Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Харків
03.09.2026 р. справа №520/5037/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Харківської міської ради (далі за текстом - Відповідач №1, Рада), Департаменту земельних відносин Харківської міської ради (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, Департамент)
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Департаменту земельних відносин Харківської міської ради щодо надання неналежної та необґрунтованої відповіді директором Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Павла СОМ від 05.01.2026 №Г-10-17001/1-25.08-31, до якої умисна внесена недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та є неправдивою, чим грубо порушенні гарантовані права Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; 2) зобов`язання Департаменту земельних відносин Харківської міської ради внести до проекту договору оренди землі, яка надається в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , що річна ставка орендної плати складала 3% за використання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0019 загальною площею 0,0377 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розмір якої досліджено Господарським судом Харківської області у справі №922/3496/23; 3) стягнення з Харківської міської ради завдану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що лист суб"єкта владних повноважень містить неправдиву та недостовірну інформацію.
Відповідач №1 - Харківська міська рада та Відповідач №2 - Департамент земельних відносин Харківської міської ради із поданим позовом не погодились.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначили, що звернення зацікавленої особи стосувалось укладення договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності не неприйнятних для Харківської міської територіальної громади умовах, котрі суперечать національному законодавству України. Твердили, що усі порушені у зверненні зацікавленої особи питання були вирішені, відповідь є правомірною та достовірною.
Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; визначені процесуальним законом строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв"язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з"ясовано, що у справі № 520/10975/24 були встановлені ті обставини, що згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 17.05.2023 року № 332640873 право власності на нежитлову будівлю літ. «В-2» загальною площею 467,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом - Об"єкт) з 02.02.2018 року зареєстровано за заявником на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2018 року № 94.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2021 року № HB-0007752792021 площа земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0019 складає 0,0377 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 27.07.2020 року (далі за текстом - Ділянка). Вищевказана земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «В-2» (спортивно - оздоровчий комплекс).
Тож, Об"єкт розташованій на Ділянці.
Рішенням 4 сесії 8 скликання Харківської міської ради від 21.04.2021 р. № 102/21 заявнику було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,0377 га (кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0019) за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «В-2» (спортивно-оздоровчий комплекс) за адресою: Бурсацький узвіз, 8, м. Харків та вирішено надати позивачу в оренду строком до 01.05.2026 року Ділянку.
На подані в інтересах заявника звернення з приводу укладення договору оренди ділянки листами Департаменту земельних відносин Харківської міської ради (далі за текстом - Департамент) від 08.09.2023 № Г10-Еп-12763/1-23.08-31 та № Г10-Еп-12763/1-23.08-31, від 03.11.2023 № Г-10-ЕП-16704/1- 23.08-31 було сповіщено, що Департаментом проводиться робота щодо підготовки договору оренди землі відповідно до рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 21.04.2021 № 102/21 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок». (т. 1 а.с. 29-30).
Листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 05.04.2024 № Г-10-3754/1-24.08-31 заявника сповіщено про те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 (залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024) у справі № 922/3496/23 з ФО-П ОСОБА_1 стягнуто безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 148 859,65 грн за використання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0019 за адресою: АДРЕСА_1 . Також заявника було сповіщено про те, що у межах справи 638/3611/24 Харківською міською радою були заявлені вимоги: - скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Тертишника Д.О. № 46675615 від 26.04.2019 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним № 1476274663101 за результатами чого нежитлові приміщення 1-го поверху № І, ІІ, 23-1, 24-1, 25-1, 25-2, 26-1, 26-2, 26-3, 26-4, загальною площею 103,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. «В-1» по Бурсацькому узвозу, 8 у м. Харкові змінено на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-17, 2-го поверху № 18-:-30 в нежитловій будівлі літ. «В-2», загальною площею 467,7 кв.м по Бурсацькому узвозу, 8 у м. Харкові; - скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція приміщень спортивного клубу в будівлі; АДРЕСА_1 ; 1265.9. Зали спортивні інші» № ХК 141191061852 від 16.04.2019 (замовник будівництва - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); - зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснити перебудову нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-17, 2-го поверху № 18-:-30 в нежитловій будівлі літ. «В-2» загальною площею 467,7 кв.м по Бурсацькому узвозу, 8 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1476274663101) в стан, що існував до здійснення самочинної реконструкції, а саме до характеристик договору купівлі-продажу від 02.02.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 94 та поверхового плану та експлікації виготовлених КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» станом на 20.03.2007 (інвентаризаційна справа № 33523).
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.03.2024 у справі № 638/3611/24 вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчинення будь-яких дій щодо відчуження нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-17, 2-го поверху № 18-:-30 в нежитловій будівлі літ. «В-2» загальною площею 467,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1476274663101).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024р. у справі №520/10975/24 (залишено в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025) визнано протиправними дії Харківської міської ради, Департаменту земельних відносин Харківської міської ради щодо не укладання на підставі рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 21.04.2021 № 102/21 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок» договору оренди з ФО-П ОСОБА_1 ; Зобов`язано Департамент земельних відносин Харківської міської ради підготувати проект договору оренди землі, яка надається в оренду ФО-П ОСОБА_1 на підставі рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 21.04.2021 № 102/21«Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок».
За викладеними у відзиві на позов твердженнями Відповідача №1 та Відповідача №2 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №520/10975/24 Департаментом супровідним листом від 28.03.2025 № 25/0/30-25 направлено ОСОБА_1 проєкт договору оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0019 площею 0,0377 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до абзацу 2 пункту 9 проєкту договору оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0019, розташованої за адресою: м. Харків, Бурсацький узвіз, 8, розмір орендної плати за земельну ділянку за рік становить 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У подальшому виконавче провадження за виконавчим листом по справі №520/10975/24 від 21.03.2025 було закінчено відповідних органом державної виконавчої служби України у зв"язку із повним виконанням судового акту.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 по справі №520/15300/25 (залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025р.) позов заявника про скасування постанови від 08.04.2025 року головного державного виконавцям Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ПЕРЕСІЧАНСЬКОЇ Яни Володимирівни про закінчення виконавчого провадження №77668811, як винесену незаконно фактичного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 року у справі №520/10975/24 було залишено без задоволення.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 у справі №922/3496/23 (залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024р.) з заявника - ФО-П ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради були стягнуті безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 148 852,65 грн за використання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0019 загальною площею 0,0377 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за період з 27.07.2020 по 28.02.2022.
Розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати був проведений позивачем - Харківською міською радою із обчисленням річної орендної плати на рівні 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідачем №1 - Харківською міською радою було отримано листа-пропозицію заявника від 19.11.2025 № б/н про підписання договору оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:016012:0019, розташованої за адресою: м. Харків, Бурсацький узвіз, 8 (далі за текстом - Звернення).
У відповідь на це звернення Відповідачем №2 - Департаментом земельних відносин Харківської міської ради було надано письмовий лист № Г-10-17001/1-25.08-31 від 19.12.2025, яким заявника сповіщено, що підготовка належної відповіді на лист-пропозицію № б/н від 19.11.2025 потребує пошуку та обробки інформації серед значної кількості даних, повна та обґрунтована відповідь буде надана у встановлений законом строк після отримання та узагальнення всієї інформації.
Відповідь на Звернення була надана листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради № Г-10-17001/1-25.08-31 від 05.01.2026.
