КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 363/6499/25
номер провадження: 22-з/824/991/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Петронюка Романа Вікторовича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазур Руслан Леонідович, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частки такого майн,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазур Р.Л., у якому просила:
встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім?єю без реєстрації шлюбу понад одинадцять років, а саме, з 2014 року по 10 серпня 2025 року;
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 майно, набуте ними під час спільного проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а саме: легковий автомобіль «Toyota Corolla Verso», 2006 року випуску, державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 ; земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером [номер приховано]:29:072:6014; житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими надвірними спорудами і будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1612 га з кадастровим номером [номер приховано]:34:077:0001;
у порядку поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частину легкового автомобіля «Toyota Corolla Verso», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером [номер приховано]:29:072:6014;
у порядку поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, збільшити частку у такому майні та визнати за ОСОБА_1 право власності на: 2/3 частини житлового будинку, з відповідними господарськими та побутовими надвірними спорудами і будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2/3 частини земельної ділянки площею 0,1612 га з кадастровим номером [номер приховано]:34:077:0001;
виключити зі спадкової маси у спадковій справі № 12/2025 після смерті ОСОБА_3 зазначене вище майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 2014 року до 10 серпня 2025 року проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вела з ним спільне господарство та здійснювала спільну господарську діяльність, за час такого проживання ними було набуто вказане вище спірне майно.
Позивачка вказувала, що за рахунок коштів у розмірі 650 000 грн 00 коп., які були отримані від її матері після продажу земельних ділянок, було погашено заборгованість ОСОБА_3 за договором позики, забезпеченим іпотекою житлового будинку та земельної ділянки. У зв`язку з цим позивачка вважала зазначене майно об`єктом їх спільної сумісної власності та наполягала на збільшенні своєї частки у такому майні до 2/3.
З огляду на наведене, на думку позивачки, наявні підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спірного майна спільною сумісною власністю, визначення за нею відповідної частки у ньому та виключення їх зі складу спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Петронюк Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
21 липня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 - адвоката Петронюк Р.В. про забезпечення позову, у якій він просить:
вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій, дій щодо відчуження, переоформлення, укладення договорів застави/іпотеки стосовно такого майна: легкового автомобіля «Toyota Corolla Verso», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ; земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером [номер приховано]:29:072:6014; житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими надвірними спорудами і будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1612 га з кадастровим номером [номер приховано]:34:077:0001;
заборонити приватному нотаріусу Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазуру Р.Л. чи будь-якому іншому нотаріусу або реєстратору видавати Толмачовій В.П. свідоцтва про право на спадщину за законом чи за заповітом на вищевказані об`єкти нерухомого та рухомого майна у спадковій справі № 12/2025, заведеній після смерті ОСОБА_3 .
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що наразі триває стадія прийняття апеляційної скарги до провадження та витребування матеріалів справи. Предметом цього спору є майно загальною вартістю 1 219 505 грн 00 коп., набуте за час спільного проживання позивачки та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме: легковий автомобіль «Toyota Corolla Verso», д.н.з. НОМЕР_2 , дві земельні ділянки (кадастрові номери [номер приховано]:29:072:6014 та [номер приховано]:34:077:0001) і житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що наразі приватним нотаріусом Мазуром Р.Л. за заявою відповідачки ОСОБА_2 (сестри померлого) заведено спадкову справу № 12/2025.
Вважає, що оскільки суд першої інстанції відмовив у позові ОСОБА_1 , то на даний час відсутні будь-які юридичні перешкоди для видачі відповідачці свідоцтва про право на спадщину на все вищевказане спірне майно, що становить реальну загрозу майновим правам позивачки.
Стверджує, що існує очевидна й підтверджена матеріалами справи небезпека того, що відповідачка після одержання свідоцтва про право на спадщину негайно відчужить, заставить або переоформить спірне майно на третіх осіб.
Вказує, що ОСОБА_2 з 1990 року безвиїзно проживає у Харківській області (смт Пісочин), не має жодного відношення до щоденного утримання цього майна та не зацікавлена в його збереженні в натурі, що свідчить про її намір якнайшвидше розпорядитися активами. Разом з апеляційною скаргою до суду було надано нові письмові докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, а саме: офіційні скарги спадкодавця ОСОБА_3 до правоохоронних органів за 2021 рік, де він власноруч понад 5 разів ідентифікує ОСОБА_1 як свою дружину, а її доньку як їх доньку, а також спільний сімейний контракт із ПрАТ «Київстар» від 23 жовтня 2023 року на єдиний особовий рахунок. Зазначає, що якщо заходи забезпечення позову не будуть вжиті апеляційним судом, то відповідачка продасть майно, і навіть у разі задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 виконання рішення суду стане неможливим. Позивачка втратить законну частку майна, а захист її прав вимагатиме відкриття нових судових процесів проти добросовісних набувачів. Беручи до уваги зміст позовних вимог, за якими між сторонами дійсно виник спір щодо вищевказаного майна, вважає за необхідне з метою усунення загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, накласти арешт на вищевказане майно. Такий вид забезпечення позову, як арешт є домірним заявленим позовним вимогам та відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача. Отже, на думку заявника, заявлений захід забезпечення позову у вигляді арешту майна не обмежує відповідача та третіх осіб.
Щодо пропозиції зустрічного забезпечення, то заявник вважає, що ймовірність можливих збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, якщо судом буде відмовлено у задоволенні позову, відсутні. За таких підстав пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення відсутні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2026 року матеріали справи витребувано із суду першої інстанції.
11 серпня 2026 року до Київського апеляційного суду від суду першої інстанції надійшли матеріали даної цивільної справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Петронюк Р.В. на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 червня 2026 року.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе розглянути дане питання без виклику учасників справи.
Оскільки матеріали цивільної справи, які витребувані ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2026 року, надійшли до суду апеляційної інстанції лише 11 серпня 2026 року, а в цей час головуючий у справі - суддя Верланов С.М. перебував у відпустці з 03 серпня 2026 року по 21 серпня 2026 року, а судді: Невідома Т.О. та Нежура В.А., які входять до складу колегії суддів - з 10 серпня 2026 року по 28 серпня 2026 року, то з об`єктивних причин заява про забезпечення позову не могла бути розглянута у дводенний строк, передбачений ч.1 ст.153 ЦПК України, та була розглянута протягом двох днів після виходу з відпустки всіх суддів визначеного складу суду.
Дослідивши доводи заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Петронюк Р.В. про забезпечення позову, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що вказана заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним.
Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Вивчивши доводи заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Петронюка Р.В. про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що наведені заявником обставини не свідчать про існування реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду або ефективного захисту прав позивачки у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову.
Так, у заяві представник ОСОБА_1 - адвокат Петронюк Р.В. просить забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій, дій щодо відчуження, переоформлення, укладення договорів застави чи іпотеки стосовно такого майна: легкового автомобіля «Toyota Corolla Verso», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером [номер приховано]:29:072:6014; житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими надвірними спорудами і будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1612 га з кадастровим номером [номер приховано]:34:077:0001, а також заборонити приватному нотаріусу Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Мазуру Р.Л. чи будь-якому іншому нотаріусу або реєстратору видавати Толмачовій В.П. свідоцтва про право на спадщину за законом чи за заповітом на зазначені об`єкти рухомого та нерухомого майна у спадковій справі № 12/2025, заведеній після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтовуючи необхідність застосування таких заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що після відмови судом першої інстанції у задоволенні позову відсутні юридичні перешкоди для оформлення відповідачкою спадкових прав на спірне майно, після чого вона може його відчужити, передати в заставу чи іншим чином переоформити на третіх осіб. При цьому твердження про намір ОСОБА_2 розпорядитися спірним майном заявник обґрунтовує, зокрема тим, що вона тривалий час проживає у Харківській області, не бере участі у щоденному утриманні цього майна та, на думку заявника, не зацікавлена у його збереженні в натурі.
Проте такі доводи ґрунтуються на припущеннях, оскільки матеріали заяви не містять відомостей та доказів того, що ОСОБА_2 вчиняє або вчиняла конкретні дії, спрямовані на відчуження, передачу в заставу, переоформлення спірного майна на третіх осіб чи іншим чином намагається змінити його правовий статус з метою утруднення або унеможливлення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Сам по собі факт відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_3 та оформлення відповідачкою спадкових прав на майно, яке належало спадкодавцю, без установлення конкретних обставин, що свідчили б про намір його подальшого відчуження чи інші дії, здатні ускладнити ефективний захист прав позивачки, не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Не свідчить про наявність такого ризику і посилання заявника на проживання ОСОБА_2 в іншому регіоні та відсутність її участі у повсякденному утриманні спірного майна, оскільки зазначені обставини самі по собі не підтверджують наміру відповідачки відчужити таке майно або вчинити щодо нього інші дії на шкоду інтересам позивачки.
Посилання заявника на подані разом з апеляційною скаргою нові докази на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю також не доводять існування ризику невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки стосуються обґрунтованості позовних вимог та доводів апеляційної скарги, оцінка яких буде надана апеляційним судом під час апеляційного перегляду справи по суті.
Таким чином, заявником не наведено конкретних фактичних обставин та не надано належних доказів, які б свідчили про реальну, а не лише потенційну можливість відчуження чи іншого розпорядження відповідачкою спірним майном, внаслідок чого виконання можливого рішення суду про задоволення позову або ефективний захист прав позивачки могли б бути істотно ускладнені чи унеможливлені.
Саме лише припущення про можливість розпорядження відповідачкою майном після оформлення спадкових прав, без підтвердження вчинення нею відповідних дій або існування обставин, які об`єктивно свідчать про такий намір, не може бути достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Петронюка Р.В. про те, що у зв`язку з ухваленням судом першої інстанції рішення про відмову в задоволенні позову наразі відсутні будь-які юридичні перешкоди для видачі ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину на спірне майно та створює реальну загрозу майновим правам позивачки.
Відповідно до ч.2 ст.273 ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У даному випадку рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 червня 2026 року оскаржене в апеляційному порядку представником ОСОБА_1 - адвокатом Петронюком Р.В., а ухвалою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2026 року за його апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а тому зазначене рішення суду першої інстанції законної сили не набрало.
Отже, саме по собі ухвалення Вишгородським районним судом Київської області 11 червня 2026 року рішення про відмову в позові не створило для ОСОБА_2 нової можливості розпорядитися спірними майном, оскільки це рішення оскаржене представником ОСОБА_1 та законної сили не набрало, а ухвалою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження. При цьому заходи забезпечення позову щодо зазначеного майна раніше не застосовувалися, а тому ухваленим рішенням суду першої інстанції про відмову в позові жодні обмеження не скасовувалися і правовий режим майна в цій частині не змінився.
За таких обставин твердження заявника про те, що саме внаслідок відмови судом першої інстанції у позові виникла реальна загроза видачі ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину та подальшого відчуження спірного майна, є необґрунтованим і ґрунтується на припущеннях.
Відтак апеляційному суду не надано достатніх даних, які б давали підстави для висновку, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивачки.
За таких обставин, ураховуючи, що наявність підстав для забезпечення позову оцінюється у кожному конкретному випадку з огляду на фактичні обставини справи та доведеність реального ризику настання наслідків, передбачених ч.2 ст.149 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для застосування заявлених заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 154 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И В :
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Петронюка Романа Вікторовича про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: