П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/1379/25
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Дата і місце ухвалення: 06.07.2026 р., м. Миколаїв
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук`янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального районного суду м.Миколаєва, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального районного суду м.Миколаєва, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.01.2025 року № 8-ос/тр «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду м. Миколаєва на 2025р.» в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі на 2025 рік з 01.01.2025 року ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу забезпечення діяльності суду, роботи по зверненням громадян та аналітично-статистичної роботи на рівні - 30 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 01.01.2025 року, становить 24 роки 01 місяць 02 дні;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» на підставі наказу № 289-о/с від 01.12.2017 року, яким було встановлено (граничний) розмір надбавки за вислугу років на державній службі 50 відсотків посадового окладу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що право на отримання надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 50% набуто нею в 2017 році. Тому, на думку позивача, застосування приписів «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу до правовідносин, які виникли при розрахунку вислуги років відносно мене, як державного службовця, є неправомірним.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 06.07.2026 р. та задовольнити позов.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин позивач вже мала надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу відповідно до наказу №289-о/с від 01 грудня 2017 року. Цей розмір надбавки є граничний відповідно Закону про державну службу. Заробітна плата, її складові у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є власністю (майном). Таким чином, позивач на день набрання чинності Законом №4059-ІХ, вже мала майнові права у вигляді заробітної плати, яка складалась з окладу, вислуги років та рангу, що за новими умовами визначено, як стала заробітна плата.
Апелянт зазначає, що штучне обмеження надбавки за вислугу років призвело до девальвації професійного стажу. Застосування цього обмеження призвело до того, що мій дохід зрівнівся з доходом новопризначеного працівника на аналогічній посаді, який не має відповідного стажу або має його у значно меншому розмірі. Таке, прямо суперечить статті 50 ЗУ «Про державну службу», яка визначає надбавку за вислугу років як обов`язкову складову, що має стимулювати тривале перебування на службі.
На переконання апелянта, заміна гарантованої Законом України «Про державну службу» однієї із складових заробітної плати - надбавки за вислугу років нижчим розміром процентів для її нарахування на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2025рік» є неправомірною.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є працівником апарату Центрального районного суду м. Миколаєва. Працює на посаді головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності суду, роботи по зверненням громадян та аналітично-статистичної роботи з 29.04.2016 року.
Згідно наказу «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 01.12.2017 року № 289-о/с позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої на 01.12.2017 року становить 17 років 00 місяців 02 дні.
01.01.2025 року набрав чинності Закон України від 19.11.2024 року № 4059-X «Про державний бюджет України на 2025 рік», пп. 2 п. 13 розділу «Прикінцеві положення» якого встановлено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Наказом керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.01.2025 року № 8-ос/тр «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду м. Миколаєва на 2025 рік», на підставі п. 13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» позивачу було знов встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2025 рік (з 01 січня 2025 року) у розмірі 30% посадового окладу, як такій вислуга років на державній службі станом на 16.01.2025 року становить 24 роки 01 місяць 02 дні.
Позивач наголошує, що станом на 2025 рік, у відповідності до існуючих норм закону, 01.12.2017 року їй було вже встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу за наказом № 289-о/с. Даний наказ не скасований та є дійсним.
Не погоджуючись з діями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що у відповідача не було підстав не застосовувати приписи пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі.
Крім того, суд наголосив, що саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці. Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу.
При цьому судом було враховано позицію викладену в зразковій справі Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.02.2026 року у справі № 240/7215/24.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до своєї преамбули ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016р. №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з ст.4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.6 ст.155 Закону №1402-VIII).
Відповідно до ч.4 ст.150 Закону №1402-VIII розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.
Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційне посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015р. №889-VIII відповідно до його преамбули, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Статтею 3 Закону №889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Закону №889-VIII державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з ч.1 ст.46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.
Відповідно до ч.ч.1-2, 4-5, 8 ст.50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Разом з тим, 1.01.2024р. набрав чинності Закон України від 9.11.2023р. №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», у пункті 10 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що в 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20- 22 цього розділу.
Згідно з п.12 р. «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, наведені норми свідчать про різне правове регулювання питання визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі: Закон №889-VIII встановлює загальні правила її обчислення (3 відсотки за кожний рік стажу, але не більше 50 відсотків посадового окладу), тоді як Закон №3460-ІХ запроваджує на 2024 рік інший, зменшений розмір такої надбавки (2 відсотки за кожний рік стажу, але не більше 30 відсотків посадового окладу).
Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення даної справи є визначення того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру цієї надбавки: законодавства про державну службу чи про державний бюджет.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на розгляді у Верховному Суді перебувала зразкова справа №240/7215/24, предметом якої було питання правомірності виплати у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 9 листопада 2023р. №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який зупинив дію приписів Закону України від 10 грудня 2015р. №889-VIII «Про державну службу».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026р. у справі №240/7215/24 Суд дійшов висновку, що нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX, а саме, на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
За наслідком дослідження питання стосовно того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі: законодавства про державну службу чи про державний бюджет, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки пізніше прийнятим Законом №3460-ІХ визначено, що норми раніше прийнятого Закону України «Про державну службу» про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що є пряма норма Закону №3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону України «Про державну службу» та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців. Тобто, норми Закону України «Про державну службу» щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону №3460-ІХ.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця, а саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.
Беручи до уваги та застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказує, що механізм обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру у 2025р. врегульоване винятково Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме пункт 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким зокрема визначено, що у 2025 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Так, норма пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не конституційною не визначалась. До моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.
Відтак, враховуючи чинність на момент виникнення спірних правовідносин п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Братський районний суд правомірно видав оскаржуваний наказ, яким встановлено позивачу на 2025 рік надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, а ТУ ДСА в Миколаївській області правомірно проведено нарахування та виплату надбавки за вислугу років з 01 січня 2025 року відповідно до оскаржуваного наказу.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що відповідачі діяли правомірно, відповідно до чинного п.12 р. «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, якими повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук