Справа № 761/45520/25
Провадження № 2-а/761/306/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
В С Т А Н О В И В:
27 жовтня 2025 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: визнати протиправною та скасувати постанову серія 2КІ № [номер приховано] від 23.10.2025 р. за ч. 1 ст. 122 КУпАП Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, якою притягнено ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 340 грн. 00 коп..
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 23.10.2025 року була винесена постанова серії 2КІ № [номер приховано] якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Позивач вважає постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з тих підстав, що в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення так як автомобіль був припаркований на тротуарі з дотриманням п.15.10 (в) ПДР України - залишено прохід для пішоходів шириною не менше 2 метрів, відповідно порушень ПДР не було.
Надані фотокартки не підтверджують порушення - з них не видно перешкод для руху пішоходів чи транспорту, не зафіксовано наявності дорожнього знаку, що забороняє стоянку або порушення інших вимог ПДР України, не проведено виміри ширини тротуару.
02 грудня 2025 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу КМР (КМДА) просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник зазначає, що згідно винесеної Постанови, зміст правопорушення вчиненого Позивачем полягає у тому, що транспортний засіб, належний Позивачу на праві власності, поставлено на стоянку на тротуарі, де нема місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками.
В межах даної справи, на підтвердження факту порушення Позивачем правил зупинки транспортного засобу, що зафіксоване у режимі фотозйомки, Департаментом долучено до відзиву матеріали фотофіксації до Постанови у кількості «04» фотозображень транспортного засобу, отриманих з різних / протилежних ракурсів, які містять дату та час здійснення фотозйомки, дані щодо місця розташування транспортного засобу (GPS-координати фотознімків відповідають точці на місцевості), співвідношення розташування транспортного засобу щодо нерухомих об`єктів та вичерпний обсяг інформації для встановлення марки транспортного засобу, серії та номеру його державної реєстрації.
З урахуванням того, що Фотозйомка здійснена технічним засобом, який має функцію фото та відеофіксації, що відповідає вимогам статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ці матеріали є належними, допустимими та достатніми доказами, що підтверджують факт правопорушення.
Із зазначених матеріалів фотофіксації вбачається, що належний на праві власності Позивачу транспортний засіб Seat Altea XL, номерний знак НОМЕР_1 , розміщено за вулицею Шота Руставелі, 34, в місті Києві, протекцією чотирьох коліс, на тротуарі, а не на його краю, в місці розташування, де відсутні дорожні знаки, які дозволяють здійснити зупинку на тротуарі (факт здійснення стоянки транспортного засобу, безпосередньо, на тротуарі Позивачем не оспорюється, а жодних зауважень в частині наявності дозвільних дорожніх знаків (якими позивач міг би обґрунтувати правомірність своєї поведінки) на зазначеній території у позові не зазначається.
Таким чином, в межах даної справи, Інспектором було достеменно встановлено, що транспортний засіб, належний Позивачу, постановлено на стоянку на тротуарі, у місці де відсутні відповідні дорожні знаки із встановленими табличками, після чого на відповідальну особу було винесено оскаржувану постанову за порушення підпункту б) пункту 15.10 Правил.
Враховуючи вищезазначене, оскільки у даному випадку фотознімки дозволяють чітко та достовірно визначити як просторове положення транспортного засобу, так і прив`язку території, докази відповідають критеріям належності та допустимості, оскільки одержані з дотриманням закону та містять інформацію про обставини, які мають значення для справи, а отже докази є достатніми для встановлення факту правопорушення.
З урахуванням зазначеного, порушення позивачем Правил в межах даної справи є очевидним та підтверджується належними, достатніми, допустимими і достовірними доказами.
Інспектором, в межах даної справи, у відповідності до статей 245, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення було всебічно і повно встановлено факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення.
Жодних доказів протиправності оскаржуваної постанови Позивачем не надано.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
Так як справа розглядалась в порядку спрощеного провадження сторони в судове засідання не викликались.
Сторони не звертались до суду з клопотанням про слухання справи з викликом сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як встановлено судом, 23.10.2025 року інспектор з паркування Купчик М.О. склав постанову про накладення адміністративного стягнення, по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) Серія 2КІ № [номер приховано] за якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Як зазначено в постанові, транспортний засіб «Seat», державний номер НОМЕР_2 23.10.2025 року о 14 год 03 хв на вул.Руставелі Шота,34 в м.Києві поставлений на стоянку на тротуарі, де нема місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушено пункт 15.10, б) ПДР України.
Крім того, в постанові зазначено, що технічним засобом, яким здійснено фото/відеофіксацію правопорушення: АРМ Інспектора.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає обсяг прав та обов`язків водія, є також Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР).
Згідно з п. 1.1 ПДР відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлює єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР, згідно із п. 1.3 ПДР.
Разом з тим, п. 1.9 ПДР зазначає, що особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 15.10 (б) ПДР визначено, що стоянка забороняється: б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Позивач не заперечувала факту зупинки транспортного засобу на тротуарі в той же час вказувала, що припаркований транспортний засіб був припаркований таким чином що для руху пішоходів залишалось більше ніж 2 метри.
З фотоматеріалів, які надані суду вбачається, що автомобіль «Seat», державний номер НОМЕР_2 зупинено на тротуарі.
Позивач обгрунтовує правомірність здійснення стоянки на тротуарі посиланням на п.п. «в» п. 15.10 ПДР України, який визначає, що стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Відтак, зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійсюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуара; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
В свою чергу, суд зазначає, що за диспозицією п.п. «в» п. 15.10 ПДР України краєм тротуару є зовнішній бік тротуару, що знаходиться біля дорожньої полоси для руху транспортних засобів. Паркування автомобілів на краю тротуару із залишенням по внутрішній його стороні 2 метрів для вільного руху пішоходів передбачає уникнення руху транспортного засобу - джерела підвищеної небезпеки по тротуару та убезпечення тим самим пішоходів, забезпечення їм вільного руху тротуаром.
Однак, як вбачається з наданих сторонами фотознімків, транспортний засіб «Seat», державний номер НОМЕР_2 був припаркований останнім на значному віддалені від краю тротуару, що знаходиться біля полоси руху для транспортних засобів, вказане, в силу наведених правових приписів зумовлювало розміщення транспортного засобу, з порушенням вимог п.п. «в» п. 15.10 ПДР України, а відповідно обґрунтованої неможливості його застосування до спірних правовідносин і правомірного застосування суб`єктом владних повноважень п.п. «б» п. 15.10 ПДР України.
Також, з наведених фотознімків вбачається, що вказаний автомобіль не був припаркований у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці, як то передбачено п. 15.6 ПДР України.
Інших доказів або пояснень, які б підветрджували факт протиправності прийняття відповідачем спірної постанови, до суду не надавалось.
Відповідно до пункту 1.10 ПДР України терміни, що наведені у цих Правилах, мають таке значення:
- автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу;
- край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) - видима умовна чи позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки;
- проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги;
- тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
У статті 1 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів; проїзна частина - частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів; смуга відведення - земельні ділянки, що надаються в установленому порядку для розміщення автомобільної дороги.
Аналіз змісту значення вказаних вище термінів дає підстави для висновку, що тротуар, як і проїзна частина, є складовими елементами дороги загалом, а у межах спірних відносин - вулиці Руставелі Шота у м. Києві.
Таким чином з наданих суду доказів є очевидним зупинка транспортного засобу з порушенням ПДР України.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з приміткою до статті, суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - четвертою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Як передбачено ч.1 статті 219 КУпАП, виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування (ч.3 статті 219 КУпАП).
Стаття 14-2 КУпАП визначає, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу.
Примітка. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Згідно п.1 статті 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно з приписами ч.1 ст. 72 та ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Щодо зазначеного позивачем, що автомобіль було зупинено з дотриманням ПДР України, суд зазначає, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля «Seat», державний номер НОМЕР_2 є належним доказом порушення позивачем п. 15.10 (б) ПДР України, оскільки містить інформацію щодо предмету доказування, матеріали фотофіксації містять інформацію про обставини події та підтверджують скоєння позивачем адміністративного правопорушення зокрема, з даних копій фотофіксації вбачається, що автомобіль позивача розміщений на тротуарі та відсутні дорожні знаки, які дозволяють паркуватись в зазначеному місці.
Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.
Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, вказане не можна розуміти таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог, тому обов`язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Вищевикладене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17 та від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17.
За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення ним порушення ПДР відповідними доказами.
Тому, суд, приходить до висновку, що вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджується наданими відповідачем доказами та не спростовано позивачем. А тому з врахуванням зазначеного суд не вбачає підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 247, 251, 252, 280, 288, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 73, 74, 77, 241, 242, 296 КАС України, суд -
В И Р І Ш И В:
В позові ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Г.Притула