Справа № 420/42904/25
У Х В А Л А
03 вересня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії,
встановив:
До суду з позовом звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), яким, з урахуванням збільшення позовних вимог від 15.01.2026 року., просить:
- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації роботи за 17 вихідних днів у грошовій формі та відмову у вчиненні таких дій, що викладена у листі ГУ ПФУ в Одеській області на заяву Позивача за вих. № 36427-34464/П-05/8- 1500/25 від 21.11.2025 р.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, 65012, м. Одеса, вул. Канатна. 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заробітну плату у вигляді компенсації за роботу у вихідні дні у сумі 55 783,28 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч сімсот вісімдесят три гривні двадцять вісім копійок).
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, 65012. м. Одеса, вул. Канатна. 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 161 286,44 грн. (сто шістдесят одна тисяча двісті вісімдесят шість гривень сорок чотири копійки).
Ухвалою суду від 09.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою від 27.05.2026 року задоволено заяву позивачки про збільшення позовних вимог від 15.01.2026 року.
08.07.2026 р. судом зареєстровано від відповідача заяву про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України у зв`язку з порушенням тримісячного строку звернення до суду у спорах щодо виплати заробітної плати при звільненні, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, яка обґрунтована тим, що протягом майже 2 років, а саме з 26.03.2024 (дата ознайомлення з наказом № 224-О від 18.03.2024 р. про звільнення) по 24.10.2025 (дата звернення з заявою щодо нарахованих та виплачених сум при звільненні), Позивачка жодним чином не пояснила триваючу пасивну поведінку та не навела поважних причин, які б перешкоджали їй вирішити спір у встановлений законодавством тримісячний строк. При цьому, зауважує, що Позивачка відноситься до державних службовців, тому при звільненні вона у 2024 році зобов`язана була подати декларацію про отримані доходи на підставі наданої довідки Головного управління про суми заробітку.
15.07.2026 року судом зареєстровано від Позивачки заперечення щодо залишення позовної заяви без розгляду, якими стверджує, що при її звільненні, 26 березня 2024 року, письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні вона не отримувала, а відтак строки звернення до суду з даним позовом не порушувала.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам сторін при вирішенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду, суд враховує наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом спору у даній справі є правомірність відмови відповідача щодо виплати Позивачці компенсації за роботу у вихідні дні при її звільненні яка викладена у листі-відповіді ГУ ПФУ в Одеській області за вих. № 36427-34464/П-05/8-1500/25 від 21.11.2025 р.
Отже, порушення своїх прав Позивачка пов`язує з неотриманням виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Суд не вбачає підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, Позивачці, в даному випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачці недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення її прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду вона повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення її прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ ПФУ в Одеській області № 224-О від 18.03.2024 р. Позивачку було звільнено 26 березня 2024 року з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг за власним бажанням.
При цьому, пунктом 2 цього наказу передбачена виплата Позивачці грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 5 календарних днів за період роботи з 23 січня 2024 року по 26 березня 2024 року.
З даним наказом Позивачка була ознайомлена "26.03.2024", про що свідчить її підпис та відмітка « ознайомлена".
Вирішуючи питання дотримання Позивачкою строку звернення до суду з даним позовом, суд враховує, що за усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України, початком перебігу строку звернення до суду у цій справі є момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформовано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.
Натомість, дослідивши зміст наказу ГУ ПФУ в Одеській області № 224-О від 18.03.2024 р. про звільнення, суд вважає, що Позивачка фактично була обізнана про вид і характер виплачених їй сум при звільненні в день ознайомлення з цим наказом - 26.03.2024 р., оскільки пунктом 2 цього наказу чітко визначена виплата лише грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 5 календарних днів за період роботи з 23 січня 2024 року по 26 березня 2024 року та відсутність спірної компенсації за роботу у вихідні дні.
Тобто, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що в даному випадку достатнім доказом для встановлення факту обізнаності позивачки із невиплатою їй компенсації роботу у вихідні дні у грошовій формі при звільненні є саме наказ № 224-О від 18.03.2024 р., з яким вона ознайомилась 26.03.2024 р.
Крім того, суд приймає до уваги на лист-відмову ГУ ПФУ № 36427-34464/П-05/8-1500/25 від 21.11.2025, з якого вбачається, що виплачена Позивачці в грошову виразі компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки (5 днів) складає 4 018,61 грн., що значно перевищує заявлену в позові до стягнення грошову компенсацію за роботу у вихідні дні (17 днів) в розмірі 55 783,28 грн., та унеможливлювало бути необізнаною про її неотримання при звільненні у березні 2024 року.
Щодо аргументів Позивачки про отримання інформації щодо спірної компенсації з листа відповідача від 21.11.2025 р., отриманого на заяву Позивачки, то на переконання суду, вказаний лист не змінює момент, з якого Позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 18.02.2026 у справі № 400/11972/24.
Суд звертає увагу, що Позивачку було звільнено з посади та виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, натомість про інший вид компенсації, а саме за роботу у вихідні дні, позивачка стала цікавитися лише 20.10.2025 ( звернення з завою до відповідача), тобто через 1 рік та 9 місяців.
Між тим в матеріалах даної справи відсутні будь-які фактичні данні щодо наявності обґрунтованих перешкод у зв`язку, з якими Позивачка не могла звернутися до відповідача раніше, в межах встановленого строку звернення до суду.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 30.08.2021 у справі № 520/7668/2020.
Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що звернувшись до суду з даним позовом 29.12.2025 року, Позивачка пропустила 3-х місячний строк звернення до суду.
В той же час, суд зазначає, що триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Про триваючу пасивну поведінку позивачки свідчить той факт, що лише у 2025 році після спілкування із колишніми співслужбовцями позивачці стало відомо, що проводиться виплата компенсації за роботу у вихідні дні в подвійному розмірі.
У постанові від 18 травня 2023 року по справі № 560/19830/21 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Частиною 1 статті 123 КАС України, яка установлює, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Така правова позиція заснована на висновках Верховного Суду у справі №640/5645/19 (постанова від 23.09.2020) щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 123 КАС України. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №520/8938/23.
Оскільки факт пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, а до позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду, тому позивачці пропонується надати заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами, з зазначенням обставин, доказами, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
За положеннями частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 161, 171 КАС України, суд,-
ухвалив:
Залишити позовну заяву без руху.
Встановити Позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання даної ухвали шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з обов`язковим зазначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
У разі невиконання цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала окремо не оскаржується.
Суддя В.А. Дубровна