Справа № 560/3298/26
РІШЕННЯ
іменем України
03 вересня 2026 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просить: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення його на військовому обліку як військовозобов`язаного; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») та мобільного застосунку «Резерв+» про його статус «виключений з військового обліку»; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») та мобільного застосунку «Резерв+», відновивши статус «виключений з військового обліку» / «невійськовозобов`язаний»; скасувати статус «у розшуку» щодо нього в реєстрі «Оберіг» та мобільному застосунку «Резерв+», а також скасувати накладений адміністративний штраф.
Ухвалою суду від 06.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного провадження.
Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Позивач вважає, що відповідач протиправно змінив його військово-обліковий статус.
На обґрунтування позову позивач, зокрема зазначає, що раніше був виключений з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII у редакції, чинній на час такого виключення, як особа, раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Позивач посилається на те, що станом на 30.06.2024 мав статус особи, виключеної з військового обліку, а в мобільному застосунку «Резерв+» відображався статус «не військовозобов`язаний».
На думку позивача, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX не містить прямої норми про поновлення на військовому обліку осіб, які до набрання ним чинності були виключені з такого обліку.
Позивач вважає, що застосування нової редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII до його правового становища порушує принцип незворотності дії закону в часі.
Крім того, позивач зазначає, що у подальшому в електронному військово-обліковому документі щодо нього з`явилися відомості «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
Позивач вважає ці відомості похідними від протиправного, на його думку, поновлення на військовому обліку.
Також позивач посилається на медичні обставини, зокрема на наявність захворювання та проходження лікування.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
З електронного військово-облікового документа, сформованого 19.06.2024 о 14:22, вбачається, що щодо ОСОБА_1 відображено категорію обліку «не військовозобов`язаний».
У документі також зазначено, що військово-обліковий документ дійсний до 19.06.2025, наведено номер у реєстрі «Оберіг», ВОС, дані ІНФОРМАЦІЯ_3 , адресу проживання, телефон, електронну адресу та дату уточнення даних 19.06.2024.
З електронного військово-облікового документа, сформованого 20.02.2026 о 09:41, вбачається, що щодо позивача відображено категорію обліку «військовозобов`язаний».
У цьому документі зазначено ІНФОРМАЦІЯ_4 , номер у реєстрі «Оберіг», ВОС 956647, дату уточнення даних 04.07.2024, а також відомості: «порушення правил військового обліку».
Причиною звернення до Національної поліції зазначено: «не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
Матеріали справи містять медичну документацію, зокрема виписку №3955, у якій зазначені відомості щодо обстеження, лікування та рекомендацій лікаря.
Разом з тим матеріали справи не містять постанови військово-лікарської комісії про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку.
До матеріалів справи також долучено звернення позивача до відповідача, у якому позивач просив, зокрема, надати письмові роз`яснення щодо правових підстав перебування на військовому обліку, копії документів, протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про адміністративне правопорушення та відомості щодо внесення інформації до «Оберіг» і «Резерв+».
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача саме з окремою вимогою про виключення з Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку чи причину звернення до Національної поліції.
При цьому, відповідач не надав суду: рішення, наказу, облікової картки або іншого документа, на підставі якого змінено військово-обліковий статус позивача; доказів, які підтверджують підставу та дату внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку; повістки, у зв`язку з неприбуттям за якою щодо позивача відображено спірні відомості; доказів належного вручення такої повістки або іншого належного повідомлення позивача; документа, який підтверджує звернення до Національної поліції щодо позивача; протоколу про адміністративне правопорушення; постанови про накладення адміністративного стягнення; доказів існування адміністративного штрафу, його розміру, дати накладення та органу чи посадової особи, яка прийняла відповідну постанову.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19 зазначила, що визначений частиною другою статті 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі №400/249/23 наголосив, що позивач повинен брати активну участь у збиранні доказової інформації, доводити обставини, на які посилається, та не може будувати позицію на концепції «негативного доказу».
Водночас, Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 у справі №420/1105/20 зазначив, що частина друга статті 77 КАС України закріплює презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо їх правомірність не доведена відповідачем.
Отже, суд виходить з того, що у цій справі позивач насамперед мав довести: факт існування попереднього військово-облікового статусу, на який він посилається; факт зміни або відображення іншого військово-облікового статусу; факт відображення в електронному військово-обліковому документі відомостей про порушення правил військового обліку та причину звернення до Національної поліції; факт існування постанови про адміністративний штраф, якщо він просить її скасувати; наявність чинної правової підстави для відновлення статусу «виключений з військового обліку» / «невійськовозобов`язаний».
Так, позивач довів факт відображення у 2024 році категорії обліку «не військовозобов`язаний», у 2026 році - категорії «військовозобов`язаний», а також факт відображення в електронному військово-обліковому документі відомостей «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
Разом з тим, позивач не довів наявності станом на час спірних правовідносин чинної правової підстави для збереження або відновлення статусу «виключений з військового обліку» саме через попереднє засудження до позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Також позивач не надав постанови ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку та не індивідуалізував постанову про адміністративний штраф.
Водночас, відповідач як суб`єкт владних повноважень мав довести правомірність внесення до Реєстру відомостей, які стали підставою для відображення в електронному військово-обліковому документі інформації «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
Для цього відповідач мав надати суду, зокрема, докази існування повістки, її належного вручення або іншого належного повідомлення позивача, докази неприбуття позивача без поважних причин, а також документ, який став підставою для внесення відповідних відомостей до Реєстру.
Цих обставин відповідач не довів.
Пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII, у редакції, чинній станом на 18.02.2021) було передбачено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX статтю 37 Закону №2232-XII викладено в новій редакції.
Після набрання цим Законом чинності з 18.05.2024 попередня підстава виключення з військового обліку через попереднє засудження до позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин у частині шостій статті 37 Закону №2232-XII відсутня.
За частинами першою і п`ятою статті 33 Закону №2232-XII, у редакції, чинній станом на 20.02.2026, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 34 Закону №2232-XII встановлено, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За пунктом 22 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Під час воєнного стану направлення призовників на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду здійснюється лише у разі їх прийняття на військову службу у добровільному порядку.
Абзац третій пункту 56 Порядку №1487 передбачає, що Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підставу (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20).
Пунктом 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок №560, у редакції, чинній станом на 20.02.2026), передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Пункт 41 Порядку №560 визначає, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Частина перша статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У разі отримання письмової відповіді про неможливість здійснити адміністративне затримання та доставлення громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки його керівник протягом п`яти днів з дня отримання такої відповіді надсилає такому громадянину в паперовій формі засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу його місцезнаходження, місця проживання чи перебування вимогу про виконання обов`язку (обов`язків) військовозобов`язаним, резервістом (далі - вимога).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
За статтею 6 цього Закону, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Внесена до Реєстру інформація про призовника, військовозобов`язаного або резервіста є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.
Особам, які працюють з базами даних Реєстру, заборонено вимагати, обробляти та використовувати будь-яку інформацію, не передбачену законодавством.
Згода призовників, військовозобов`язаних та резервістів на обробку їх персональних даних для цілей Реєстру не потрібна.
У разі відсутності окремих відомостей до Реєстру вноситься відмітка про їх відсутність.
Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, центри рекрутингу Збройних Сил України, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Пункт 5 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа» (далі - Порядок № 559 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що військово-обліковим документом призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.
Пункт 8 Порядку №559 визначає, що військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (за наявності): 1) прізвище; 2) власне ім`я (усі власні імена); 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); 6) окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 7) відомості про результати медичних оглядів, що проводилися з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку (за наявності); 7-1) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності, причину та строк, на який встановлено інвалідність; 8) відомості про наявність відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов`язаних та резервістів; 9) військове звання (для військовозобов`язаних та резервістів); 10) військово-облікова спеціальність для військовозобов`язаних та резервістів; 11) відомості про виконання військового обов`язку (категорія обліку); 12) відомості про перебування на військовому обліку (найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому громадянин перебуває або знятий (виключений) з військового обліку, та підстава зняття (виключення) з військового обліку); 13) відомості щодо звернення або надсилання до Національної поліції повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення; 14) адреса місця проживання; 15) номери засобів зв`язку (за наявності); 16) адреси електронної пошти (за наявності); 17) дата і час оновлення облікових даних призовником, військовозобов`язаним та резервістом; 18) дата і час формування військово-облікового документа в електронній формі; 19) відцифрований образ обличчя особи (за наявності); 20) відомості про вручення мобілізаційного розпорядження (за наявності) - у разі технічної реалізації.
Верховний Суд, серед інших, у постанові від 21.05.2025 у справі №280/2880/24 зазначив, що законодавець розмежовує поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку»; різними є як підстави, так і правові наслідки цих облікових дій.
У постанові від 08.10.2025 у справі №520/2626/24 Верховний Суд звернув увагу, що для вирішення спору щодо правомірності взяття на військовий облік особи, яка раніше була виключена з обліку через засудження, необхідно встановити, чи була особа взята на військовий облік, яким територіальним центром комплектування та соціальної підтримки і на якій підставі; без установлення таких обставин формування висновку щодо правомірності відповідної облікової дії є передчасним.
Суд враховує цю постанову не як висновок про правомірність чи неправомірність повторного взяття на військовий облік у цій справі, а як підтвердження необхідності встановлення фактичної та правової підстави відповідної облікової дії.
У постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24 Верховний Суд застосував підхід, за яким дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності та поширюється на відносини, які виникли після набуття ним чинності; до події або факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У постанові від 09.06.2026 у справі №320/29761/25 Верховний Суд наголосив, що формулювання у військово-обліковому документі має відповідати правовій підставі внесення відповідного запису; суб`єкт владних повноважень не наділений дискрецією на власний розсуд визначати, чи за однієї і тієї самої встановленої законом підстави особа підлягає зняттю з військового обліку або виключенню з нього.
Щодо вимог позивача про поновлення на військовому обліку та відновлення статусу «виключений з військового обліку» / «невійськовозобов`язаний», суд зазначає про таке.
Суд виходить з того, що позивач довів факт відображення у військово-обліковому документі від 19.06.2024 категорії обліку «не військовозобов`язаний» та факт відображення у військово-обліковому документі від 20.02.2026 категорії «військовозобов`язаний».
Разом з тим, саме по собі попереднє виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII у попередній редакції не означає, що після зміни законодавства позивач зберіг право вимагати відображення такого самого статусу за відсутності чинної правової підстави.
Суд враховує, що правові наслідки попереднього виключення позивача з військового обліку мають оцінюватися за законодавством, чинним на момент вчинення відповідної облікової дії.
Натомість спір щодо актуального військово-облікового статусу позивача після 18.05.2024 підлягає вирішенню з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення відповідних спірних правовідносин.
Суд виходить з того, що застосування чинної редакції статті 37 Закону №2232-XII до поточних військово-облікових правовідносин не є зворотною дією закону в часі.
Закон №3633-IX не скасовує заднім числом попереднє виключення позивача з військового обліку, а змінює правове регулювання військового обліку на майбутнє.
Такий підхід узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду щодо дії закону в часі.
Так, станом на час формування електронного військово-облікового документа від 20.02.2026 частина шоста статті 37 Закону №2232-XII не передбачала виключення з військового обліку з підстави попереднього засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Водночас, позивач не надав суду доказів існування іншої чинної підстави для виключення його з військового обліку.
Зокрема, матеріали справи не містять постанови ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, а наявна медична документація не замінює такого рішення ВЛК.
Суд не уповноважений самостійно встановлювати ступінь придатності чи непридатності особи до військової служби на підставі медичних документів, оскільки це належить до компетенції військово-лікарської комісії.
Також суд враховує, що відповідач не подав документів, які безпосередньо підтверджують підставу та процедуру зміни військово-облікового статусу позивача.
Однак ця обставина сама по собі не є достатньою підставою для зобов`язання відповідача відновити щодо позивача статус «виключений з військового обліку» / «невійськовозобов`язаний», оскільки суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень внести до Реєстру відомості, для яких станом на час спірних правовідносин відсутня чинна правова підстава.
Одночасно суд враховує правовий підхід Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №520/2626/24 про необхідність встановлення фактичної та правової підстави взяття особи на військовий облік.
У цій справі відповідач таких документів не подав.
Водночас, відсутність цих документів не змінює іншого встановленого судом факту: позивач не довів наявності чинної норми, яка станом на час спірних правовідносин зобов`язувала б відповідача відновити щодо нього статус «виключений з військового обліку» саме з підстави попереднього засудження.
Отже, вимоги про визнання протиправними дій щодо поновлення позивача на військовому обліку як військовозобов`язаного, визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення відомостей про статус «виключений з військового обліку» та зобов`язання відновити статус «виключений з військового обліку» / «невійськовозобов`язаний» задоволенню не підлягають.
Із приводу відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та причину звернення відповідача до Національної поліції, суд вказує на таке.
Інакше суд оцінює позовну вимогу в частині, яку позивач формулює як скасування статусу «у розшуку».
Так, із матеріалів справи вбачається, що в електронному військово-обліковому документі від 20.02.2026 щодо позивача зазначено «порушення правил військового обліку», а причиною звернення до Національної поліції вказано «не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
У той же час, суд не встановлює на підставі цих матеріалів факту існування окремого документа - звернення відповідача до Національної поліції, оскільки такого документа до суду не подано.
Водночас, суд встановлює факт відображення у військово-обліковому документі в електронній формі відомостей «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
Суд зазначає, що такі відомості мають для позивача несприятливий характер, оскільки пов`язані з твердженням про порушення ним правил військового обліку та з можливістю доставлення до ТЦК та СП для складення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Позивач довів факт відображення таких відомостей у військово-обліковому документі в електронній формі.
Після цього саме відповідач мав довести правомірність внесення до Реєстру відомостей, які стали підставою для такого відображення.
Для підтвердження правомірності таких відомостей відповідач мав надати докази того, що: існувала повістка або інший належний документ про виклик позивача; позивач був належним чином повідомлений про виклик; позивач не прибув у визначений строк; неприбуття було без поважних причин; існували підстави для фіксації порушення правил військового обліку; існували підстави для внесення до Реєстру відомостей, які в електронному військово-обліковому документі відображені як «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
У той же час, відповідач цих доказів не надав.
За таких обставин, суд не має підстав вважати доведеною правомірність внесення до Реєстру відомостей, які в електронному військово-обліковому документі, сформованому 20.02.2026 о 09:41, відображені як «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
Суд враховує, що позивач просить скасувати статус «у розшуку» щодо нього в реєстрі «Оберіг» та мобільному застосунку «Резерв+».
Водночас, матеріалами справи підтверджено не буквальний запис «у розшуку», а відображення в електронному військово-обліковому документі відомостей «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
Тому для ефективного захисту права позивача належним способом захисту є не абстрактне «скасування статусу у розшуку», а визнання протиправними дій відповідача щодо внесення до Реєстру відповідних відомостей та зобов`язання відповідача внести зміни до Реєстру шляхом виключення цих відомостей.
Такий спосіб захисту є конкретним, відповідає фактично встановленим обставинам, не допускає подвійного тлумачення та відповідає частині другій статті 9 і пункту 10 частини другої статті 245 КАС України.
Верховний Суд у своїй сталій практиці виходить з того, що суд може застосувати інший спосіб захисту, який не суперечить закону та забезпечує ефективний захист, якщо для цього є підстави.
Суд не вважає за необхідне окремо зобов`язувати відповідача забезпечити відображення оновлених відомостей у мобільному застосунку «Резерв+», оскільки військово-обліковий документ в електронній формі є відображенням відомостей, що містяться в Реєстрі, а також відомостей щодо звернення або повідомлення до Національної поліції.
Належним і достатнім способом захисту є зобов`язання відповідача як органу ведення Реєстру внести зміни до Реєстру шляхом виключення спірних відомостей.
Після виконання такого обов`язку відомості в електронному військово-обліковому документі мають відображатися відповідно до актуальних даних Реєстру.
Щодо адміністративного штрафу, суд виходить із таких міркувань.
Вимога про скасування адміністративного штрафу задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Матеріали справи не містять постанови про накладення адміністративного стягнення, її номера, дати, відомостей про посадову особу, яка її винесла, розміру штрафу та доказів отримання такої постанови позивачем.
За відсутності індивідуалізованого акта суд не може перевірити його правомірність за критеріями частини другої статті 2 КАС України.
Саме лише твердження позивача про накладення адміністративного штрафу або відображення у «Резерв+» інформації, пов`язаної з порушенням правил військового обліку, не є достатнім доказом існування конкретної постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Тому в цій частині позов є недоведеним.
З огляду на викладене вище, оцінивши наявні у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Позивач не довів наявності чинної правової підстави для відновлення щодо нього статусу «виключений з військового обліку» / «невійськовозобов`язаний» після набрання чинності Законом №3633-IX.
Водночас, позивач довів факт відображення щодо нього в електронному військово-обліковому документі відомостей «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП», а відповідач не довів правомірності внесення до Реєстру відомостей, які стали підставою для такого відображення.
Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів позивача, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Щодо судового збору, суд зазначає про таке.
Позивач сплатив судовий збір у сумі 1332,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI, у редакції, чинній станом на дату звернення до суду, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, у якому заява подається до суду.
За підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина третя статті 4 Закону №3674-VI передбачає застосування коефіцієнта 0,8 при поданні процесуального документа в електронній формі.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2026 у справі №280/5706/25 сформулював підхід до визначення самостійності та похідності позовних вимог для цілей справляння судового збору.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що суд має виходити не з кількості пунктів вимог позову, а з кількості самостійних способів судового захисту; самостійною є вимога, яка має власний предмет доказування та може бути предметом окремої правової оцінки незалежно від вирішення інших вимог, а похідною є вимога, задоволення якої процесуально та змістовно залежить від задоволення основної вимоги і яка лише конкретизує спосіб поновлення порушеного права або виконання судового рішення.
Суд враховує наведений підхід саме для оцінки самостійності та похідності заявлених позовних вимог у цій справі.
Водночас пропорцію розподілу судових витрат суд визначає відповідно до частини третьої статті 139 КАС України з урахуванням фактичного обсягу задоволених вимог.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» №4695-IX установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328 грн.
Отже, належний розмір судового збору за адміністративний позов немайнового характеру, поданий фізичною особою не в електронній формі, становить: 3328 грн х 0,4 = 1331,20 грн.
Позов подано не через підсистему «Електронний суд», тому коефіцієнт 0,8 для пониження ставки судового збору не застосовується.
Фактично сплачено 1332,00 грн, тобто на 0,80 грн більше від належного розміру.
Ця переплата не покладається на відповідача і може бути повернута за наявності відповідного клопотання в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Для цілей розподілу судових витрат суд виходить з того, що заявлені позовні вимоги стосуються одного комплексу публічно-правових відносин щодо відображення військово-облікових відомостей про позивача в Реєстрі та електронному військово-обліковому документі.
Водночас за своїм змістом спір має два основні блоки: вимоги, пов`язані з військово-обліковим статусом позивача як військовозобов`язаного та відновленням статусу «виключений з військового обліку» / «невійськовозобов`язаний»; вимоги, пов`язані з усуненням відомостей, які в електронному військово-обліковому документі відображені як «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
У першій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У другій частині позов підлягає задоволенню.
Вимога про скасування адміністративного штрафу не зумовлює іншої пропорції розподілу судових витрат, оскільки матеріали справи не містять індивідуалізованої постанови про адміністративне правопорушення, її реквізитів і розміру штрафу, а наведені позивачем доводи у цій частині пов`язані з тим самим блоком спірних відомостей, відображених в електронному військово-обліковому документі.
З огляду на часткове задоволення позову та характер задоволеної частини вимог суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача половину належного до сплати судового збору.
Розрахунок: 1331,20 грн х 50% = 665,60 грн.
Отже, на користь позивача слід стягнути 665 грн 60 коп. судового збору.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 відомостей, які в електронному військово-обліковому документі, сформованому 20.02.2026 о 09:41, відображені як «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом виключення відомостей стосовно ОСОБА_1 , які в електронному військово-обліковому документі, сформованому 20.02.2026 о 09:41, відображені як «порушення правил військового обліку» та «причина звернення до Національної поліції: не прибув за повісткою до ТЦК та СП».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )
Головуючий суддя Є.В. Печений