ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року
м. Харків
справа № 638/18462/25
провадження № 22-ц/818/4498/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палєва О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2026 року в складі судді Рибальченко Л.М.
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палєва Олена Миколаївна про визнання заповіту недійсним, в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 02.09.2024, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою Р.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1175, вирішити питання щодо судових витрат.
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, яка мотивована тим, що 02.09.2024 ОСОБА_4 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 1175 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палєвою О.М., відповідно до якого все нерухоме майно та майнові права заповіла на користь ОСОБА_2 .
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.2025, який зареєстрований в реєстрі за № 549 спадкова справа № 5/2025, відповідач набув у власність, зокрема, трикімнатну квартиру: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3193045963120, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказала, що з урахуванням наявності тяжких хвороб ОСОБА_4 на час складення заповіту, відсутність реальної можливості у неї повністю і адекватно сприймати та в повному обсязі розуміти зміст правочинів, значення своїх вчинків, керувати нити, адекватно сприймати обставини, адекватно відповідати на питання і самостійно приймати рішення, можливо встановити обставини того, що ОСОБА_4 02.09.2024 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Зазначила, що у квітні 2026 року, вона та її представник виявили, що об`єкт нерухомого- майна, який входить до складу спадщини померлої ОСОБА_4 , виставлений на продаж та відповідними уповноваженими відповідачем особами вчиняються активні дії, направлені на його відчуження та досягнення відповідних корисних наслідків для ОСОБА_2 .
Вважала, що внаслідок незастосування заходів забезпечення позову може бути завдано ще більшої шкоди учаснику справи, ніж та, якій можна запобігти внаслідок накладення арешту шляхом заборони розпорядження квартирою, яку ОСОБА_2 набув у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: реєстрований №549, виданий 26.08.2025, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палєва О.М., а саме: квартира (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 319304593120), загальною площею: 74,5 кв.м., житловою площею: 56,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Просила накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, який ОСОБА_2 набув у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: реєстрований №549, виданий 26.08.2025, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палєва О. М, а саме: квартира (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3193045963120), загальною площею: 74,5 кв.м., житловою площею: 56,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , квартира шляхом заборони відчуження такої квартири.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: реєстрований №549, виданий 26.08.2025, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палєва О.М. шляхом заборони її відчуження.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в рамках цивільної справи №638/18462/25, на даний час, відсутній будь-який доказ, яким би підтверджувалося неможливість ОСОБА_4 усвідомлювати чи не усвідомлювати значення своїх дій під час підписання заповіту від 02.09.2024.Позивачем не надано жодних доказів, що відповідач намагається продати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за період більше ніж рік з моменту набуття права власності.Зі скріншотів оголошення неможливо встановити, що дійсно здійснюється продаж за адресою: АДРЕСА_1 , адже таке оголошення не містить номеру квартири, кантатних даних відповідача чи будь-яких ідентифікуючих ознак. Припущення є недопустимим при прийнятті рішення суду.
Зазначив, що позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України, а також немає майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Враховуючи викладене, можна дійти до висновку, що застосування зустрічного забезпечення у дійсній справі є обов`язковим.
Вказав, що між тими самими сторонами наявний спір щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу з тих самих підстав ст.225 ЦК України (справа №638/16079/25). В рамках справи №638/16079/25 подано ідентичну заяву про забезпечення позову. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 19.09.2025 по справі №638/16079/25 було повернуто заяву позивачу з підстав не відповідності заяви положенням ст.151 ЦПК України (в частині відсутності пропозиції зустрічного забезпечення). Постановою Харківського апеляційного суду від 19.12.2025 по справі №638/16079/25 вказану ухвалу суду залишено без змін.Отже, представником позивача подано заяву про забезпечення позову з порушенням вимог ст.151 ЦПК України і попри тлумачення судами таких недоліків, без зміни обставин, представником Позивача подано ідентичну заяву в рамках іншого провадження, що на його погляд є зловживанням процесуальними правами.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали оскарження ухвали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем наведено достатньо доказів для необхідності застосування заходів забезпечення позову.
Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що в провадженні суду першої інстанції перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палєва О.М. про визнання заповіту недійсним, в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 02.09.2024, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою Р.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1175, вирішити питання щодо судових витрат.
02.09.2024 ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палаєвою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1175, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє нерухоме і рухоме майно та майнові права, де б вони не знаходились і з чого б вони не складались і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, та що згідно з законодавством України може бути успадковане, в повному обсязі, - заповіла ОСОБА_2 (а.с.25).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .
05.05.2025 ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12025221220000254 від 23.02.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України у відношенні ОСОБА_4 , 1950 року народження.
Відповідно до висновку експерта № 08-117/2025, складеного в приміщенні комісійних судово-медичних експертиз Державної спеціалізованої установи «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи», експертизи почата 19.05.2025, закінчена 15.07.2025, ретроспективний аналіз медичної документації надає аргументованих підстав для висновку. Що виявлена у ОСОБА_4 коморбідна соматична патологія - да взаємообтяжуючх органічних захворювання головного мозку, безумовно негативно впливала і на її психічну діяльність, значно погіршували когнітивні функції хворої. Таким чином, ОСОБА_4 на час підписання заповіту 02.09.2024 і підписання довіреності 30.10.2024, за станом здоров`я, не могла повністю і адекватно сприймати та в повному обсязі розуміти зміст документів правочинів, значення своїх вчинків, керувати ними, адекватно сприймати обставини, адекватно відповідати на питання і самостійно приймати рішення (а.с.32-67).
26.08.2025 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палаєвою О.М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстроване в реєстрі за № 549, відповідно до якого спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.69).
ОСОБА_1 також надала скріншоти оголошення про продаж квартири по АДРЕСА_2 з сайту «dimRia» та «rieltor.ua» (а.с.75-80).
Вважала, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим в подальшому виконання судового рішення.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що можливе подальше відчуження відповідачем спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що 02.09.2024 ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Палаєвою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1175, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє нерухоме і рухоме майно та майнові права, де б вони не знаходились і з чого б вони не складались і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, та що згідно з законодавством України може бути успадковане, в повному обсязі, - заповіла ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.08.2025 є власником квартири АДРЕСА_3 .
Однак ОСОБА_1 зазначає, що на час складення заповіту 02.09.2024 ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, у зв`язку з чим заповіт є недійсним.
Таким чином, між сторонами дійсно виник спір щодо спірної квартири АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим наявний ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі, а також обґрунтоване припущення щодо можливості відчуження майна на користь третіх осіб.
Підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі ОСОБА_1 зазначала необхідність забезпечення їй можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке вона вважала порушеним.
Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно.
Заявником наведені як причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, так і обґрунтовано необхідність їх вжиття, у зв`язку з чим суд дійшов правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Враховуючи зазначене, з огляду на наявність у нового власника майна ОСОБА_2 реальної можливості до ухвалення рішення у справі розпорядитися спірним майном на власний розсуд, колегія суддів вважає доведеною доцільність застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав заявника (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.
Доводи апелянта на правильність висновків суду не впливають, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, тому, врахувавши, що зазначений спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Також колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
Крім того, застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , прав та інтересів інших учасників справи, оскільки майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Твердження ОСОБА_2 про те, що у даній справі застосування зустрічного забезпечення є обов`язковим, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Обов`язок суду застосовувати зустрічне забезпечення виникає лише у випадках, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, а саме, якщо 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
У цій справі таких обов`язкових підстав застосовування зустрічного забезпечення не встановлено.
Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.
Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Такі висновки в подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року в справі № 487/5726/19 (провадження в справі № 61-4793св20) та від 30 червня 2021 року в справі № 752/2342/19 (провадження № 61-11920св19), від 24 грудня 2025 року в справі № 991/2568/25 (провадження № 61-7734св25).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення заяви.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції з додержанням принципів розумності, співмірності, норм процесуального права та правильно застосувавши норми матеріального права, обґрунтовано задовольнив заяву позивача про забезпечення позову, у зв`язку з чим підстав для зміни або скасування ухвали не вбачається.
Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.
Керуючись ст. ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова