13.06.2013 до 16.05.2024, з якої вбачається рух коштів по рахунку, суми надходжень та їх розподілення, деталей операції, сум у валюті операції та залишку коштів після операції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що АТ "А-Банк" не надав доказів узгодження сторонами умов кредитування, наявності та розміру заборгованості. Зокрема, при укладенні договору про надання банківських послуг з відповідачем ОСОБА_1 позивачем АТ «А-Банк» не було дотримано вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Апеляційний суд не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.
У позові АТ "А-Банк" посилається на те, що 13.06.2013 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. У вказаній анкеті-заяві зазначено, що відповідач погодився з тим, що ця анкета-заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення.
З анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яка підписана 03 квітня 2013 року ОСОБА_1 , убачається, що вона містить персональні дані клієнта ОСОБА_1 , а також місце проживання, контактну інформацію. Натомість дана заява не містить будь - якої інформації щодо виду платіжної картки, терміну її дії, розміру кредитного ліміту, розміру відсоткової ставки, пені, комісії та штрафу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ "А-Банк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 13.06.2013 процентна ставка не зазначена.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року вказала, що «Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору», оскільки вважає, що до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ "А-Банк" в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто, дійсно, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях.
Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ "А-Банк" вказувало, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши анкету-заяву та позичальник був ознайомлений з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку».
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими позивачем до справи Умовами та правилами надання банківських послуг та Витягом з тарифів банку відповідач був ознайомлений і погодився на їх умови, або ж, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили вказані умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та в зазначених в документах доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому відсутні підстави вважати, що зі споживачем відбулося узгодження саме тих умов, на які посилається банк у позовній заяві.
Разом з тим, як убачається з виписки по рахунку, банком окрім тіла кредиту, також з рахунку відповідачки списувалися кошти на погашення відсотків за використання кредитного ліміту, відсотків на залишок коштів за договором, податок з нарахованих на залишок власних коштів та комісія, розмір та порядок нарахування яких сторонами у кредитному договорі не узгоджувались.
З огляду на те, що суд не наділений повноваженнями здійснювати перерахунок кредитної заборгованості, а також не володіє спеціальними знаннями для цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність банком позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, у зв`язку наведеним апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - без змін.
Згідно із частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить стягнути з позивача на користь відповідачки понесені нею витрати на правничу допомоги в розмірі 10 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надані такі докази: ордер серії ВА № 1152100, договір про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2023 року; додаткова угода до договору про надання правничої допомоги від 08 червня 2026 року; квитанція до прибуткового касового ордера № 132 про сплату ОСОБА_1 правничої допомоги 10000 грн.
Під час апеляційного розгляду адвокатом фактично була надана правова допомога в обсязі складання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу. Загальна вартість послуг згідно додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги по справі 405/3761/24 становить фіксований розмір 10 000 грн.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатським об`єднанням «Усатенко і Усатенко» послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ - БАНК» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 11 березня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «АКЦЕНТ - БАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02.09.2026.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський С.М. Єгорова