справа № 761/45716/24 головуючий у суді І інстанції Юзькова О.Л.
провадження № 22-ц/824/6527/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Голинським Олегом Олександровичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території в розмірі 16 897, 94 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а ТОВ «Інвестбудгаличина» є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_2 . Відповідачка за надані позивачем послуги, не виконувала своїх обов`язків щодо своєчасної оплати їх вартості, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість станом на в розмірі 16 897, 94 грн.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 в повному обсязі. Зазначив, що довідка про нарахування та сплату за утримання житла та комунальних послуг за період з 01.01.2018 - 04.11.2024 містить необґрунтовані і незаконні нарахування. У вказаній довідці міститься лише сума 16 897,94 грн, інших відомостей ані щодо нарахування вартості послуги «Утримання будинків та прибудинкових територій» за зазначений період, ані інших відомостей для цього періоду Довідка не містить. Також зазначив, що Довідка не містить і відомостей про здійснені позивачем нарахування і сплати, здійснені відповідачем за періоди, які передували жовтню 2018, що є суттєвим. За таких обставин, не вважає можливим встановити стосовно нарахованої суми: які безпосередньо послуги були застосовані позивачем для здійснення нарахування в сумі 16 897,94 грн; яка вартість цих послуг і чи відповідає застосована Позивачем вартість умовам укладеного між Позивачем і Відповідачем Договору, а також чи були визначені такі послуги умовами укладеного між сторонами Договору. Представник відповідача вважає, що надана позивачем Довідка щодо нарахування заборгованості в сумі 16 897,94 грн не є належним і достатнім доказом наявності у відповідача боргу перед позивачем. Також зауважив, що строк позовної давності щодо такого нарахування закінчився.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 16 897,94 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представником ОСОБА_1 - адвокатом Голинським О.О. через систему «Електронний суд» 30 грудня 2025 року подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року у справі № 761/45716/24 повністю і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення, що оскаржується базується на відсутності укладено між відповідачем та позивачем договору на надання житлово-комунальних послуг, та довідці «про нарахування та сплату за утримання житла та комунальних послуг за період з 01.01.2018 - 04.11.2024.
Однак, твердження суду першої інстанції про відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не відповідає дійсності, адже відповідач при наданні до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву додавав відповідний договір, яким він керувався у взаємовідносинах з позивачем.
Так, матеріалами справи підтверджено, що між позивачем і відповідачем 01 листопада 2017 року було укладено договір № 172/М/51б «про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отримання комунальних послуг».
Предметом вказаного Договору згідно п.2.2. розділу 2 «Предмет Договору, вартість послуг та порядок розрахунків» є: «2.2. Згідно даного договору Споживач доручає Управляючий компанії виконувати функції по управлінню житловим комплексом (житловим будинком, спорудами та прибудинковою територією) та забезпечувати належну його експлуатацію, відповідно до положень чинного законодавства, умов даного Договору та додатків до нього, а також доручає здійснювати сприяння в забезпеченні якісного та своєчасного отримання Споживачем комунальних послуг, визначених Договором (далі - послуги), шляхом укладення окремих договорів із виконавцями/виробниками цих послуг, отримання від Споживача коштів компенсації (відшкодування)їх вартості та перерахування отриманих коштів виконавцям/ виробникам послуг. Споживач приймає надані відповідно даного Договору послуги та своєчасно їх оплачує відповідно до діючих тарифів та умов Договору.».
Відтак, судом першої інстанції проігнорований факт укладення між позивачем і відповідачем Договору, що свідчить про неповне або неправильне встановлення судом обставин, що мають значення для справи.
Умови укладеного Договору, зокрема перелік визначених ним послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, перелік додаткових послуг, їх вартість та умови зміни вартості не досліджувались судом першої інстанції, їм не було надано жодної оцінки, що призвело до необґрунтованості і незаконності рішення, що оскаржується.
Судом, в оскаржуваному рішенні зазначено, що «визнаючи розмір заборгованості відповідача за оплату житлово-комунальних послуг, суд покладає в обґрунтування свого рішення наданий позивачем розрахунок як об`єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо послуги, розміру, нарахованих сум та періоду нарахування та сплати їх споживачем».
Проте, вказані твердження не базуються ані на фактичних обставинах справи, ані на доданих до матеріалів справи доказах.
«Довідка про нарахування та сплату за утримання житла та комунальних послуг за період з 01.01.2018 - 04.11.2024», яка складена позивачем, містить необґрунтовані і незаконні нарахування, а отже не може вважатись «об`єктивним і належним» доказом наявності боргу відповідача перед позивачем, оскільки вона містить інформацію про нарахування за:
• «Утримання будинків та прибудинкових територій»;
• «Утримання будинків та прибудинкових територій (не групове)»;
• «Компенсація витрат та утримання комірки»;
• «Послуги служби консьєржів».
Судом при ухваленні оскаржуваного рішення не надано оцінку, чи встановлені були саме ці послуги укладеним між позивачем і відповідачем Договором. Як і не встановлено вартість таких послуг і умови зміни вартості послуг.
Вказана в Довідці послуга «Утримання будинків та прибудинкових територій» дійсно була визначена Договором та для цієї послуги Договором був встановлений тариф.
Довідка містить відомості про нарахування позивачем з листопада 2018 по липень 2023 за вказану послугу в сумі 737,80 грн. за кожен місяць, тобто імовірно із розрахунку 7,00 грн за 1м2 загальної площі (загальна площа 105,4 м2 х 7,00 грн = 737,80 грн).
За серпень 2023 та вересень 2023 позивачем нараховано по 490,57 грн (за кожен місяць), тобто імовірно із розрахунку 4,18 грн за 1м2 загальної площі (загальна площа 105,4 м2 х 4,18 грн = 490,57 грн)
Проте, Договором, а саме Додатком №3 до Договору (як зазначено вище) встановлений для цієї послуги тариф в розмірі 5,75 грн за 1 м2 загальної площі.
Таким чином, згідно укладеного між позивачем і відповідачем умов Договору, вартість цієї послуги за місяць має становити суму 606,05 грн, однак судом цей факт до уваги не прийнято.
Надані позивачем суду накази виконавчого органу (директора позивача) а саме: наказ №7 від 01.03.2018 про затвердження тарифу у розмірі 7,00 грн за 1 квадратний метр, а також наказ №24 від 01.08.2023 про затвердження тарифу у розмірі 4,18 грн за 1 квадратний метр не містять дати набрання чинності новими (зміненими) тарифами.
Вказаний факт унеможливлює правомірне застосування тарифу у розмірі, який не відповідає умовам укладеного в письмовій формі Договору на свавільний розсуд позивача.
Відсутні правові підстави здійснювати нарахування вартості послуги «Утримання будинку та прибудинкової території» як у збільшеному - у порівнянні до встановленого тарифу в Договорі, так і у зменшеному розмірі.
Враховуючи вищевикладене, застосуванню підлягає тариф, встановлений в Договорі, в розмірі 5,75 грн за 1 квадратний метр загальної площі.
Відповідно, за весь період, вказаний в Довідці і за який позивачем здійснювались нарахування, тобто з листопада 2018 по вересень 2023, належним і правомірним буде нарахування вартості послуги «Утримання будинку та прибудинкової території» із розрахунку 606,05 грн за кожен місяць, та всього за період - в сумі 35 756,95 грн (606,05 грн х 59 місячних періодів = 35 756,95 грн).
Інші послуги (окрім послуги «Утримання будинку і прибудинкових територій»), вказані в довідці та стосовно яких здійснені нарахування, а саме «Компенсація витрат та утримання комірки» та «Послуги служби консьєржів» Договором не встановлено, як не встановлено і не погоджено сторонами вартість таких послуг.
Додатком №5 до Договору, яким встановлений перелік додаткових послуг за Договором, визначено лише «Послуга диспетчерської служби», щомісячна вартість якої погоджена сторонами і становить 80,00 грн на місяць.
Відповідно, здійснені позивачем свавільно нарахування не можуть вважатись обґрунтованими.
Довідка в графі «Сальдо на кінець місяця, грн» для періоду «Жовтень 2018» містить суму 16 021,80 грн, яка врахована позивачем, з чим погодився суд першої інстанції, в загальну суму заборгованості Відповідача.
Зокрема, зазначена лише сума 16 021,80 грн.
Будь-яких інших відомостей за цей місячний період (жовтень 2018) Довідка не містить, як не містять і інші матеріали справи.
За таких обставин, не вважається можливим встановити стосовно нарахованої суми 16 021,80 грн: які безпосередньо послуги були застосовані Позивачем для здійснення нарахування в сумі 16 021,80 грн.; чи були погоджені такі послуги умовами укладеного між Позивачем і Відповідачем Договору;яка вартість цих послуг і чи відповідає застосована Позивачем вартість умовам укладеного між Позивачем і Відповідачем Договору; чи не сплинув строк позовної давності щодо такого нарахування.
Відповідно, Довідка в частині нарахування в сумі 16 021,80 грн також не є належним і достатнім доказом наявності у відповідача боргу перед позивачем у вказаній сумі та не може прийматись судом як «об`єктивний і належний» доказ.
Також у Довідці зазначено, що відповідачем на користь позивача протягом зазначеного періоду сплачені грошові кошти в сумі 45 684,60 грн. і це визнається позивачем.
При цьому загальна вартість послуг, визначених Договором, за запропонований Позивачем в Довідці період, як обґрунтовано вказано вище (послуга «Утримання будинку та прибудинкових територій», тариф 5,75 грн за 1м2 загальної площі, тобто 606,05 грн х 59 місячних періодів) становить лише 35 756,95 грн.
Навіть за умови припущення про законність здійснених позивачем нарахувань послуг з «Компенсації витрат на утримання комірки» і «Послуг служби консьєржів» в загальній сумі 3 625,00 грн (2850,00 грн + 775,00 грн = 3 625,00 грн), загальна вартість послуг за застосований Позивачем для розрахунку період не може перевищувати 39 381,95 грн. В той час, як відповідачем протягом цього ж періоду сплачено більшу суму, а саме 45 684,60 грн. і відповідач має всі належні платіжні документи.
Відтак, на думку апелянта вказані доводи свідчать про необґрунтованість і незаконність вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 16 897,94 грн.
Крім цього, представник апелянта посилався на пропущення строків давності, які не були враховані судом першої інстанції.
Також представник апелянта не погоджувався зі стягнутими витратами.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Голинським Олегом Олександровичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території.
Учасникам справи дана ухвала про відкриття провадження була направлена через систему «Електронний суд», яку сторони отримали 09 квітня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено, що з 04.03.2015 у ТОВ «Інвестбудгаличина» на утриманні знаходиться будинок АДРЕСА_2 , для мешканців якого Товариством надаються житлово-комунальні послуги, що підтверджується копією Договору № МІ040315 від 04.03.2015 про передачу на баланс багатоквартирного зазначеного будинку.
Наказом ТОВ Інвестбудгаличина «Про затвердження тарифу з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отриманні комунальних послуг у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 ) від 01.03.2018 № 7, затверджено тариф у розмірі 7,00 грн. за 1 кв. м.
Згідно з наказом ТОВ Інвестбудгаличина «Про затвердження тарифу з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отриманні комунальних послуг у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 ) від 01.08.2023 № 24, затверджено тариф у розмірі 4,18 грн. за 1 кв. м.
Відповідно до наданої позивачем довідки про нарахування та сплату за утримання житла та комунальних послуг борг відповідача перед позивачем станом на листопад 2024 року становить 16 897,94 грн.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.12.2024 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції зазначив, що визначаючи розмір заборгованості відповідача за оплату житлово-комунальних послуг, суд покладає в обґрунтування свого рішення наданий позивачем розрахунок як об`єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо послуги, розміру нарахованих сум та періоду нарахування та сплати їх споживачем.
Судом встановлено, що до жовтня 2024 року ОСОБА_1 частково здійснювала плату за отримані житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість станом на листопад 2024 року в розмірі 16 897,94 грн.
Даючи оцінку посиланням представника відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що у строк позовної давності в даній справі має бути враховано момент запровадження карантину на території України, а саме з 12.03.2020, а відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості заявлені в межах позовної давності.
Отже за результатами оцінки викладених у позовній заяві аргументів, наданих позивачем доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність вимог ТОВ «Інвестбудгаличина» про стягнення з відповідачки заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 16 897, 94 грн.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційних скарг, дійшла наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Оскільки відповідач є власником квартири, обов`язок зі сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, на підставі ст. 322 ЦК України покладено на неї.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать у т.ч. послуги з управління багатоквартирним будинком, які включають: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
За вимогами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08 жовтня 1992 року, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Отже, місцевий суд правомірно вважав, що відповідач отримувала та споживала комунальні послуги з утримання будинку й прибудинкової території у спірний період, а тому між сторонами виникли договірні правовідносини, а відповідно виникли права та обов`язки у сфері житлово-комунальних послуг в порядку ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положення ст. 530 ЦК України визначають, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідач зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати житлово-комунальних послуг не виконала належним чином, внаслідок чого у останньої обліковувалася заборгованість за період з жовтня 2018 року по листопад 2024 року, що підтверджується відповідною довідкою.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Обов`язок доказування та подання доказів, відповідно до вказаних норм, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з цим, представник апелянта не погоджуючись з довідкою і нарахуваннями здійсненими позивачем не надає суду доказів того, що позивачем не надавались послуги за якими у відповідача виникла заборгованість.
Крім того, вбачається, що відповідач частково сплачувала у жовтні та листопаді 2019 року, у січні, вересні, листопаді 2021 року, у лютому, вересні, грудні 2022 року, у березні, липні 2023 року за послуги визначені довідкою, що свідчить про погодження з їх нарахуванням та їх наданням.
Також відсутні докази, що відповідач зверталась до позивача про неналежне або ненадання останнім послуг чи порушення умов Договору на які вона ж посилається.
Таким чином, колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо неналежності довідки, як доказу заборгованості, оскільки стороною апелянта не спростовано факту заборгованості за надані послуги позивачем, а тому суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що розрахунок позивача є об`єктивним і належним доказом, що містить відомості щодо послуги, розміру нарахованих сум та періоду нарахування та сплати їх споживачем.
Щодо посилань апелянта на накази про затвердження тарифів від 01 березня 2018 року та від 01 серпня 2023 року, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість, оскільки відсутні докази про не набрання ними чинності або ж те, що вони стороною відповідача оскаржувались або остання при користуванні послугами не погоджувалась з ними.
Дана позиція апеляційного суду стосується і доводів апеляції щодо наявності договору та встановлених тарифів, оскільки вбачається, що Додатком №3 до Договору від 01 листопада 2017 року на який посилається відповідач передбачено зміну тарифу за утримання будинку.
Крім того, п. 2.3 даного Договору передбачено, що відшкодування витрат Управляючій компанії на утримання будинку та прибудинкової території, в розмірі визначеному встановленим Законом порядком за 1 кв.м. загальної площі та додаткових платежів за зовнішню охорону території та розрахунків за послуги консьєржів для здійснення охорони під`їздів, інших додаткових послуг мешканцям будинку, понесених відповідно до даного Договору та Додатку №1 (положення) (п.2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, затверджених постановою КМУ від 01.06.2011 №869, ст. 627, 628 ЦК України).
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог ТОВ «Інвестбудгаличина».
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12, набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (січень 2024 року).
Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до квітня 2017 року.
Оскільки позовні вимоги ТОВ «Інвестбудгаличина» заявлено за період з жовтня 2018 по листопада 2024 року, строк позовної давності ним не пропущено.
Крім цього, відповідач частково сплачувала кошти, що вказує на визнання останньою боргу, а отже, переривання строку давності.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.
Крім цього, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо зменшення витрат на правову допомогу, оскільки відповідачем не було подано клопотання до суду першої інстанції про зменшення таких витрат.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оскільки за результатами апеляційного розгляду суд залишає рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року без змін, слід поновити його дію.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Голинським Олегом Олександровичем - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року - залишити без змін.
Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова