УХВАЛА
02 вересня 2026 року
м. Київ
справа №440/2146/25
адміністративне провадження № К/990/39709/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі № 440/2146/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 23 травня 2019 року по 31 грудня 2022 року у сумі 193067,23 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 23 травня 2019 року по 31 грудня 2022 року у сумі 193067,23 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, а також матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 23 травня 2019 року по 31 грудня 2022 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 23 травня 2019 року по день фактичної виплати цієї індексації;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати цього грошового забезпечення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року позов повернуто в частині позовних вимог:
- про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 19 липня 2022 року у сумі 193067,23 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 19 липня 2022 року у сумі 193067,23 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;
- про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 23 травня 2019 року по день фактичної виплати цієї індексації;
про зобовязання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати цього грошового забезпечення.
Полтавським окружним адміністративним судом від 10 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022 роки, за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022 роки, за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року скасовано в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених у зазначений спосіб, з урахуванням раніше виплачених сум. У цій частині прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі № 440/2146/25 змінено в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01 січня 2020 року по 18 липня 2022 року відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі № 440/2146/25 залишено без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі № 440/2146/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом із цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Таким чином, враховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України ця справа законом віднесена до справ незначної складності.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги та про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та/або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки.
Скаржником не зазначено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Саме по собі посилання скаржника на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, не усуває встановленого пунктом 2 частини п`ятої цієї статті обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та не звільняє особу, яка подає касаційну скаргу, від обов`язку обґрунтувати наявність одного з передбачених цією нормою виняткових випадків.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржується судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 257, 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року у справі № 440/2146/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов