УХВАЛА
02 вересня 2026 року
м. Київ
справа №815/6150/17
адміністративне провадження № К/990/39372/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі № 815/6150/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді,
установив :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 346 о/с від 27 лютого 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з 28 лютого 2017 року за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з посади заступника начальника 4-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області,
- поновити позивача на службі в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області на посаді заступника начальника 4-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року позов задоволено.
07 серпня 2020 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
Водночас 20 травня 2026 року позивач подав заяву про видачу дубліката виконавчого листа, обґрунтовуючи її тим, що оригінал виконавчого листа було втрачено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2026 року, задоволено заяву позивача про видачу дубліката виконавчого листа.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував підпункт 18.4 пункту 18 розділу VII «Перехідні положення» КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 листопада 2023 року у справі № 0440/5997/18 та від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10.
На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції фактично ототожнив відсутність виконавчого документа у стягувача з його втратою, не встановивши та не перевіривши обставин, які б підтверджували факт втрати такого документа.
Згідно з частиною другою статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Водночас підпунктом 18.4 пункту 18 розділу VII «Перехідні положення» КАС України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
У постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 0440/5997/18 Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування зазначеної норми, відповідно до якого основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є його втрата та звернення із відповідною заявою до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. При цьому відсутність доказів на підтвердження обставин втрати виконавчого документа, які за своїм характером об`єктивно не можуть бути підтверджені відповідними засобами доказування, сама по собі не є достатньою підставою для відмови у видачі його дубліката.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції врахував зазначений висновок Верховного Суду та, застосовуючи його до встановлених у цій справі обставин, виходив із того, що виконавчий лист, виданий Одеським окружним адміністративним судом 07 серпня 2020 року, перебував на примусовому виконанні, постановою державного виконавця від 20 січня 2023 року був повернутий стягувачу, водночас останній зазначив, що виконавчого документа не отримував, а на час звернення із заявою про видачу його дубліката цей документ був відсутній як у стягувача, так і в органі державної виконавчої служби.
За встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про втрату виконавчого документа та, встановивши також дотримання строку звернення із заявою про видачу його дубліката, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених підпунктом 18.4 пункту 18 розділу VII «Перехідні положення» КАС України підстав для видачі дубліката виконавчого листа.
Натомість доводи касаційної скарги про необхідність установлення способу направлення виконавчого документа стягувачу, наявності доказів його поштового відправлення та вручення, часу, коли стягувачу стало відомо про відсутність виконавчого документа, а також вжитих ним заходів щодо його розшуку фактично спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин та достатності доказів, на підставі яких суди дійшли висновку про втрату виконавчого документа.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування підпункту 18.4 пункту 18 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції цієї норми права всупереч правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 0440/5997/18.
Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10, сформульовані за інших фактичних обставин, ніж установлені судами у цій справі, а тому посилання на зазначену постанову не підтверджує застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах.
Так, у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10 виходив із того, що дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено, а заявник повинен підтвердити обставини його втрати.
Водночас наведений висновок сформульовано з урахуванням конкретних обставин тієї справи. Зокрема, судами було встановлено, що виконавчий документ направлявся між органами державної виконавчої служби за належністю, при цьому наявні у справі відомості свідчили про його направлення до іншого органу державної виконавчої служби, тоді як стягувач не з`ясував, до якого саме органу було направлено виконавчий документ та чи перебував він там на виконанні на час звернення із заявою. Крім того, у тій справі строк пред`явлення виконавчого документа до виконання закінчився, а поважних причин його пропуску встановлено не було.
Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції виходив з інших установлених обставин, а саме з того, що виконавчий лист перебував на примусовому виконанні, постановою державного виконавця від 20 січня 2023 року був повернутий стягувачу, який зазначив, що його не отримував, а на час звернення із заявою про видачу дубліката виконавчий документ був відсутній як у стягувача, так і в органі державної виконавчої служби. Водночас строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не закінчився.
Отже, відмінність фактичних обставин справи № 127/2-3538/10 та справи, що розглядається, не дає підстав стверджувати, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 вересня 2020 року.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною другою статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій підпункту 18.4 пункту 18 розділу VII «Перехідні положення» КАС України за встановлених у цій справі обставин є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми.
Отже, наявні передбачені пунктом 5 частини першої у взаємозв`язку з частиною другою статті 333 КАС України підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі № 815/6150/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов