П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2026 року м. Київ
Справа №381/5865/24
Провадження: № 22-ц/824/913/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С.М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Григоренка Андрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1
на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Анапріюк С.П.,
у справіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
У грудні 2024 року ТОВ ФК «Пінг-Понг» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 26 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір № 1218085, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 8 000 грн строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало належним чином та перерахувало відповідачці кредитні кошти, однак остання взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту і сплати процентів належним чином не виконала.
В подальшому, право вимоги за вказаним кредитним договором на підставі відповідних договорів факторингу було відступлено спочатку ТОВ «ФК «Діджи Фінанс», а надалі, ТОВ «ФК «Пінг-Понг», у зв`язку із чим позивач набув права вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою договірних зобов`язань, позивач зазначав, що станом на дату звернення до суду заборгованість за кредитним договором становить 18 054,01 грн, з яких 6 729 грн - заборгованість за тілом кредиту та 11 325,01 грн - заборгованість за процентами.
Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «Пінг-Понг» просило стягнути із ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 18 054,01 грн, а також понесені судові витрати.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» заборгованість за кредитним договором № 1[телефон приховано] у розмірі 18054 грн 01 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Григоренко А. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 284 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості відповідачки та безпідставно погодився із наданим позивачем розрахунком процентів. Зазначав, що відповідно до умов кредитного договору № 1218085 від 26 лютого 2020 року кредит у розмірі 8 000 грн було надано строком на 30 днів, а датою його повернення визначено 27 березня 2020 року. За користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку підлягали сплаті проценти у розмірі 24 грн, нараховані за ставкою 0,01 % на день.
Посилаючись на положення статей 1048, 1054 ЦК України та відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, апелянт вказував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, а тому нарахування позивачем процентів після 27 березня 2020 року є неправомірним. На його думку, після закінчення строку кредитування правовідносини сторін набувають охоронного характеру, а інтереси кредитора можуть забезпечуватися відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Водночас вимог про стягнення з відповідачки грошових сум саме на підставі цієї норми позивач не заявляв.
Також зазначав, що під час виконання договору ОСОБА_1 сплатила на користь кредитодавця 3 740 грн, у зв`язку із чим, за розрахунком апелянта, непогашена заборгованість становить 4 284 грн (8 000 грн тіла кредиту + 24 грн процентів, нарахованих у межах первісного строку кредитування, - 3 740 грн здійснених платежів).
За таких обставин вважав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення із відповідачки 18 054,01 грн заборгованості, зокрема 11 325,01 грн процентів, оскільки, на переконання апелянта, переважна частина таких процентів була нарахована поза межами погодженого сторонами строку кредитування.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Лановий Є. М. в інтересах ТОВ «Пінг Понг» зазначив про те, що відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору № 1218085, отримання кредитних коштів та існування між нею і первісним кредитором відповідних договірних правовідносин. Водночас своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені договором строки вона належним чином не виконала.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо неправомірності нарахування процентів після 27 березня 2020 року, представник позивача посилався на умови кредитного договору, відповідно до яких стандартна процентна ставка становила 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним, а особливості її нарахування визначалися пунктом 2.2.3 договору.
Вказував, що за умовами пункту 2.2.3 договору у разі неповернення кредиту після визначеної договором дати проценти продовжували нараховуватися за стандартною ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору, протягом 60 днів. Крім того, сторони погодили можливість нарахування таких процентів у період прострочення як процентів за користування кредитом або як процентів, передбачених статтею 625 ЦК України.
Також наголошував, що договором передбачено можливість продовження строку кредитування на пільгових умовах, а вчинення позичальником відповідних дій у період стандартної пролонгації зупиняє перебіг останньої до закінчення строку пільгової пролонгації.
Представник позивача звертав увагу на те, що ОСОБА_1 фактично скористалася передбаченим договором механізмом пролонгації, оскільки 06, 13, 16, 19 та 23 квітня 2020 року здійснювала платежі в рахунок погашення процентів і тіла кредиту, а також сплачувала комісію за пролонгацію. Загалом нею було сплачено 980 грн процентів, 1 271 грн тіла кредиту та 1 271 грн комісії за пролонгацію. На думку позивача, такі обставини підтверджують, що сторони передбачили та фактично реалізували порядок продовження строку користування кредитом.
Посилаючись на надану первісним кредитором відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором, представник позивача вважав підтвердженим розмір заборгованості 18 054,01 грн, з яких 6 729 грн - заборгованість за тілом кредиту та 11 325,01 грн - заборгованість за процентами, у тому числі 24 грн за ставкою, передбаченою пунктом 1.5.2 договору, та 11 301,01 грн за стандартною ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору.
У зв`язку з наведеним просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, а також стягнути з відповідачки 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Крім того, під час апеляційного перегляду справи до суду надійшла заява про зміну найменування позивача, в якій повідомлено, що на підставі рішення № 1778 єдиного учасника ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» від 01 липня 2025 року та наказу № 70-к від 01 липня 2025 року найменування ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» змінено на ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС». У зв`язку з цим заявник просив у подальших процесуальних документах у цій справі зазначати нове найменування позивача ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС».
Оскільки доводи апеляційної скарги стосуються правильності визначення судом першої інстанції розміру заборгованості за кредитним договором у зв`язку з оспорюванням правомірності нарахування процентів після 27 березня 2020 року, колегія суддів відповідно до статті 367 ЦПК України переглядає оскаржуване рішення саме в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, а тому колегією суддів не переглядається.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 1218085, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти, а позичальник повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші зобов`язання на умовах та у строки, визначені договором.
Відповідно до пункту 1.2 договору сума кредиту становила 8 000 грн.
Згідно з пунктом 1.3 договору кредит надавався строком на 30 днів, починаючи з 26 лютого 2020 року, а пунктом 1.4 договору датою повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів визначено 27 березня 2020 року.
Пунктом 1.5 договору визначено загальні витрати позичальника за кредитом у розмірі 24 грн, розраховані виходячи з припущення, що кредитний договір залишатиметься чинним протягом погодженого строку та сторони виконають свої зобов`язання на умовах і у строки, передбачені договором.
Відповідно до пункту 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становили 24 грн та нараховувалися за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом.
Пунктом 1.6 договору встановлено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом у розмірі 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним, а особливості нарахування процентів визначено пунктом 2.2.3 договору.
Згідно з пунктом 2.2.3 договору, якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, у разі невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів проценти з дня, наступного за днем, визначеним пунктом 1.4 договору, продовжують нараховуватися за базовою ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору, протягом 60 днів.
Цим же пунктом договору передбачено, що у випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 2.3.1 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції кредитодавця мав право на продовження строку користування/повернення кредиту на певну кількість днів, доступну у відповідній пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник мав вчинити передбачені Правилами дії, зокрема сплатити комісію за продовження кредиту та певну частину заборгованості за кредитом.
Кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан». Відповідно до пункту 6.5 договору такий договір прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
На виконання умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 8 000 грн.
З наявної у матеріалах справи відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 1218085 від 26 лютого 2020 року вбачається, що після 27 березня 2020 року ОСОБА_1 здійснювала платежі за кредитним договором.
Так, 06 квітня 2020 року сплачено 404 грн процентів, 400 грн у рахунок тіла кредиту та 400 грн комісії за пролонгацію; 13 квітня 2020 року - 162 грн процентів, 228 грн тіла кредиту та 228 грн комісії за пролонгацію; 16 квітня 2020 року - 146 грн процентів, 221 грн тіла кредиту та 221 грн комісії за пролонгацію; 19 квітня 2020 року - 132 грн процентів, 214 грн тіла кредиту та 214 грн комісії за пролонгацію; 23 квітня 2020 року - 136 грн процентів, 208 грн тіла кредиту та 208 грн комісії за пролонгацію.
Загальний розмір наведених у відомості платежів становив: 980 грн - у рахунок процентів, 1 271 грн - у рахунок тіла кредиту та 1 271 грн - комісія за пролонгацію.
Згідно з наданим позивачем деталізованим розрахунком заборгованості за кредитним договором № 1218085 розмір заборгованості визначено у сумі 18 054,01 грн, з яких 6 729 грн - заборгованість за тілом кредиту та 11 325,01 грн - заборгованість за процентами.
Із зазначених 11 325,01 грн процентів 24 грн нараховано відповідно до пункту 1.5.2 договору, а 11 301,01 грн - відповідно до пункту 1.6 договору за стандартною (базовою) процентною ставкою.
В подальшому, право вимоги за кредитним договором № 1218085 було відступлено від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Діджи Фінанс», а надалі - до ТОВ «ФК «Пінг-Понг».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1218085, на виконання умов якого кредитодавець надав відповідачці кредитні кошти у розмірі 8 000 грн, натомість остання взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів належним чином не виконала.
Суд установив, що після настання визначеної договором дати повернення кредиту, 27 березня 2020 року, відповідачка продовжувала користуватися кредитними коштами та здійснювала платежі за договором, у тому числі сплачувала комісію за пролонгацію, у зв`язку із чим дійшов висновку про доведеність факту продовження строку кредитування.
Врахувавши умови кредитного договору щодо порядку нарахування процентів та продовження строку користування кредитними коштами, а також надану первісним кредитором відомість про щоденні нарахування та погашення, суд першої інстанції визнав обґрунтованим наданий позивачем розрахунок заборгованості та виходив із наявності у ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 18 054,01 грн, з яких 6 729 грн - заборгованість за тілом кредиту та 11 325,01 грн - заборгованість за процентами.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, однак, установивши здійснення відповідачкою після 27 березня 2020 року платежів, пов`язаних із пролонгацією кредиту, дійшов висновку, що строк кредитування сторонами продовжувався, а тому нарахування процентів за відповідний період здійснено в межах продовженого строку користування кредитними коштами.
Також, суд виходив із того, що право вимоги за кредитним договором у встановленому порядку перейшло до ТОВ «ФК «Пінг-Понг», у зв`язку із чим останнє набуло права вимагати від відповідачки виконання невиконаних зобов`язань за кредитним договором.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Відповідно до статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, при цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю сторін, оформленою в електронній формі, а електронний договір, укладений та підписаний у передбаченому цим Законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 1218085 від 26 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, на виконання умов якого відповідачці надано кредитні кошти у розмірі 8 000 грн.
При цьому в апеляційній скарзі відповідачка не заперечує ані факту укладення вказаного кредитного договору, ані факту отримання кредитних коштів, а її доводи зводяться до незгоди з розміром нарахованих позивачем процентів після первісно визначеної договором дати повернення кредиту.
За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо виникнення між сторонами кредитних правовідносин на підставі кредитного договору № 1218085 від 26 лютого 2020 року та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 8 000 грн в апеляційному порядку не оспорюється, а тому підстав для його переоцінки в межах цього апеляційного перегляду немає.
Щодо нарахування процентів.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 526, 530, 610, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений ним строк, а невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов є порушенням такого зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
При цьому проценти відповідно до статті 1048 ЦК України є платою за правомірне користування позичальником наданими кредитодавцем коштами, а тому можливість їх нарахування пов`язується саме зі строком кредитування, погодженим сторонами договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 викладено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після спливу такого строку права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються, зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України.
Разом з тим, застосовуючи наведений правовий висновок до спірних правовідносин, необхідно враховувати не лише первісно визначену договором дату повернення кредиту, а весь погоджений сторонами механізм визначення та продовження строку кредитування, оскільки саме зі спливом строку кредитування, визначеного відповідно до умов конкретного договору, закон пов`язує припинення права кредитодавця нараховувати проценти як плату за користування кредитними коштами.
У справі, яка переглядається, пунктом 1.3 кредитного договору № 1218085 від 26 лютого 2020 року первісний строк кредитування визначено тривалістю 30 днів, а пунктом 1.4 датою повернення кредиту визначено 27 березня 2020 року.
Разом із тим сторони не обмежили строк кредитування виключно зазначеними 30 днями, а безпосередньо у договорі погодили можливість його подальшого продовження, пролонгації як на пільгових, так і на стандартних (базових) умовах.
Зокрема, за умовами пункту 2.3.1.1 договору позичальник мав право неодноразово продовжувати строк кредитування на пільгових умовах за наявності відповідної пропозиції кредитодавця та за умови вчинення передбачених договором і Правилами дій, у тому числі сплати комісії за продовження кредиту та відповідної частини заборгованості. Протягом такого періоду проценти за користування кредитом підлягали нарахуванню за пільговою ставкою, визначеною пунктом 1.5.2 договору.
Поряд із цим пунктом 2.3.1.2 договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах, відповідно до якої позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення раніше визначеного строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій.
Таке продовження строку кредитування відбувається кожного разу, коли позичальник після спливу раніше визначеного строку продовжує користуватися неповернутими кредитними коштами, однак загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах не може перевищувати 60 днів.
У разі продовження строку кредитування на стандартних умовах проценти за користування кредитом протягом відповідного періоду нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, визначеною пунктом 1.6 договору.
При цьому договором окремо врегульовано співвідношення двох видів пролонгації: якщо протягом періоду стандартної пролонгації позичальник вчиняє дії, необхідні для продовження строку кредитування на пільгових умовах, перебіг стандартної пролонгації зупиняється до закінчення періоду пільгової пролонгації.
Отже, визначальним для встановлення правомірності нарахування процентів у цій справі є не сама по собі дата 27 березня 2020 року, як помилково виходить відповідачка, а встановлення фактичної тривалості строку кредитування з урахуванням передбачених договором та реалізованих сторонами пролонгацій.
Щодо фактичного продовження строку кредитування.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не повернула отримані кредитні кошти у повному обсязі до 27 березня 2020 року.
Водночас, після настання первісно визначеної договором дати повернення кредиту відповідачка неодноразово вчиняла передбачені договором дії, пов`язані з продовженням строку кредитування на пільгових умовах.
Так, відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором, 06 квітня, 13 квітня, 16 квітня, 19 квітня та 23 квітня 2020 року ОСОБА_1 здійснювала платежі, які розподілялися на погашення процентів, частини тіла кредиту та сплату комісії за пролонгацію.
В загальному, за цими операціями було сплачено 980 грн у рахунок процентів, 1 271 грн у рахунок тіла кредиту та 1 271 грн комісії за пролонгацію.
Отже, матеріали справи свідчать не лише про продовження користування відповідачкою неповернутими кредитними коштами після 27 березня 2020 року, а й про фактичну реалізацію нею передбаченого договором механізму пільгової пролонгації, що має враховуватися при визначенні кінцевого строку кредитування.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що 27 березня 2020 року строк кредитування остаточно закінчився, а тому будь-які проценти, нараховані починаючи з 28 березня 2020 року, є неправомірними, не враховують змісту погоджених сторонами умов договору та фактичних обставин його виконання.
Саме по собі закінчення первісного 30-денного строку не виключало можливості подальшого нарахування процентів за користування кредитом, оскільки умовами договору було передбачено можливість продовження самого строку кредитування, а не лише нарахування певних платежів після його закінчення.
Відтак проценти, нараховані кредитодавцем у межах належним чином продовженого строку кредитування, є процентами за користування кредитними коштами у розумінні статті 1048 ЦК України.
Водночас колегія суддів не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром процентів у повному обсязі
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про можливість нарахування процентів після 27 березня 2020 року у зв`язку з продовженням строку кредитування, колегія суддів водночас звертає увагу на те, що самим договором встановлено граничну тривалість стандартної пролонгації - не більше 60 днів загалом.
Зміст пункту 2.3.1.2 договору не дає підстав вважати, що після кожної пільгової пролонгації новий 60-денний період стандартної пролонгації починає свій перебіг заново.
Навпаки, використання сторонами формулювання «загалом не може перевищувати 60 днів», а також передбачення договором того, що пільгова пролонгація саме «зупиняє», а не припиняє чи поновлює спочатку стандартну пролонгацію, свідчить про встановлення сторонами єдиного сукупного 60-денного ліміту стандартної пролонгації.
Отже, періоди пільгової пролонгації не включаються до цього 60-денного строку, однак після їх завершення перебіг стандартної пролонгації продовжується з урахуванням тих днів, які вже були використані до її зупинення.
Саме такий підхід відповідає змісту наведеної договірної конструкції: стандартна пролонгація може тривати максимум 60 днів, а проценти за стандартною ставкою можуть бути нараховані лише в межах цього періоду.
Зазначене узгоджується і з підходом, відповідно до якого проценти, нараховані в межах максимального 60-денного строку стандартної пролонгації, є нарахованими в межах строку кредитування, тоді як проценти, нараховані після вичерпання такого максимального строку, стягненню як проценти за користування кредитом не підлягають.
Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів виходить із такого
Із відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що після 27 березня 2020 року проценти за стандартною ставкою, визначеною пунктом 1.6 договору, нараховувалися кредитодавцем не безперервно, оскільки їх нарахування чергувалося з періодами пільгової пролонгації.
За стандартною ставкою проценти нараховувалися:
з 28 березня по 06 квітня 2020 року - протягом 10 днів;
13 квітня 2020 року - 1 день;
16 квітня 2020 року - 1 день;
23 квітня 2020 року - 1 день.
Отже, до початку наступного безперервного періоду стандартної пролонгації кредитодавцем уже було використано 13 із максимально допустимих 60 днів такої пролонгації.
Відповідно, починаючи з 27 квітня 2020 року, залишалося ще 47 днів стандартної пролонгації.
Сорок сьомий день такого періоду припадає на 12 червня 2020 року включно.
Відтак, передбачений пунктом 2.3.1.2 договору максимальний сукупний 60-денний період стандартної пролонгації закінчився 12 червня 2020 року, у зв`язку із чим проценти за стандартною ставкою могли нараховуватися як проценти за користування кредитом лише до цієї дати включно.
Однак, із розрахунку позивача вбачається, що кредитодавець продовжував нараховувати проценти за стандартною ставкою до 25 червня 2020 року включно, тобто ще протягом 13 днів після вичерпання встановленого договором максимального строку стандартної пролонгації.
За цей період щоденний розмір процентів, виходячи із залишку тіла кредиту 6 729 грн та стандартної ставки 2,5 % на день, становив:
6 729 грн ? 2,5 % = 168,225 грн, тобто 168,23 грн на день.
Відтак за 13 днів, які виходять за межі погодженого сторонами строку стандартної пролонгації, позивачем нараховано: 168,23 грн ? 13 днів = 2 186,99 грн.
Вказана сума не може бути стягнута як проценти за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України, оскільки нарахована після спливу визначеного сторонами з урахуванням усіх пролонгацій строку кредитування.
При цьому, позивач не заявляв у цій справі самостійних вимог про стягнення відповідної суми як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Отже, колегія суддів доходить висновку про те, що визначений позивачем розмір процентів підлягає зменшенню.
З наданого позивачем розрахунку убачається заявлена до стягнення сума процентів у розмірі 11 325,01 грн.
Із цієї суми підлягають виключенню 2 186,99 грн, нараховані після вичерпання максимального 60-денного строку стандартної пролонгації.
А отже, належний до стягнення розмір процентів становить:
11 325,01 грн - 2 186,99 грн = 9 138,02 грн.
З урахуванням заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 729 грн, яка в межах апеляційного перегляду по суті не оспорюється, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, становить: 6 729 грн + 9 138,02 грн = 15 867,02 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів після 27 березня 2020 року частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Однак, відповідачка помилково ототожнює первісно визначену договором дату повернення кредиту із остаточним закінченням строку кредитування та не враховує передбачений договором механізм його пролонгації, яким відповідачка фактично користувалася.
Водночас суд першої інстанції, правильно встановивши факт продовження строку кредитування, не перевірив дотримання кредитодавцем установленого пунктом 2.3.1.2 договору максимального сукупного 60-денного строку стандартної пролонгації, унаслідок чого безпідставно включив до суми стягнення проценти, нараховані за період із 13 по 25 червня 2020 року.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що заочне рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості за процентами з 11 325,01 грн до 9 138,02 грн та, відповідно, загального розміру заборгованості з 18 054,01 грн до 15 867,02 грн.
Водночас вимога апеляційної скарги про визначення загальної заборгованості у розмірі 4 284 грн задоволенню не підлягає, оскільки ґрунтується на помилковому висновку про припинення строку кредитування 27 березня 2020 року та не враховує передбачені договором і фактично здійснені відповідачкою пролонгації строку користування кредитними коштами.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 , з 18 054,01 грн до 15 867,02 грн, відповідно підлягає зміні й здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат.
Заявлені ТОВ «ФК «Пінг-Понг», найменування якого в подальшому змінено на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», позовні вимоги майнового характеру в розмірі 18 054,01 грн за наслідками апеляційного перегляду підлягають задоволенню в розмірі 15 867,02 грн, що становить 87,88 % від заявлених позовних вимог (15 867,02 грн ? 100 % / 18 054,01 грн).
За подання позовної заяви майнового характеру позивачем підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, визначений з урахуванням коефіцієнта 0,8, передбаченого частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», оскільки позовну заяву подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд» (3 028 грн ? 0,8).
Ураховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено на 87,88 %, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 128,81 грн (2 422,40 грн ? 87,88 %).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було заявлено до відшкодування 6 000 грн таких витрат.
Вирішуючи питання про їх розподіл, суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, витрачений ним час, а також критерії розумності та співмірності витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з 6 000 грн до 3 000 грн.
Разом із тим відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Водночас із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 заявляла клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності.
Отже, дійшовши у мотивувальній частині рішення висновку про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 6 000 грн до 3 000 грн з огляду на їх неспівмірність, суд першої інстанції фактично вирішив питання про таке зменшення за власною ініціативою, за відсутності відповідного клопотання відповідачки.
Водночас у резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції стягнув із ОСОБА_1 на користь позивача 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів ураховує й те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не ставить питання про необґрунтованість чи неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн та не наводить доводів щодо необхідності зменшення їх розміру.
За таких обставин, з огляду на встановлені статтею 367 ЦПК України межі апеляційного перегляду, підстав для переоцінки розміру заявлених позивачем та фактично присуджених резолютивною частиною рішення суду першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн з підстав їх неспівмірності колегія суддів не вбачає.
Разом із тим у зв`язку зі зміною за наслідками апеляційного перегляду розміру задоволених позовних вимог зазначені витрати відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України підлягають пропорційному перерозподілу.
Оскільки позовні вимоги задоволено на 87,88 %, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 5 272,80 грн (6 000 грн ? 87,88 %).
Отже, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом зменшення розміру судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, до 2 128,81 грн, а витрат на професійну правничу допомогу - до 5 272,80 грн.
Щодо судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила змінити рішення суду першої інстанції та зменшити розмір стягнутої з неї заборгованості з 18 054,01 грн до 4 284 грн, тобто фактично оспорювала стягнення 13 770,01 грн.
За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру заборгованості на 2 186,99 грн - з 18 054,01 грн до 15 867,02 грн.
Отже, вимоги апеляційної скарги у майновому вираженні підлягають задоволенню на 15,88 % від оспорюваної відповідачкою суми (2 186,99 грн ? 100 % / 13 770,01 грн).
За подання апеляційної скарги в електронній формі через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, визначений із застосуванням коефіцієнта 0,8.
Ураховуючи часткове задоволення апеляційної скарги на 15,88 %, на користь ОСОБА_1 з ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеній її частині в розмірі 577,01 грн (3 633,60 грн ? 15,88 %).
Водночас у відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Пінг-Понг», найменування якого в подальшому змінено на ТОВ «ФК «Солвентіс», заявив про стягнення із ОСОБА_1 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, при цьому обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх необхідності та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання про зменшення таких витрат підлягають урахуванню також принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача надано відповідні докази щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, зокрема у зв`язку з підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу.
Клопотання про зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності відповідачкою не заявлено, доказів на підтвердження неспівмірності таких витрат не надано.
Ураховуючи обсяг наданої представником позивача професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, характер та складність спірних правовідносин, зміст підготовленого відзиву на апеляційну скаргу, а також відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення заявленого позивачем розміру витрат у сумі 6 000 грн з підстав їх неспівмірності.
Разом із тим зазначені витрати підлягають розподілу між сторонами з урахуванням результату апеляційного перегляду справи.
Оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено на 15,88 % від оспорюваної нею суми, відповідно у задоволенні апеляційної скарги відмовлено в частині 84,12 %.
Отже, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, пропорційно тій частині апеляційної скарги, у задоволенні якої відмовлено, у розмірі 5 047,20 грн (6 000 грн ? 84,12 %).
Водночас частиною десятою статті 141 ЦПК України передбачено, що у випадку часткового задоволення позову, коли судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, з одного боку, на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» покладається обов`язок відшкодувати ОСОБА_1 577,01 грн судового збору, понесеного у зв`язку з поданням апеляційної скарги, а з іншого - на ОСОБА_1 покладається обов`язок відшкодувати ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» 5 047,20 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
З огляду на зустрічний характер указаних сум судових витрат та керуючись частиною десятою статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне здійснити їх взаємозалік, визначивши остаточну суму судових витрат, яка підлягає стягненню за наслідками апеляційного перегляду: 5 047,20 грн - 577,01 грн = 4 470,19 грн.
Отже, за результатами взаємозаліку судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з апеляційним переглядом справи, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає стягненню різниця таких витрат у розмірі 4 470,19 грн, а сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Григоренка Андрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2025 року в частині розміру стягнутої заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат змінити.
У зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини заочного рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2025 року викласти в такій редакції.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг»; ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1) заборгованість за кредитним договором № 1218085 від 26 лютого 2020 року у загальному розмірі 15 867 грн 02 коп., з яких: 6 729 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9 138 грн 02 коп. - заборгованість за процентами».
Абзац третій резолютивної частини заочного рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2025 року викласти в такій редакції:
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг»; ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1) 2 128 грн 81 коп. судового збору та 5 272 грн 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції».
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг»; ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1) судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 470 грн 19 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура