ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
01.09.2026 Справа № 910/4780/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ-СВІТЛО», вул. Кривоноса Максима, 5/1, м. Київ, 03110
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150
про стягнення 422 018,14 грн.
представники сторін: без виклику.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ-СВІТЛО» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 422 018,14 грн., а саме 421 597,14 грн. боргу, 421,00 грн. процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4780/25 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В подальшому, 15.05.2025 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог б/н від 15.05.2025 року, з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, в якій ТОВ «СОЮЗ-СВІТЛО» повідомило про сплату АТ «Українська залізниця» боргу в сумі 421 597,14 грн. після пред`явлення позивачем до суду даного позову, у той же час, позивач, враховуючи сплату основного боргу по Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024, просив суд здійснювати розгляд спору за іншим, відмінним до предмету закупівлі Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ24886 від 01.05.2024, за яким відповідач також не здійснив своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим у нього виник борг в сумі 111 090,00 грн., та 111,00 грн. процентів річних від простроченої суми.
Враховуючи наведене позивач просив суд здійснювати розгляд даної справи за вимогою про стягнення 111 090,00 грн. боргу, 111,00 грн. процентів річних по Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ24886 від 01.05.2024 та 421,00 грн. процентів річних по Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024.
Судом встановлено, що 04.06.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 04.06.2025 року на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, з доказами направлення до електронного кабінету позивача, в яких АТ «Українська залізниця» зазначає, що Договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ24886 від 01.05.2024 між сторонами не укладався, у той же час, за укладеним Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ24286/НЮ від 01.05.2024 заборгованість у відповідача не виникла, тому подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог від 15.05.2025 року слід вважати передчасною.
При цьому, 05.06.2025 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення № б/н від 05.06.2025 року на письмові пояснення відповідача, з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, в яких Товариство вказало про допущені описки у номерах договорів, а тому просило вважати правильними номерні значення договорів № Л/НХ24286/НЮ та № Л/НХ24760/НЮ відповідно. Крім того, позивач зауважив, що право на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № Л/НХ24286/НЮ від 01.05.2024 у нього виникло через 45 днів після реєстрації податкової накладної №536 від 26.02.2025, тобто 21.04.2025, і у разі несплати відповідачем заборгованості за вказаним договором, позивач має право у передбачений ГПК України спосіб коригувати свої позовні вимоги.
Також 10.06.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 28 від 10.06.2025, в якій Товариство у зв`язку зі сплатою відповідачем основного боргу у розмірі 421 597,14 грн. за Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024 просило суд зменшити розмір позовних вимог та здійснювати розгляд справи за вимогою про стягнення заборгованості за новою видатковою накладною №226-0019 від 26.02.2025 у розмірі 100 288,20 грн., 100,00 грн. процентів річних за несвоєчасну сплату товару за новою видатковою та 421,00 грн. процентів річних, як первісна вимога за несвоєчасну оплату товару. Крім того, позивач просив раніше подану у даній справі заяву про зменшення позовних вимог б/н від 15.05.2025 року вважати помилковою.
Також від представника позивача 10.06.2025 року через систему «Електронний суд» надійшла заява № 29 від 10.06.2025 року про розподіл судових витрат, з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, в якій позивач просить суд при ухваленні рішення у справі вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме стягнути судовий збір в сумі 3 028,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20 000,00 грн.
Зазначені документи з додатками долучені судом до матеріалів справи.
Розглянувши подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог № 28 від 10.06.2025 судом встановлено, що в ній міститься клопотання позивача вважати попередню заяву б/н від 15.05.2025 про зменшення розміру позовних вимог такою, що подана позивачем помилково.
Отже, виходячи зі змісту клопотання позивача останнє судом розцінене як клопотання про залишення без розгляду первісно поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог та таке, що підлягає задоволенню, у зв`язку з чим судом здійснюється розгляд заяв про зменшення позовних вимог б/н від 10.06.2025 та б/н від 02.07.2025.
Позовна заява у процесуальному сенсі є зверненням до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, яка складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Зокрема, згідно пункту 2 частини 2 статі 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У цьому контексті суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, згідно якої частиною третьою статті 46 ГПК України передбачено право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання (пункт 69 постанови); під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення; підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (пункт 70 постанови); відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (пункт 71 постанови).
