ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року справа №200/9725/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 р. у справі № 200/9725/25 (головуючий І інстанції Троянова О.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178;
- зобов`язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби з 11.10.2018 по 17.12.2019 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року №178 виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Адміністрацією Держприкордонслужби станом на 1 січня поточного року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позов задоволено, а саме суд:
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178.
Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби з 11.10.2018 по 17.12.2019 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2019 року.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задавлені позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено наступне.
Військовою частиною НОМЕР_1 при вибутті для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_4 , ОСОБА_1 було видано речовий атестат, в якому зазначена всі наявна інформація про отримане ним речове майно за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 з моменту коли 17.12.2019 при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 , йому доводилась вся наявна інформація про отримане та належне але не отримане речове майно, проте, позивач звернувся до суду із вказаними вимогами тільки 10.12.2025, тобто майже через 6 років після того як він дізнався або повинен був дізнатись про можливе порушення його права.
Так, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом № 2352-IX коментованих змін, частиною другою статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Позивачем пропущено строк на звернення до суду, після того як він дізнався про належне, але неотримане речове майно майже на 6 років, а також після відміни на всій території України карантину COVID-19 майже ніж 2 роки 5 місяців і не наданого позивачем належного обґрунтування поважності пропуску вказаного строку.
Щодо компенсації за належне до видачі але не отримане речове майно, скаржник зазначає, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_6 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), з 17.12.2019.
Також, Позивач не звільнявся з військової служби з військової частини НОМЕР_1 , а відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2019 № 646-ОС, переведений до військової частини НОМЕР_4 в межах одного відомства (Державної прикордонної служби України).
Компенсація за належне і не отримане речове майно здійснюється тільки якщо особа звільняється з військової служби і безпосередньо обов`язок виплатити такої компенсацію покладається на ту військову частину, з якої звільняється військовослужбовець.
Судом проігноровано вимогу військової частини про витребування у позивача документів про його звільнення з військової служби та здійснення з ним остаточного розрахунку.
Скаржник посилається на неналежного відповідача у справі.
Так, військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у даній справі, так як військова частина НОМЕР_1 не звільняла Позивача з військової служби та не здійснювала з ним остаточний розрахунок у зв`язку зі звільненням. Відповідно до військового квитка ОСОБА_1 встановлено, що він звільнявся з військової частини НОМЕР_4 , наказ 361-ОС від 31.07.2020 виданий зазначеною військовою частиною.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що довід відповідача, що компенсація за належне і не отримане речове майно здійснюється тільки якщо особа звільняється з військової служби, є необґрунтованим.
Від позивача до суду надійшла заява, в якій просив долучити до матеріалів справи докази понесених ОСОБА_1 витрат на оплату професійної правничої допомоги, стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
Від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що заперечує проти задоволення заяви позивача про компенсацію витрат на правову допомогу, оскільки вважає їх необґрунтованими, несумісними з виконаною роботою та такими, що є не пропорційними до предмету спору.
Позивач, у порушення частини четвертої статті 134 КАС України, не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідний для визначення розміру витрат на правничу допомогу. Відсутність детального опису робіт (послуг), виконаних адвокатом, зокрема з зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під питання, чи є розмір таких витрат обґрунтованих і пропорційним предмету спору.
Відповідач вважає, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених документів не є значним.
Військова частина НОМЕР_1 повністю не згідна із понесеними стороною позивача витратами на правничу допомогу, оскільки належними та допустимими доказами не доведено, а розмір заявленої суми - є неспівмірним з обставинами та складністю даної справи.
Враховуючи зазначені обставини, відповідач вважає за доцільне просити суд відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 понесені позивачем витрати, необхідних для надання правничої допомоги в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) грн.
Від позивача надійшла заява
В обґрунтування зазначено, зокрема, що відповідно до рішення Ради адвокатів Харківської області від №13/1/7 від 21.07.2021 встановлено рекомендовані ставки гонорару адвоката, відповідно до якого зокрема консультація усна з вивченням документів клієнта складає від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн), складання адвокатського запиту - від 0,25 мінімальної зарплати (від 2161,75 грн), складання позовної заяви у справах по КАСУ рекомендовано від 1 мінімальної заробітної плати (від 8647,00 грн), заперечення, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив - від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн), в суді апеляційної інстанції - від 2 мінімальних заробітних плат (від 17 294,00грн) + 1 мінімальна зарплата за один судодень.
Зазначений розмір гонорару є співмірним із складністю справи та наданою адвокатом правничою допомогою. Розмір гонорар є цілком розумним, не є завищеним та відповідає рекомендаціям Ради адвокатів Харківської області.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Крім цього, таку позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №922/1350/18.
Щодо надання детального опису робіт (послуг) з зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, то Касаційний адміністративний суд у постанові від 23.01.2025 у справі №240/32993/23 зробив висновок, що є допустимим обґрунтоване зазначення в акті виконаних адвокатом робіт лише вартості всього обсягу виконаної ним роботи, без прив`язки такої роботи до її погодинної або фіксованої вартості.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач, є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_7 від 20 березня 2019).
ОСОБА_1 у період з 11.10.2018 по 17.12.2019 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_8 від 14 листопада 2000 року.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 03 листопада 2025 року №3920 ОСОБА_1 у період з 11.10.2018 по 17.12.2019 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Виключений зі списків особового складу наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2019 року №646-ОС та вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 17 грудня 2019 року.
На звернення представника позивача з питань видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за період проходження військової служби з 11.10.2018 по 17.12.2019 виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Адміністрацією Держприкордонслужби станом на 1 січня поточного року, та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь листом від 06.11.2025 року №06.1.4/16156-25-Вх/2649, відповідно до якої довідка-розрахунок на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 зберігалася в управлінні НОМЕР_5 прикордонного загону в АДРЕСА_3 , що на даний час перебуває на тимчасово окупованій території України. При цьому в ході бойових дій було захоплено або знищено службові приміщення, втрачена (знищена) службова документація. Враховуючи вищезазначене, надати довідку-розрахунок на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 неможливо, у зв`язку з тим, що документи втрачені в місті Маріуполь.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Стаття 9-1 Закону №2011-XII регулює питання про продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців.
Згідно ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII, продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, зберігаються продовольче, речове та інші види забезпечення, передбачені цією статтею, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 215 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, які звільняються зі строкової військової служби, здійснюється відповідно до законодавства.
Військовослужбовцям, звільненим зі строкової військової служби у запас, командування військової частини видає обліково-послужну картку, припис, службову характеристику та медичну книжку.
Військовослужбовці строкової військової служби за їх бажанням можуть бути звільнені в запас у власному цивільному одязі.
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178) грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пункту 4 - 5 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно пункту 7 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Отже, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Водночас умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду 27 січня 2021 року у справі № 340/680/20, від 29 липня 2021 року в справі № 807/761/15, від 10 жовтня 2024 року справа №420/1717/22
При цьому, положення п. 4 Порядку № 178 визначають лише обов`язок звернення позивача з рапортом (заявою) про компенсацію вартості за неотримане речове майно, обов`язку надання довідки про вартість речового майна саме військослужбовцем Порядок не містить. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, яка необхідна відповідачу для прийняття наказу та визначення розміру грошової компенсації, видається речовою службою військової частини оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пункт 5 Порядку № 178 регулює питання оформлення довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Положення вказаного пункту визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Указаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 14.11.2018 у справі № 809/1488/16, від 28.01.2021 у справі № 520/1190/2020.
Положення вказаного пункту, а ні як вже зазначалось пункту 4 Порядку № 178, не містять приписів щодо обов`язку видачі довідки та її отримання позивачем.
Натомість, систематичний аналіз положень Порядку № 178 свідчить про обов`язок позивача лише подання заяви (рапорту), довідка відповідно отримується органом за місцем військової служби.
Матеріали справи свідчать, що позивач звертався з письмовою заявою до військової частини з проханням виплатити грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Отже, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для отримання позивачем грошової компенсації вартості неотриманого речового майна відповідно до поданої заяви.
Щодо посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що вказане питання вирішено постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 р. у цій справі № 200/9725/25, в якій суд з посиланням на правові висновки в постанові Верховного суду від 24.03.2025 у справі № 520/3477/23 зазначив, що оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем строк не пропущено щодо спірного періоду з компенсації за неотримане речове майно за 2018-2019 роки.
Щодо посилання скаржника на те, що відповідач є неналежним відповідачем у справі, колегія суддів зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 815/5044/16.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічний висновок в частині обов`язку виплатити належне грошове забезпечення ВЧ де особа проходила військову службу викладений у постановах Верховного Суду від 19 травня 2025 року справа № 420/20215/23.
Щодо заяви позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Частина 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат. Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465заі18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 також зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У заяві позивач зазначає, що розрахунок судових витрат, які поніс позивач у зв`язку із розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції включає витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано: копію Договору від 06.10.2025, копію додаткової угоди від 03.06.2026, копію акта наданих послуг від 06.07.2026, копію квитанції до прибуткового ордера від 06.07.2026.
Від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що заявлені витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки заявлені витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та не співмірними із складністю справи та наданими адвокатом послугами, часом, витраченим на виконання цих послуг, обсягом цих послуг та значенням справи для сторони.
Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, відповідач наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Вирішуючи питання щодо витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, дана справа є типовою, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката підлягає зменшенню.
Отже, сума підтверджених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, згідно вищевказаним доказам та виходячи з співмірності цих витрат є 5000 грн.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 р. у справі № 200/9725/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 р. у справі № 200/9725/25 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судові витрати пов`язані з правничою допомогою в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 03 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
І.В. Пивовар