ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року Луцьк Справа № 140/7096/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 (у минулому ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через досягнення граничного віку перебування в запасі; зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 (у минулому ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» через досягнення граничного віку перебування в запасі.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 29.02.2008 ОСОБА_1 був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 (наразі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через досягнення граничного віку перебування в запасі), про що зроблено відповідну відмітку у графі 34 його військового квитка.
Під час перевірки документів поліцією 24.01.2026 стало відомо, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про його виключення з військового обліку.
14.04.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення відповідних відомостей до Реєстру відповідно до Порядку №559. Відповідач у місячний строк не надав відповіді та не вніс зміни до Реєстру, що позивач розцінює як протиправну бездіяльність та фактичну відмову у задоволенні його заяви.
Позивач вважає, що він не підлягає повторному взяттю на облік військовозобов`язаних, адже рішення про виключення з військового обліку є остаточним. Стверджує, що правовідносини між позивачем та державою щодо виконання військового обов`язку виникли з моменту взяття на облік у 1986 році та припинилися із проставленням відмітки 29.02.2008 через досягнення граничного віку.
На переконання позивача, після виключення з військового обліку особа втрачає статус військовозобов`язаного і перестає підпадати під дію законів про військовий обов`язок та мобілізацію.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доказів у спростування позовних вимог не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає, що ним в межах наданих повноважень створено належні умови для учасників судового процесу в частині реалізації прав, передбачених КАС України щодо висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Хмільницьким МРВ УМВС України у Вінницькій області (а.с.11-14).
Відповідно до даних військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.15-19) 29.02.2008 ОСОБА_1 був виключений з військового обліку за досягненням граничного віку.
Як стверджує позивач, 24.01.2026 під час перевірки документів, від посадових осіб Національної поліції, йому стало відомо, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних і резерватів міститься інформація про перебування його обліку військовозобов`язаних осіб.
Заявою від 14.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з проханням внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резерватів відомості про його виключення з військового обліку військовозобов`язаних осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.20-21).
Доказів розгляду вказаної заяви та надання відповіді на неї матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 вважає, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо взяття позивача на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, як особи, яка раніше була виключена з військового обліку, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.
Надаючи оцінки спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами третьою, сьомою та частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Відповідно до пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Пунктом 22 Порядку №1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону №2232-XII.
Приписами статті 28 Закону №2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (08.01.2008), визначено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Також статтею 32 Закону №2232-XII, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (08.01.2008) визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі - Закон №1169-VII, який набрав чинності 01.04.2014) було внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII, зокрема, частину другу статті 28 Закону №2232-XII викладено у такій редакції: «Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 50 років».
Законом України від 22.07.2014 №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014), було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри «50» замінено цифрами «60».
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.
З аналізу положень Закону №2232-XII Верховний Суд у справі №280/2880/24 дійшов висновку, що «громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаний», водночас зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних:
звільнені з військової служби в запас;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;
військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;
які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу;
які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Отже, згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII взяті на військовий облік можуть громадян, які зняті з військового обліку, а не є виключеними з військового обліку.
Водночас положення Закону №2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.
Так, згідно зі статтею 28 Закону №2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (28.01.2008), запас військовозобов`язаних поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Надалі, Законом №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом № 1604-VII - до 60 років.
Проте приписи статті 28 Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Тобто з набранням чинності указаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у
У цій площині суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.
У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Схожий правовий підхід до застосування наведених норм права викладено в постанові Верховного Суду від 09.04.2026 у справі №280/6524/24.
Факт виключення позивача з військового обліку у 2008 році не свідчить про неможливість його подальшого перебування на військовому обліку та у запасі Збройних Сил України після зміни законодавчого регулювання, оскільки зміна граничного віку перебування у запасі поширюється на всіх осіб, які на момент набрання чинності відповідними змінами такого віку не досягли.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Суд зазначає, що вказані зміни до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не надавали закону зворотної дії в часі та не змінювали правових наслідків подій, які мали місце до набрання ними чинності, а лише визначили новий граничний вік перебування у запасі та нові критерії належності осіб до категорії військовозобов`язаних для правовідносин, що існували після набрання чинності відповідними змінами.
За таких обставин відновлення позивача на військовому обліку не є проявом зворотної дії закону в часі у розумінні статті 58 Конституції України.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому перебування ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних осіб при ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідає положенням чинного законодавства.
Отже, під час вирішення даного спору по суті судом не встановлено ознак протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 , що своєю чергою виключає наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Інші доводи сторін, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 09.12.1994 №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
У рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06.09.2005) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягає стягненню.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 03 вересня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Н. В. Стецик