Справа 183/9609/25
Провадження 2/206/615/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Ільїній І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 04 травня 2021 року ОСОБА_1 в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «МІЛОАН» подав Заявку на отримання кредиту № 4191360. Відповідно до умов Договору № 4191360 від 04 травня 2021 року ОСОБА_1 кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 15 000,00 гривень. 13 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення права вимоги №07Т, згідно умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 4191360 від 04 травня 2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до Відповідача ОСОБА_1 . Згідно Договору відступлення сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 70 500 грн., із яких: 15 000,00 гривень - заборгованість за тілом; 54 000,00 гривень - заборгованість за відсотками; 1 500,00 гривень - заборгованість за комісійними винагородами. Враховуючи вищевикладене, представник позивача Романенко М.Е. просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором у сумі 70 500,00 гривень та понесені судові витрати, зокрема судовий збір у сумі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень.
Не погоджуючись з обставинами викладеними у позовній заяві представником відповідача ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, який обґрунтувала тим, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення договору первісним кредитором з відповідачем, перерахування грошових коштів на рахунок, який належить відповідачу, та що відповідачем такі кредитні кошти були отримані. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив про те, що 04 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4191360, який, відповідно до позовної заяви, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, який був направлений останньому повідомленням (SMS). Проте, анкета-заява на кредит від 04 травня 2021 року № 4191360, Договір про споживчий кредит № 4191360 від 04 травня 2021 року, графік платежів та паспорт споживчого креди[приховано] не містять підпису відповідача. Докази використання чи накладення електронного підпису в матеріалах справи відсутні. Позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надає жодних доказів ідентифікації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН» при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання для підписання договору про споживчий кредит. На підтвердження перерахування коштів первісним кредитором відповідачу позивачем надано копію платіжного доручення №45390618 від 04 травня 2021 року, згідно якого ТОВ «МІЛОАН» перерахувало ОСОБА_1 на картковий рахунок грошові кошти в сумі 15 000 грн., призначення платежу: кошти згідно договору № 4191360. Проте, ані в анкеті-заяві, ані в кредитному договорі не міститься номеру картки, на яку б позичальник просив перерахувати грошові кошти. Також відсутні докази належності картки саме відповідачу. Як вбачається з Договору про споживчий кредит №4191360 від 04 травня 2021 року даний договір не був підписаний відповідачем електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора, таке підписання не було запропоновано відповідачу як спосіб укладання договору, так як і анкета-заява до договору, графік платежів та паспорт споживчого кредиту. Таким чином, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не довело укладення ТОВ «МІЛОАН» з ОСОБА_1 кредитного договору № 4191360 від 04 травня 2021 року, на умовах, які зазначені у позові. Додане до позовної заяви платіжне доручення, із зазначенням неповного номера банківської картки, належність якої не встановлено, і який не був зазначений позичальником відповідно до п. 2.1 Договору, як його картковий рахунок на який потрібно перерахувати кошти не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов кредитного договору № 4191360 від 04 травня 2021 року. Так, у договорі №4191360 від 04 травня 2021 року зазначено прізвище, ім`я, по батькові відповідача, адресу проживання, ідентифікаційний код та серію і номер паспорта, електронну пошту та номер телефону. Разом з тим, кредитний договір не містить відомостей про одноразовий ідентифікатор, який має бути згенерований при підписанні відповідачем цього договору. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази реєстрації саме ОСОБА_1 у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН», отримання ним логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. Так, копія кредитного договору не містить візуального відображення одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності), який за посиланням ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» застосовував ОСОБА_1 . Втім, будь-які належні докази про одноразовий ідентифікатор, який виготовлявся первісним кредитором та надсилався відповідачу, використовувався останнім у матеріали справи не надано. Отже, позивачем не надано доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, зазначення у тексті договору особистих даних відповідача не підтверджує підписання останнім кредитного договору в електронній формі. Відтак, відсутні належні та допустимі докази укладення відповідачем договору № 4191360 від 04 травня 2021 року. Також, слід зазначити, що у пункті 2.1 кредитного договору вказано, що кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Карковий рахунок. У той же час зміст договору № 4191360 від 04 травня 2021 року про надання кредиту не містить даних та умов щодо погодження сторонами реквізитів платіжної картки, на яку повинні були бути перераховані кредитні кошти. За таких обставин, у справі відсутні й належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 15 000 грн за договором № 4191360 від 04 травня 2021 року. Отже, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження наявності між сторонами правовідносин, які випливають з договору кредиту, а також наявності у відповідача обов`язку повернути отримані в кредит грошові кошти. Окрім того, позивач не надав і доказів на підтвердження факту повідомлення фактором або клієнтом боржника про відступлення права вимоги, що у свою чергу згідно статті 1082 ЦК України взагалі не створює у відповідача зобов`язання здійснити платіж факторові, тобто ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Згідно деталізованого розрахунку заборгованості за кредитним договором нарахування відсотків та загальної заборгованості здійснювалося за період з 05 травня 2021 року по 02 серпня 2021 року, хоча відповідно до п. 1.3 кредитного договору кредит надавався строком на 30 днів, та відповідно до п. 1.4 термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 03 червня 2021 року. Вказане підтверджується п. 2.2.2 Договору, відповідно до якого тобто нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей п. 2.2.3. У зв`язку із викладеним, представник вважала, що позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності. Як вбачається з матеріалів справи, право вимоги у позивача виникло у 2021 році, тоді як із даним позовом останній звернувся лише у вересні 2025 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності. Позивач, обґрунтовуючи дотримання строків звернення до суду, посилається на положення прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану. Разом з тим такі доводи є необґрунтованими з огляду на таке. По-перше, саме по собі запровадження карантину або воєнного стану не є безумовною та автоматичною підставою для продовження строку позовної давності у кожному конкретному випадку. Застосування відповідних положень має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, а також за наявності причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю своєчасного звернення до суду. Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, який наголошує, що саме лише посилання на об`єктивні обставини без доведення їх впливу на можливість реалізації права на звернення до суду не є достатнім. По-друге, позивач є суб`єктом господарювання, який здійснює професійну діяльність, у тому числі пов`язану з наданням фінансових послуг та стягненням заборгованості, і протягом усього періоду дії карантину та воєнного стану продовжував свою господарську діяльність, а також реалізовував право на судовий захист в інших справах. Суди України у зазначений період не припиняли своєї діяльності, функціонувала система «Електронний суд», здійснювався прийом процесуальних документів поштовим зв`язком, що об`єктивно забезпечувало можливість своєчасного звернення до суду. Водночас позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість звернення до суду у межах строку позовної давності. По-третє, застосування положень щодо продовження строків позовної давності у спосіб, запропонований позивачем, призводить до фактичного збільшення строку позовної давності більш ніж удвічі, що суперечить принципу правової визначеності. Позовна давність має на меті забезпечення стабільності цивільного обороту, юридичної визначеності у правовідносинах та дисциплінування учасників правовідносин щодо своєчасної реалізації своїх прав. Безпідставне та формальне застосування норм щодо продовження строків позовної давності нівелює саму суть цього правового інституту та створює ситуацію невизначеності для відповідача. По-четверте, тривала бездіяльність позивача свідчить про недобросовісне користування своїми правами та фактично спрямована на штучне збільшення строку звернення до суду. Стосовно стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу вважаю за необхідне зазначити наступне. Як слідує з матеріалів справи, що між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Міньковською А.В. укладено договір про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року №42649746. Відповідно п.п. 4.8, 4.9 договору про надання правової допомоги №42649746 від 05 травня 2025 року сторонами узгоджені тарифи за послуги адвоката; передбачено фіксований гонорар адвоката у розмірі 5 000 грн у разі позитивного для позивача рішення. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Таким чином, представник вважала, що відшкодування позивачу витрат на надання правничої допомоги в сумі 5 000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача Мітусова К.С. просила суд відмовити у задоволені позовної заяви ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та проводити розгляд даної за відсутності відповідача та представника відповідача.
Представником позивача Романенко М.Е. було подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що Відповідач мав час на роздуми або перевірку умов перед укладанням кредитного договору та є свідченням того, що ОСОБА_1 був належним чином проінформований, а умови були прозорими та зрозумілими, включаючи інформацію про процентну ставку, комісії, та інші фінансові аспекти. Однак, Відповідач порушила умови Договору про споживчий кредит № 4191360 від 04.05.2021, КРЕДИТ ВЧАСНО НЕ ПОВЕРНУЛА, а тому за умовами п. 2.3.1.2. Кредитного договору, ВІДБУЛАСЯ АВТОПРОЛОНГАЦІЯ, яка не може перевищувати 60 ДНІВ. Таким чином, заборгованість Позичальника за Договором про споживчий кредит № 4191360 від 04.05.2021, нарахована за період користування кредитом (з урахуванням пролонгації) складає 70 500,00 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту становить - 15 000,00 грн., заборгованість за відсотками становить - 54 000,00 грн., заборгованість за комісією становить - 1 500,00 грн., заборгованість за пенею становить 0,00 грн. Щодо строку позовної давності. Як зазначалося у позовній заяві, 04.05.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» був укладений Кредитний договір № 4191360. Як випливає з умов кредитного договору строк на який надавався кредит становив 30 днів, тобто до 03.06.2021. Отже, загальний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором № 4191360 від 04 травня 2021 року має часові рамки з 03.06.2021 по 03.06.2024 року. 3-річний строк позовної давності у цій ситуації спливає 28 листопада 2027 року, у зв`язку з дією карантину та дії воєнного стану строк позовної давності був продовжений. Так, з матеріалів справи вбачається, що Позивач для захисту свого порушеного права, звернулось до Самарського районного суду міста Дніпра з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що зареєстрована судом першої інстанції 17.09.2025, тобто в межах строків позовної давності та цілком міг та може заявляти вимоги до Відповідача щодо стягнення заборгованості. Щодо правничої допомоги позивача. Позивачем на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію Договору про надання правової допомоги № 42649746 від 05 травня 2025 року; копію Додаткової угоди № 3891531 до Договору № 4191360 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року; копію Детального опису робіт (надання послуг) від 29 липня 2025 року; копію Акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 29 липня 2025 року; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11306/10 від 02.11.2023. Позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із Відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн. підлягають до задоволення. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.
Ухвалою Самарівської міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025 року дану цивільну справу було передано за підсудністю до Самарського районного суду міста Дніпра.
Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 01 грудня 2025 року дану справу було прийнято до свого провадження, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року витребувано у АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ-БАНК» докази, які містять банківську таємницю відносно гр. ОСОБА_1 .
На виконання вимог ухвали суду від 23 квітня 2026 року від АТ «Акцент-банк» на адресу суду надійшло повідомлення за вих. № 30967/47-260501/377-БТ від 06 травня 2026 року з якого встановлено, що у АТ «Акцент-Банк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було емітовано картку № НОМЕР_2 (рахунок № НОМЕР_3 ), де фінансовим номером зазначений номер телефону НОМЕР_4 ) та надано виписку про рух коштів по рахунку за період з 18 травня 2021 року по 31 травня 2021 року.
Згідно з частиною тринадцятою статі 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням вимог ст.ст. 19, 274, 276, 277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Представник позивача в прохальній частині позовної заяви та відповіді на відзив просив суд проводити розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву в якому виклала свої заперечення щодо позовних вимог позивача, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Також, просила проводити розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 04 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 4191360, шляхом підписання електронним підписом. Відповідно до Кредитного договору погоджено умови кредитування та графік платежів, а саме сума кредиту в розмірі 15 000,00 грн.; строк кредитування на 30 днів з 04 травня 2021 року по 03 червня 2021 року; комісія за надання кредиту - 1 500,00 грн., нараховується за ставкою 10.0 відсотків від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом - 9 000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що також узгоджується з умовами паспорту споживчого кредиту (а.с. 15-17).
В довідці по заяві на кредит № 4191360 від 04 травня 2021 року відображено покроковий процес із зазначенням дати та часу оформлення відповідачем та розгляду заяви на кредит.
Також, до матеріали справи долучено довідку з інформаційно-телекомукаційної системи ТОВ «Мілоан» про надсилання одноразового ідентифікатора позичальнику за кредитним договором № 4191360 від 04 травня 2021 року у формі смс на номер [телефон приховано] 04 травня 2021 року о 17:39:09 годині.
В Анкеті-заяві на кредит № 4191360 від 04 травня 2021 року сторони узгодили, що строк кредиту становить 30 днів з 04 травня 2021 року, дата повернення кредиту 03 червня 2021 року, загальна сума до повернення складає 25 500,00 грн., з яких комісія за надання кредиту - 1 500,00 грн., проценти за користування кредитом - 9 000,00 грн., сама сума кредиту 15 000,00 грн. (а.с. 10).
Підписавши кредитний договір, графік платежів, паспорт споживчого кредиту відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «МІЛОАН».
Згідно платіжного доручення № 45390618 від 04 травня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» на рахунок відповідача ОСОБА_1 № № НОМЕР_2, перерахувало кредитні кошти в розмірі 15 000, з призначенням: згідно договору 4191360 (а.с. 34).
З повідомлення АТ «Акцент-банк» за вих. № 30967/47-260501/377-БТ від 06 травня 2026 року встановлено, що у АТ «Акцент-Банк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було емітовано картку № НОМЕР_2 (рахунок № НОМЕР_3 ), де фінансовим номером зазначений номер телефону НОМЕР_4 ) та надано виписку про рух коштів по рахунку за період з 18 травня 2021 року по 31 травня 2021 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Мілоан» по кредитному договору № 4191360 від 04 травня 2021 року за період з 04 травня 2021 року по 02 серпня 2021 року, заборгованість відповідача склала 70 500,00 гривень, з яких: 15 000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 54 000,00 гривень - заборгованість по відсоткам; 1 500,00 гривень - комісія.
13 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 07Т, у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» приймає належні права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі прав вимоги, зокрема за договором № 4191360 від 04 травня 2021 року (а.с. 18-21).
Згідно витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 по Кредитному договору № 4191360 від 04 травня 2021 року в розмірі 70 500грн., із яких: 15 000,00 гривень - заборгованість за тілом; 54 000,00 гривень - заборгованість за відсотками; 1 500,00 гривень - заборгованість за комісійними винагородами (а.с. 12).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заперечення відповідача про те, що кредитний договір з ТОВ «МІЛОАН» він не укладав, судом не приймаються до уваги, оскільки відповідач не навів доказів про викрадення його мобільного телефону чи фінансового номеру телефону, його банківських карток, емітованих АТ «Акцент-Банк»», на які було перераховано кредитні кошти, так само як і не надав і доказів, що звертався до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надав виписки з рахунку, з якого б вбачалось неотримання коштів.
Крім того, згідно з п. 140 Розділу VІІ Постанови НБУ від 29.07.2022 № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції , та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Згідно з п.п.16-17 Розділу І Постанови НБУ від 29.07.2022 № 164 власник рахунку здійснює контроль за рухом і цільовим використанням коштів за операціями з використанням платіжних інструментів. Користувач здійснює контроль за використанням платіжного інструменту для проведення операцій.
Так, суд вважає доведеним, що кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису та кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором.
Тобто, у справі, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована.
Що стосується переходу права вимоги згідно договору факторингу до ТОВ «Діджі Фінанс» суд зазначає наступне.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За положеннями статтей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між фінансовою установою та відповідачем кредитного договору дана фінансова установа надала позичальниці суму позики, а останній зобов`язувався повернути надану позику у повному обсязі у визначені договором строк - до 03 червня 2021 року.
Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування: до 03 червня 2021 року, після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Враховуючи викладене, суд вважає, що нарахування ТОВ «Мілоан» позичальнику процентів після 03 червня 2021 року у відповідності до положень п. 2.3.1.2. договору, не знаходить свого належного юридичного обґрунтування і по своїй суті є реалізацією положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка захищає інтереси кредитодавця в разі прострочення позичальником грошового зобов`язання, а отже, не має обґрунтованих підстав вважати, що після спливу визначеного у п. 1.4. договору строку кредитування відбулася пролонгація кредиту.
З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 у справі № 444/9519/12, надає підстави стверджувати про безпідставне нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики, оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця були відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, та вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 04 червня 2021 року по 02 серпня 2021 року не підлягає задоволенню.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що з відповідача підлягають до стягнення відсотки за вказаним кредитним договором у розмірі 9 000,00 гривень, відповідно до умов договору.
Таким чином, з огляду на зазначене, оскільки відповідач умови вказаного кредитного договору належним чином не виконував, право вимоги за цим договором перейшло до позивача, суд вважає за необхідне, частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 25 500,00 гривень, яка складається з: 15 000,00 гривень - заборгованість за тілом; 9 000,00 гривень - заборгованість за відсотками; 1 500,00 гривень - заборгованість за комісійними винагородами.
Що стосується доводів відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, тобто, обмежується загальною позовною давністю тривалістю три роки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження №61-6640 св 21).
За таких обставин, суд 1 інстанції прийшов до вірного висновку з яким погоджується апеляційний суд, що перебіг строку позовної давності у рамках даної справи щодо стягнення, що розпочався в вересні 2021, не закінчився в вересні 2024 року, оскільки Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
При цьому, востаннє дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30 червня 2023 року постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383. Тобто, з 1 липня 2023 року дію карантину через COVID-19 зупинено.
Проте, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України з 24 лютого по теперішній час.
Враховуючи продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в 3 три роки продовжено.
З огляду на наведене, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджі Фінанс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 872,06 гривень (25 500 /70 500х 2 422,40).
Щодо розміру витрат ТОВ «Діджі Фінанс» на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 гривень слід зазначити наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання правової допомоги № 42649746 від 05 травня 2025 року укладеного між ТОВ «Діджі Фінанс» в особі директора Романенка М.Е. та ФОП ОСОБА_3 ; додаткову угоду № 4191360 від 29 липня 2025 року до Договору № 42649746 про надання правової допомоги від 05 травня 2025; акт № 4191360 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 29 липня 2025 року з описом наданих послуг, використаного часу та вартості кожної послуги, загальна вартість яких склала 5 000,00 гривень.
Позивач дійсно отримав правову допомогу в суді, а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково на загальну суму 25 500,00 гривень, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 800,00 гривень (25 500/70 500х 5 000,00).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_5 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за кредитним договором № 4191360 від 04 травня 2021 року у сумі 25 500,00 гривень, з яких: 15 000,00 гривень - заборгованість за тілом; 9 000,00 гривень - заборгованість за відсотками; 1 500,00 гривень - заборгованість за комісійними винагородами, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 872,06 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 800,00 гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук