Справа № 139/26/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року селище Муровані Курилівці
Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Коломійцевої В.І.
за участі секретаря судового засідання Кагляк С.А.,
відповідача ОСОБА_1 , (який приймає участь в режимі відеоконференції)
розглянувши в селищі Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
ВСТАНОВИВ:
19.01.2026 представник позивача адвокат Прядко О.О. (повноваження на а.с.23) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 80000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1204,97 грн, 3 % річних в розмірі 604,93 грн, суму сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу.
Позов обґрунтовано тим, що 18.07.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики на суму 80 000,00 грн із терміном повернення до 01.10.2025 року. Факт передачі коштів підтверджується власноручно написаною розпискою позичальника від 18.07.2025. Позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, борг у встановлений строк не повернув і наразі ухиляється від виконання зобов`язань. Тому позивач змушений був звернутися до суду із цим позовом.
Ухвалою від 20 січня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду судом та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін. Перше судове засідання призначено на 17 лютого 2026 року.
Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року провадження у справі було зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені у воєнний стан, тобто до закінчення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2026 року вищезазначену ухвалу суду скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року провадження у справі поновлено. Судове засідання призначено на 06 травня 2026 року.
З метою забезпечення реалізації відповідачем права на захист суд направив до військової частини, в якій проходить службу ОСОБА_1 , для вручення останньому копію позовної заяви, копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію постанови Вінницького апеляційного суду та судову повістку з роз`ясненням процесуальних прав.
06 травня 2026 року у зв`язку з ненадходженням відповіді з військової частини щодо вручення ОСОБА_1 зазначених документів судове засідання відкладено на 28 травня 2026 року.
28 травня 2026 року у зв`язку з неявкою учасників справи та надходженням від військової частини повідомлення про те, що ОСОБА_1 перебуває в районі бойових дій та залучений до виконання бойових (спеціальних) завдань, а військова частина не має можливості забезпечити його прибуття до суду або участь у судовому засіданні, розгляд справи відкладено на 24 червня 2026 року.
Цього ж дня на адресу військової частини повторно направлено для вручення відповідачу судову повістку з роз`ясненням його процесуальних прав.
24 червня 2026 року у зв`язку з неявкою учасників справи та ненадходженням відповіді з військової частини щодо вручення ОСОБА_1 судових документів судове засідання відкладено на 13 липня 2026 року.
13 липня 2026 року та 19 серпня 2026 року у зв`язку з неявкою відповідача та відсутністю відомостей від військової частини про вручення йому судової повістки судові засідання відкладено відповідно на 19 серпня 2026 року та 02 вересня 2026 року.
Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися.
26 червня 2026 року позивач подав до суду письмову заяву про долучення до матеріалів справи оригіналу розписки про отримання ОСОБА_1 грошових коштів у позику, в якій просив розглянути справу за його відсутності (а. с. 198).
20 серпня 2026 року представник позивача адвокат Прядко О.О. також подав заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити (а. с. 217).
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі. Підтвердив, що 18 липня 2025 року отримав від позивача грошові кошти в сумі 80 000,00 грн у позику, які зобов`язався повернути до 01 жовтня 2025 року, однак у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем позику не повернув та станом на час розгляду справи заборгованість не погасив.
Суд, вислухавши відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договорами).
Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори, а цивільні обов`язки мають виконуватися у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 18 липня 2025 року ОСОБА_1 написав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошові кошти у сумі 80000 (вісімдесят тисяч) гривень та зобов`язується повернути зазначену суму до 01 жовтня 2025 року.
Оригінал зазначеної розписки перебував у позивача та був наданий ним суду (а.с.199).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо сума позики не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №642/4200/17 зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, розписка позичальника є належним письмовим доказом укладення договору позики та передання грошових коштів, якщо з її змісту вбачається факт отримання коштів у борг із зобов`язанням їх повернення та зазначено дату їх отримання.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд має встановити дійсну правову природу правовідносин між сторонами, а також надати оцінку всім наявним у справі доказам з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 712/2941/19.
