ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 р. Справа № 440/13590/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 03.12.25 у справі № 440/13590/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, викладеної у листі № 12282 від 23.09.2025;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до рапорту від 19.09.2025 (вх. №32363) на підставі підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з висновками, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що приписами чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не встановлено вимог щодо підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за дружиною позивача, оскільки причина її інвалідності підтверджена витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Крім того, звертає увагу, що суд першої інстанції необґрунтовано підтримав позицію Військової частини НОМЕР_1 щодо того, що рапорт позивача поданий з порушенням порядку звернення, оскільки не містить погодження безпосереднього та інших прямих начальників.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Уважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У додаткових поясненнях у справі позивач просить урахувати правову позицію Верховного Суду, сформовану, зокрема, у постанові від 20.11.2025 у справі № 560/17590/24.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що сторонами не заперечується.
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 22.07.2006 Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, відповідний актовий запис № 249 від 22.07.2006, ОСОБА_1 перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 з 22.07.2006.
19.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у запас за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною ОСОБА_2 , до якого додано завірені належним чином копії паспорту ОСОБА_2 , свідоцтва про шлюб, картки виписки із історії хвороби, довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА №424399 від 02.03.2016, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №9111 від 20.01.2016.
Так, ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи безстроково, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №424399 від 02.03.2016.
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №160 від 13.03.2025 при обстеженні ОСОБА_2 виявлено захворювання: викорна гіпертрофія лівої нирки (19.11.1997 - нефректомія справа з приводу гідронефроза).
Військовою частиною НОМЕР_1 листом від 23.09.2025 за №12282 повідомлено позивача, що рапорт від 19.09.2025 за вх.№32363 поданий з порушенням порядку звернення і не містить погодження безпосереднього та інших прямих начальників солдата ОСОБА_1 . Під час вивчення і перевірки пакету документів, доданого до рапорту, встановлена відсутність у ОСОБА_2 необхідності у постійному сторонньому догляді. Відповідно до п.5.4.2.2. Рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (номер витягу:153/25/1095/І) ОСОБА_2 , дружині ОСОБА_1 , рекомендовано звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради для визначення потреби та отримання соціальних послуг. На момент подання рапорту і відпрацювання відповіді за результатами розгляду ОСОБА_2 не встановлена потреба в отриманні соціальної послуги на непрофесійній основі зі здійснення постійного стороннього догляду, як установлено у тексті абзацу 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме необхідність здійснювати догляд за дружиною. Отже, ОСОБА_1 не набув права на звільнення з військової служби з підстави, наведеної у пп. «г» п.2 ч.4 та абзаці 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Не погодившись з позицією відповідача, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби не надано документів, які підтверджують, що у його дружини інвалідність ІІІ групи встановлена внаслідок відсутності одного з парних органів, а не іншого захворювання, а також належних документів, що підтверджують необхідність здійснення за ОСОБА_2 саме постійного догляду, а тому та підстава для звільнення позивача з військової служби, яка була ним зазначена у рапорті, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, відсутня.
Також суд першої інстанції вказав, що рапорт від 19.09.2025 вх.№32363 поданий з порушенням порядку звернення і не містить погодження безпосереднього та інших прямих начальників солдата ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232-XII, а у ч. 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п. 1), під час воєнного стану (п. 2).
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, на таких підставах: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. п. 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України Про військовий обов`язок і військову службу.
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до п. 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 цього Положення.
Так, пп. 2 п. 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Щодо порядку звільнення, то п. 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Аналіз указаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. При цьому, положення абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ пов`язують право військовослужбовця на звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів.
Відповідач не заперечує обставини того, що ОСОБА_2 є дружиною позивача і є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Відмовляючи позивачу у звільненні його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, відповідач посилається на відсутність документів на підтвердження наявності у його дружини потреби у догляді.
Однак з матеріалів справ чітко вбачається, що до рапорту позивач додав нотаріально засвідчені копії усіх необхідних документів, а відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №160 від 13.03.2025 при обстеженні ОСОБА_2 виявлено захворювання: викорна гіпертрофія лівої нирки (19.11.1997 - нефректомія справа з приводу гідронефроза).
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170).
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції № 170 передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пп. 24 п. 5 вказаного переліку визначено документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів:
копія свідоцтва про шлюб;
один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.
Тобто Інструкцією № 170 визначено чіткий і конкретний перелік документів, які подаються військовослужбовцем при звільненні з військової служби.
Отже, позивач подав увсі необхідні документи для прийняття рішення про звільнення зі служби у зв`язку з наявністю у дружини позивача інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів.
Щодо посилання відповідача на відсутність документів про підтвердження наявності у дружини позивача потреби у догляді, то колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке Положення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за № 1317 (далі - Положення № 1317), відповідно до п.27 якого підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Відтак, лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 420/23353/23, проаналізувавши в цілому пп. «г» п.2 ч.4 ст 26 Закону України від 15.03.2022 за № 2122-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми», звертає увагу, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), такі як: у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов`язані) з такою підставою як: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.
Відтак, відповідач, зазначаючи про те, що надані позивачем документи не підтверджують необхідність догляду за його дружиною, яка має ІІІ групу інвалідності, підміняє одну підставу звільнення, передбачену пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, які є самостійними.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 140/12873/23 та від 30 травня 2024 року у справі № 280/6079/23.
Отже, для звільнення внаслідок існування ІІІ групи інвалідності за переліченими в абзаці 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ хворобами військовослужбовцю не потрібно мати висновок про те, що його дружина потребує постійного стороннього догляду, адже достатньо факту встановлення відповідного діагнозу, що підтверджує інвалідність.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що наявність у дружини позивача інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.
Протилежні висновки суду першої інстанції є помилковими.
Також колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що суд першої інстанції необґрунтовано підтримав позицію Військової частини НОМЕР_1 щодо того, що рапорт позивача поданий з порушенням порядку звернення, оскільки не містить погодження безпосереднього та інших прямих начальників.
Так, рапорт позивача від 19.09.2025 (вх. №32363) відповідачем розглянуто та листом від 23.09.2025 за №12282 надано відповідь, а отже відсутні підстави для врахування судом порушення процедури подання рапорту.
Крім того, колегія суддів зауважує, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для нерозгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під «ефективним засобом (способом)» слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих ним документів з дотриманням певної процедури їх розгляду відповідними посадовими особами.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Відповідно до частини 4 статті 245 цього Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Оскільки позивачем подано належні та допустимі докази, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, відповідач під час розгляду рапорту від 19.09.2025 мав достатні правові підстави для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби з урахуванням поданих документів, колегія суддів дійшла висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби є протиправними.
З огляду на вищевикладене, а також установлені обставини справи, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частинами 2, 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та з метою подальшого недопущення порушень прав позивача та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, колегія суддів уважає за необхідне зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до рапорту від 19.09.2025 (вх. №32363) на підставі підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 440/13590/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, викладеної у листі №12282 від 23.09.2025.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до рапорту від 19.09.2025 (вх. №32363) на підставі підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова