П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 559/3120/25
Провадження № 22-ц/4815/694/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут"
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» адвоката Якимчук О.М. на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року, ухвалене в складі судді Жуковської О.Ю., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі №559/3120/25,
в с т а н о в и в :
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» про захист прав споживачів.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем природного газу за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Між сторонами виникли договірні правовідносини з постачання природного газу на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам.
Зазначає, що 13 червня 2022 року після отримання останньої квитанції йому стало відомо про переведення побутових споживачів ТОВ «Рівнегаз Збут» на постачання природного газу до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», у зв`язку з чим 21 червня 2022 року він востаннє здійснив оплату природного газу на користь відповідача.
Посилається на те, що за результатами розрахунків на його особовому рахунку утворилася переплата за природний газ у розмірі 4 801,73 грн.
14 травня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення зазначених коштів, на яку 26 травня 2025 року отримав відповідь про прийняття заяви до розгляду в порядку черговості. Однак станом на час звернення до суду кошти йому не повернуто.
З огляду на викладене просив стягнути з ТОВ «Рівнегаз Збут» на його користь суму переплати за природний газ у розмірі 4 801,73 грн.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» на користь ОСОБА_1 переплату за послуги з постачання природного газу в розмірі 4 801 (чотири тисячі вісімсот одна) гривня 73 копійки.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» в дохід держави (в особі Державної судової адміністрації України) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позивачу коштів у розмірі 4 801,73 грн.
Зазначає про те, що утворення переплати на особовому рахунку позивача було зумовлено не неправомірними діями ТОВ «Рівнегаз Збут», а невідповідністю фактичних обсягів споживання природного газу даним, переданим оператором газорозподільної системи, унаслідок чого спожиті позивачем обсяги газу не були належним чином відображені на особовому рахунку постачальника. Вважає, що сплачені позивачем кошти фактично є оплатою за спожитий ним природний газ, а тому не можуть вважатися безпідставно набутими коштами. Посилається також на те, що переведення побутових споживачів ТОВ «Рівнегаз Збут» до постачальника «останньої надії» - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - було здійснено «заднім числом», що спричинило необхідність проведення відповідних розрахунків та коригувань. Вказує, що такі обставини виникли незалежно від волі відповідача та вплинули на можливість своєчасного повернення споживачам переплат.
Крім того, відповідач зазначає про наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних із військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням воєнного стану, скороченням штату працівників та значною кількістю звернень споживачів щодо повернення переплат. На підтвердження таких обставин посилається на Сертифікат Рівненської торгово-промислової палати від 11 грудня 2023 року № 5600-23-4656.
Вважає, що товариство вживає заходів для повернення помилково сплачених коштів та здійснює їх повернення у порядку черговості, у зв`язку з чим звернення позивача до суду із вимогою про стягнення коштів є передчасним.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 08 червня 2022 року № 198 «Про постачання природного газу побутовим споживачам» побутовим споживачам, яких на день набрання чинності цим наказом внесено до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, з 01 травня 2022 року постачання природного газу на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». Зазначений наказ набрав чинності 24 червня 2022 року.
До 01 травня 2022 року постачання природного газу позивачу здійснювало ТОВ «Рівнегаз Збут».
14 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Рівнегаз Збут» із заявою про повернення переплати за природний газ за особовим рахунком № НОМЕР_1 на картковий рахунок IBAN НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Райффайзен Банк» (а. с. 3).
26 травня 2025 року відповідач надав позивачу відповідь № 337-Лв-250-0525, у якій повідомив про прийняття заяви про повернення переплати до розгляду в порядку черговості у зв`язку з надходженням значної кількості аналогічних заяв. При цьому відповідач прямо зазначив, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 обліковується переплата за спожитий до 01 травня 2022 року природний газ у розмірі 4 801,73 грн (а. с. 6).
Крім того, 14 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, із заявою про вжиття заходів щодо повернення переплати за природний газ та проведення перевірки дотримання постачальником ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу (а. с. 7).
Згідно з листом Національної комісії, заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду в порядку черговості. При цьому зазначено, що ТОВ «Рівнегаз Збут» повинно у найкоротший строк повернути позивачу переплату за природний газ та повідомити про це центральний апарат Національної комісії у місячний строк (а. с. 8).
З наданих позивачем рахунків та квитанцій убачається, що у період із січня по квітень 2022 року ОСОБА_1 здійснив оплату ТОВ «Рівнегаз Збут» за спожитий природний газ на загальну суму 5 178 грн, зокрема: за січень 2022 року - 1 613 грн, за лютий 2022 року - 1 135 грн, за березень 2022 року - 1 615 грн, за квітень 2022 року - 815 грн (а. с. 10-17).
Водночас станом на серпень 2025 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 обліковується переплата за спожитий до 01 травня 2022 року природний газ у розмірі 4 801,73 грн, що підтверджується інформацією про фінансовий стан особового рахунку, наданою відповідачем та долученою до матеріалів справи.
Таким чином, факт наявності у позивача переплати за природний газ у розмірі 4 801,73 грн відповідачем фактично підтверджений, а розмір зазначеної переплати узгоджується з даними особового рахунку та письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не передбачено договором або законом.
За змістом ст.ст. 67-68, 162 ЖК України наймач чи власник житла зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги згідно із затвердженими тарифами. Плата за комунальні послуги вноситься щомісячно.
Аналогічні приписи містить і ч. 2 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
При цьому згідно з приписами ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» власник приміщення - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, зареєстроване в установленому законом порядку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами.
Пунктом 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу визначено, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
За договором постачання природного газу постачальник зобов`язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Згідно з пунктом 24 абзацу 4 розділу ІІІ Правил постачання природного газу у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу протягом п`яти робочих днів після отримання такої вимоги.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2020 у справі 910/13271/18 зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Водночас наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати. Зокрема, з огляду на положення статей 11,202,509,626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Отож набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Такий правовий висновок, щодо правозастосування норм статті 1212 ЦК України, викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сума 4 801,73 грн є оплатою вартості фактично спожитого позивачем природного газу, яка підлягає зарахуванню в рахунок відповідних зобов`язань позивача. Посилання відповідача на необхідність проведення коригувань та уточнення обсягів споживання саме по собі не спростовує встановленого факту наявності переплати та не підтверджує наявності правової підстави для утримання відповідачем зазначених коштів.
Не можна погодитися і з доводами заявника про наявність обставин непереборної сили, у зв`язку з якими, на його думку, виключається цивільно-правова відповідальність ТОВ «Рівнегаз Збут».
Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з частиною другою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, до яких, зокрема, віднесено військові дії, загальну військову мобілізацію, оголошену та неоголошену війну тощо.
Проте визнання Рівненською торгово-промисловою палатою у своєму Сертифікаті №5600-23-4656 від 11 грудня 2023 року обставин непереборної сили не свідчить про відсутність у ТОВ "Рівнегаз Збут" підстав для повернення спірних грошових коштів, адже переплата обліковувалася станом на момент припинення договірних відносин між сторонами 01 травня 2022 року. Тобто до 01 травня 2022 року форс-мажорних обставин, наявність яких встановлено 11 грудня 2023 року Рівненською торгово-промисловою палатою, ще не існувало. При цьому зазначеним Сертифікатом чітко визначено період дії обставин непереборної сили: дата настання - 08 червня 2022 року; дата закінчення - станом на 11 грудня 2023 року.
Крім того, посилання відповідача на військову агресію Російської Федерації проти України та введення на території України воєнного стану саме по собі не є достатньою підставою для звільнення від відповідальності. Для застосування положень статті 617 ЦК України необхідним є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між конкретною обставиною непереборної сили та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.
Такого причинно-наслідкового зв`язку відповідачем не доведено. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що на момент виникнення у відповідача обов`язку з повернення спірних грошових коштів існували обставини, які об`єктивно унеможливлювали його виконання. При цьому сторони у справі не перебували на території, де на відповідний момент велися бойові дії, або на території, яка була тимчасово окупована Російською Федерацією.
Згідно з пунктом 50 постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21 неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Таким чином, посилання відповідача на обставини непереборної сили не спростовують встановленого судом обов`язку з повернення спірних грошових коштів, оскільки відповідачем не доведено ані їхнього впливу на виконання конкретного зобов`язання, ані наявності причинно-наслідкового зв`язку між ними та неможливістю виконання цього зобов`язання.
З аналізу встановлених у справі фактичних обставин та наведених норм законодавства вбачається, що з 01 травня 2022 року постачання природного газу побутовим споживачам, яких було внесено до відповідного Реєстру, здійснювалося ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», у зв`язку з чим постачання природного газу відповідачем позивачу припинилося.
Відтак після припинення постачання природного газу відповідачем правові підстави для подальшого утримання ним коштів, що обліковуються як переплата за особовим рахунком позивача, відсутні, тому такі кошти підлягають поверненню позивачу.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» адвоката Якимчук О.М. залишити без задоволення.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 03 вересня 2026 року.
Головуючий суддя Гордійчук С.О.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.