Зі змісту розписки від 18 липня 2025 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 80 000,00 грн та зобов`язався повернути зазначену суму до 01 жовтня 2025 року.
Отже, розписка містить відомості про факт передання грошових коштів у борг, їх розмір та строк повернення, а тому підтверджує укладення між сторонами договору позики та виконання позикодавцем свого обов`язку щодо передання позичальнику грошових коштів.
Таким чином, розписка від 18 липня 2025 року за своєю правовою природою є договором позики, незалежно від її найменування.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріалами справи не підтверджено недійсність зазначеного договору позики, а тому він є чинним та підлягає виконанню сторонами.
Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, в установлений строк і відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що визначений розпискою строк повернення позики до 01 жовтня 2025 року відповідачем не дотримано. На підтвердження невиконання ОСОБА_1 взятого на себе зобов`язання по поверненню суми позики позивач надав суду оригінал розписки відповідача ОСОБА_1 від 18 липня 2025 року, який перебуває в матеріалах справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт передання відповідачу грошових коштів у сумі 80 000,00 грн, укладення між сторонами договору позики та невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення позики у встановлений строк.
Таким чином, право позивача на повернення переданих у позику грошових коштів порушене відповідачем, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основної суми позики є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 1204,97 грн за період з 02.10.2025 по 01.01.2026 та 3% річних в розмірі 604,93 грн за період прострочення з 02.10.2025 по 01.01.2026.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим наведене загальне правило підлягає застосуванню з урахуванням спеціального правового регулювання, встановленого пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Так, відповідно п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Як роз`яснено Верховним Судом у постанові Пленуму від 07 лютого 2025 року № 6, до договорів, на які поширюється дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, належить зокрема, договір позики. При цьому дія зазначеної норми поширюється на всі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами.
Судом встановлено, що договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено 18 липня 2025 року, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 80 000,00 грн із встановленим строком їх повернення до 01 жовтня 2025 року.
Отже, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання виникло 02 жовтня 2025 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану.
За таких обставин на спірні правовідносини поширюється дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до якого відповідач як позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, за прострочення виконання зобов`язання за договором позики.
Оскільки інфляційні втрати та три проценти річних є складовими відповідальності, передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України, вимоги про їх стягнення за період прострочення, який припадає на період дії воєнного стану, задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 1 204,97 грн та трьох відсотків річних у розмірі 604,93 грн слід відмовити.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню - у частині стягнення з відповідача суми основного боргу за договором позики, а в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов задоволено на 97,78 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 97,78 % сплаченого позивачем судового збору, що становить 1 041 грн 40 коп.
Окрім того, позивачем при поданні позову заявлено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
За змістом ч.1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір №57/25 про надання професійної правничої допомоги від 31 жовтня 2025 року, укладений між адвокатом Прядком Олександром Олександровичем та ОСОБА_2 та платіжну інструкцію № 14864062531 від 12 січня 2026 року про сплату 3 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат Прядко О.О. надавав позивачу професійну правничу допомогу у цій справі, зокрема підготував та подав позовну заяву, а також здійснював представництво інтересів позивача та подавав процесуальні документи під час розгляду справи.
Оцінивши надані докази в їх сукупності, з урахуванням характеру та складності справи, обсягу наданої адвокатом правничої допомоги, ціни позову, умов договору про надання професійної правничої допомоги та факту сплати позивачем заявленої суми, суд вважає підтвердженими та обґрунтованими витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Відповідачем клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявлено, заперечень щодо їх розміру не подано.
Враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2 933,40 грн (3 000,00 грн ? 97,78 %).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 218, 509, 526, 599, 610, 611, 625, 626, 627, 629, 1047, 1049, 1050, 1167 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 289 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 80000,00 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1041 гривень 40 копійок судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2933 гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: