Справа № 511/3276/25
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року Овідіопольский районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Кочко В.К.,
секретаря судового засідання Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Овідіополь Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
У 2025 р. представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Теренчук Є.М., звернувся до суду з вищевказаним позовом, про визнання факту окремого проживання та визнання права особистої приватної власності на житловий будинок, квартиру, та 2 земельні ділянки.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 1991 року знаходився в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Однак спільне життя з відповідачем не склалося, внаслідок чого між ними припинилися шлюбні стосунки та вони перестали разом вести спільне господарство і з 1993 року стали проживати окремо. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано 14.05.2025 року.
Після припинення шлюбних відносин у 1993 році та в період окремого проживання позивачем було придбано:
- Земельну ділянку 0.1500 га, кадастровий номер 512395540:02:002:0125, яка розташована по АДРЕСА_1 (Договор купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 737 805 грн.),
- Земельну ділянку 0,0500 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:126, яка розташована по АДРЕСА_1 Договором купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 1685,95 грн.),
- Житловий будинок загальної площею 127,10 кв.м., житлова 91.00 кв.м., який складається з житлового будинку - «А», мансарда - «А1», альтанка - «Б», погріб - «В», уборна - «Г», «№ 1» - огорожа, «№ 2» - ворота, «№ 3» - хвіртка, розташований по АДРЕСА_1 (Договор купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 566 361 грн.),
- Житлову квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,4 кв.м., у тому числі житлова 38,1 кв.м. (Договор купівлі - продажу від 30.03.2019 року, грошова оцінка 1 869 465 грн.),
- Житлову квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 42.3 кв., у тому числі житлова 8,3 кв.м. (Витяг від 14.11.2025 року з Державного реєстру речових прав № 452042746, згідно якого 11.11.2025 року, грошова оцінка 1 766 788 грн.).
На даний час після розірвання шлюбу постало питання про належність майна, яке оформлено на ім`я ОСОБА_1 , та яке було придбано нею в період перебування у зареєстрованому шлюбі, так як позивач одноособово не може розпорядитися зазначеним об`єктом нерухомого майна.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат - Теренчук Є.М., який діяв на підставі ордера, в судове засідання не з`явилися, представник надав заяву, в якій позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити та справу розглядати за їх відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином за оголошенням на порталі Судової влади України.
Суд, на підставі ст.247 ЦПК України розглядає справу за відсутності позивача і відповідача, за наявними у справі матеріалами, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
На підставі норм ст.ст. 280-281 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Роздільнянським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеської області, зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 43 від 14.07.1991 року.
ОСОБА_2 , проходив службу за контрактом у військовий частини с.Лиманське Роздільнянського району Одеської області та проживав (без реєстрації) у «Фінському містечку», за даною адресою. Після закінчення службового контракту (наприкінці 1993 року), ОСОБА_2 , виїхав з с.Лиманське у Росію, та з даного періоду вони не зустрічалися та разом не проживали, спільного господарства не вели. Тобто ОСОБА_1 , не спілкувалася та не проживала разом з ОСОБА_2 , до теперішнього часу, тобто 33 роки.
З 1993 року, ОСОБА_1 постійно проживає у АДРЕСА_4 . До 2003 року ОСОБА_1 , працювала на різних підприємствах України, а з 2003 року, виїхала у Німеччину, де проживає та працює до цього часу, періодично навідується в Україну.
Після припинення шлюбних відносин в період окремого проживання позивачем ОСОБА_1 , за її особисті грошові кошти було придбано:
- Земельну ділянку 0.1500 га, кадастровий номер 512395540:02:002:0125, яка розташована по АДРЕСА_1 (Договір купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 737 805 грн.),
- Земельну ділянку 0,0500 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:126, яка розташована по АДРЕСА_1 (Договір купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 1685,95 грн.),
- Житловий будинок загальної площею 127,10 кв.м., житлова 91.00 кв.м., який складається з житлового будинку - «А», мансарда - «А1», альтанка - «Б», погріб - «В», уборна - «Г», «№1» - огорожа, «№ 2» - ворота, «№ 3» - хвіртка, розташований по АДРЕСА_1 (Договір купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 566 361 грн.),
- Житлову квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,4 кв.м., у тому числі житлова 38,1 кв.м. (Договір купівлі - продажу від 30.03.2019 року, грошова оцінка 1 869 465 грн.),
- Житлову квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 42.3 кв., у тому числі житлова 8,3 кв.м. (Витяг від 14.11.2025 року з Державного реєстру речових прав № 452042746, згідно якого 11.11.2025 року, грошова оцінка 1 766 788 грн.)
ОСОБА_2 , за даний час не з`являвся у с.Лиманське та ніякої матеріальної участі у придбанні даного нерухомого майна ОСОБА_1 , не приймав.
Згідно рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 14.05.2025 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 , змінила прізвище на ОСОБА_6 .
У 2025 році, ОСОБА_1 , звернулася до нотаріуса Роздільнянського нотаріального округу Одеської області для укладення договору купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та двох земельних ділянок, яки належать їй на праві власності. Але нотаріус відмовив ОСОБА_1 у можливості складання та нотаріального посвідчення даного договору, мотивуючи що згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану про шлюб, ОСОБА_1 , на час придбання нерухомого майна, фактично знаходилася у шлюби з ОСОБА_2 , тому їй було запропоновано, або отримати згоду на дану продаж квартири від ОСОБА_2 , або визнати дане майно особистої приватної власністю дружини у судовому порядку.
Згідно довідки Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 1697 від 15.09.2025 року, ОСОБА_4 , дійсно проживала разом з ОСОБА_2 у с.Лиманське до 1993 року. У 1993 року ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання у Російську Федерацію.
Згідно довідки Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 1711 від 16.09.2025 року, ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає АДРЕСА_4 з 2003 року до 2025 року, дійсно періодично виїжджає на роботу у Німеччину та за даний період за особисті грошові кошти придбала нерухоме майно у вигляді земельних ділянок, квартири, житлового будинку.
Згідно завіреними належним чином заявами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , підтверджується факт, що ОСОБА_9 , дійсно проживала разом з ОСОБА_2 у с.Лиманське до 1993 року. У 1993 року ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання у Російську Федерацію. ОСОБА_1 , періодично виїжджає на роботу у Німеччину та за даний період за особисті грошові кошти придбала нерухоме майно у вигляді земельних ділянок, квартири, житлового будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд в порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У відповідності до вимог ст. ст. 315, 319 ЦПК України, суди розглядають справи про встановлення фактів від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, в випадках коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян: - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В Україні власність у родині існує в двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з них.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
При цьому відповідно до ч.6 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка, майно, набуте ним за час їх окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин
Відповідно до п. 23 та 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно, крім іншого, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної власності майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до висновку ВС у справі №546/912/16-ц від 24.01.2020 року конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Таким чином, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Суд, давши оцінку обґрунтованості заявленого позову, прийшов до висновку про його задоволення з наступних підстав.
Так судом із наданих по справі доказів встановлено, що не дивлячись на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1991 року до 2025 року, саме з 1993 року вони припинили спільне проживання, шлюбні відносини та перестали вести спільне господарство.
Крім того, судом встановлено, що після припинення спільного проживання ОСОБА_2 , виїхав у Росію, а позивач за особисті грошові кошти, придбав нерухомість, яка є його приватною власністю.
Таким чином, судом встановлено, факт, що сторони у справі проживали окремо під час зареєстрованого шлюбу в період з 1993 року до травня 2025 року, та за даний час позивачем придбано:
- Земельна ділянка 0.1500 га, кадастровий номер 512395540:02:002:0125, яка розташована по АДРЕСА_1 (Договір купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 737 805 грн.),
- Земельна ділянку 0,0500 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:126, яка розташована по АДРЕСА_1 (Договір купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 1685,95 грн.),
- Житловий будинок загальної площею 127,10 кв.м., житлова 91.00 кв.м., який складається з житлового будинку - «А», мансарда - «А1», альтанка - «Б», погріб - «В», уборна - «Г», «№1» - огорожа, «№ 2» - ворота, «№ 3» - хвіртка, розташований по АДРЕСА_1 (Договір купівлі - продажу від 30.09.2015 року, грошова оцінка 566 361 грн.),
- Житлову квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,4 кв.м., у тому числі житлова 38,1 кв.м. (Договір купівлі - продажу від 30.03.2019 року, грошова оцінка 1 869 465 грн.),
- Житлову квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 42.3 кв., у тому числі житлова 8,3 кв.м. (Витяг від 14.11.2025 року з Державного реєстру речових прав № 452042746, згідно якого 11.11.2025 року, грошова оцінка 1 766 788 грн.), яка є особистою приватною власністю позивача.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Позивач довів, що з 1993 року подружжя припинили шлюбні відносини і не проживали однією сім`єю, а тому вищевказане майно, було придбано в період окремого проживання з відповідачем та за особисті грошові кошти.
Оскільки право позивача вільно розпоряджатися нерухомими майном, яке є його особистою приватною власністю, він правомірно звернувся до суду за захистом не визнаних прав і суд відповідно до норм діючого законодавства, вважає, що його право підлягає захисту шляхом визнання за позивачем право особистої приватної власності.
Керуючись ст.ст. 4, 81, 76,81,141, 206, 259,247,258, 273,280,354,355 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1993 року до 2026 року у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на земельну ділянку розміром 0,1500 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0125, розташовану по АДРЕСА_1 , земельну ділянку розміром 0,0500 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0126, розташовану по АДРЕСА_1 , житловий будинок загальною площею 127,10 кв.м., житлова 91.00 кв.м., який складається з житлового будинку - «А», мансарда - «А1», альтанка - «Б», погріб - «В», уборна - «Г», «№ 1» - огорожа, «№ 2» - ворота, «№ 3» - хвіртка, розташований по АДРЕСА_5 області, загальною площею 63,4 кв.м., у тому числі житлова 38,1 кв.м., квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 42.3 кв.м., у тому числі житлова 8,3 кв.м.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кочко В.К.