П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/7224/26
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. Дата і місце ухвалення: 22.07.2026р., м. Миколаїв
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук`янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А :
17 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2023р. №228 «Про результати службового розслідування»;
- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту капітана ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «ґ» п. «г» ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 12.05.2023р., зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 за №1/3 від 14.05.2023р.;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 передати командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт капітана ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «ґ» п. «г» ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 12.05.2023р., зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 за №1/3 від 14.05.2023р. для подальшого розгляду по суті.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.07.2026р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 22.07.2026р., поновити йому строк звернення з даним позовом до суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення з даним позовом до суду судом першої інстанції не враховано, що факт звернення з даним позовом до суду лише в червні 2026 року зумовлений безпосередньою участю ОСОБА_1 у захисті і обороні України та активною волонтерською діяльністю на території Херсонської області, зокрема, щодо евакуації населення з метою збереження їх життя. За правовою допомогою позивач звернувся лише у квітні 2024 року, під час зміни місця дислокації його взводу. Разом з тим, протягом 2023-2026 років ОСОБА_1 брав активну участь в обороні України внаслідок агресії Російської Федерації, безпосередньо на територіях активних бойових дій, що підтверджується доданими довідками, через що не мав можливості ознайомитися із матеріалами, зібраними адвокатом влітку 2024 року та, відповідно, скористатися своїм правом на звернення до суду з метою відновлення своїх прав та законних інтересів. Копії документів, зібраних адвокатом Максименко С.В., передано ОСОБА_1 за актом приймання-передачі тільки 01.05.2026р. В цей же день, 01.05.2026р. між ОСОБА_1 та адвокатом Максименко С.В. укладено договір про надання правничої допомоги для звернення до суду із позовом щодо незаконного наказу про самовільне залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 та незаконної бездіяльності щодо нерозгляду його рапорту, зобов`язання передачі його рапорту до військової частини НОМЕР_2 .
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що у суді першої інстанції він наголошував на поважності причин пропуску строку звернення до суду із позовом. З 2015 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ЗСУ та добросовісно з того часу безперервно брав участь у захисті Батьківщини по 31.03.2026р., а предметом спору є захист прав позивача як військовослужбовця. Крім того, суд першої інстанції не дослідив вимог щодо бездіяльності військової частини з приводу нерозгляду рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення від 14.05.2023р., відповідь на який військовослужбовець не отримав станом на 22 липня 2026 року. Відповідач допустив триваюче правопорушення та наразі продовжує порушувати закон у вигляді не вирішення питання згідно рапорту від 14.05.2023р.
Військова частина НОМЕР_1 та військова частина НОМЕР_2 подали письмові відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2023р. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. «ґ» п.3 ч.5 ст.26 Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу».
Рапорт позивача був зареєстрований відповідачем за №1/3 від 14.05.2026р., що підтверджується копією рапорту із відміткою про його реєстрацію військовою частиною.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №433 від 16.06.2023р. призначено проведення службового розслідування за фактом перебування протягом чотирьох календарних тижнів за межами військової частини НОМЕР_1 без надання підтверджуючих документів капітаном ОСОБА_1 , тимчасово виконуючим обов`язки старшого офіцера відділення розвідки штабу військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.08.2023р. за №228 встановлено, що факт самовільного залишення протягом чотирьох календарних тижнів місця служби капітаном ОСОБА_1 підтвердився. За грубе порушення вимог ч. 2 ст.11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та ч.1 ст.4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на тимчасово виконуючого обов`язки старшого офіцера відділення розвідки штабу військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана».
Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.08.2023р. за №228, а також бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту капітана ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 12.05.2023р., зареєстрованого військовою частиною НОМЕР_1 за №1/3 від 14.05.2023р.
Залишаючи ухвалою від 22.07.2026р. без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана позивачем до суду після спливу строку звернення до суду та без підтвердження обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску. За висновками суду, саме по собі посилання позивача на проходження військової служби не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження. Ураховуючи те, що перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення рф на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнана поважною причиною для поновлення процесуального строку. Суд звернув увагу, що з моменту виникнення у позивача права на звернення до суду з цим позовом по теперішній час воєнний стан в Україні триває. Разом з цим, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду вчасно будь-яким способом, як то направлення позовної заяви засобами поштового зв`язку, подання позову нарочним способом або звернення через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему через свого представника.
Суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В свою чергу, за визначенням, наведеним у п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади АРК, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, враховуючи, що даний спір стосується проходження ОСОБА_1 військової служби, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк звернення з даним позовом до суду регулюється ч.5 ст.122 КАС України та становить один місяць, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення з публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.08.2023р. за №228 позивач був обізнаний щонайменше в липні 2024 року - з листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2024р., яким на адресу представника ОСОБА_1 адвоката Максименко С.В. надіслано копію вказаного наказу.
З наданим позовом до суду щодо оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.08.2023р. за №228 ОСОБА_1 звернувся 17.06.2026р., тобто зі значним пропуском строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України у вигляді повернення позовної заяви або залишення її без розгляду (в залежності від того, на якій стадії судом виявлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду).
При цьому, як слідує зі змісту ст.123 КАС України подання до суду позовної заяви з пропуском строку звернення до суду не є безумовною підставою для застосування наслідків такого пропуску у вигляді повернення такої позовної заяви або залишення її без розгляду. Відповідний строк може бути поновлений ухвалою суду за наявності поважних, документально підтверджених причин його пропуску. При цьому, обов`язок доведення існування таких причин покладено на позивача, тобто особу, яка звертається на суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.11.2024р. у справі №120/359/24, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби. Під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду (обмеження доступу до правової допомоги); військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори (виконання обов`язків служби); участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду (фактор часу); враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку (повага до особливого статусу військовослужбовців); проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку (обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя).
Таким чином, саме по собі введення воєнного стану в Україні та перебування особи на військовій службі не можуть слугувати безумовними підставами поновлення строку звернення до суду за відсутності доказів, що такі обставини об`єктивно перешкоджали цьому у конкретному випадку.
Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій позивачем не надано належних доказів того, що перебування його на військовій службі унеможливило дотримання ним строку звернення до суду, який пропущено ОСОБА_1 більше аніж на 2 роки.
До того ж, наявною в матеріалах справи довідкою командира військової частини НОМЕР_3 від 06.03.2026р. підтверджено факт безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у період з серпня 2023 року по січень 2025 року. Позов же подано до суду в червні 2026 року.
Здійснення позивачем волонтерської діяльності на території Херсонської області не є обставиною, яка об`єктивно перешкоджала йому звернутися до суду у встановлений КАС України строк.
Більше того, при вирішенні спірного питання колегія суддів враховує, що 21 квітня 2024 року позивач уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом Максименко С.В., а тому мав реальну можливість звернутися до суду у розумний строк.
Пасивна поведінка позивача та його представника призвели до значного пропуску строку звернення до суду.
Що ж до оскарження ОСОБА_1 бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 12.05.2023р., зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 за №1/3 від 14.05.2023р., колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Звернення з рапортом - це офіційне звернення військовослужбовця до командування з викладом питання службового чи особистого характеру та висловленням прохання або пропозиції.
Рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Положеннями Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024р. №531, передбачено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Відповідно до п.9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Таким чином, військова частина на підставі вказаної норми Порядку мала розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.05.2023р. у строк не більше 14 днів із дня подання відповідного рапорту, тобто не пізніше 28.05.2023р.
Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка органу влади або посадової особи, що полягає у невиконанні дій, які вони зобов`язані були вчинити на підставі закону.
Відсутність рішення, прийнятого за наслідками розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, свідчить про допущення бездіяльності, про яку достеменно відомо ОСОБА_1 , та саме з вказаної дати розпочинає відлік місячного строку звернення до суду з позовом щодо оскарження протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України.
Як вже зазначалося, з даним позовом ОСОБА_1 звернувся в червні 2026 року, тобто зі значним пропуском строку звернення, передбаченого процесуальним законом.
Апелянт стверджує, що бездіяльність відповідача щодо розгляду його рапорту від 12.05.2023р. є триваючою та закінчення строку розгляду рапорту, передбаченого Порядком №531, не припинило самого обов`язку відповідача розглянути рапорт та прийняти рішення.
Колегія суддів не приймає до уваги такі посилання апелянта, оскільки у такому випадку оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень не повинно обмежуватися строком звернення до суду, в той час як законодавець у статті 122 КАС України такий строк визначив.
За наведених обставин, доводи, якими апелянт у даній справі обґрунтовує свої вимоги, колегія суддів розцінює як намагання ОСОБА_1 штучно продовжити встановлений процесуальним законом строк звернення з позовом до суду.
Позивач не повідомив і не підтвердив доказами існування обставин (пов`язаних із введенням воєнного стану, або не пов`язаних), які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та були пов`язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду.
Верховний Суд у постанові від 28.04.2021р. у справі №П/320/591/20 зазначив про те, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 р., п. 33).
На підставі викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позов подано з пропуском строку звернення до суду, підстави для його поновлення відсутні, а тому позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук