ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
02 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/8038/26
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву відповідача в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
І. Суть питання, що розглядається судом.
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки передбаченої ст. 47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 25.10.2012 по 30.10.2024;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки передбаченої ст.47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 25.10.2012 по 30.10.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
19.03.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду вх. №20628/26.
02.04.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. №24164/26.
ІІ. Нормативне регулювання питання, що розглядається судом.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 Кодексу законів про працю України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №280/6779/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, твердження представника відповідача про застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України є помилковим.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов висновку, що: "Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."
Крім того, на переконання Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (постанова від 21.03.2025 у справі №460/21394/23) початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022 по 19.09.2023) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
ІІІ. Мотиви з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Як вбачається із заяви представника позивача від 03.03.2026 про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, представник позивача зазначає про те, що з 25 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 безперервно перебував на військовій службі, а саме з 25.10.2001 по 30.10.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_2 (В/ч НОМЕР_1 ). 30.10.2024 позивача було звільнено через сімейні обставини відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У день звільнення позивачем був отриманий витяг із наказу про виключення зі списків особового складу №1057-ОС від 30 жовтня 2024 року. Проте, відповідачем в день звільнення позивачу не було надано інформацію про нараховану та виплачену щорічної додаткової відпустки передбаченої ст.47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.10.2012 по 30.10.2024.
31.10.2025 на адресу відповідача був направлений адвокатський запит з проханням надати відповідь чи здійснював відповідач нарахування та виплату позивачу щорічної додаткової відпустки передбаченої ст.47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.10.2012 по 30.10.2024.
01.02.2026 представником позивача отримано відповідь на адвокатський запит, в якій зазначено, що компенсація додаткової відпустки згідно ст.47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.10.2012 по 30.10.2024 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
З даної відповіді позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер не виплаченої компенсації при звільненні щорічної додаткової відпустки передбаченої ст.47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.10.2012 по 30.10.2024.
Як вбачається із матеріалів справи до заяви про залишення позову без розгляду представником відповідача не долучено доказів про вручення повідомлень про нараховані суми грошового забезпечення за спірний період.
Верховний Суд у пункті 28 постанови від 12.12.2025 у справі №460/7194/24 звертає увагу на те, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат (п. 29 постанови Верховного Суду від 12.12.2025 у справі №460/7194/24).
Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд у пункті 32 постанови від 12.12.2025 у справі №460/7194/24 дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.
Верховний Суд у пункті 33 постанови від 12.12.2025 у справі №460/7194/24 послався на положення статті 110 КЗпП України, зазначивши, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Таким чином Верховний Суд у пункті 38 постанови від 12.12.2025 у справі №460/7194/24 дійшов висновку, що для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період починаючи з 19.07.2022, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.
При цьому щодо посилання позивача на те, що строк звернення до суду слід відліковувати з дати отримання позивачем відповідей на заяви про нарахування та виплату грошового забезпечення, які оформлені листами відповідача і саме з дати відповіді починається тримісячний строк на звернення до суду, Верховний Суд у постанові від 22.01.2026 у справі №420/26951/24 зазначив, що уважає такі доводи помилковими, оскільки листи відповідача не є документами, які підтверджують інформацію про обсяг і характер виплачених йому сум при звільненні у розумінні положень статті 110 КЗпП України.
Водночас згідно з пунктами 67-69 постанови Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №200/8730/24, а також згідно з пунктами 30, 31 постанови Верховного Суду від 29.12.2025 у справі №580/9034/24, грошовий атестат є тим документом, з яким частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду, за умови, що він містить дані про спірні суми грошового забезпечення.
Отже, з наведених постанов Верховного Суду можна зробити наступні висновки:
1) листи-відповіді військових частин, інших уповноважених на виплату грошового забезпечення установ, не є тими документами, з яким частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду;
2) для визначення початку відліку строку звернення до суду у справах щодо перерахунку, доплати тощо, спірного грошового забезпечення суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача, тобто чи повідомив про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; суму заробітної плати, що належить до виплати (якщо так, то в якій формі; грошовий атестат, розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірних періодів;
3) грошовий атестат є тим документом, з яким частина 1 статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду, лише, якщо він містить дані про спірні суми грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем не додано на обґрунтування заяви про залишення позовної заяви без розгляду доказів того, що позивач був повідомлений, у спосіб визначений статтею 110 КЗпП України, про спірні суми грошового забезпечення.
Матеріали справи також не містять таких доказів.
Враховуючи наведене суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду та відмовляє у задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлень позивача про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення у відповідності до вимог статті 233 КЗпП, від яких можливо було б відліковувати строк звернення до суду.
Керуючись статтями 9, 44, 77, 122, 123, 240, 241, 243, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2026 вх. №20628/26 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Суддя Д.М. Гурін