УХВАЛА
02 вересня 2026 року
м. Київ
справа №320/46745/24
адміністративне провадження № К/990/39504/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі № 320/46745/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування наказів,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Вінницької митниці, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 05 вересня 2024 року № 29-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 05 вересня 2024 року № 30-дс «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 05 вересня 2024 року № 29-с»;
- визнати протиправним та скасувати подання дисциплінарної комісії для здійснення дисциплінарного провадження, відповідно до наказу Державної митної служби України від 26 липня 2024 року №26-ДС «Про порушення дисциплінарного провадження» відносно ОСОБА_1 , начальника митного поста «Гайсин» Вінницької митниці №25-04/12-02-02/13209 від 28 серпня 2024 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Вінницької митниці від 12 вересня 2024 року №463-с «Про оголошення наказу Державної митної служби України від 05 вересня 2024 року №29-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста «Гайсин» Вінницької митниці;
- стягнути з Вінницької митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: за період з 05 вересня 2024 року по дату ухвалення судового рішення.
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста «Гайсин» Вінницької митниці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі № 320/46745/24 за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року позов задоволено.
Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року стягнуто з Вінницької митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 11 вересня 2024 року по 04 липня 2025 включно у сумі 481 279,89 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі № 320/46745/24.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного із випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Обґрунтовуючи наявність обставини, передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності та розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження. На переконання скаржника, такий підхід не відповідає пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин він обіймав посаду начальника митного поста «Гайсин» Вінницької митниці, яка належить до посад державної служби категорії «Б», а отже, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції» належав до службових осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище. З огляду на це скаржник вважає, що ця справа не могла бути віднесена до справ незначної складності, а її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження свідчить про наявність виняткової обставини, передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Надавши оцінку вказаним доводам, Верховний Суд виходить з такого.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Суд звертає увагу, що поняття справи незначної складності та справи, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, не є тотожними. Відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У цій справі, суд першої інстанції не відносив цю справу до справ незначної складності, а врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Тобто, тільки те, що справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження).
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає позивач, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).
Отже, сам по собі розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження не свідчить про віднесення її судом першої інстанції до категорії справ незначної складності.
За таких обставин доводи скаржника про наявність передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обставини ґрунтуються на помилковому ототожненні розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з віднесенням її до категорії справ незначної складності, а тому не підтверджують наявності зазначеного винятку.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а також вказує, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.
З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Наведені скаржником обставини щодо тривалості проходження ним державної служби, втрати унаслідок звільнення джерела доходу, впливу спірного рішення на його професійний статус та можливість подальшого проходження державної служби свідчать про важливість результату розгляду справи для скаржника, проте самі по собі не характеризують цю справу як таку, що має виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зазначені наслідки є притаманними значній категорії спорів, предметом яких є правомірність припинення публічної служби, та не свідчать про наявність особливих, нетипових обставин, які б вирізняли цю справу з-поміж інших справ цієї категорії.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Посилання скаржника на наявність обставини, передбаченої підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Суд також відхиляє.
За змістом наведеної норми виняток із загального обмеження права на касаційне оскарження пов`язується з тим, що особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Водночас наведені скаржником доводи не містять належного обґрунтування існування саме такої обставини. Скаржник не зазначає, при розгляді якої іншої справи він буде позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, не визначає конкретних обставин, які матимуть для нього обов`язковий характер в іншому судовому провадженні, та не пояснює, з огляду на які процесуальні приписи він буде позбавлений можливості їх спростування.
Натомість аргументи касаційної скарги у цій частині фактично стосуються незгоди скаржника з оцінкою судом апеляційної інстанції матеріалів кримінального та дисциплінарного проваджень, а також припущення щодо можливого використання встановлених судом обставин у майбутньому. Однак саме по собі посилання на потенційне преюдиційне значення обставин, без наведення конкретної іншої справи та обґрунтування неможливості їх спростування під час її розгляду, не свідчить про наявність винятку, передбаченого підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпункти «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суд наголошує на тому, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника унаслідок ухвалення цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржується судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі № 320/46745/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування наказів.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов