ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2026 року справа № 380/14994/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби, відповідно до п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби, відповідно до п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника начальника служби авіації та протиповітряної оборони озброєння логістики. У зв`язку з виникненням сімейних обставин позивач 24 червня 2026 року подав по команді рапорт про звільнення з військової служби у запас (зареєстрований відповідачем 08 липня 2026 року за вх. № 216/19/141) на підставі підпункту 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через необхідність здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та згідно з висновком ЛКК від 03.06.2026 № 152 потребує постійного стороннього догляду. Разом із рапортом позивач надав вичерпний пакет документів, включно з висновком ЛКК від 29.05.2026 № 144 щодо матері ОСОБА_3 , яка також потребує постійного стороннього догляду і не може його здійснювати, актом обстеження житлово-побутових умов від 25.05.2026 та документами про склад сім`ї.
Крім того, на запит відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 складено Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 30.06.2026, затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким повністю підтверджено факт необхідності догляду та відсутність інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, здатних його здійснювати.
Проте командир Військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_4 07 липня 2026 року відмовив у задоволенні рапорту шляхом накладення резолюції «Не погоджено», мотивуючи це у довідці юридичної служби формальною наявністю двох повнолітніх онуків, які є родичами другого ступеня споріднення (одна з яких постійно проживає в Республіці Польща, а інший є особою з інвалідністю ІІІ групи). Позивач вважає таку відмову протиправною, суто формальною та такою, що спотворює зміст закону, оскільки норма статті 26 Закону № 2232-XII передбачає відсутність не номінальних, а реальних осіб, здатних забезпечувати безперервний постійний догляд.
Ухвалою від 24 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
29 липня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заперечення відповідача мотивовані тим, що позивачу доведено мотивовану правову позицію юридичної служби частини під особистий підпис 08 липня 2026 року. По суті спору відповідач зазначає, що підпунктом 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII встановлено обов`язок підтвердження відсутності інших членів сім`ї не лише першого, а й другого ступеня споріднення або надання документів про те, що такі члени сім`ї другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК. Оскільки онуки ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) не надали висновків МСЕК/ЛКК про потребу в постійному догляді за собою, а проживання за кордоном чи наявність ІІІ групи інвалідності законом як підстави звільнення від догляду прямо не передбачені, відповідач вважає, що правових підстав для погодження рапорту та звільнення не виникло. Також відповідач зауважив, що право остаточного звільнення позивача за посадою належить командиру військової частини НОМЕР_2 .
Дослідивши письмові докази, всебічно з`ясувавши та перевіривши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, суд
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Львові, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_3 , виданим органом 4652 від 12.07.2021, та довідкою про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Позивач має військове звання «капітан» та проходить дійсну військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 на штатній посаді заступника начальника служби авіації та протиповітряної оборони озброєння логістики.
Батько позивача ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується нотаріально засвідченою копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , а родинний зв`язок між ними стверджується нотаріально засвідченою копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 020917 від 22.11.2024, виданої Міжрайонною спеціалізованою онкологічною МСЕК № 2 м. Львова, ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності безстроково.
Згідно з висновком про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду № 152 від 03 червня 2026 року, виданим лікарсько-консультативною комісією КНП Пустомитівської міської ради «Пустомитівська лікарня», ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду безтерміново.
Мати позивача та дружина особи з інвалідністю ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 (вік - 83 роки), що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_7 та свідоцтва про одруження серії НОМЕР_8 від 04.12.1971.
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії № 144 від 29 травня 2026 року, виданого КНП Пустомитівської міської ради «Пустомитівська лікарня», ОСОБА_3 через наявні розлади функцій організму сама не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду (висновок дійсний до 29.05.2027).
Згідно з довідкою Центру надання адміністративних послуг Зимноводівської сільської ради № 814 від 13 травня 2026 року та актом обстеження житлово-побутових умов від 25 травня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають лише дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
24 червня 2026 року капітан ОСОБА_1 подав по команді на ім`я начальника служби авіації та ППО рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої (за підпунктом 12 пункту 3 частини дванадцятої) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорту додано повний перелік вищевказаних документів.
Рапорт отримав послідовні позитивні погодження («Клопочу по суті рапорту») прямих начальників позивача: начальника служби авіації та ППО старшого лейтенанта ОСОБА_7 (24.06.2026), начальника озброєння майора ОСОБА_8 (24.06.2026) та начальника логістики підполковника ОСОБА_9 (24.06.2026).
24 червня 2026 року військова частина НОМЕР_1 надіслала засобами системи електронного документообігу (СЕДО № 1015/10552) запит начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо проведення перевірки сімейного стану військовослужбовця та складання акта про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2
30 червня 2026 року посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 проведено обстеження на місці та складено Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_10 .
Відповідно до змісту зазначеного Акта перевірки від 30.06.2026 комісією офіційно встановлено:
«Під час перевірки встановлено, що інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які можуть та зобов`язані здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , не виявлено. Установлено: Факт необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджено».
Водночас в Акті відображено відомості про родичів другого ступеня споріднення (онуків):
онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відповідно до документа Республіки Польща (PESEL № НОМЕР_12) постійно проживає на території Республіки Польща;
онук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства до 25.06.2030 (посвідчення одержувача державної соціальної допомоги № НОМЕР_9 ).
Оригінал вказаного Акта супровідним листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.07.2026 № 3/4337 було направлено до Військової частини НОМЕР_1 та зареєстровано останньою 03.07.2026 за вх. № 17302кп/с.
07 липня 2026 року командир Військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_4 на рапорті капітана ОСОБА_1 наклав резолюцію: «Не погоджено. Правова підстава та нормативне обґрунтування зазначено в рапорті начальника юр. служби. 07.07.2026».
У службовому рапорті ТВО начальника юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2026 підставою для відмови зазначено те, що додані до рапорту документи не підтверджують відсутність членів сім`ї другого ступеня споріднення, оскільки повнолітні онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не надали медичних висновків МСЕК чи ЛКК про власну потребу в постійному догляді.
Вважаючи вказане рішення та відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні протиправними та такими, що порушують право на звільнення зі служби за наявності встановлених законом сімейних обставин, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Основного Закону є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений імператив встановлює вичерпні межі правомірної поведінки військового командування, позбавляючи посадових осіб органів військового управління права на власний суб`єктивний розсуд штучно звужувати, спотворювати або формалізувати встановлені спеціальними законами соціальні та сімейні гарантії військовослужбовців, ставлячи під загрозу життя та здоров`я їхніх непрацездатних близьких.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають безумовне право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Водночас відповідно до статті 51 Основного Закону України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Конституційний обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про непрацездатних батьків має найвищу юридичну силу, є нормою прямої дії та кореспондує природному праву непрацездатної особи з інвалідністю на отримання належного, дієвого та безперервного стороннього догляду саме з боку найближчих членів сім`ї. Законодавець, регулюючи правовідносини військової служби, не може створювати умови, які б примусово унеможливлювали виконання цього конституційного обов`язку за повної відсутності реальної альтернативи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження і припинення військової служби здійснюються відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
За змістом частин першої, другої та четвертої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (під час дії правового режиму воєнного стану), чітко та імперативно регламентовані пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), вичерпний перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.
Відповідно до підпункту 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку») під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».
Системно-граматичний, юридично-лінгвістичний та телеологічний аналіз зазначеної норми права беззаперечно вказує на те, що законодавець заклав у її структуру дві рівнозначні правові конструкції (альтернативні умови), настання хоча б однієї з яких є достатньою підставою для безумовного звільнення військовослужбовця:
перша умова: повна відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю;
друга (альтернативна) умова: наявність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, проте такі особи з об`єктивних, встановлених законом причин не можуть здійснювати догляд (зокрема, самі потребують постійного догляду за відповідним медичним висновком МСЕК/ЛКК або позбавлені об`єктивної фактичної можливості його надавати).
Крім того, відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, положень Сімейного кодексу України та положень Закону України «Про запобігання корупції» законодавство чітко розмежовує обсяг прав та обов`язків за ступенями споріднення:
членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені;
членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Як беззаперечно підтверджено належними, допустимими та достовірними письмовими доказами, дослідженими судомі: Батько позивача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) є особою похилого віку, страждає на тяжке онкологічне захворювання та є інвалідом з дитинства/загального захворювання, якому безстроково встановлено ІІ групу інвалідності, що стверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 020917 від 22.11.2024, виданою Міжрайонною спеціалізованою онкологічною МСЕК № 2 м. Львова.
Згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії КНП Пустомитівської міської ради «Пустомитівська лікарня» № 152 від 03 червня 2026 року, оформленим за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженою наказом МОЗ України від 09.03.2021 № 407 (у редакції наказу МОЗ України від 27.11.2025 № 1811), ОСОБА_2 через стійкі порушення функцій організму позбавлений здатності самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду безтерміново.
Таким чином, первинні матеріально-правові передумови для реалізації права на звільнення - факт наявності батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи, та медично підтверджена потреба у здійсненні постійного стороннього догляду за ним - є безспірно доведеними.
Щодо членів сім`ї першого ступеня споріднення:
Дружина особи з інвалідністю та мати військовослужбовця - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (вік - 83 роки), сама має стійкі порушення функцій організму та згідно з медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я № 144 від 29 травня 2026 року, виданим за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 (у редакції наказу МОЗ України від 27.11.2025 № 1811), визнана такою, що через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися і самообслуговуватися та потребує постійного стороннього догляду.
Таким чином, щодо дружини особи з інвалідністю позивачем повністю, належно та вичерпно виконано імперативну вимогу підпункту 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII стосовно надання медичного висновку ЛКК про власну потребу члена сім`ї першого ступеня споріднення у постійному догляді. В силу свого віку та стану здоров`я мати позивача об`єктивно позбавлена можливості піклуватися про свого чоловіка. Інших повнолітніх дітей (рідних братів чи сестер позивача), які б належали до першого ступеня споріднення відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та положень статті 202 Сімейного кодексу України, у ОСОБА_2 немає, що підтверджено належними доказами та матеріалами перевірки.
Відмовляючи у погодженні рапорту, військове командування послалося виключно на те, що у ОСОБА_2 наявні члени сім`ї другого ступеня споріднення - двоє онуків ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), які не надали окремих медичних висновків про потребу в сторонньому догляді за собою.
Суд визнає таку правову позицію відповідача абсолютно необґрунтованою, надмірно формалізованою та заснованою на викривленому тлумаченні норм матеріального права з огляду на такі мотиви:
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Аналіз норм глави 18 Сімейного кодексу України (зокрема статей 202, 203) у системному взаємозв`язку зі статтею 51 Конституції України свідчить, що обов`язок піклування про непрацездатних батьків та надання їм щоденної допомоги є прямим, першочерговим, персональним та конституційним обов`язком повнолітніх дітей (перший ступінь споріднення).
Натомість обов`язок онуків і правнуків піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда відповідно до частини першої статті 264 Сімейного кодексу України виникає виключно субсидіарно - за умови, якщо у цих непрацездатних осіб немає матері, батька, повнолітніх дочки, сина або якщо вони з поважних причин не можуть надавати належного піклування. Тобто обов`язок онуків має виключно субсидіарний (допоміжний і похідний) характер стосовно обов`язку сина. Наявність у батька повнолітнього працездатного сина (військовослужбовця), який прагне виконати свій обов`язок, унеможливлює примусове перекладання функцій постійного догляду на осіб другого ступеня споріднення, якщо існують об`єктивні перешкоди для його здійснення.
Поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» у розумінні норм публічного права та положень підпункту 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII не може зводитися виключно до факту біологічного існування чи номінальної реєстрації родича певної лінії споріднення. Воно означає відсутність осіб, які реально, фактично та фізично спроможні забезпечувати безперервний, щоденний сторонній догляд.
Судом достовірно встановлено, що онука ОСОБА_5 постійно проживає за межами території України - на території Республіки Польща, отримала статус міжнародного тимчасового захисту та офіційний податковий номер НОМЕР_10 . Перебування фізичної особи під юрисдикцією іноземної держави та її фактичне знаходження за кордоном є об`єктивною непереборною перешкодою для здійснення щоденного, безперервного та безпосереднього стороннього догляду за особою похилого віку, яка проживає в селі Зимна Вода Львівського району Львівської області.
Онук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , сам є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства до 2030 року (посвідчення одержувача державної соціальної допомоги № НОМЕР_9 ).
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Покладення обов`язку цілодобового фізичного стороннього догляду за важкохворим на особу, яка сама має статус особи з інвалідністю та потребує сторонньої соціальної підтримки, суперечить принципам Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VI, та базовим засадам гуманізму.
Вимагати від особи з інвалідністю надання окремого медичного висновку ЛКК про повну втрату здатності до самообслуговування є проявом «надмірного правового формалізму» («excessive formalism»), який нівелює саму суть державної інституції захисту прав осіб з інвалідністю.
Крім того, висновок про відсутність інших членів сім`ї, спроможних здійснювати постійний догляд, підтверджено офіційним актом уповноваженого органу військового управління. Відповідно до пункту 5 Додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170), документом, що підтверджує відсутність осіб, здатних доглядати за особою з інвалідністю, є Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Такий Акт перевірки сімейного стану від 30 червня 2026 року складений ІНФОРМАЦІЯ_4 і належним чином затверджено начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 за результатами обстеження місця проживання, ініційованого самою ж Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання власного запиту від 24.06.2026 № 1015/10552. В Акті констатовано: факт необхідності постійного догляду підтверджено, інших працездатних осіб, спроможних його здійснювати, не виявлено. Проігнорувавши офіційний висновок компетентного ТЦК та СП, військова частина діяла непослідовно та всупереч процедурі, визначеній Інструкцією № 170.
Суд також відхиляє заперечення відповідача щодо неналежності суб`єкта прийняття рішення про звільнення (посилання на командира вищої військової частини НОМЕР_2 ).
Згідно з пунктами 233, 234 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, та пунктів 1.5, 12.11 Інструкції № 170 військовослужбовці, які бажають звільнитися, подають рапорти та підтвердні документи виключно по команді своєму безпосередньому командиру військової частини, у списках особового складу якої вони перебувають.
Командир військової частини НОМЕР_1 зобов`язаний зареєструвати рапорт, перевірити комплектність і достовірність документів, підготувати подання за встановленою формою (Додаток 1 до Інструкції № 170), розрахунок вислуги років та надіслати відповідні матеріали вищому начальнику, який наділений правом видання наказів по особовому складу номенклатури посад офіцерів.
Вчинення командиром Військової частини НОМЕР_1 одноосібної резолюції «Не погоджено» від 07.07.2026 безпосередньо на тексті рапорту зупинило регламентний рух службових документів, виключило передачу подання на розгляд уповноваженого органу та створило стан повної протиправної бездіяльності, що позбавило позивача законного права на звільнення за наявності всіх передбачених законом підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності обов`язок щодо доказування правомірності своєї поведінки покладається на суб`єкта владних повноважень.
Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів того, що онука ОСОБА_5 , яка проживає в Республіці Польща, або онук ОСОБА_6 , який є особою з інвалідністю ІІІ групи, спроможні реально та фактично здійснювати постійний сторонній догляд за онкохворим ОСОБА_2 .
Відповідно до частини другої статті 9 та статті 245 КАС України суд з метою ефективного захисту та реального поновлення порушеного права позивача вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби, відповідно до п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби, відповідно до п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.
Згідно з квитанцією від 20 липня 2026 року позивачем сплачений судовий збір у сумі 1064,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 00 копійок підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 139, 241- 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в :
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_11 ) звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) з військової служби, відповідно до п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_11 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 02 вересня 2026 року.
Суддя О.І. Коморний