Разом з тим, суд зазначає, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Суд виходить з того, що стаття 46 Господарського процесуального кодексу України передбачає саме право позивача: збільшити або зменшити розмір позовних вимог; змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17 наголосив, що у будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
У вирішенні спірного питання суд наголошує на тому, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Аналогічні правові висновки щодо застосування частини 3 статті 46 ГПК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.
У свою чергу, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Збільшено (зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).
Суд зазначає, що відповідно до усталеної судової практики предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №922/53/19).
Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц як збільшення або зменшення розміру позовних вимог потрібно розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Слід наголосити, що одночасна зміна підстав і предмета позову є тоді, коли фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Подібні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 914/3080/20.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є стягнення з відповідача 421 597,14 грн. основного боргу та 421,00 грн. процентів річних на підставі Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024 року, в обґрунтування якого позивач посилається на порушення відповідачем як покупцем зобов`язань з оплати товару, поставленого згідно видаткових накладних №110-0037 від 10.01.2025, №123-0036 від 23.01.2025, товарно-транспортних накладних №Р110-003 від 10.01.2025, №Р123-003 від 23.01.2025, а також актів приймання-передачі б/н від 24.01.2025, б/н від 28.01.2025 та податкових накладних №127/1 від 10.01.2025, №419/1 від 23.01.2025.
В свою чергу, судом встановлено, що у поданій до суду заяві про зменшення розміру позовних вимоги № 28 від 10.06.2025 року у зв`язку зі сплатою відповідачем основного боргу у розмірі 421 597,14 грн. за Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024, Товариство просило суд зменшити розмір позовних вимог до 100 288,20 грн. основного боргу та 100,00 грн. процентів річних за несвоєчасну сплату товару за новою видатковою накладною №226-0019 від 26.02.2025, товарно-транспортною накладною №Р226-001 від 26.02.2025, актом приймання-передачі № б/н від 24.04.2025 та податковою накладною №535 від 26.02.2025, додатково до первісно заявлених 421,00 грн. 0,1% процентів річних, нарахованих згідно видаткових накладних №110-0037 від 10.01.2025, №123-0036 від 23.01.2025, всього 100 809,20 грн..
За таких обставин, не дивлячись на зазначену позивачем назву заяви № 28 від 10.06.2025 - заява про зменшення позовних вимог, за своїм змістом така заява в частині вимог про стягнення боргу в сумі 100 288,20 грн. за новою видатковою накладною №226-0019 від 26.02.2025 та нарахованих процентів річних в сумі 100,00 грн., є новими позовними вимогами, оскільки такі вимоги не охоплюються ні предметом первісних вимог про стягнення боргу за видатковими накладними №110-0037 від 10.01.2025, №123-0036 від 23.01.2025 та нарахованих згідно п. 9.2 Договору на суму такої заборгованості процентів річних, ні фактичними підставами їх стягнення (первісними бухгалтерськими документами).
Отже, за висновками суду, стягнення основного бору та процентів річних за видатковою накладною №226-0019 від 26.02.2025, становить самостійний предмет позову і обґрунтовується самостійними доказами (фактичними підставами), незважаючи на виникнення заборгованості за одним Договором.
Оскільки норма частини 3 статті 46 ГПК України виключає можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити у задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені (первісні) позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18).
Враховуючи встановлені вище обставини та норми процесуального законодавства, виходячи при цьому зі змісту та суті поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог № 28 від 10.06.2025, суд дійшов висновку про залишення її без задоволення як таку, що не відповідає приписам господарського процесуального законодавства та подальший розгляд справи здійснюється згідно первісно поданої позовної заяви.
Також 11.06.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява № НЮ-1/604 від 11.06.2025 року, з доказами направлення до електронного кабінету позивача, в якій АТ «Українська залізниця» проти задоволення заяви позивача б/н від 10.06.2025 про розподіл судових витрат заперечує, зазначаючи, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн. не є співмірною з тим обсягом робіт, які були надані представником позивача.
У свою чергу, представником позивача 11.06.2025 року через систему «Електронний суд» подана відповідь на заперечення № 30 від 11.06.2025 року щодо розміру витрат на правову допомогу, у якій вказано, що заперечення відповідача носять суто абстрактний характер, не мають жодних відносин до предмету спору, суті правовідносин між сторонами та реальному обсягу правничої допомоги, яка фактично була надана позивачу, та яка підтверджена процесуальними та іншими документами відповідно до чинного законодавства України.
Представником відповідача 13.06.2025 року через систему «Електронний суд» подано клопотання № НЮ-1/593 від 13.06.2025 року, з доказами направлення до електронного кабінету позивача, про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції №349380 від 11.06.2025 про сплату 111 090,00 грн. за договором поставки № Л/НХ-24286/НЮ від 01.05.2024 року.
В подальшому, 16.06.2025 року через систему «Електронний суд» представником позивача подані пояснення № 31 від 13.06.2025 року, з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, в якій позивач зазначив, що сплата відповідачем заборгованості в розмірі 111 090,00 грн не має відношення до даного спору, оскільки сплачена на виконання грошового зобов`язання по договору № Л/НХ24286/НЮ від 01.05.2024, який не є предметом спору у даній справі.
Також 02.07.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимоги № 33 від 02.06.2025, з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, в якій Товариство у зв`язку зі сплатою відповідачем основного боргу у розмірі 421 597,14 грн. та боргу в розмірі 100 288,20 грн. за новою видатковою накладною №226-0019 від 26.02.2025 (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимоги № 28 від 10.06.2025) за Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024, просить суд зменшити розмір позовних вимог та здійснювати розгляд справи за вимогою про стягнення 100,00 грн. процентів річних за несвоєчасну сплату товару за новою видатковою та 421,00 грн. процентів річних, первісно заявлених за несвоєчасну оплату товару.
Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
При цьому, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог № 33 від 02.06.2025, суд зазначає, що згідно частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, за умовами частини 2 вищевказаної статті учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи, що подана позивачем заява № 33 від 02.06.2025 про зменшення розміру позовних вимог стосується безпосередньо зміни розміру вимог, викладених у заяві № 28 від 10.06.2025, яка, у свою чергу, не була прийнята судом до розгляду з підстав та мотивів, що наведені вище, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду нової заяви № 33 від 02.06.2025 про зменшення позовних вимог як такої, що не стосується предмету даного спору, у зв`язку з чим заяву № 33 від 02.06.2025 судом також залишено без розгляду.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (який діяв на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Як встановлено судом, уповноваженою особою на онлайн-платформі Електронної системи публічних закупівель Prozorro 16.10.2023 року було оприлюднено оголошення про проведення відкритих електронних торгів за предметом закупівлі «ДК 021:2015: 31520000-7 - Світильники та освітлювальна арматура».
Відповідно до пункту 18 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Частиною 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
В подальшому, за наслідками визначення відповідача переможцем аукціону (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2024-10-16-013894-a#purchase_information) (протокол розкриття тендерних пропозицій від 25 жовтня 2024), 21.11.2024 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ-СВІТЛО» (далі - постачальник, позивач у справі) було укладено Договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ (далі - Договір), предметом якого, за умовами пункту 1.1 є обов`язок постачальника поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації №1 (Додаток 1), що є невід`ємною часткою цього Договору, а покупець зобов`язується прийти і оплатити цей товар на умовах цього Договору.
Розділами 2 - 18 Договору сторони погодили якість товару та гарантійні строки, тару та пакування, умови і строки поставки, порядок приймання-передачі товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, забезпечення виконання договору, оперативно-господарські санкції, вирішення спорів, застереження про конфіденційність сторін, запевнення сторін, строк дії договору, інші умови договору та додатки до договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пункту 16.1 Договору строк дії цього Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024.
При цьому, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, на умовах, визначених цим Договором (пункту 16.2 Договору).
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками юридичних осіб сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюються нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За умовами пункту 1.2, 1.3 Договору найменування товару: світильники. Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору.
Згідно пункту 1.4 Договору обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені, зокрема враховуючи фактичний обсяг видатків покупця. В цьому випадку сторони вносять відповідні зміни до цього Договору шляхом укладення додаткової угоди.
Відповідно до пункту 1.5 Договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Постачальник гарантує якість товару, що постачається протягом гарантійного строку експлуатації / гарантійного строку зберігання, визначених у специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Гарантійні строки експлуатації, зберігання на товар встановлюються в будь-якому випадку не меншими, ніж встановлено нормативно-технічною документацією та виробником (пункти 2.1, 2.3 Договору).
Умовами пункту 4.1 Договору сторони визначили, що Постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP Delivered Duty Paid (Поставка з оплатою мита) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та Правилами «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.
Згідно пункту 4.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару: по Специфікації 1 (Додаток 1) - м. Львів (Львівська обл.) або на адресу іншого підрозділу вказаного в рознарядці покупця. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Відповідно до пункту 4.6 Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної.
Пунктом 4.7 Договору встановлено, що акт прийому-передачі товару зі сторони покупця підписується уповноваженими особами з числа тих, які визначені п. 4.3 цього Договору, а видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання умов цього Договору підписуються особами, відповідальними за приймання товару.
За умовами пункту 6.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору.
Ціна Договору становить 422 155,95 грн. (Чотириста двадцять дві тисячі сто п`ятдесят п`ять гривень 95 коп.) без ПДВ, крім того ПДВ 20% 84 431,19 грн. (Вісімдесят чотири тисячі чотириста тридцять одна гривня 19 коп.), усього з ПДВ* 506 587,14 грн. (П`ятсот шість тисяч п`ятсот вісімдесят сім гривень 14 коп.). Ціна Договору включає в себе обов`язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов`язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов`язаних з виконанням цього Договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціні цього Договору (пункт 6.3 Договору).
Відповідно до пункту 7.1 Договору оплата за товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно пункту 7.2 Договору оплата за кожну партію поставленого товару за цим Договором проводиться покупцем на 45 (сорок п`ятий) календарний день з дати підписання Акта прийому-передачі товару або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної, оформленої відповідно до вимог законодавства України, та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару, при наявності документів, зазначених у п. 5.4 цього Договору. У разі якщо дата оплати припадає на вихідний, святковий, неробочий день, оплата здійснюється на наступний робочий день після вихідного, святкового, неробочого дня.
Пунктом 9.1 Договору встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором винна сторона несе відповідальність згідно з цим Договором і законодавством України.
Відповідно до пункту 9.2 Договору сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1 (нуль цілих одна десята) % річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором.
Додатком №1 до Договору сторони погодили Специфікацію №1, у якій визначили характерні особливості товару, а саме: код ЄЗС, код МТР УЗ, код УКТ ЗЕД, найменування (асортимент), рік/дата виготовлення, виробник, країну виробництва, технічні характеристики (креслення, марка, ГОСТ, ДСТУ, ТУ, ТУ У тощо), гарантійний строк експлуатації (місяці), гарантійний строк зберігання або гарантійний строк придатності (місяці/дні), документи, що підтверджують якість та відповідність товару, одиницю вимірювання, кількість, ціну за одиницю без ПДВ, ціну за одиницю з ПДВ, суму без ПДВ. Всього без ПДВ - 422155,95 грн., всього з ПДВ 506587,14 грн.
З матеріалів справи встановлено, що на виконання умов укладеного Договору та Специфікації №1, позивачем було поставлено відповідачу обумовлений товар на загальну суму 506 587,14 грн. з ПДВ, що підтверджується товарно-транспортними накладними №Р110-003 від 10.01.2025 та №Р123-003 від 23.01.2025, видатковими накладними №110-0037 від 10.01.2025 на суму 263 515,74 грн. з ПДВ та №123-0036 від 23.01.2025 на суму 243 071,40 грн. з ПДВ, актами приймання-передачі б/н від 24.01.2025 на суму 263 515,74 грн. з ПДВ та б/н від 28.01.2025 на суму 243 071,40 грн. з ПДВ, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, заперечень та скріплені печатками підприємств.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У підтвердження факту здійснення поставки товару на підставі вказаних вище товарно-транспортних накладних, видаткових накладних та актів приймання-передачі на загальну суму 506 587,14 грн. відповідно до приписів пунктів 201.7, 201.10 Податкового Кодексу України позивачем було складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні №127/1 від 10.01.2025 на суму 263 515,74 грн., в тому числі ПДВ - 43 919,29 грн.; №419/1 від 23.01.2025 на суму 243 071,40 грн., в тому числі ПДВ - 40 511,90 грн., копії яких разом з квитанціями про їх реєстрацію наявні в матеріалах справи.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Постачальник гарантує якість товару, що постачається протягом гарантійного строку експлуатації / гарантійного строку зберігання, визначених у специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Гарантійні строки експлуатації, зберігання на товар встановлюються в будь-якому випадку не меншими, ніж встановлено нормативно-технічною документацією та виробником (пункти 2.1, 2.3 Договору).
Відповідно до частини 1статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними актами приймання- передачі, відповідачем суду не надано.
Крім того, доказів пред`явлення претензій в порядку передбаченому розділом 2 Договору, щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ-СВІТЛО» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару за актами приймання-передачі №б/н від 24.01.2025 на суму 263 515,74 грн. з ПДВ та №б/н від 28.01.2025 на суму 243 071,40 грн. з ПДВ відповідачу - Акціонерному товариству «Українська залізниця», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар на зазначену суму без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є акт приймання-передачі.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно пункту 6.3 Договору ціна Договору становить 422 155,95 грн (Чотириста двадцять дві тисячі сто п`ятдесят п`ять гривень 95 коп.) без ПДВ, крім того ПДВ 20% 84 431,19 грн (Вісімдесят чотири тисячі чотириста тридцять одна гривня 19 коп.), усього з ПДВ* 506 587,14 грн (П`ятсот шість тисяч п`ятсот вісімдесят сім гривень 14 коп.). Ціна Договору включає в себе обов`язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов`язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов`язаних з виконанням цього Договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціні цього Договору.
У відповідності до Специфікації №1 (Додаток №1) сторони погодили ціну за одиницю товару.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно пункту 7.2 Договору оплата за кожну партію поставленого товару за цим Договором проводиться покупцем на 45 (сорок п`ятий) календарний день з дати підписання Акта прийому-передачі товару або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної, оформленої відповідно до вимог законодавства України, та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару, при наявності документів, зазначених у п. 5.4 цього Договору. У разі якщо дата оплати припадає на вихідний, святковий, неробочий день, оплата здійснюється на наступний робочий день після вихідного, святкового, неробочого дня.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Таким чином, підписання покупцем - АТ «Українська залізниця» вищенаведених актів прийому-передачі, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними податковими накладними, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Отже, з урахуванням встановлених судом за матеріалами справи обставини отримання відповідачем партії товару на загальну суму 506 587,14 грн. згідно актів приймання-передачі №б/н від 24.01.2025 року та №б/н від 28.01.2025, з урахуванням приписів статті 530 ЦК України та умов пункту 7.2 Договору відповідач мав здійснити оплату отриманого товару у строк до 10.03.2025 року та 14.03.2025 року відповідно.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у відповідності до умов пункту 7.2 Договору свої зобов`язання щодо здійснення повної оплати за товар не виконав, здійснивши лише часткову оплату товару у загальній сумі 84 990,00 грн., а саме: 21.03.2025 року на суму 47 594,40 грн. та на суму 37 395,60 грн., що підтверджується відповідними копіями платіжних інструкцій № 216994 та № 216992 наявними в матеріалах справи, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Договором в сумі 421 597,14 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо повної оплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору на час подання позовної заяви відповідач не виконав, в результаті чого у Акціонерного товариства «Українська залізниця» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 421 597,14 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором на час подання позовної заяви, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-24760/НЮ від 21.11.2024 та/або його окремих положень суду також не надано.
Заперечень щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
При цьому, згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача до суду з даною позовною заявою 16.04.2025 року було здійснено перерахування на рахунок позивача грошових коштів в сумі 421 597,14 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій № 28577 від 29.04.2025 на суму 195 477,00 грн. та № 34833 від 30.04.2025 на суму 226 120,14 грн.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому, згідно з висновком Верховного суду, викладеного у постанові від 20.09.2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем було перераховано позивачеві грошові кошти у розмірі 421 597,14 грн., тобто борг за поставлений товар згідно Договору було погашено після пред`явлення позову до суду, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів за Договором здійснена відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою та на момент розгляду спору по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 421 597,14 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Відповідно до пункту 9.2 Договору сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1 (нуль цілих одна десята) % річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором.
Отже, умовами пункту 9.2 договору сторони погодили, що розмір річних складає 0,1%, що не протирічить вимогам статті 625 Цивільного кодексу України та засадам цивільного законодавства в частині свободи договору.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №910/4926/19.
Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №903/1023/16 виснував, що для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме нарахування інфляційних та 3% річних від простроченої суми необхідно встановити не тільки факт прострочення та розмір простроченого боргу, але і чіткі дату початку та дату закінчення прострочення відповідної конкретної суми боргу, оскільки лише саме за цей період прострочення у кредитора є право на нарахування боржнику вищевказаних інфляційних та річних на цю суму боргу.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, інфляційних втрат та процентів річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Частиною 1, 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Частиною 1, 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 5-1) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частиною п`ятою статті 345-1 цього Кодексу; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
З огляду на вимоги статті 86, 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №905/866/19.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем на обґрунтування заявлених до стягнення процентів річних в сумі 421,00 грн. було наведено розрахунок процентів річних в порядку статті 625 ЦК України з урахуванням положень пункту 9.2 Договору, а саме: 421 597,14 грн. (основний борг) * 0,1 (визначений п. 9.2 Договору розмір ставки процентів річних) /100 = 421 грн.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Суд виходить з того, що для перевірки правильності розрахованих та заявлених до стягнення процентів річних, першочерговою необхідністю є визначення правильності природи обрахунку такого роду компенсаційних втрат.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що проценти річних, слід розраховувати виходячи із суми заборгованості помноженої на кількість днів прострочення, помноженого на відповідний процент визначений статтею 625 ЦК України та/або інший процент визначений умовами договору, поділеного на 100 та поділеного на 365 або 366 (кількість дні року, в залежності від календарного року).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
Наразі, поданий розрахунок процентів річних є таким, що не відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України та не дає можливості суду перевірити його правильність, оскільки позивачем не визначено початок та кінець періоду нарахування, а також кількість днів періоду прострочення, що є ключовими для здійснення розрахунку та перевірки його у подальшому судом.
При цьому, виходячи з принципу диспозитивності, суд позбавлений можливості самостійно визначати період нарахування процентів річних та кількість днів прострочення замість позивача, оскільки це означало б втручання у сферу відповідальності сторони за належне обґрунтування позову. Обов`язок доведення правильності розрахунку покладається на позивача, який має подати суду чіткий та повний розрахунок, що відповідає вимогам закону та підтверджується належними доказами, у зв`язку з чим суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення процентів річних, оскільки позивач не довів їх розмір та не надав належного розрахунку, водночас суд наголошує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду з окремим позовом щодо стягнення процентів річних.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що провадження в частині вимог про стягнення основного підлягає закриттю, у той час, як вимога про стягнення процентів річних є не доведеною, оскільки не обґрунтована належним розрахунком, а тому не підлягає задоволенню за наслідками розгляду справи.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позивач звертаючись до суду з даним позовом через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору не застосував, то надмірно сплачений судовий збір підлягає поверненню в порядку визначеному Законом України «Про судовий збір» і не підлягає покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 266,05 грн.
Поряд із цим у правовідносинах щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі слід керуватись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за якими сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, зважаючи на закриття провадження в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 421 597,14 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, судовий збір у сумі 5059,17 грн. (пропорційно розміру вимоги, провадження в якій підлягає закриттю) не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі № 910/4780/25 та може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ-СВІТЛО».
Решта судового збору згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
ВИРІШИВ:
1. Провадження у справі № 910/4780/25 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ-СВІТЛО» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення основного боргу в сумі 421 597 (чотириста двадцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто сім) грн. 14 коп. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.
2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 01 вересня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон