ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року Справа №160/17341/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
УСТАНОВИВ:
22.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), у якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2018 по день фактичного розрахунку 19.05.2026;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2018 по день фактичного розрахунку 19.05.2026.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у відповідача. З 01.08.2018 виключений зі списків особового складу відповідача. За рішенням суду від 11.04.2025 у справі №360/293/25 та за рішенням від 11.04.2025 у справі №260/218/25 відповідач здійснив виплати, що підтверджує не проведення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві просить позов задовольнити.
Ухвалою від 29 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/17341/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 15.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачем пропущенно строк позовної давності. Виплата середнього заробітку здійснюється не більш як за шість місяців. Навів у відзиві свій контр розрахунок можливого розміру компенсації.
Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
При звільненні відповідач не здійснював нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги тощо.
Вказані обставини встановлені рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №360/293/25 та за рішенням від 11.04.2025 у справі №260/218/25.
На виконання зазначених рішень суду відповідач виплатив позивачеві суму коштів у розмірі 9580,00 грн та 55919,32 грн., що підтверджується банківськими виписками.
Відповідач надав відзив в якому зазначив, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наданий позивачем має бути судом зменшений.
Позивач вважає, що відповідач протиправно без діяв щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 19.05.2026, у зв`язку з чим звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні були виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що передбачена статтею 117 КЗпП України виплата має компенсаційний характер та спрямована на відшкодування працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду також сформулювала висновок про те, що суд, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, має виходити з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки, причини тривалості невиплати, ймовірний розмір майнових втрат працівника, поведінку сторін та співмірність можливих втрат працівника із заявленою до стягнення сумою середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підлягає врахуванню і у спорах щодо військовослужбовців. Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 підтвердив можливість застосування статей 116, 117 КЗпП України до правовідносин, пов`язаних із несвоєчасним проведенням розрахунку з військовослужбовцем при звільненні, у тому числі у разі невиплати належних йому сум грошового забезпечення та інших виплат.
Таким чином, сам по собі факт проходження позивачем військової служби не виключає застосування статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).
01.08.2018 позивача було виключено зі списків особового складу відповідача.
При звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, зокрема не здійснив нарахування та виплату належних йому виплат, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги та інших виплат.
Право позивача на отримання відповідних сум встановлено рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справах №360/293/25 та №260/218/25.
На виконання зазначених судових рішень відповідач виплатив позивачу 9580,00 грн та 55919,32 грн, загалом 65499,32 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Таким чином, остаточний розрахунок у частині належних позивачу при звільненні виплат фактично проведено 19.05.2026.
Отже, матеріалами справи підтверджується як факт невиплати відповідачем належних позивачу сум при звільненні, так і факт їх несвоєчасної виплати. Відповідачем не доведено відсутності своєї вини у непроведенні своєчасного розрахунку.
З огляду на наведене суд доходить висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України та виникнення у позивача права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим при визначенні періоду та розміру такого відшкодування суд враховує зміну правового регулювання статті 117 КЗпП України.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким частину першу статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у чинній редакції у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Водночас спірні правовідносини у цій справі виникли до набрання чинності Законом №2352-IX, оскільки позивача звільнено 01.08.2018, однак на момент набрання чинності цим Законом повного розрахунку з ним проведено не було. Таким чином, зазначені правовідносини є триваючими.
У зв`язку з цим суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.11.2025 у справі №306/2708/23, відповідно до якого до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2352-IX, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності, з 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України у новій редакції, яка обмежує нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виходила з того, що нова редакція статті 117 КЗпП України пом`якшує відповідальність роботодавця, а тому не може застосовуватися до правовідносин, які виникли та припинилися до 19.07.2022. Натомість якщо порушення права тривало після цієї дати, з 19.07.2022 застосовується нове правове регулювання.
З огляду на це до періоду затримки розрахунку у цій справі застосовуються такі правила: за період з 02.08.2018 по 18.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України у редакції, чинній до набрання чинності Законом №2352-IX; з 19.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України у чинній редакції з урахуванням встановленого законом шестимісячного обмеження.
Отже, період після 19.07.2022 не може бути врахований при визначенні компенсації за весь час до 19.05.2026. За чинною редакцією статті 117 КЗпП України максимальний період відповідальності за затримку розрахунку становить шість місяців.
Оскільки фактичний розрахунок з позивачем проведено 19.05.2026, шестимісячний період, передбачений чинною редакцією статті 117 КЗпП України, охоплює період з 19.11.2025 по 19.05.2026.
Разом з тим щодо періоду з 02.08.2018 по 18.07.2022 підлягає застосуванню попередня редакція статті 117 КЗпП України, яка не містила шестимісячного обмеження.
При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої середній заробіток за час затримки розрахунку має компенсаційний характер, а тому його розмір не повинен визначатися виключно механічним множенням середньоденного заробітку на кількість днів затримки без оцінки конкретних обставин справи.
У цій справі розмір належних позивачу, але несвоєчасно виплачених сум становить 65499,32 грн.
Водночас період затримки розрахунку є надзвичайно тривалим. За таких обставин механічне нарахування середнього грошового забезпечення за весь період з 02.08.2018 по 18.07.2022 без урахування співвідношення між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром компенсації може призвести до очевидної диспропорції між допущеним порушенням та мірою відповідальності відповідача.
Тому при визначенні розміру компенсації за період до 19.07.2022 суд має застосувати принципи розумності, справедливості та пропорційності, врахувавши розмір несвоєчасно виплачених сум, тривалість затримки, причини виникнення заборгованості, поведінку сторін та співвідношення між розміром заборгованості і розміром середнього грошового забезпечення.
При цьому суд бере до уваги, що заборгованість виникла у зв`язку з невиплатою відповідачем належних позивачу сум при звільненні, а право на відповідні виплати було встановлено судовими рішеннями лише у 2025 році. Отже, сам факт того, що розмір належних позивачу виплат остаточно був визначений судовими рішеннями, не усуває відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок, однак є обставиною, яка підлягає врахуванню при визначенні співмірного розміру компенсації.
Суд також враховує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.11.2025 у справі №306/2708/23, застосування нової редакції статті 117 КЗпП України до триваючих правовідносин не означає автоматичного нарахування середнього заробітку за весь період до фактичного розрахунку; після 19.07.2022 відповідальність обмежується шістьма місяцями.
Таким чином, доводи відповідача про необхідність обмежити весь період відповідальності лише шістьма місяцями є необґрунтованими, оскільки до 18.07.2022 діяла попередня редакція статті 117 КЗпП України. Водночас доводи позивача про необхідність нарахування середнього грошового забезпечення за весь період з 02.08.2018 по 19.05.2026 також не можуть бути прийняті судом, оскільки після 19.07.2022 законодавством встановлено шестимісячне обмеження, а за період дії попередньої редакції статті 117 КЗпП України розмір компенсації підлягає визначенню з урахуванням принципу співмірності.
Щодо способу захисту суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.
Частиною другою статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.
Суд враховує, що відповідач є органом, який володіє первинними документами щодо грошового забезпечення позивача та має необхідні повноваження для здійснення відповідного нарахування.
Тому належним способом захисту порушеного права позивача є не визначення судом конкретної суми середнього грошового забезпечення безпосередньо у резолютивній частині рішення, а зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування та виплату на підставі встановлених судом критеріїв.
При цьому нарахування має бути здійснено виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, що передували дню звільнення, із застосуванням наведених вище правил щодо періоду відповідальності та з урахуванням принципу співмірності.
Отже, суд вважає про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату з урахуванням правових висновків, викладених у цьому рішенні.
Водночас позовні вимоги в частині фактичного нарахування середнього грошового забезпечення за весь заявлений позивачем період з 02.08.2018 по 19.05.2026 без урахування обмеження, встановленого чинною редакцією статті 117 КЗпП України, та без застосування принципу співмірності задоволенню не підлягають.
За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За таких обставин суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплатив 1064,96 грн судового збору, що підтверджується квитанцією про сплату та підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2018 по день фактичного розрахунку 19.05.2026.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, що передували дню звільнення, з урахуванням правових висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, а саме: за період до 19.07.2022 - із застосуванням принципу співмірності між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром середнього грошового забезпечення; за період після 19.07.2022 - з урахуванням обмеження, встановленого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, але не більш як за шість місяців, та з урахуванням фактично виплачених позивачу сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук