Постанова № 139436620 у справі № 910/3317/26 від 26.08.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р. Справа№ 910/3317/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : Сологуб С.А.;

від відповідача : Тараненко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2026

у справі №910/3317/26 (суддя - Блажівська О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект»

до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про стягнення 348 400, 24 грн

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" з позовом до Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" про стягнення грошових коштів в сумі 348 400,24 грн, з яких 314 960,00 грн основного боргу; 18 443,62 грн - пені; 11 312,48 грн - інфляційні втрати; 3 684,14 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі №910/3317/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; ЄДРПОУ 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, буд. 34; ЄДРПОУ 24185151) 9 221, 81 грн (дев`ять тисяч двісті двадцять одна гривня 81 копійки) - пені; 10 972, 03 грн (десять тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні три копійки) - інфляційні втрати; 3 948, 59 грн. (три тисячі дев`ятсот сорок вісім гривень 59 копійок) - 3% річних. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/3317/26 - задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; ЄДРПОУ 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, буд. 34; ЄДРПОУ 24185151) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн. (вісім тисяч гривень 00 коп.). В іншій частині заяви - відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 30.06.2026, в межах встановлених процесуальних строків, надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі № 910/3317/26 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким зменшити розмір пені до 1, 00 грн, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Крім того, апелянт просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

За доводами скаржника, за окремими видатковими накладними період прострочення становив менше п`ятнадцяти днів, а тому підстав для нарахування інфляційних втрат за відповідні неповні місяці не було.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції, установивши помилки позивача у визначенні початкових і кінцевих дат прострочення під час нарахування трьох процентів річних, безпідставно визнав правильним розрахунок пені за ті самі періоди. На думку скаржника, під час обчислення пені та трьох процентів річних належало врахувати приписи статей 254, 255 ЦК України, перенесення останнього дня строку з вихідного на перший робочий день і невключення дня фактичної сплати до періоду прострочення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник стверджує, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного встановлення обставин, які мають значення для справи, а наявні докази та заперечення відповідача оцінені неналежним чином.

Апелянт указує, що під час визначення інфляційних втрат суд першої інстанції не врахував висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, відповідно до якого за неповний місяць прострочення тривалістю не більше п`ятнадцяти днів інфляційна складова боргу не нараховується.

У скарзі наведено власні періоди прострочення та контррозрахунки за договорами поставки № 846/24/16-25, № 848/24/16-25 і № 849/24/16-25 щодо кожної спірної видаткової накладної. Заявник вважає, що такі розрахунки підтверджують завищення сум пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, присуджених місцевим господарським судом.

Окремо апелянт наполягає на зменшенні пені до 1,00 грн. На обґрунтування цього посилається на добровільне погашення основного боргу, відсутність доказів завдання позивачу збитків, статус ПрАТ «АК «Київводоканал» як оператора критичної інфраструктури, необхідність забезпечення безперебійного водопостачання та водовідведення в умовах воєнного стану, збитковість діяльності підприємства і невстановлення економічно обґрунтованого тарифу.

Оскаржуючи додаткове рішення, скаржник посилається на часткове задоволення позову та принцип пропорційного розподілу судових витрат. За його розрахунком, задоволено 6,92 відсотка заявлених вимог, тому сума витрат на професійну правничу допомогу, яка могла бути покладена на відповідача, не повинна перевищувати 1 038,00 грн.

Крім того, апелянт вважає суму 8 000,00 грн неспівмірною зі складністю малозначної справи, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, та посилається на відсутність детального опису виконаних адвокатом робіт як на обставину, що унеможливлювала належну перевірку обсягу і вартості наданих послуг.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 у справі № 910/3317/26 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 26.08.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 у справі № 910/3317/26 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 26.08.2026.

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною другою статті 269 ГПК України апеляційний суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

За змістом статті 276 ГПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо суд апеляційної інстанції встановить, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши в межах доводів і вимог апеляційної скарги матеріали справи, дослідивши наявні докази та надавши оцінку аргументам скаржника, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Щодо рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026.

Під час розгляду справи по суті місцевим господарським судом було досліджено такі докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи та відповідач заперечення, а саме копії: Договору поставки № 846/24/16-25 від 04.07.2025; видаткової накладної № 3590 від 27.08.2025; рахунку № 6591; видаткової накладної № 3861 від 17.09.2025; рахунку № 6945; видаткової накладної № 4487 від 27.10.2025; рахунку № 8066; видаткової накладної № 4869 від 19.11.2025; рахунку № 8689; видаткової накладної № 4885 від 19.11.2025; рахунку № 8821; банківської виписки по рахунку від 23.03.2026; Договору поставки № 848/24/16-25 від 04.07.2025; видаткової накладної № 3591 від 29.08.2025; рахунку № 6592; видаткової накладної № 3821 від 17.09.2025; рахунку № 6935; видаткової накладної № 4117 від 30.09.2025; рахунку № 7509; видаткової накладної № 4388 від 20.10.2025; рахунку № 7892; видаткової накладної № 4573 від 30.10.2025; рахунку №8291 - копія видаткової накладної № 4872 від 19.11.2025; рахунку № 8733; видаткової накладної № 4888 від 20.11.2025; рахунку №8853; видаткової накладної № 5260 від 19.12.2025; рахунку № 9507; банківської виписки по рахунку від 23.03.2026; Договору поставки № 849/24/16-25 від 04.07.2025; видаткової накладної № 2972 від 17.07.2025; рахунку № 5471; видаткової накладної № 2978 від 17.07.2025; рахунку № 5472; видаткової накладної № 2982 від 17.07.2025; рахунку № 5476; видаткової накладної № 2987 від 17.07.2025; рахунку № 5479; видаткової накладної № 3488 від 19.08.2025; рахунку № 6345; видаткової накладної № 3525 від 26.08.2025; рахунку № 6492; видаткової накладної № 3595 від 27.08.2025; рахунку №6601; видаткової накладної № 3796 від 16.09.2025; рахунку № 6908; видаткової накладної № 3795 від 16.09.2025; рахунку № 6907; видаткової накладної № 4341 від 21.10.2025; рахунку № 7866; видаткової накладної № 4339 від 21.10.2025; рахунку № 7871; видаткової накладної № 4369 від 21.10.2025; рахунку № 7945; видаткової накладної № 4789 від 18.11.2025; рахунку № 8633; видаткової накладної № 4904 від 21.11.2025; рахунку № 8920; видаткової накладної № 4875 від 21.11.2025; рахунку №8795; видаткової накладної № 4980 від 01.12.2025; рахунку № 9044; видаткової накладної № 217 від 28.01.2026; рахунку № 346; видаткової накладної № 218 від 28.01.2026; рахунку № 347; видаткової накладної № 287 від 29.01.2026; рахунку № 380; розрахунку пені, інфляційних втрат та 3% річних за Договором № 846/24/16-25; розрахунку пені, інфляційних втрат та 3% річних за Договором № 848/24/16-25; розрахунку пені, інфляційних втрат та 3% річних за Договором № 849/24/16-25; Платіжні інструкції; Листа Міністерства розвитку громад та територій України; Звіти про фінансові результати 2022-2025 рік.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Приписами частини першою статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів

Колегія суддів виходить із того, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України)

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що частинами першою та другою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За змістом ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продаж

Згідно з статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За змістом частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що за змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" у травні 2025 року на електронному майданчику Prozorro розмістило оголошення про проведення відкритих торгів UA-2025-05-28-007335-a на придбання товарів: ДК 021:2015: 44530000-4 - Кріпильні деталі, 44531000-1 Кріпильні деталі з наріззю, 44531100-2 Шурупи, 44531400-5 Болти, 44531300-4 Саморізи, 44531600-7 Гайки, 44532000-8 Кріпильні деталі без нарізі, 44532100-9 Заклепки, 44532200-0 Шайби, 44532300-1 Шплінти (кріпильні деталі). Посилання на інформацію про закупівлю: https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2025-05- 28-007335-a.

За наслідками розгляду пропозицій ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" (позивач) визначено переможцем у вказаному тендері.

За наслідками відкритих торгів між ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" та ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" укладено відповідні договори поставки, зокрема:

- договір поставки від 04.07.2025 № 846/24/16-25;

- договір поставки від 04.07.2025 № 848/24/16-25;

- договір поставки від 04.07.2025. № 849/24/16-25;

Колегія суддів установила, що сторонами також погоджено та підписано відповідні специфікації до цих договорів.

Колегія суддів ураховує наведену позицію позивача: Позивач у позовній заяві зазначає, що на час звернення до Господарського суду міста Києва (25.03.2026) з даним позовом, заборгованість Відповідача за договором поставки № 849/24/16-25 від 04 липня 2025 року по поставкам за якими порушено термін оплати становить 314 960, 00 грн.

При цьому, згідно п. 2.1 Договору поставки № 849/24/16-25 загальна сума Договору складає - 6 205 542 грн. 00 коп. (шість мільйонів двісті п`ять тисяч п`ятсот сорок дві грн. 00 коп.), в тому числі сума без ПДВ - 5 171 285 грн. 00 коп. (п`ять мільйонів сто сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят п`ять грн. 00 коп.), ПДВ - 1 034 257 грн. 00 коп. (один мільйон тридцять чотири тисячі двісті п`ятдесят сім гри. 00 коп.).

Водночас, відповідно до п. 5.1 Договору поставки № 849/24/16-25 розрахунки за Кожну поставлену партію Товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується у відповідності до Заявки Покупця та Специфікації, Покупець здійснює оплату партії Товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати отримання партії Товару від Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

На виконання умов зазначеного Договору поставки № 849/24/16-25 виписано видаткові накладні: № 2972 від 17.07.2025, № 2978 від 17.07.2025, № 2982 від 17.07.2025, № 2987 від 17.07.2025, № 3488 від 19.08.2025, № 3595 від 27.08.2025, № 3796 від 16.09.2025, № 3795 від 16.09.2025, № 4341 від 21.10.2025, № 4339 від 21.10.2025, № 4369 від 21.10.2025, № 4789 від 18.11.2025, № 4904 від 21.11.2025, № 4875 від 21.11.2025, № 4980 від 01.12.2025, № 217 від 28.01.2026, № 218 від 28.01.2026, № 287 від 29.01.2026.

При цьому, матеріалами справи встановлено, що згідно видаткової накладної № 4875 від 21.11.2025 отримано товар на суму 199140,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 05.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 26.02.2026 на суму 64000,00 - 26.02.2026 на суму 30000,00 грн. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 105140,00 грн.

Зокрема, за видатковою накладної № 4980 від 01.12.2025 отримано товар на суму 15000,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 15.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 26.02.2026 на суму 15000,00 грн.

За видатковою накладної № 217 від 28.01.2026 отримано товар на суму 198600,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 14.03.2026. Оплата після спливу строку, передбаченого Договором не здійснена. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 198600,00 грн.

За видатковою накладної № 218 від 28.01.2026 отримано товар на суму 11100,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 14.03.2026. Оплата після спливу строку, передбаченого Договором не здійснена. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 11100,00 грн.

За видатковою накладної № 287 від 29.01.2026 отримано товар на суму 120,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 15.03.2026. Оплата після спливу строку, передбаченого Договором не здійснена. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 120,00 грн.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що у той же час, Відповідач у Відзиві на позовну заяву зазначає, що ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" платіжними інструкціями від 26.03.2026 № 826, від 26.03.2026 № 825, від 27.03.2026 № 880 та від 27.03.2026 № 881 здійснено оплати на загальну суму 314 960,00 грн по Договору № 849, про що надано копії платіжних інструкцій додаються. З викладеного вбачається відсутність предмету спору в розмірі здійсненої оплати, так як останній погашений в добровільному порядку. Відповідач просить з огляду на відсутність предмету спору в частині здійсненої оплати та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України Відповідач просить закрити провадження у справі № 910/3317/26 у зв`язку з відсутністю предмету спору.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Водночас, предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 18.07.2019 у справі № 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20, від 16.08.2023 у справі № 910/5571/22.

Разом із тим, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, та підтвердити, що її права та законні інтереси буде захищено та відновлено з допомогою певного способу захисту, визначеного у позові.

Водночас, порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Водночас, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що з урахуванням наведеного, відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що 25.03.2026 Позивач через систему "Електронний Суд" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором поставки. Дану позовну заяву Господарським судом міста Києва зареєстровано 25.03.2026 за № 3317/26.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що як було встановлено вище, згідно платіжних інструкцій що ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" платіжними інструкціями від 26.03.2026 № 826, від 26.03.2026 № 825, від 27.03.2026 № 880 та від 27.03.2026 № 881 здійснено оплати на загальну суму 314 960,00 грн по Договору № 849.

Згідно з ухвали Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Отже, предмет спору (в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 314 960,00 грн. основного боргу по Договору № 849) був відсутній до порушення провадження у справі (відкриття провадження в справі), а саме до 30.03.2026.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що за таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі № 910/3317/26 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 314 960,00 грн. та відмови в задоволені позовних вимог в даній частині.

Колегія суддів ураховує наведену позицію позивача: Позивач також просить стягнути з ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" на користь ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" 18 443, 62 грн - пені, 11 312, 48 грн - інфляційні втрати, 3 684, 14 грн - 3% річних.

Стосовно стягнення з Відповідача 11 312, 48 грн - інфляційних втрат та 3 684, 14 грн - 3% річних; колегія суддів зазначає таке.

Приписами частини 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання

Приписами частини 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.

Згідно з висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Разом із тим, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Приписами частини п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що з метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Таким чином, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).

Стосовно нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних по Договору поставки № 846/24/16-25 від 04.07.2025; колегія суддів зазначає таке.

При цьому, у позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до п. 5.1 Договору поставки № 846/24/16-25 розрахунки за Кожну поставлену партію Товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується у відповідності до Заявки Покупця та Специфікації, Покупець здійснює оплату партії Товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати отримання партії Товару від Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

На виконання умов зазначеного Договору поставки № 846/24/16-25 виписано видаткові накладні: № 3590 від 27.08.2025, № 3861 від 17.09.2025, № 4487 від 27.10.2025, № 4869 від 19.11.2025, № 4885 від 19.11.2025.

При цьому, згідно видаткової накладної № 3590 від 27.08.2025 отримано товар на суму 124800,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 11.10.2025. Оплати були здійснені після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 70 000,00 грн проведено 27.10.2025;

- оплату на суму 54 800,00 грн проведено 28.10.2025;

За видатковою накладної № 3861 від 17.09.2025 отримано товар на суму 197040,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 01.11.2025. Оплати були здійснені після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 30040,00 грн проведено 18.11.2025;

- оплату на суму 50000,00 грн проведено 19.11.2025;

- оплату на суму 50000,00 грн проведено 20.11.2025;

- оплату на суму 50000,00 грн проведено 24.11.2025;

- оплату на суму 17000,00 грн проведено 26.11.2025;

За видатковою накладної № 4487 від 27.10.2025 отримано товар на суму 32040,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 11.12.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 32040,00 грн проведено 23.12.2025;

За видатковою накладної № 4869 від 19.11.2025 отримано товар на суму 73740,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 03.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 73740,00 грн проведено 27.01.2026;

За видатковою накладної № 4885 від 19.11.2025 отримано товар на суму 56160,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 03.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 56160,00 грн проведено 24.02.2026;

З огляду на викладене вище, Позивачем на час повного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором № 846/24/16-25 нараховано пені - 4 239,00 грн.; 3% річних - 948,95 грн, інфляційні збитки - 3450,27 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що Позивачем зазначено, що останнім днем здійснення оплати по видатковій накладній № 3590 від 27.08.2025 є 11.10.2025, не врахувавши, що строк виконання зобов`язання припав на вихідний день відтак останнім днем строку виконання грошового зобов`язання є перший після нього робочий день, тобто 13.10.2025. Аналогічним чином Позивачем неправильно визначено період виникнення прострочення грошового зобов`язання по видатковій накладній від 17.09.2025 № 3861, не врахувавши, що у випадку коли виконання грошового зобов`язання припадає на вихідний день (в даному випадку 01.11.2025 - субота) згідно ст. 254 ЦК України днем закінчення строку виконання такого зобов`язання є перший за ним робочий день, тобто 03.11.2025. При цьому, визначаючи період прострочення виконання грошового зобов`язання по видатковій накладній від 27.10.2025 № 4487 Позивач безпідставно визначає першим днем прострочення - останній день виконання грошового зобов`язання, а останнім днем прострочення - день фактичної оплати. Відповідно по видатковій накладній від 17.09.2025 № 3861 за період прострочення з 04.11.2025 (оскільки 03.10.2025 останній день виконання грошового зобов`язання) по 17.11.2025 (оскільки 18.11.2025 здійснено фактичну оплату). Відповідно арифметично правильним по видатковій накладній від 27.10.2025 № 4487 період прострочення є з 12.12.2025 по 22.12.2025, тобто 11 днів, а не як зазначає Позивач у наданому ним розрахунку 13 днів. Аналогічні недоліки містять і розрахунки Позивача щодо видаткових накладних від 19.11.2025 № 4869 та від 19.11.2025 № 4885. Так само, враховуючи, що період прострочення грошового зобов`язання становить менше 15 днів за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Стосовно нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних по Договору поставки № 848/24/16-25 від 04.07.2025; колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 5.1 Договору поставки № 848/24/16-25 розрахунки за Кожну поставлену партію Товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується у відповідності до Заявки Покупця та Специфікації, Покупець здійснює оплату партії Товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати отримання партії Товару від Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

На виконання умов зазначеного Договору поставки № 848/24/16-25 виписано видаткові накладні: № 3591 від 29.08.2025, № 3821 від 17.09.2025, № 4117 від 30.09.2025, № 4388 від 20.10.2025, № 4573 від 30.10.2025, № 4872 від 19.11.2025, № 4888 від 20.11.2025, № 5260 від 19.12.2025.

При цьому, Згідно видаткової накладної № 3591 від 29.08.2025 отримано товар на суму 53221,20 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 13.10.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: 28.10.2025 на суму 53221,20 грн.

За видатковою накладної № 3821 від 17.09.2025 отримано товар на суму 40572,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 01.11.2025. Оплати були здійснені після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 21572,00 грн проведено 17.11.2025;

- оплату на суму 19000,00 грн проведено 18.11.2025;

За видатковою накладної № 4117 від 30.09.2025 отримано товар на суму 48000,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 14.11.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 26.11.2025 на суму 48000,00 грн.

За видатковою накладної № 4388 від 20.10.2025 отримано товар на суму 600,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 04.12.2025. Оплата була здійснена в межах строку, передбаченого Договором: - 27.11.2025 на суму 600,00 грн.

За видатковою накладної № 4573 від 30.10.2025 отримано товар на суму 1200,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 14.12.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 25.12.2025 на суму 1200,00 грн.

За видатковою накладної № 4872 від 19.11.2025 отримано товар на суму 10080,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 03.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 29.01.2026 на суму 10080,00 грн.

За видатковою накладної № 4888 від 20.11.2025 отримано товар на суму 11220,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 04.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 29.01.2026 на суму 11220,00 грн.

За видатковою накладної № 5260 від 19.12.2025 отримано товар на суму 300,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 02.02.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 26.02.2026 на суму 300,00 грн.

Згідно з п.7.3 договору поставки товарів № 848/24/16-25 за порушення термінів оплати Товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що на час повного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором № 848/24/16-25 сума пені, згідно умов Договору, становить 1176,19 грн, 3% річних - 227,68 грн, інфляційні збитки - 987,78 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що Позивачем зазначено, що період прострочення виконання грошового зобов`язання за видатковою накладною від 29.08.2025 № 3591 визначається періодом з 14.10.2025 по 27.10.2025 та складає 14 днів, а не як вказує Позивач 16. Аналогічним чином Позивачем невірно визначено період прострочення виконання грошового зобов`язання по видатковій накладній від 17.09.2025 № 3821. решта видаткових накладних по вказаному договору містять аналогічні помилки, так вірним періодом прострочення є: По видатковій накладній від 30.09.2025 № 4117 - 11 днів з 15.11.2025 по 25.11.2025; По видатковій накладній від 30.10.2025 № 4573 - 9 днів з 16.12.2025 по 24.12.2025; По видатковій накладній від 19.11.2025 № 4872 - 23 дні з 06.01.2026 по 28.01.2026; По видатковій накладній від 20.11.2025 № 4888 - 23 дні з 06.01.2026 по 28.01.2026; По видатковій накладній від 19.12.2025 № 5260 - 23 дні з 03.02.2026 по 25.02.2026.

Стосовно нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних по Договору поставки № 849/24/16-25 від 04.07.2025; колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 5.1 Договору поставки № 849/24/16-25 розрахунки за Кожну поставлену партію Товару здійснюються на підставі рахунку Постачальника, який виписується у відповідності до Заявки Покупця та Специфікації, Покупець здійснює оплату партії Товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати отримання партії Товару від Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

На виконання умов зазначеного Договору поставки № 849/24/16-25 виписано видаткові накладні: № 2972 від 17.07.2025, № 2978 від 17.07.2025, № 2982 від 17.07.2025, № 2987 від 17.07.2025, № 3488 від 19.08.2025, № 3595 від 27.08.2025, № 3796 від 16.09.2025, № 3795 від 16.09.2025, № 4341 від 21.10.2025, № 4339 від 21.10.2025, № 4369 від 21.10.2025, № 4789 від 18.11.2025, № 4904 від 21.11.2025, № 4875 від 21.11.2025, № 4980 від 01.12.2025, № 217 від 28.01.2026, № 218 від 28.01.2026, № 287 від 29.01.2026.

За видатковою накладної № 2972 від 17.07.2025 отримано товар на суму 1200,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 31.08.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 22.09.2025 на суму 1200,00 грн.

За видатковою накладної № 2978 від 17.07.2025 отримано товар на суму 95640,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 31.08.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 24.09.2025 на суму 95640,00 грн.

За видатковою накладної № 2982 від 17.07.2025 отримано товар на суму 75420,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 31.08.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 22.09.2025 на суму 75420,00 грн.

За видатковою накладної № 2987 від 17.07.2025 отримано товар на суму 158160,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 31.08.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 80000,00 грн, проведено 12.09.2025;

- оплату на суму 24000,00 грн, проведено 22.09.2025;

- оплату на суму 54160,00 грн проведено 22.09.2025;

За видатковою накладної № 3488 від 19.08.2025 отримано товар на суму 1944,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 03.10.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 21.10.2025 на суму 1944,00 грн.

За видатковою накладної № 3525 від 26.08.2025 отримано товар на суму 1092,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 10.10.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 49000,00 грн проведено 21.10.2025;

- оплату на суму 47800,00 грн проведено 22.10.2025;

- оплату на суму 28000,00 грн проведено 28.10.2025;

За видатковою накладної № 3595 від 27.08.2025 отримано товар на суму 1092,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 11.10.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 22.10.2025 на суму 1092,00 грн.

За видатковою накладної № 3796 від 16.09.2025 отримано товар на суму 177840,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 31.10.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 100000,00 грн (в межах строку) проведено 30.10.2025;

- оплату на суму 77840,00 грн проведено 17.11.2025;

За видатковою накладної № 3795 від 16.09.2025 отримано товар на суму 1500,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 31.10.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 1500,00 грн проведено 17.11.2025;

За видатковою накладної № 4341 від 21.10.2025 отримано товар на суму 133890,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 05.12.2025. Оплата була здійснена в межах строку, передбаченого Договором: - 27.11.2025 на суму 133890,00 грн.

За видатковою накладної № 4339 від 21.10.2025 отримано товар на суму 7560,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 05.12.2025. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 25.12.2025 на суму 7560,00 грн.

За видатковою накладної № 4369 від 21.10.2025 отримано товар на суму 11940,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 05.12.2025. Оплата була здійснена в межах строку, передбаченого Договором: - 27.11.2025 на суму 11 940,00 грн.

За видатковою накладної № 4789 від 18.11.2025 отримано товар на суму 177360,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 02.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором:

- оплату на суму 50 000,00 грн проведено 14.01.2026;

- оплату на суму 50 000,00 грн проведено 22.01.2026;

- оплату на суму 77 360,00 грн проведено 29.01.2026;

За видатковою накладної № 4904 від 21.11.2025 отримано товар на суму 660,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 05.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 24.02.2026 на суму 660,00 грн.

За видатковою накладної № 4875 від 21.11.2025 отримано товар на суму 199140,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 05.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 26.02.2026 на суму 64000,00 - 26.02.2026 на суму 30000,00 грн. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 105140,00 грн.

За видатковою накладної № 4980 від 01.12.2025 отримано товар на суму 15000,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 15.01.2026. Оплата була здійснена після спливу строку, передбаченого Договором: - 26.02.2026 на суму 15000,00 грн.

За видатковою накладної № 217 від 28.01.2026 отримано товар на суму 198600,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 14.03.2026. Оплата після спливу строку, передбаченого Договором не здійснена. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 198600,00 грн.

За видатковою накладної № 218 від 28.01.2026 отримано товар на суму 11100,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 14.03.2026. Оплата після спливу строку, передбаченого Договором не здійснена. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 11100,00 грн.

За видатковою накладної № 287 від 29.01.2026 отримано товар на суму 120,00 грн. Строк платежу за цією поставкою настав 15.03.2026. Оплата після спливу строку, передбаченого Договором не здійснена. Залишок несплаченої заборгованості на час подання цього позову становить 120,00 грн.

Колегія суддів ураховує наведену позицію позивача: Позивач у позовній заяві зазначає, що на час подання цього позову за договором № 849/24/16-25 сума пені, згідно умов Договору, становить 13 028,43 грн, 3% річних - 2 507,51 грн, інфляційні збитки - 6 874,43 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що розрахунок штрафних санкцій по договору № 849 містить аналогічні вищевказаних недоліки, зокрема Позивачем не враховуються положення ст. 254, 255 ЦК України внаслідок чого Позивач безпідставно визначає першим днем строку прострочення виконання грошового зобов`язання останній день його фактичного виконання, не враховує, що у випадках коли останній день строку виконання грошового зобов`язання припадає на вихідний день, фактичним днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Крім того, Позивачем не врахована релевантна судова практика, згідно з якою день сплати заборгованості не включається до періоду на який здійснюється нарахування штрафних санкцій.

Позивач подав разом із позовом розрахунок 3% річних за період прострочення оплати:

- по Договору поставки № 846/24/16-25 розмір яких склав суму 948, 95 грн;

- по Договору поставки № 848/24/16-25 розмір яких склав суму 227, 68 грн;

- по Договору поставки № 849/24/16-25 розмір яких склав суму 2 507, 51 грн;

Місцевий господарський суд перевірив розрахунок 3% річних за період прострочення оплати за допомогою інформаційно-аналітичної системи LIGA360, з врахуванням ст. 253 та ст. 254 ЦК України та встановив, що до стягнення підлягає 3% у розмірі:

- по Договору поставки № 846/24/16-25 розмір яких склав суму 841,84 грн;

- по Договору поставки № 848/24/16-25 розмір яких склав суму 204,80 грн;

- по Договору поставки № 849/24/16-25 розмір яких склав суму 2 121, 37 грн;

Отже, на загальну суму 3 948, 59 грн.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Колегія суддів бере до уваги наведений правовий висновок: Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що у випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Таким чином, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- у разі коли прострочення в неповному місяці перевищує половину місяця (> 15 днів), такий період прирівнюється до одного місяця, а тому на суму боргу нараховується індекс інфляції;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується;

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач подав разом із позовом розрахунок інфляційних втрат за період прострочення оплати:

- по Договору поставки № 846/24/16-25 розмір яких склав суму - 3450,27 грн;

- по Договору поставки № 848/24/16-25 розмір яких склав суму 987,78 грн;

- по Договору поставки № 849/24/16-25 розмір яких склав суму 6 874,43 грн;

Місцевий господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат за період прострочення оплати за допомогою інформаційно-аналітичної системи LIGA360, з врахуванням ст. 253 та ст. 254 ЦК України та встановив, що до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі:

- по Договору поставки № 846/24/16-25 розмір яких склав суму 3450,27 грн;

- по Договору поставки № 848/24/16-25 розмір яких склав суму 985,38 грн;

- по Договору поставки № 849/24/16-25 розмір яких склав суму 6 536,38 грн;

Отже, на загальну суму 10 972, 03 грн.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 18443,62 грн.; колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з п.7.3 договору поставки товарів за порушення термінів оплати Товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що за змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом із тим, статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, за приписами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Місцевий господарський суд перевірив розрахунок пені, помилок не виявив, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 18 443,62 грн.

Стосовно посилання на настання форс-мажорних обставин, а саме введення на території України воєнного стану; колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

При цьому, відповідно до п. 8.1 Договорів Жодна із Сторін не несе відповідальності перед іншою Стороною за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором, якщо це сталось внаслідок дії обставин непереборної сили, які не залежать від волі Сторін, а саме: пожежі, повені, землетрусу або інших стихійних лих, війни, військових дій будь-якого виду, аварійного відключення електроенергії, водопостачання, які роблять неможливими виконання Сторонами своїх зобов`язань, а також прийняття закону або іншого нормативно-правового акту, що забороняє будь-яку дію, передбачену даним Договором.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що сторона, яка потрапила під дію обставин непереборної сили, повинна: повідомити письмово іншу Сторону про їх настання, вплив на виконання зобов`язань за Договором та припинення їх дії протягом 10-ти днів з дати настання кожної події. Настання та припинення дії обставин непереборної сили підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України або документом іншого компетентного органу (п. 8.3 Договорів).

Водночас, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

Водночас, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України (далі за текстом - ТПП України) від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Згідно з статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Колегія суддів виходить із того, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20.

Отже, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що існування листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зобов`язаннями відповідача щодо своєчасної оплати товару, а відтак вказаний лист не звільняє останнього від виконання зобов`язань за договором.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що саме по собі посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Колегія суддів бере до уваги наведений правовий висновок: Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, Відповідачем не доведено об`єктивної неможливості вчасного виконання умов договору у зв`язку з введенням на території України воєнного стану.

Стосовно зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн.

Положеннями статті 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів виходить із того, що неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання; завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником, після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас колегія суддів зауважує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

При цьому, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що а тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Колегія суддів виходить із того, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Таким чином, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що у наведених висновках колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

Водночас, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Крім того, колегія суддів зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У поданому до суду відзиві відповідач на позовну заяву просив зменшити розмір штрафних санкцій на 99% від суми зазначеної в позові.

Також відповідач зазначав, що відповідно до Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" покликане забезпечити екологічну броню питного водопостачання, а саме мінімальний рівень використання питної води споживачами (крім населення), необхідний для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру. Таким чином, ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" є оператором критичної інфраструктури, що підтверджується, зокрема листом Міністерства розвитку громад та територій України. З огляду на викладене, основним завданням ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" як оператора критичної інфраструктури в умовах воєнного стану є вжиття заходів, які потребують значних фінансових втрат, спрямованих на стабільне функціонування об`єктів критичної інфраструктури, що забезпечують життєдіяльність міста Києва та деяких населених пунктів Київської області. Наведені вище обставини повністю та беззастережно підтверджують факт настання обставин непереборної сили, що унеможливлює застосування до Відповідача будь-яких заходів впливу. Крім того, фінансові можливості ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" прямо пов`язані із внесенням плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які здійснюються несвоєчасно та не в повному обсязі, що й спричинило неможливість своєчасного розрахунку. Внаслідок чого, кошти, що надходять від споживачів не покривають витрат навіть на виробництво, при цьому, ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" змушене постійно здійснювати відновлення зношених та пошкоджених водопровідних та каналізаційних мереж з метою безперебійного водопостачання та водовідведення, у зв`язку з чим покладення будь-яких штрафних санкцій на Відповідача є непомірним тягарем для нього. В подальшому постановами НКРЕКП від 28.05.2024 № 1019 та від 24.12.2024 № 2313 споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення збільшено розміри тарифу, однак тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для населення, яке становить 50% від загальної кількості споживачів, застосовуються на рівні тарифів, що застосовувалися станом на 24.02.2022. Наведене, призвело до того, що ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" працює на межі своїх економічних, технічних, кадрових, фінансових можливостей, що підтверджується звітами про фінансові результати. Зокрема, починаючи з 2022 року у розділі І Фінансові результати щорічно фіксується збитковість діяльності підприємства, що підтверджується фінансовими звітами. Згідно звіту про фінансові результати за 2022 рік від операційної діяльності розмір збитку склав 195 526 000 грн, за 2023 рік від операційної діяльності розмір збитку склав 421 374 000 грн, за 2024 рік від операційної діяльності розмір збитку склав 522 183 000 грн та за 2025 рік від операційної діяльності розмір збитку склав 275 701 000 грн. починаючи з 2022 року у зв`язку з складним фінансовим становищем Відповідач змушений був звернутися до місцевих органів влади для отримання коштів на поворотній основі з резервного фонду бюджету міста Києва для забезпечення безперебійного надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, розраховуючи на повернення коштів за рахунок встановлення тарифу відповідно до норм чинного законодавства. Виділені на підставі розпоряджень Київської міської військової адміністрації від 23.11.2022 № 768, від 06.11.2023 № 894 та від 25.04.2024 № 361 кошти були використані на придбання: реагентів для очистки води та стоків; паливно-мастильних матеріалів; природного газу, а відповідні звіти про використання коштів були в установленому порядку надані до Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Враховуючи, що кошти з резервного фонду бюджету м. Києва виділялися на поворотній основі, а у Відповідача внаслідок відсутності встановленого НКРЕКП економічно обґрунтованого тарифу була відсутня змога повернути кошти до резервного фонду бюджету м. Києва у визначені договором строки, Департамент житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду м. Києва із позовами до ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" про стягнення: за договором від 29.04.2024 №22 про повернення коштів резервного фонду бюджету заборгованості у розмірі 232 688 210,00 грн, а також стягнення нарахованих на суму боргу пені у розмірі 2 569 132,84 грн, штрафу у розмірі 17 000,00 грн та 3% річних у розмірі 248 625,76 грн й витрати на оплату судового збору у розмірі 931 840,00 грн, за яким судом відкрито провадження у справі № 910/233/26; за договором від 13.11.2023 №56 про повернення коштів резервного фонду бюджету заборгованості у розмірі 218 254 916,00 грн, а також стягнення нарахованих на суму боргу пені у розмірі 2 409 773,46 грн, штрафу у розмірі 17 000,00 грн та 3% річних у розмірі 215 265,12 грн й витрати на оплату судового збору у розмірі 931 840,00 грн, за яким судом відкрито провадження у справі № 910/231/26; за договором від 25.11.2022 №40 про повернення коштів резервного фонду бюджету заборгованості у розмірі 218 579 166,20 грн, а також стягнення нарахованих на суму боргу пені у розмірі 2 413 353,53 грн, штрафу у розмірі 17 000,00 грн та 3% річних у розмірі 215 584,93 грн й витрати на оплату судового збору у розмірі 931 840,00 грн, за яким судом відкрито провадження у справі № 910/232/26. Внаслідок чого, кошти, що надходять від споживачів не покривають витрат навіть на виробництво, при цьому, ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" змушене постійно здійснювати відновлення зношених та пошкоджених водопровідних мереж з метою безперебійного водопостачання, у зв`язку з чим покладення будь-яких штрафних санкцій на Відповідача є непомірним тягарем для нього. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, урахувавши приписи чинного законодавства та фактичні обставини справи, відсутність доказів погіршення фінансового стану чи ускладнення господарської діяльності позивача саме внаслідок порушення відповідачем умов договору, а також відсутність у діях відповідача прямого умислу на порушення зобов`язання, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про зменшення заявленої до стягнення неустойки - пені - на 50 відсотків, тобто до 9 221,81 грн. У задоволенні вимоги про стягнення іншої половини пені в сумі 9 221,81 грн суд першої інстанції правомірно відмовив.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч. 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1. у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2. у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Наведені у скарзі контррозрахунки не спростовують указаних висновків. Місцевий господарський суд не обмежився арифметичним відтворенням розрахунків позивача, а здійснив їх перевірку з урахуванням приписів статей 253-255 ЦК України, умов договорів щодо сорокап`ятиденного строку оплати, дат одержання товару та дат фактичного погашення відповідних сум. Саме за результатами такої перевірки заявлені до стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат були скориговані.

Посилання апелянта на те, що встановлення неточностей у розрахунку трьох процентів річних автоматично свідчить про неправильність розрахунку пені, колегія суддів відхиляє. Правова природа цих нарахувань і підстави їх стягнення є різними, а правильність кожної складової перевіряється окремо за відповідною формулою та з урахуванням установленого договором розміру пені. Саме по собі співпадіння періодів прострочення не є доказом помилковості присудженої суми пені.

Доводи щодо ненарахування інфляційної складової за неповний місяць були предметом оцінки місцевого господарського суду. В оскаржуваному рішенні наведено застосовану методику математичного округлення періоду прострочення, враховано правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та здійснено власний перерахунок, унаслідок якого розмір інфляційних втрат зменшено порівняно із заявленим позивачем.

Не заслуговує на задоволення й вимога про зменшення пені до 1,00 грн. Суд першої інстанції врахував ступінь виконання основного зобов`язання, відсутність доказів завдання позивачу збитків, фінансовий стан відповідача, його статус оператора критичної інфраструктури та необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, у зв`язку з чим зменшив пеню на 50 відсотків. Апелянт не навів обставин, які б доводили неправильність саме такого рівня зменшення або свідчили, що залишення до стягнення 9 221,81 грн становить для нього надмірний чи непосильний тягар. Зменшення неустойки до символічної суми 1,00 грн фактично нівелювало б її забезпечувальну та компенсаційну функції.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині рішення від 10.06.2026 переважно відтворюють заперечення, які заявлялися відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, були досліджені та отримали належну правову оцінку. Підстав для іншої оцінки встановлених обставин і доказів колегія суддів не вбачає.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 колегія суддів відзначає наступне.

11.06.2026 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просить: ухвалити по справі № 910/3317/26 додаткове рішення про стягнення з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" код ЄДРПОУ 03327664 (адреса: 01015, м. Київ, вул.Лейпцизька 1а) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТК"ТЕХНОКОМПЛЕКТ" код ЄДРПОУ 24185151 (адреса: 03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, буд. 34) судових витрат по оплаті професійної правничої допомоги в сумі 15 000 грн. Дана заява обґрунтована тим, що 25 травня 2022 року між ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" та адвокатом Сологубом С.А. укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 2- 05/2022. Додатковою угодою № 14 від 10 березня 2026 року до вказаного договору про надання професійної правничої допомоги № 2-05/2022 передбачений гонорар адвоката в розмірі 10 % від суми боргу, стягнутої з боржника судом першої інстанції, що становить 34840,00 грн, але не менше 15000 грн за підготовку та подання позову, участь у розгляді справи судом першої інстанції. Позивачем сплачено аванс адвокату в сумі 15000 грн. На підтвердження понесених ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" витрат пов`язаних з витратами позивача на професійну правничу допомогу разом з позовом було надано відповідні докази, а саме копії договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди, рахунку, платіжної інструкції. Оскільки Господарським судом міста Києва при ухваленні Рішення від 10 червня 2026 року по справі № 910/3317/26 не вирішено питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, то наявні підстави для ухвалення в цій частині додаткового рішення. Також Позивач звертає увагу, що Під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/3317/26 відповідачем - ПрАТ "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" було подано відзив на позов та заперечення (на відповідь на відзив). В цих заявах по суті не було заявлено клопотань та заперечень щодо розміру заявлених витрат позивача на правничу допомогу у зв`язку зі зверненням до суду за захистом свого права. Тобто відсутні підстави для зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, з ініціативи суду. Також слід зазначити, що на момент звернення позивача до суду 25.03.2026 у відповідача існувала прострочена заборгованість за договором, яка не була добровільно погашена. Невиконання відповідачем грошового зобов`язання стало безпосередньою підставою для звернення позивача до суду та залучення професійної правничої допомоги. Таким чином, витрати на правничу допомогу є прямим наслідком неправомірної поведінки відповідача;

Згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1. стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2. суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3. судом не вирішено питання про судові витрати.

Приписами частини другою ст. 244 ГПК України встановлено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Положеннями статті 221 ГПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що відповідно вищезазначеним приписам Господарського процесуального кодексу України, у випадку, визначеному частиною третьою ст. 244 ГПК України, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Частиною другою цієї статті визначено, що суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

При цьому, до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом частинами 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що для цілей розподілу судових витрат:

1. розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2. розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом частинами 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як установлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Позивач подаючи до суду позовну заяву вказав, що розрахунок судових витрат, що понесені позивачем становить 20226,00 грн, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн. та 5226,00 грн. судового збору. Позивач додатково очікує понести судові витрати у зв`язку з розглядом цього позову в сумі 19840,00 грн - залишок гонорару адвоката згідно умов Додаткової угоди № 14.

Відповідно до приписів ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України відповідну заяву про ухвалення додаткового рішення 11.06.2026 було подано Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ".

Колегія суддів зазначає, що заявник з заявою про ухвалення додаткового рішення по справі звернувся, у строки передбачені ч. 8 ст. 129 ГПК України.

У поданій заяві про розподіл судових витрат Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги в сумі 15 000, 00 грн.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000, 00 гривень Позивачем подано суду одночасно з позовною заявою копію Договору про надання професійної правничої допомоги № 2-05/2022; Додаткової угоди № 14 від 10.03.2026; рахунку № 9 від 24.03.2026.

Досліджені докази підтверджують, що 25 травня 2022 року між ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" та адвокатом Сологубом С.А. укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 2- 05/2022.

Згідно з п. 1.1 Договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

За змістом пункту 4.1 Договору встановлено, що оплата за цим Договором здійснюється на підставі Додаткових угод. Оплата здійснюється Клієнтом протягом 3-х робочих днів з дня отримання відповідних рахунків адвоката.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що 10 березня 2026 між Сторонами укладено Додаткову угоду № 14 до договору про надання професійної правничої допомоги № 2-05/2022.

Цією додатковою угодою Сторони погодили наступне:

1.АДВОКАТ зобов`язується за замовленням КЛІЄНТА представляти інтереси ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" у Господарському суді міста Києва щодо підготовки та подання позову до ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" про стягнення заборгованості за договорами поставки;

2. Гонорар адвоката становить 10 % від суми боргу, стягнутої з боржника судом першої інстанції, але не менше 15 000 грн за підготовку та подання позову, участь у розгляді справи судом першої інстанції;

3. Оплата послуг Адвоката за цим Договором здійснюється наступним чином: Клієнт протягом 3 (трьох) робочих днів з дня підписання цієї Додаткової угоди перераховує Адвокату аванс в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень на підставі рахунку виставленого Адвокатом. Адвокат вважається таким, що виконав свої обов`язки за цією Додатковою угодою в повному обсязі після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Додаткова оплата може бути сплачена Клієнтом Адвокату за окремим рахунком, згідно замовлених Клієнтом додаткових послуг або залученням для Клієнта Адвокатом необхідних для виконання доручення або завдання підрядників, виконавців (як фізичних так і юридичних осіб). У випадку несвоєчасної оплати Клієнтом послуг, Адвокат має право призупинити або скасувати їх надання до оплати простроченої суми, та/або розірвати даний Договір в односторонньому порядку, попередньо повідомивши Клієнта. Клієнт зобов`язаний підписати надані Адвокатом Акти приймання-передачі наданих послуг та завірити їх печаткою або надати мотивовану письмову відмову від його підписання протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання Актів. Мотивованою відмовою в контексті цього пункту вважатиметься відмова Клієнта від підписання Акту на підставі неотримання Послуг. У випадку ненадання Адвокату вмотивованої відмови від підписання Актів протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання Акту, послуги, надані Адвокатом, вважаються наданими якісно, в повному обсязі та такі, що відповідають вимогам Клієнта і прийнятими Клієнтом. Допускається направлення рахунків, Актів приймання-передачі та інших документів з використанням засобів електронного зв`язку (e-mail);

24.03.2026 Адвокатом виставлено ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" рахунок на оплату № 9 на суму у розмірі 15 000,00 грн. з призначенням "Аванс за представництво інтересів ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" у 15 000,00 15 000,00 Господарському суді міста Києва щодо підготовки та подання позову до ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" про стягнення заборгованості за договорами поставки.";

24.03.2026 ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" на рахунок адвоката Сологуба С.А. перераховано суму у розмірі 15 000,00 грн. з призначенням "Аванс за представництво інтересів ТОВ "ТК "ТЕХНОКОМПЛЕКТ" у 15 000,00 15 000,00 Господарському суді міста Києва щодо підготовки та подання позову до ПрАТ "АК "КИЇВВОДОКАНАЛ" про стягнення заборгованості за договорами поставки.";

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1. надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2. складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3. захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4. надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5. представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6. представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7. представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8. надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9. захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України "Про лобіювання".

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що зазначене вище свідчить, що надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення є одними з видів адвокатської діяльності.

За змістом частини 1-2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути:

1. договір про надання правничої допомоги;

2. довіреність;

3. ордер;

4. доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що як зазначено вище, Позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано суду копію Договору про надання професійної правничої допомоги № 2-05/2022 від 25.05.2022.

Таким чином, договір про надання правничої допомоги у відповідності до приписів ч. 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є належним документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що за змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Згідно з ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1. попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2. визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3. розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України)

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1. складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2. часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3. обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4. ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Разом із тим, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Водночас, у частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Водночас, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Колегія відзначає, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 ГПК України. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

Колегія суддів бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, колегія суддів у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 922/2830/23 звертає увагу на те, що слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Із заяви про ухвалення додаткового рішення, Позивач зазначає, що додатковою угодою № 14 від 10 березня 2026 року до вказаного договору про надання професійної правничої допомоги № 2-05/2022 передбачений гонорар адвоката в розмірі 10 % від суми боргу, стягнутої з боржника судом першої інстанції, що становить 34840,00 грн, але не менше 15000 грн за підготовку та подання позову, участь у розгляді справи судом першої інстанції. Позивачем сплачено аванс адвокату в сумі 15000 грн., яку Позивач просить стягнути з Відповідача.

Колегія суддів ураховує наведену позицію відповідача: Відповідач подаючи до суду заперечення щодо стягнення з нього судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги в сумі 15 000 грн. зазначає, що на необґрунтованість та безпідставність щодо заявлених Позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Так, Позивачем стверджується, що згідно укладеного договору про надання професійної правничої допомоги № 2-05/2022 та додаткової угоди № 14 передбачений гонорар в розмірі 10% від суми боргу, стягнутої з боржника судом першої інстанції, але не менше 15 000,00 за підготовку та подання позову, участь у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, Позивачем не взято до уваги ту обставину, що позовні вимоги задоволено частково, що у відсотковому співвідношенні складає 6,92% ((24 142,43/348 400,24)*100) від заявленого розміру позовних вимог. Зі змісту рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2026 у справі № 910/3317/26 вбачається, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до складу яких належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу), покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, відповідно до ч.4 ст.129 ГПК інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зі змісту викладеного вбачається, що заявлений Позивачем розмір судових витрат на професійну правничу допомогу не може перевищувати 1 038,00 грн (15 000,00*6,92%). Також звертає увагу, що дана справа є малозначною в силу вимог закону, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, що свідчить про незначну складність даної справи, більш того за результатами розгляду було встановлено необґрунтоване завищення заявленого розміру позовних вимог. З огляду на те, що ні матеріали справи, ні подана Позивачем заява не містить детального опису робіт, що позбавляє суд можливості перевірити обсяг фактично наданих за договором робіт, враховуючи часткове задоволення позовних вимог у цій справі, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не співмірний складності та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів бере до уваги наведений правовий висновок: Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Під час перевірки додаткового рішення колегія суддів ураховує, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Колегія суддів бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

За змістом усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Колегія суддів ураховує правову позицію Верховного Суду, який, оцінюючи надані відповідачем на підтвердження понесених витрат документи, а також наведені позивачем заперечення, Верховний Суд у постанові від 01.12.2025 №911/918/25 зазначає, що вони не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Колегія суддів бере до уваги наведений правовий висновок: Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 №910/18717/23 також зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою

Також колегія враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 зазначено, що із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Беручи до уваги наведене, характер спірних правовідносин і рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Стосовно доводів Відповідача про те, що Позивачем не надано детального опису робіт виконаних адвокатом, то, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Отже, з огляду на специфіку та ціну позову, результат вирішення справи, обсяг, вид і зміст наданих послуг, місцевий господарський суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права і врахувавши практику Верховного Суду, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/3317/26 є завищеним. Розумним, необхідним і співмірним суд визнав відшкодування таких витрат у сумі 8 000,00 грн.

Аргумент апелянта про необхідність суто арифметичного визначення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6,92 відсотка від сплаченого позивачем гонорару не відповідає змісту статей 126 та 129 ГПК України. Пропорційність є загальним правилом розподілу витрат, однак під час визначення конкретної суми суд зобов`язаний ураховувати також пов`язаність витрат із розглядом справи, їх фактичність, необхідність і розумність, поведінку сторін та значення спору. Застосування цих критеріїв не зводиться до механічного множення суми гонорару на відсоток задоволених позовних вимог.

Місцевий господарський суд дослідив договір про надання професійної правничої допомоги, додаткову угоду, рахунок і платіжний документ, оцінив характер спору, обсяг підготовлених адвокатом документів, малозначність справи та результат її вирішення. Відтак заявлена сума 15 000,00 грн не була покладена на відповідача повністю, а зменшена до 8 000,00 грн. Такий розмір відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності й не свідчить про надмірне збагачення позивача.

Посилання скаржника на відсутність окремого детального опису робіт також не спростовує додаткового рішення. Як правильно врахував суд першої інстанції, за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, такий опис не є самоціллю. Вирішальним є те, чи дають надані документи змогу встановити зміст, обсяг і вартість правничої допомоги. Сукупність доказів у цій справі була достатньою для відповідної оцінки.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

За приписами статей 73, 74, 76-79 та 86 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність і вірогідність кожного доказу окремо та їх взаємний зв`язок у сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

У розумінні статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України» наголошував, що обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожний аргумент; достатність мотивування визначається з урахуванням характеру рішення та конкретних обставин справи. Оскаржувані рішення містять належне обґрунтування висновків щодо всіх істотних питань спору.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 та додаткове рішення цього суду від 23.06.2026 у справі № 910/3317/26 ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених місцевим господарським судом обставин та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026у справі № 910/3317/26 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 у справі № 910/3317/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі № 910/3317/26 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 у справі № 910/3317/26 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал».

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.09.2026

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов