П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/69/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
02 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
секретаря судового засідання: Товстун Н.M.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого колективного сільськогосподарського підприємства "Шляхбуд" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом малого колективного сільськогосподарського підприємства "Шляхбуд" до головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень,
В С Т А Н О В И В :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
Мале колективне сільськогосподарське підприємство "Шляхбуд" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення Форми "Р" від 30.09.2024 №[номер приховано], яким донараховано рентну плату за користування в 2021-2023 роках радіочастотним ресурсом України в сумі 1 159 120, 70 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 289 780,18 грн., та податкового повідомлення - рішення форми "Р2 від 11.12.2024 №[номер приховано], яким донараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 141 232,34 та застосовано штрафні санкції в сумі 20 709,16 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Підприємство не є платником рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за відсутності прямої вказівки ПКУ на такий документ. Оспорюванні нежилі приміщення позивача розташовані на одній земельній ділянці, що відносяться до земель промисловості, мають огороджену територію, забезпечують єдиний технологічний ланцюг в діяльності підприємства, не є окремими об`єктами права власності та входять до складу цілісного майнового комплексу.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
На підставі направлень від 30.07.2024 №5075, №5076, 5077, 5078, виданих ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідно до ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п.77.1, 77.2 ст. 77, п. 82.1 ст. 82, п. 69.35 ст. 69 підрозділу 10 розділу ХХ перехідних положень Податкового кодексу України , Закону України 2про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану", плану - графіку проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік на підстав наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 15.07.2024 №35885к, проведена планова виїзна документальна перевірка малого колективного сільськогосподарського підприємства "Шляхбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 31.12.2023, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 31.12.2023, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.
За наслідками проведеної перевірки перевіряючими складено Акт документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи від 26.08.2024 №29767/02-32-07-13/03579348, яким встановлено, зокрема, наступні порушення:
- п. 266.2 ст. 266, п. 266.32 ст. 266 ПК України внаслідок чого занижено нарахування та сплати податку на нерухоме майно в загальній сумі 143 276, 51 грн., в. т.ч. за 2019 рік - 19 041,63 грн., за 2020 рік - 21 553, 88 грн, за 2021 рік - 27 381,60 грн., за 2022 рік - 37 079,25 грн., за 2023 рік - 38 220,15 грн.;
- п. 254.1, 5.254.3, п. 254.4, п. 254.5ст. 254, ст. 257, ст. 258 норм розділу ІХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму рентної плати за користування радіочастотними ресурсами України в загальній сумі 1 159 12,70 грн., в т.ч. за квітень - грудень 2021 року в сумі 341 435, 26 грн., 2022- рік - 476 321,57 грн., січень -вересень 2023 - 341 363, 87 грн.
Не погодившись із висновками Акту перевірки, позивачем в порядку ст. 86 ПКУ подано заперечення до акту документальної планової виїзної перевірки.
За наслідками розгляду заперечень МКСП "Шляхбуд" ГУ ДПС у Вінницькій області прийнято, зокрема, такі податкові повідомлення - рішення форми "Р":
- від 30.09.2024 №[номер приховано], яким донараховано рентну плату за користування радіочастотним ресурсом України в сумі 1 159 120, 70 грн та застосовану штрафну санкцію на суму 289 780, 18 грн.
- від 30.09.2024 №[номер приховано] , яким донараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 143 025,35 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 28 922,96 грн.
Не погоджуючись із рішеннями ГУ ДПС у Вінницькій області на підставі положень ст 56 ПКУ МКСП "Шляхбуд" подано до ДПС України скаргу, в якій платник податків просив скасувати вказані ппр, оскільки вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України.
За наслідками розгляду скарги ДПС України прийнято рішення №36624/6/99-00-06-01-01-06 від 06.12.2024, згідно з яким:
- скасовано ППР ГУ ДПС у Вінницькій області від 30.09.2024 №[номер приховано] у частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 1793,01 грн. та у частині застосування штрафу у сумі 8213,80 грн., в іншій частині ППР залишено без змін (в результаті винесено ППР №[номер приховано] від 11.12.2024 грн).
- ППР від 30.09.2024 №[номер приховано] залишено без змін.
Позивач, вважаючи вказані рішення протиправними, звернувся з цим позовом до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що невикористання радіоелектронного засобу більше одного року є підставою для анулювання дозволу на експлуатацію за заявою користувача радіочастотного ресурсу України, а не підставою для звільнення від виконання обов`язку щодо самостійного нарахування рентної плати відповідно до вимог діючого законодавства. Оскільки рішення ДП «Український державним центр радіочастот» про анулювання дозволу не приймалося, відтак в період з квітня 2021 р. по вересень 2023 р. включно незалежно від того користувався позивач чи ні радіочастотам ресурсом, позивач був зобов`язаний подавати відповідні декларації Отже, через неподання позивачем декларацій відповідачем застосовано санкції у вигляді штрафу, передбаченого п. 120.1 ст. 120 ПК України.
Щодо податкового повідомлення - рішення №[номер приховано] від11.12.2024, яким МКСП "Шляхбуд" донараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 141 262,34 грн. та застосовано штрафні станції в сумі 20 709,16 грн, суд зазначив, що під час розгляду справи позивач не надав до суду жодного доказу на підтвердження того, що належне йому приміщення використовується для промислового виробництва, тому немає підстав для розповсюдження на нього пільги, встановленої пунктом "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, оскільки обґрунтував свої висновки положеннями Закону України «Про радіочастотний ресурс України» № 1770-III від 01.06.2000, який на момент виникнення значної частини спірних правовідносин уже втратив чинність.
Закон України «Про радіочастотний ресурс України» №1770-III втратив чинність з 01 січня 2022 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про електронні комунікації» №1089-IX від 16.12.2020. Предметом спору у даній справі є, зокрема, правомірність донарахування рентної плати за користування радіочастотним ресурсом за період квітень-грудень 2021 року, 2022 рік та січень-вересень 2023 року. Отже, більша частина спірного періоду припадає саме на час після втрати чинності Законом №1770-III. Крім того, контролюючий орган не наділений повноваженнями самостійно визначати платнику суму податкових зобов`язань з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень.
Судом не було встановлено належність спірних об`єктів нерухомості до конкретного класу Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Незважаючи на те, що саме визначення функціонального призначення будівлі має вирішальне значення для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд не дослідив технічну документацію на спірні об`єкти, не встановив їх класифікаційні ознаки та не навів мотивів відхилення доводів позивача щодо їх належності до будівель промисловості. Спірні будівлі та споруди розташовані на одній земельній ділянці, мають спільне функціональне призначення, використовуються в межах єдиного технологічного процесу та входять до складу цілісного виробничого комплексу підприємства. Суд безпідставно пов`язав можливість застосування податкової пільги з поданням повідомлення за формою №20-ОПП та фактично використав цю обставину як додатковий аргумент на користь правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).
Згідно з пп. 16.1.3. п.16.1. ст.16 ПК України визначено, що платники податку зобов`язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідно до з п.36.1 ст.36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. (п. 46.1 ст.46 ПК України)
Згідно з п.49.1 ст.49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно з п.49.2 ст.49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Підпунктом 49.18.2. п.49.18 ст.49 ПК України визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України).
Згідно п.251.1 ст.251 ПК України рентна плата складається з:
рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин;
рентної плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин;
рентної плати за користування радіочастотним спектром (радіочастотним ресурсом) України;
рентної плати за спеціальне використання води;
рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів;
рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України.
Відповідно до підпункту 14.1.217 пункту 14.1 статті 14 ПК України рентна плата - загальнодержавний податок, який справляється, зокрема, за користування радіочастотним ресурсом України.
Згідно з підпунктом 251.1.3 пункту 251.1 статті 251 ПК України рентна плата складається з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України.
Відповідно до пункту 254.1 статті 254 ПК України платниками рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі, зокрема:
- ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України (пп. 254.1.1.);
- ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою (пп. 254.1.2.);
- дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення (пп. 254.1.3.);
- дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою (пп. 254.1.4.).
Підпунктом 254.1.4 п. 254.1 ст. 254 цього Кодексу передбачено, що платниками рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.
Пункт 254.3 статті 254 Податкового кодексу України визначає, що об`єктом оподаткування рентною платою за користування радіочастотним ресурсом України є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм.
Згідно з підпунктами 254.5.1-254.5.4 пункту 254.5 статті 254 Податкового кодексу України визначено порядок нарахування податкових зобов`язань з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України.
Так, перелік користувачів радіочастотного ресурсу - платників рентної плати та/або зміни до нього подаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, із зазначенням виду зв`язку, смуги радіочастотного ресурсу, регіонів користування радіочастотним ресурсом двічі на рік до 1 березня та до 1 вересня поточного року станом на 1 січня та 1 липня відповідно за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.
Платники рентної плати обчислюють суму рентної плати виходячи з виду радіозв`язку, розміру встановлених ставок та ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо.
Платники рентної плати, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України на підставі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, сплачують рентну плату починаючи з дати видачі ліцензії.
У разі продовження терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України рентна плата сплачується з початку терміну дії продовженої ліцензії.
Інші платники рентної плати сплачують рентну плату починаючи з дати видачі дозволу на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв. Сплата рентної плати здійснюється платниками рентної плати з дати видачі першого дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою в даній смузі радіочастот у відповідному регіоні незалежно від загальної кількості дозволів, наданих платнику рентної плати в такій смузі радіочастот у певному регіоні, крім випадків, коли наступні дозволи на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, видані на пристрої, потужність яких передбачає застосування іншої, ніж у попередніх дозволах, ставки рентної плати.
Платники рентної плати подають до контролюючих органів копії ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, ліцензій на мовлення та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв у місячний строк після їх видачі.
Відповідно до п. 257.1. ст.. 257 ПК України базовий податковий (звітний) період для рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України дорівнює календарному місяцю.
При цьому, платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов`язань з рентної плати. (п. 257.1. ст.. 257 ПК України).
На платника рентної плати покладається відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також своєчасність подання контролюючим органам відповідних податкових декларацій згідно з нормами цього Кодексу та інших законодавчих актів (пп. 258.1.1 п. 258.1 ст. 258 ПК України).
Отже, наведеними правовими нормами передбачено обов`язок осіб, які здійснюють користування радіочастотним ресурсом на підставі відповідних дозвільних документів самостійно обчислювати суму податкових зобов`язань з рентної плати, виходячи з виду радіозв`язку, розміру встановлених ставок та ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо та сплачувати рентну плату за користування радіочастотним ресурсом. У випадку невиконання обов`язку щодо сплати рентної плати за користування радіочастотним ресурсом настає відповідальність, передбачена чинним законодавством.
Як встановлено судом Мале колективне сільськогосподарське підприємство "Шляхбуд" у 2019 році придбало буксир «КАМА», на який отримало Дозвіл на експлуатацію морської суднової станції № МС-80-0461120 від 31.03.2021 року з терміном дії до 31.03.2026 року. У самому дозволі ДП «Український державний центр радіочастот» прямо зазначено особливі умови, а саме те, що користування радіочастотним ресурсом України здійснюється на платній основі з моменту надання дозволу на експлуатацію.
Як зазначалося, абзацом третім підпункту 254.5.3 пункту 254.5 статті 254 ПК України визначено, що платники рентної плати, яким надано право користуватися радіочастотним спектром (радіочастотним ресурсом) України на підставі ліцензії на користування радіочастотним спектром (радіочастотним ресурсом) України, сплачують рентну плату починаючи з дати видачі ліцензії.
Дозвіл на експлуатацію морської суднової станції № МС-80-0461120 виданий ДП «Український державний центр радіочастот» 31 березня 2021 року зі строком дії до 31 березня 2026 року. При цьому доказів прийняття уповноваженим органом рішення про анулювання цього дозволу, припинення його дії чи вчинення інших передбачених законом дій, наслідком яких було б припинення права позивача на користування відповідним радіочастотним ресурсом, матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на те, що дозвіл було анульовано за «мовчазною згодою» ДП «Український державний центр радіочастот», є безпідставним, оскільки чинне на момент видачі дозволу законодавство не передбачало можливості автоматичного припинення його дії внаслідок невикористання радіоелектронного засобу чи ненадання відповіді уповноваженого органу. Навпаки, анулювання дозволу передбачало прийняття відповідного рішення у визначеному законом порядку.
Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосував Закон України «Про радіочастотний ресурс України» № 1770-III у зв`язку з втратою ним чинності з 01 січня 2022 року.
Дійсно, з 01 січня 2022 року набрав чинності Закон України «Про електронні комунікації» № 1089-IX, яким Закон України «Про радіочастотний ресурс України» № 1770-III визнано таким, що втратив чинність. Водночас законодавцем врегульовано правовий статус дозвільних документів, виданих до набрання чинності Законом № 1089-IX.
Так, відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1089-IX дозволи на експлуатацію радіоелектронних засобів, видані до дня набрання чинності цим Законом, та умови таких дозволів набувають статусу присвоєння радіочастот, а продовження строку дії таких присвоєнь здійснюється відповідно до Закону № 1089-IX.
Отже, набрання чинності Законом № 1089-IX не мало наслідком припинення дії дозволу позивача, виданого 31 березня 2021 року, а навпаки, законодавець прямо передбачив збереження правових наслідків таких дозвільних документів шляхом набуття ними статусу присвоєння радіочастоти.
Таким чином, у спірний період 2022-2023 років правовий статус наданого позивачу права користування радіочастотним ресурсом не припинився лише у зв`язку із законодавчою зміною порядку регулювання відповідної сфери.
Відтак сам по собі факт втрати чинності Законом № 1770-III не свідчить про відсутність у позивача статусу користувача радіочастотного ресурсу у спірному періоді та не звільняє його від виконання податкового обов`язку, що виник на підставі відповідного дозвільного документа.
Водночас помилкове посилання суду першої інстанції на Закон №1770-III у частині правового регулювання після 01.01.2022 саме по собі не спростовує висновку про наявність податкового обов`язку, оскільки такий обов`язок безпосередньо встановлений ПК України. Наведена апелянтом обставина щодо застосування судом першої інстанції положень Закону №1770-III після втрати ним чинності може свідчити лише про неточність правового обґрунтування окремої частини рішення, однак не призводить до неправильного вирішення спору, оскільки встановлений судом податковий обов`язок позивача має самостійну та безпосередню правову підставу у нормах ПК України. Саме ці норми, а не Закон №1770-III, є юридичною підставою для визначення позивачу рентної плати та відповідних податкових наслідків у спірний період.
Не заслуговує на увагу і посилання апелянта на відсутність у контролюючого органу повноважень самостійно визначати суму податкового зобов`язання з рентної плати.
Як зазначалося вище, відповідно до пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, зокрема, якщо дані перевірки діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань.
У цій справі податкове зобов`язання визначене відповідачем не довільно, а за результатами документальної планової виїзної перевірки, проведеної у встановленому законом порядку, за наслідками якої складено акт від 26 серпня 2024 року № 29767/02-32-07-13/03579348. Актом перевірки встановлено невиконання позивачем обов`язку з декларування та сплати рентної плати за користування радіочастотним ресурсом за конкретні звітні періоди та визначено відповідні суми заниження.
Таким чином, за встановлення контролюючим органом під час перевірки факту невиконання платником податкового обов`язку саме контролюючий орган наділений повноваженнями визначити суму відповідного грошового зобов`язання та застосувати передбачені законом штрафні (фінансові) санкції.
При цьому відповідно до пункту 58.1 статті 58 ПК України у разі, якщо сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платнику податків надсилається (вручається) податкове повідомлення-рішення.
Посилання апелянта на судові справи №540/2114/18, №640/8622/21 та №826/3731/17, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наведені судові рішення прийняті за інших фактичних та правових обставин, а відтак не є тотожними правовідносинам, що є предметом розгляду у цій справі. Зокрема, наведена апелянтом судова практика стосується правового механізму взаємодії контролюючого органу та регулятора у сфері радіочастотного ресурсу, а також наслідків неподання платником рентної плати відповідної звітності, однак не містить висновку про автоматичне припинення податкового обов`язку особи, яка має чинний дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу, у разі фактичного невикористання такого засобу без прийняття уповноваженим органом рішення про припинення чи анулювання відповідного дозвільного документа. При цьому сама по собі наявність у зазначених постановах висновків щодо необхідності врахування спеціального механізму передачі регулятором інформації контролюючому органу не свідчить про відсутність у контролюючого органу повноважень, передбачених статтею 54 ПК України, щодо визначення грошового зобов`язання за результатами документальної перевірки у разі встановлення факту невиконання платником податкового обов`язку. Отже, наведена апелянтом судова практика не змінює правової оцінки встановлених у цій справі обставин та не є підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
При цьому колегія суддів окремо звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року у справі №826/3731/17, на яку посилається апелянт, Верховний Суд не вирішував питання про наявність чи відсутність у контролюючого органу повноважень самостійно визначати суму податкового зобов`язання з рентної плати шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення. Висновки у цій справі стосувалися інших правовідносин та не можуть бути розширені до висновку про неможливість застосування контролюючим органом положень статті 54 ПК України за встановлених у цій справі обставин. Відтак посилання апелянта на зазначену постанову як на підтвердження відсутності у відповідача повноважень щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованим.
Отже, за встановлених у цій справі обставин прийняття Головним управлінням ДПС у Вінницькій області податкового повідомлення-рішення від 30 вересня 2024 року № [номер приховано] відповідало передбаченому ПК України механізму визначення контролюючим органом суми грошового зобов`язання за результатами перевірки.
Колегія суддів також враховує, що позивачем не заперечується сам факт отримання та чинності дозволу № МС-80-0461120 у момент виникнення спірних правовідносин. Доказів його анулювання або припинення дії у встановленому законодавством порядку позивачем не надано.
Водночас твердження про фактичне невикористання радіообладнання не є достатнім для висновку про припинення податкового обов`язку. Податкове законодавство пов`язувало виникнення обов`язку зі сплати рентної плати не з доведенням контролюючим органом фактичного здійснення передачі радіосигналу у кожному звітному періоді, а з наявністю у платника відповідного права користування радіочастотним ресурсом, підтвердженого дозвільним документом.
Отже, за відсутності належних доказів припинення дії дозволу позивач не мав правових підстав самостійно припиняти виконання обов`язку з декларування та сплати рентної плати лише з огляду на те, що, за його твердженням, відповідне радіообладнання фактично не використовувалося.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність у позивача обов`язку щодо декларування та сплати рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у спірний період, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
Відтак податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 30 вересня 2024 року № [номер приховано], яким позивачу визначено податкове зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України у сумі 1 159 120,70 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 289 780,18 грн, прийнято за наявності передбачених законом підстав та у межах повноважень контролюючого органу.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 11.12.2024 №[номер приховано], апеляційний суд виходить із такого.
Як встановлено судом, МКСП "Шляхбуд" є власником об`єкта оподаткування площею 1917 кв.м., що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданим Крижопільською селищною радою 05.08.2009 (17 сесія 5 скликання), згідно з яким у спільній частковій власності МКСП "Шляхбуд" перебуває частка 61/100 комплексу будівель і споруд (площею 3146,7 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з:
- адмінбудівлі літ. А площею 375 кв.м.;
- підвал літ. А/під площею 183,2 кв. м.;
- вхід в підвал літ.а/під;
- вхідний майданчик літ. а;
- блок теплових стоянок автотранспорту літ Б площею 1138,9 кв.м.;
- прибудова літ. б площею 220,4 кв.м.
Загальна площа частки 1917,5 кв.м.
Водночас у податковій звітності позивачем як об`єкт оподаткування було задекларовано лише 778,6 кв. м нерухомого майна.
Таким чином, спір у цій частині фактично зводиться до наявності чи відсутності у позивача права на виключення з об`єкта оподаткування частини належного йому нерухомого майна на підставі підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сама лише належність нерухомого майна до будівель, які за своїми технічними характеристиками можуть використовуватися у виробничому процесі, не є достатньою підставою для застосування передбаченої цією нормою податкової преференції.
Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, для застосування наведеної норми необхідна сукупність установлених нею умов, зокрема не лише відповідність будівлі визначеній класифікаційній групі, а й її фактичне використання за призначенням у господарській діяльності відповідного суб`єкта господарювання.
Саме такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.04.2021 у справі №0640/4296/18, відповідно до якої, визначаючи податкову пільгу у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику.
При цьому Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 наголосив, що застосування вказаної пільги пов`язується не лише зі статусом будівлі, а й з використанням такої будівлі за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Вказаний правовий висновок у подальшому неодноразово підтримувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.08.2024 у справі №200/3532/20-а та від 22.10.2024 у справі №260/8694/23.
Отже, для вирішення питання про наявність у позивача права на податкову пільгу визначальним є не лише формальне найменування об`єкта нерухомості чи його технічна характеристика, а встановлення того, чи використовується відповідна будівля саме за функціональним призначенням у господарській діяльності підприємства.
Посилання позивача на те, що належний йому майновий комплекс використовується у технологічному процесі, пов`язаному з добувною промисловістю та розробленням кар`єрів, саме по собі не підтверджує фактичного використання кожного з об`єктів нерухомості за призначенням.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували фактичне використання спірного об`єкта, зокрема блоку теплових стоянок автотранспорту площею 1138,9 кв. м, безпосередньо у промисловому виробництві у відповідні податкові періоди.
При цьому сам факт перебування такого об`єкта у власності підприємства, його розташування на території підприємства, а також включення до складу комплексу будівель і споруд не свідчать про використання його за функціональним призначенням у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Не змінює цього висновку і посилання позивача на технічні паспорти, в яких відповідні будівлі зазначені як виробничі. Відомості технічного паспорта характеризують об`єкт нерухомості за його технічними та конструктивними ознаками, однак самі по собі не підтверджують фактичного використання такого об`єкта у господарській діяльності саме в тому режимі та для тієї мети, які є необхідними для застосування податкової пільги.
Також обґрунтовано враховано судом першої інстанції, що відповідно до пункту 63.3 статті 63 ПК України платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи про всі об`єкти оподаткування, а положеннями пунктів 8.1, 8.2 Порядку №1588 передбачено відповідний обов`язок щодо об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Водночас позивач не надав доказів, які б дозволяли достовірно встановити, що спірний об`єкт фактично використовувався ним у господарській діяльності як будівля промисловості у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Обґрунтованим є і посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.04.2024 у справі №520/6531/19, згідно з яким у випадку нереалізації платником податків права на проведення звірки даних відсутні підстави для посилань у подальшому на відомості, що можуть мати вплив або на віднесення належного йому нерухомого майна до об`єкта оподаткування взагалі, або ж на розмір ставки податку.
Доводи апеляційної скарги про те, що сам факт віднесення належного позивачу нерухомого майна до певної категорії за ДК 018-2000 автоматично зумовлює застосування податкової пільги, ґрунтуються на неправильному розумінні положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Для звільнення відповідного майна від оподаткування необхідно встановити не лише його належність до визначеної класифікаційної групи, а й дотримання передбаченої законом умови щодо використання такого майна за призначенням у господарській діяльності суб`єкта господарювання.
У цій справі така обставина належними доказами не підтверджена.
Таким чином, доводи позивача фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів та помилкового тлумачення умов застосування податкової пільги, однак не спростовують установленого судом факту відсутності належних доказів фактичного використання спірного нерухомого майна за функціональним призначенням.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на спірний об`єкт нерухомості не поширюється пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому такий об`єкт підлягав включенню до бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно, визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за спірні податкові періоди та застосування штрафних санкцій здійснено за наявності передбачених законом підстав.
Отже, податкове повідомлення-рішення від 11.12.2024 №[номер приховано] у спірній частині є правомірним, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для його скасування відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального права та наведеній практиці Верховного Суду.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Малого колективного сільськогосподарського підприємства "Шляхбуд" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.