За правовою позицією сторони Відповідача №2 твердження про відсутність інформації, яка була б підставою для визначення річної орендної плати щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0019 загальною площею 0,0377 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Бурсацький узвіз, 8, на рівні 3% від нормативної грошової оцінки є офіційною правовою позицією виконавчого органу місцевого самоврядування.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026р. у справі №520/5738/25 було визнано протиправною бездіяльність Харківської міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.07.2024 про укладення договору оренди землі на користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0377 га (кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0019) за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "В-2" (спортивно-оздоровчий комплекс) за адресою: Бурсацький узвіз, 8, м. Харків на підставі рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 21.04.2021 №102/21; Зобов`язати Харківську міську раду розглянути на пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 29.07.2024 щодо укладання договору оренду землі на користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0377 га (кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0019) за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "В-2" (спортивно-оздоровчий комплекс) за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 21.04.2021 №102/21, за наслідками розгляду якої прийняти відповідне рішення.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026р. у справі №922/63/26 було визнано укладеним між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , м.Харків та Харківською міською радою, м.Харків типовий договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,0377 га (кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0019 за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «В-2» (спортивно-оздоровчий комплекс) за адресою: м. Харків, Бурсацький узвіз, 8, в редакції, яка передбачає обчислення річної орендної плати на рівні 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Суд наголошує, що лист Відповідача №2 від 05.01.2026р. №Г-10-17001/1.25.08-31 на Звернення заявника стосувався розгляду пропозицій заявника відносно укладення договору оренди Ділянки, зокрема, із обчисленням річної орендної плати на рівні 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме: 1) визнання обставин затвердження проекту землеустрою щодо відведення Ділянки; 2) визнання обставин встановлення обмеження на Ділянку - комплексна охоронна зона пам`яток історичного центру; 3) визнання обставин судового провадження у справі №638/3611/24; 4) визнання обставин забезпечення позову ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 01.03.2024р. у справі №638/3611/24; 5) визнання обставин виконання рішення суду у справі №520/10975/24; 6) визнання обставин ведення комунікації з приводу досягнення згоди з істотних умов договору оренди ділянки; 7) визнання обставин відповідності вимогам національного закону версії проекту договору Ділянки Відповідача №2 та заперечення обставин відповідності вимогам національного закону версії проекту договору Ділянки заявника; 8) визнання обставин обчисленням річної орендної плати за Ділянку на рівні 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; 9) визнання обставин відсутності підстав обчислення річної орендної плати за Ділянку на рівні 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; 10) визнання обставин виникнення підстав для укладення договору оренди Ділянки у залежності від результатів вирішення справи №638/3611/24.
Тож, між заявником з одного боку та Відповідачем №1 і Відповідачем №2 з іншого боку фактично виник спір з приводу досягнення згоди з деяких істотних умов договору оренди Ділянки.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі листа Відповідача №2 від 05.01.2026р. №Г-10-17001/1.25.08-31 і завдання діями з формування змісту цього листа моральної шкоди у розмірі - 50.000,00грн., заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб"єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Розглядаючи справу, суд зазначає, що згідно зі ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (ч.1 ст.10; Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (ч.2 ст.10).
Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу практичної реалізації права особи на отримання інформації унаслідок звернення до учасників суспільних відносин унормовані, насамперед, приписами ст.40 Конституції України, згідно з якою усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, а також додатково деталізовані приписами Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі за текстом - Закон №393/96-ВР), Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992р. №2657-ХІI (далі за текстом - Закон №2657-ХІІ), Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI).
При цьому, приписи перелічених вище законів одночасно регламентують і суспільні відносини з обігу інформації.
Окрім того, відносини з обігу інформації унормовані також і приписами ст.32 Конституції України, де указано, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також приписами низки інших актів законодавства, зокрема, Закону України від 01.06.2010р. №2297-VI "Про захист персональних даних" (далі за текстом - Закон №2297-VI), Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі за текстом - Закон №1700-VIІ).
Суд зазначає, що згідно з абз.1 ст.1 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За наведеними у ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" визначеннями під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
За правилами ст.5 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Відповідно до ст.7 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.
Випадки, коли звернення громадянина не підлягає розгляду суб`єктом владних повноважень із наданням письмової відповіді окреслені законодавцем у приписах ст.8 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".
У силу спеціального застереження ст.12 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".
Отже, законодавцем у ст.12 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" прямо окреслені певні, але не вичерпні випадки існування окремих звернень, котрі підлягають розгляду за правилами спеціальних актів права.
Суд зауважує, що порядок розгляду і вирішення звернень у формі пропозицій (зауважень) визначений ст.ст.14, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі заяв (клопотань) визначений ст.ст.15, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі скарг визначений ст.ст.16, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".
Суд вважає, що приписи ст.ст.19 і 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" знаходяться у кореспонденції з положеннями ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", а тому подання учасником суспільних відносин до суб"єкта владних повноважень письмового документа, котрий за предметом ініційованих питань не підпадає під визначення пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги, не призводить до виникнення у суб"єкта владних повноважень обов"язку з приводу розгляду, вирішення і надання відповіді до суті такого письмового документа.
Розв"язуючи спір, суд зважає, що згідно з ч.1 ст.19 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
За приписами ч.1 ст.20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Тож, відносини у межах Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" складаються між зацікавленими особами - ініціаторами звернень та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об`єднання громадян, підприємствами, установами, організаціями, а не конкретними працівниками (навіть у статусі публічних службовців органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій, які брали технічно-організаційну участь у процедурі розгляду відповідного звернення, але не є авторами-підписантами відповіді на звернення).
Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що Звернення заявника у контексті ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" не може бути кваліфіковано ані у якості пропозиції (зауваження), ані у якості заяви (клопотання), ані у якості скарги, а тому взагалі не підлягало розгляду по суті жодним суб"єктом владних повноважень.
Однак, у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень розглянув Звернення і надав заявнику письмову відповідь.
Натомість, суд наголошує, що Звернення заявника за правовою природою та суттю є пропозицією про укладення договору оренди Ділянки саме на умовах заявника.
У розумінні ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч.1 ст.3); Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ч.2 ст.3); Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (ч.3 ст.3).
Згідно з ч.1 ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.
За визначенням ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Як то указано у ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
За правилами ч.1 ст.172 Земельного кодексу України подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
Частиною 2 ст.172 Земельного кодексу України визначено, що оскарження рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері земельних відносин здійснюється лише в судовому порядку, якщо інше не передбачено цим Кодексом, Законом України "Про адміністративну процедуру", іншими нормативно-правовими актами у зазначеній сфері.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що у сфері земельних відносин органи місцевого самоврядування та органи державної влади (державні органи) виконують функції публічної адміністрації, а тому підпадають під визначення суб"єктів владних повноважень згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України.
У силу правового висновку п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024р. по справі №990/64/23 публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункт 19)).
У п.46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024р. по справі №990/64/23 згадано, що термін "владні управлінські функції" слід розуміти так, що зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої він може впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункт 29), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 712/5476/19 (пункт 19) і № 368/561/19 (пункт 22), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 9 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (пункт 7.18), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 46).
За правовими позиціями рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010р. №10-рп/2010 у справі №1-6/2010 у сфері земельних відносин органи місцевого самоврядування діють як суб"єкти владних повноважень.
Наведені вище міркування суду однозначно засвідчують, що акти права України у сфері земельних відносин в аспекті правового статусу державних органів та органів місцевого самоврядування як суб"єктів владних повноважень чи як власників землі не відповідають якості закону.
Тому з огляду на приписи ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року вимоги позову заявника у цій справі належить вирішити по суті.
Тож клопотання відповідача №1 та відповідача №2 про закриття провадження у справі підлягає відхиленню.
Продовжуючи розгляд справи суд зважає, що відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Зміст договору, у розумінні ст.628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також; у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ст. 630 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 649 Цивільного кодексу України встановлено, що розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, національний закон України імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
З огляду на викладене, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.
При цьому новий власник будівлі, споруди у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку у визначений законом порядок і спосіб.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів (ч.2 ст.16 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХIV «Про оренду землі»).
Отже, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Проект договору, зміст якого викладений у позовній заяві, разом з додатками надсилався для підписання Відповідачу, проте Відповідач зазначений договір не підписав.
Відповідно до статті 15 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХIV «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
За приписами статті 14 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХIV «Про оренду землі» типовий договір оренди землі та типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджуються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог вищевказаної норми постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004 (зі змінами) затверджено Типовий договір оренди землі.
Типові умови договору в силу їх імперативності є обов`язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов`язань і не підлягають зміні ними. Сторони можуть тільки конкретизувати такі умови без відступу від змісту типового договору.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що лист Відповідача №2 від 05.01.2026р. №Г-10-17001/1.25.08-31 не містить жодних недостовірних чи неправдивих даних про обставини фактичної дійсності.
У цьому листі суб"єкт владних повноважень - Відповідач №2 виклав суто власну правову позицію з усіх суттєвих та ключових моментів Звернення заявника з приводу укладання договору оренди Ділянки, котра є власністю Харківської міської територіальної громади.
Прагнення Відповідача №2 як суб`єкта владних повноважень та одночасно виконавчого органу міської ради - представника власника майна до укладання договору оренди Ділянки на найбільш сприятливих для Харківської міської територіальної громади не суперечить ані ч.2 ст.19 Конституції України, ані ч.2 ст.2 КАС України.
При цьому, дії Відповідача №2 з приводу формування змісту листа від 05.01.2026р. №Г-10-17001/1.25.08-31 цілком узгоджуються із приписами Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", так і з приписами Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру".
Ці дії не порушують жодних публічних прав Заявника.
Майнові ж права на укладення договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності виключно на умовах орендаря не входять до складу публічних прав заявника як учасника суспільних відносин і не підлягають захисту у порядку адміністративного судочинства.
Вирішуючи спір за епізодом стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 2 ст.23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як то указано у ч.ч. 1 і 2 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167); моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (ч.2 ст.1167).
У відповідності до ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Окремо за даним епізодом позову суд зважає, що згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, ч.1 ст.77 КАС України установлено загальне правило доказування сторонами адміністративної справи обставин у спорі.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, ч.2 ст.77 КАС України установлено спеціальне правило доказування сторонами адміністративної справи обставин у спорі, котра може бути застосовано виключно до окресленого у цій же нормі випадку - оскарження рішення суб"єкта владних повноважень, оскарження дії суб"єкта владних повноважень, оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
За такого правового регламентування відсутні правові підстави для беззастережного поширення приписів ч.2 ст.77 КАС України на вимоги приватних осіб про стягнення моральної шкоди, завданої (на думку позивачів) реально вчиненими управлінськими волевиявленнями суб"єкта владних повноважень.
Факт існування моральної шкоди не може бути визнаний доведеним виключно через неподання відповідачем - суб"єктом владних повноважень тих об"єктивних даних, на яких може наполягати позивач, позаяк обставини непогіршення стану здоров`я, обставини відсутності дискримінації, обставини відсутності утисків чи переслідувань, обставини відсутності помсти, обставини відсутності неприязнених стосунків доводяться саме відсутністю відповідних подій, емоцій та негативних явищ.
Саме такі стандарти доказування є релевантними правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 17.03.2020р. по справі №815/5826/16: 1) згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору; 2) під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі; 3) п.5 цієї постанови визначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, з`ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З`ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору; 4) аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 року у справі №826/23650/15.
Суд відзначає, що здобуті судом і приєднані до справи доказів не містять жодних об"єктивних даних на підтвердження прямого та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача №2 з приводу формування змісту листа від 05.01.2026р. №Г-10-17001/1.25.08-31 та погіршенням правового становища заявника або настанням у заявника будь-яких негативних наслідків.
Тож, факт заподіяння Відповідачем №2 заявнику моральної шкоди у межах спірних правовідносин належить визнати недоведеним.
У вимозі про стягнення моральної шкоди з Відповідача №1 належить відмовити, позаяк заявник пов`язує настання моральної шкоди виключно з діянням Відповідача №2, а Відповідач №1 та Відповідач №2 згідно з ст.1, ч.1 ст.5, ст.10, ст.11, ст.54 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» є різними, окремими та самостійними учасниками суспільних відносин із правовим статусом юридичної особи публічного права.
Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі дії з розгляду Звернення.
У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.
Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень - Відповідачем №2 було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з"ясовані із достатньою повнотою, зміст належної норми права було витлумачено правильно, принципу належного урядування порушено не було, процедура реалізації управлінських повноважень не містила істотних та суттєвих дефектів, здатних спричинити настання несприятливих наслідків, Звернення заявника було розглянуто по суті із наданням письмової відповіді, дії Відповідача №2 з приводу формування змісту листа від 05.01.2026р. №Г-10-17001/1.25.08-31 містили суто правову позицію з юридично значимих факторів для укладання договору оренди Ділянки та не включали будь-яких недостовірних чи неправдивих відомостей про обставини фактичної дійсності.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.
У зв"язку із непідтвердженням факту неправомірності діянь суб"єкта владних повноважень у межах спірних правовідносин відхиленню підлягає і похідна вимога позову про стягнення 50.000,00грн. моральної шкоди.
При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 238, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Клопотання Харківської міської ради від 17.08.2026р. про закриття провадження в адміністративній справі - залишити без задоволення.
Клопотання Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 17.08.2026р. про закриття провадження в адміністративній справі - залишити без задоволення.
Позов - залишити без задоволення.
Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко