КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
03 вересня 2026 року 320/35145/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), рішень та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано] на загальну суму 322 030,37 грн, у тому числі недоїмка - 245 710,03 грн, штраф - 76 320,34 грн, пеня - 0,00 грн;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2026 року № Ф-41153, на підставі якої в інтегрованій картці платника 08 липня 2026 року за кодом операції 3N0 відображено недоїмку з ЄСВ у сумі 245 710,03 грн;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 травня 2026 року № 4[телефон приховано], на підставі якого в інтегрованій картці платника 08 липня 2026 року за кодом операції 3N6 відображено штрафні санкції з ЄСВ у сумі 76 150,34 грн;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 травня 2026 року № 4[телефон приховано], на підставі якого в інтегрованій картці платника 08 липня 2026 року за кодом операції 3N6 відображено штрафні санкції з ЄСВ у сумі 170,00 грн;
- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві привести інтегровану картку платника ОСОБА_1 у відповідність до судового рішення шляхом виключення операцій від 08 липня 2026 року: за кодом 3N0 на суму 245 710,03 грн із посиланням на вимогу № Ф-41153; за кодом 3N6 на суму 76 150,34 грн із посиланням на рішення № 4[телефон приховано]; за кодом 3N6 на суму 170,00 грн із посиланням на рішення № 4[телефон приховано].
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/35145/26 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), рішень та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.
Разом з поданням позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:
- зупинити стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2026 року № Ф-41153 до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі.
- зупинити стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано] на загальну суму 322 030,37 грн до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі.
- заборонити Головному управлінню ДПС у м. Києві до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі пред`являти або повторно пред`являти до примусового виконання вимоги від 13 травня 2026 року № Ф-41153 та від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано], а також вчиняти інші дії, спрямовані на їх примусове виконання.
- заборонити Подільському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, державному виконавцю Чаленко Ірині Володимирівні та іншим державним виконавцям цього відділу вчиняти будь-які виконавчі дії на виконання вимог від 13 травня 2026 року № Ф-41153 та від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано], зокрема: накладати арешт на кошти ОСОБА_1 на будь-яких рахунках у банках та інших надавачів платіжних послуг; встановлювати обмеження розпорядження такими коштами; звертати на них стягнення; направляти платіжні інструкції для примусового списання або перерахування коштів, - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що у наявній у позивача вимозі від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано] зазначено 322 030,37 грн, у тому числі недоїмка - 245 710,03 грн, штраф - 76 320,34 грн, пеня - 0,00 грн. Бланк вимоги прямо передбачає її передачу органу державної виконавчої служби в разі несплати, а в його реквізитній частині наведено відомості про рахунки позивачки в АТ «СЕНС БАНК» та АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК». Це підтверджує, що контролюючий орган має дані, достатні для оперативного звернення стягнення на кошти. У застосунку «Дія» вже відображено відкрите виконавче провадження № 81722526 зі статусом «очікує оплати» на суму 270 550,03 грн; виконавець - ОСОБА_2 . Отже, примусове виконання щодо позивача є фактом, а не припущенням про можливі майбутні дії. Водночас наявний знімок екрану не містить реквізитів виконавчого документа, дати відкриття провадження та складу суми 270 550,03 грн. Сума провадження не збігається із сумою серпневої вимоги. Тому позивач не стверджує без доказів, що у ВП № 81722526 виконується саме одна з оскаржуваних вимог. Водночас така процесуальна невизначеність не усуває ризику, оскільки обидві оскаржувані вимоги за законом є виконавчими документами. Наявні відомості не підтверджують, що арешт коштів уже накладено. Саме тому звернення є превентивним і невідкладним. Окрім цього, позивач не підміняє розгляд справи по суті твердженням про вже встановлену очевидну протиправність.
Таким чином, на думку позивача, зупинення стягнення є прямим, спеціально передбаченим законом способом, а адресна заборона арешту та списання коштів на виконання цих самих вимог забезпечує практичну дієвість ухвали і не дозволяє обійти її шляхом повторного пред`явлення документа або відкриття іншого провадження.
Вирішуючи питання щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Таким чином, обов`язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд зважає на обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
У постанові від 24.02.2026 року у справі № 320/9328/25 Верховний Суд вказав, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Також при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 у справі №320/60807/24.
Згідно позовної заяви та заяви про забезпечення позову Головним управлінням ДПС у м. Києві були складені вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано] та від 13 травня 2026 року № Ф-41153, які є предметом оскарження у даній справі.
У матеріалах справи наявна копія вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано], натомість копія або оригінал вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2026 року № Ф-41153 - відсутній.
Відповідно до частини 5 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску є виконавчим документом.
Позивач припускає, що на підставі оскаржуваних вимог було відкрито виконавче провадження №81722526 зі стягнення з нього коштів на суму 270 550,03 грн на підтвердження чого надає знімок екрану із застосунку «Дія».
Суд зауважує, що такий знімок екрану, окрім номеру виконавчого провадження, ПІБ державного виконавця та суми стягнення, не містить жодних інших відомостей, в тому числі щодо особи (боржника) відносно якого здійснюється стягнення.
Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 2 статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Частиною 4 цієї статті встановлено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
Відповідно до пункту 7 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 року, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 48 Закону № 1404-VIII.
Пунктом 8 Розділу VІІІ Інструкції встановлено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку/електронного гаманця, на якому знаходяться кошти/електронні гроші, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти/електронні гроші на всіх рахунках/електронних гаманцях боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Суд звертає увагу, що Законом № 1404-VIII не передбачено зупинення вчинення виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження у разі оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, а у силу вимог пункту 2 частини 1 статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Отже, законом визначено порядок виконання судового рішення про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа та встановлено обов`язок державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій в разі прийняття судом відповідного рішення.
Поряд з цим, суд зауважує, що доказів пред`явлення оскаржуваних вимог до примусового виконання та відкриття відповідних виконавчих проваджень матеріали справи не містять, відсутність яких також не заперечується позивачем.
Таким чином, станом на дату розгляду цієї заяви у суду відсутні підстави вважати, що виконавче провадження №81722526 відкрите з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 серпня 2026 року № Ф-59[телефон приховано] або від 13 травня 2026 року № Ф-41153 та, відповідно, щодо їх виконання здійснюються виконавчі дії щодо стягнення заборгованості, зупинення яких просить позивач у заяві.
Верховний Суд у поставові від 06.10.2025 року по справі №380/9861/25 зазначає, що суд насамперед зобов`язаний встановити, чи надав заявник належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною 2 статті 150 КАС України. Тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження (наприклад, фінансових документів, що свідчать про загрозу суттєвого погіршення майнового стану, чи доказів уже розпочатих дій з примусового виконання), не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення.
Суд зазначає, що оскарження індивідуального акту, який є виконавчим документом саме по собі не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову як то зупинення стягнення на його підставі або встановлення заборони пред`явлення такого до примусового виконання.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову, відтак відповідна заява задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153 155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), рішень та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Відповідно до статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 КАС України.
Ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду відповідно до статті 297 КАС України.
Суддя Парненко В.С.