ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/7841/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клопот С.Л., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 05.05.2025 року №254150034927 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області призначити, з 26.04.2025, ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу період роботи на посаді оглядача-ремонтника вагонів пункту технічного огляду Чернігів вагонного депо Дарниця «Південно-Західна Залізниця», з 06.08.2001 по 11.05.2010, періоди роботи на посадах помічника машиніста електропоїзда, помічника машиніста дизель-поїзда у виробничому підрозділі моторвагонне депо Чернігів регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця та на посаді помічника машиніста електропоїзда філії Приміська пасажирська компанія акціонерного товариства Українська залізниця, з 12.10.2017 по 25.04.2025, а також зарахувавши до страхового стажу період роботи водієм в кооперативі Прокоп, з 18.05.1994 по 18.08.1994, згідно трудової книжки НОМЕР_1 та період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, із заявою та відповідними документами за призначенням пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності, заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 254150034927 від 05.05.2025 (далі по тексту - оскаржуване рішення).
Так, в оскаржуваному рішенні підставою відмови у призначенні позивачу пенсії відповідачем зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи за вислугу років до страхового стажу позивача не зараховано період роботи, з 18.05.1994 по 18.08.1994, так як відсутня назва підприємства при прийнятті, чим порушено п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110 та період строкової військової служби, так як у військовому квитку НОМЕР_2 від 01.06.1989 значиться прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявника.
Крім того, пенсійним органом до страхового стажу позивача не враховано період навчання згідно свідоцтва № №7134, оскільки відсутній період навчання та підпис директора навчального закладу.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на те, що позивач, на момент звернення із заявою за призначенням пенсії (28.04.2025), досягнув 55-річного віку, мав більше 30-ти років страхового стажу та більше 12 років 6 місяців спеціального (пільгового) стажу, то він має право на призначення пенсії з 26.04.2025 року, а тому оскаржуване рішення відповідача від 05.05.2025 №254150034927 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються - Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Усі нормативно-правові акти застосовуються в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
За змістом ст.2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються, зокрема пенсії за вислугу років.
Відповідно до ст.51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Право на пенсію за вислугу років згідно з нормами ст. 52 Закону №1788-ХІІ мають, в тому числі, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Згідно п. «а» ст. 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
04 червня 2019 року Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту «а» ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VII1.
Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 105 8-І V.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно- правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Як вбачається з оскаржуваного рішення від 05.05.2025 №254150034927, відмова ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ обґрунтована посиланням на п. 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, а саме: відсутністю необхідного, станом на 11.10.2017, спеціального стажу роботи 12 років і 6 місяців. При цьому загальний страховий стаж за підрахунком відповідача становить 35 років 24 дні.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, станом на момент виникнення спірних правовідносин, була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-IV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
При цьому, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що Відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1 -р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування») (Доповідь «Верховенство права», схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Тобто, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-1V врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХП з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV».
Також, правовий висновок з даного питання було висловлено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі №240/24/21, який підлягає врахуванню при розгляді даної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що за умови досягнення позивачем 55 років, наявності страхового стажу 30 років та спеціального стажу 12 років 6 місяців, саме на момент звернення позивача з заявою, останній має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «а» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
Статтею 24 Закону №1058-IV визначені періоди, з яких складається страховий стаж. Так, ч. 1 ст. 24 цього законодавчого акту встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону №105 8-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених Законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_3 від 23.09.1988, ОСОБА_1 : навчався в СПТУ-5 м. Чернігова з 01.09.1985 по 16.07.1988, що підтверджується дипломом НОМЕР_4 ; з 22.07.1988 по 05.06.1989 працював оглядачем-ремонтником 4 розряду пункту технічного обслуговування Чернігів Вагонного депо ст. Дарниця Південно-Західної залізниці та був звільнений у зв`язку з проходженням військової служби; з 12.06.1989 по 01.02.1990 проходив військову службу; з 06.03.1990 по 29.10.1990 працював електрослюсарем 2 розряду в Чернігівському спеціалізованому управлінні Електромонтаж №430; з 05.12.1990 по 23.05.1991 навчався за програмою підготовки водіїв категорій В та С в Чернігівському облавтоучкомбінаті; з 04.06.1991 по 29.08.1991 працював на посаді водія 3-го класу з суміщенням навантаження, розвантаження і експедиювання вантажів замовника; з 10.06.1993 по 29.11.1993 працював водієм 3-го класу з місячним іспитовим терміном в Чернігівському УВП УТОС; з 29.11.1993 по 11.05.1994 працював водієм 3-го класу в Об`єднаній дирекції №1 військторгу № 687; з 18.05.1994 по 18.08.1994 працював водієм 2-го класу в кооперативі Прокоп; з 26.09.1994 по 01.12.1995 працював водієм 2-го класу в Чернігівській міській лікарні; з 05.12.1995 по 04.07.1997 працював водієм 2-го класу в будівельній компаній Антей-1; з 23.09.1997 по 12.01.1998 працював водієм 2-го класу в приватному багатопрофільному підприємстві ЗРУБ ІК; з 10.04.1998 по 04.04.1999 отримував допомогу по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»; з 20.04.1999 по 24.09.1999 навчався в учбово-курсовому комбінаті Корпорації Укрбуд; з 07.03.2000 по 22.06.2000 працював газоелектрозварником по 4-у розряду, водієм 2-го класу в Чернігівському обласному протитуберкульозному диспансері; з 19.02.2001 по 28.05.2001 працював водієм 1-го класу у СПД ОСОБА_3 ; з 26.07.2001 прийнятий слюсарем з ремонту рухомого складу 4-го розряду з навчанням на оглядача-ремонтника вагонів в пункт технічного огляду Чернігів; з 06.08.2001 переведений оглядачем-ремонтником вагонів 4-го розряду пункту технічного огляду Чернігів; з 01.12.2003 встановлено 5 розряд оглядача-ремонтника вагонів пункту технічного огляду Чернігів; 11.05.2010 звільнено за переводом в моторвагонне депо Чернігів; з 12.05.2010 прийнятий помічником машиніста електропоїзда в моторвагонне депо Чернігів Південно-Західної залізниці; з 26.05.2010 переведений помічником машиніста тепловоза, електропоїзда; з 01.04.2011 переведений помічником машиніста електропоїзда; з 08.09.2015 переведений помічником машиніста електропоїзда в експлуатацію локомотивних бригад (ст. Чернігів); запис від 01.12.2015 Державне територіально-галузеве об`єднання Південно-Західна залізниця реорганізовано шляхом злиття у публічне акціонерне товариство Українська залізниця та утворено регіональну філію Південно-Західна залізниця; запис від 01.12.2015 Відокремлений підрозділ моторвагонне депо Чернігів державного територіально- галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ моторвагонне депо Чернігів регіональної філії Південно-Західна залізниця публічного акціонерного товариства Українська залізниця; з 25.07.2016 переведений помічником машиніста дизель-поїзда, дільниця експлуатації локомотивів; регіональну філію Південно-Західна залізниця публічного акціонерного товариства Українська залізниця перейменовано на регіональну філію Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця; виробничий підрозділ моторвагонне депо Чернігів вилучено зі складу регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця та приєднано до філії Приміська пасажирська компанія акціонерного товариства Українська залізниця; з 05.03.2024 переведений помічником машиніста електропоїзда; 25.04.2025 звільнений з роботи згідно ст.38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.а.с.15-23).
Вказані докази є належними, відповідно до норм адміністративного судочинства, та не спростовані відповідачем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.
Так, в даному Списку передбачено, зокрема оглядачі-ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; машиністи і помічники машиністів паровозів і парових кранів на залізничному ходу; машиністи і помічники машиністів тепловозів; машиністи і помічники машиністів електровозів; машиністи і помічники машиністів дизель-поїздів; машиністи і помічники машиністів електропоїздів (секцій); машиністи-інструктори локомотивних бригад.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що стаж роботи ОСОБА_1 по спеціальності (спеціальний стаж) становить - 23 роки 08 місяців 19 днів, який відповідачем протиправно враховано позивачу до спеціального стажу лише за період, з 26.05.2010 по 11.10.2017, тобто - 07 років 05 місяців.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, періоди роботи позивача, з 06.08.2001 по 11.05.2010 (08 років 09 місяців 05 днів) та з 12.10.2017 по 25.04.2025 (07 років 06 місяців 14 днів), мають враховуватися до спеціального (пільгового) стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, але відповідачем вказані періоди до спеціального стажу протиправно не зараховано.
Таким чином, загальний пільговий (спеціальний) стаж позивача, з 06.08.2001 по 25.04.2025, становить 23 роки 08 місяців 19 днів.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що позивачем були надані до пенсійного органу усі документи на підтвердження спеціального трудового стажу, необхідні для призначення пенсії за вислугу років.
Також, слід зазначити й про те, що відповідачу слід було врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Проте, зазначеного не було здійснено відповідачем.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Також слід наголосити, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи, з 18.05.1994 по 18.08.1994, згідно записів трудової книжки та не зараховано період строкової військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 , про що, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.09.1988 ОСОБА_1 18.05.1994 прийнятий водієм 2-го класу, наказ №3 від 11.05.1994 (а.с.17).
18.08.1994 звільнений за власним бажанням, наказ №42 від 15.08.1994. Записи засвідчені підписом та печаткою уповноваженої особи кооперативу ПРОКОП.
Згідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» - відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Отже, помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу - позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, зазначений стаж роботи позивача, що становить 03 місяці, має враховуватися до його страхового стажу.
Щодо періоду проходження строкової військової служби, де прізвище позивача зазначено « ОСОБА_2 », суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану №0[телефон приховано], 12 липня 1996 року на підставі висновку про зміну прізвища від 12.07.1996 відділом РАЦС Чернігівського виконкому прізвище позивача змінено з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 » (а.с.34).
24.07.1996 Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області позивачу видано паспорт серії НОМЕР_5 , де прізвище позивача значиться як « ОСОБА_4 » (а.с.9-10). У трудовій книжці також занесені відомості щодо зміни прізвища позивача на підставі паспортних даних.
Отже, у зв`язку із зміною позивачем прізвища, яке до 12.07.1996 було « ОСОБА_2 », а після вказаної дати змінено на « ОСОБА_4 », період проходження строкової військової служби згідно військового квитка, де прізвище позивача зазначено « ОСОБА_2 » має бути зараховано до страхового стажу позивача.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що ОСОБА_1 , на момент звернення із заявою за призначенням пенсії (28.04.2025), досягнув 55-річного віку, мав більше 30-ти років страхового стажу та більше 12 років 6 місяців спеціального (пільгового) стажу, а тому він має право на призначення пенсії з 26.04.2025 року, відповідно, оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 05.05.2025 №254150034927 про відмову в призначенні пенсії позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У свою чергу, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 31.08.2026 року