ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року справа №200/1766/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1766/26 (головуючий суддя у І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.11.2025 п/с № 914210143810 про відмову у виплаті на поховання ОСОБА_2 , зобов`язання виплатити допомогу на поховання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26.09.2025 по справі № 946/125/25, яке набрало законної сили 28.10.2025 вирішено оголосити громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померлим. Вважає наявним право на отримання допомоги на поховання у зв`язку із смертю свого чоловіка.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1766/26 позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.11.2025 П/С № 914210143810 про відмову у виплаті допомоги на поховання
Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконано повністю всі умови, визначені Законом № 1058-IV та Порядком № 22-1, шляхом подання вичерпного переліку документів для отримання допомоги на поховання. При цьому суд визнав слушними доводи щодо виконання позивачем комплексу заходів з поховання в розумінні статті 2 Закону № 1102-IV, зокрема через організацію заочного відспівування померлого та намір встановити символічну меморіальну споруду, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови у виплаті спірної допомоги.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове: про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі через відсутність правових підстав для нарахування та виплати допомоги на поховання.
Такий висновок обґрунтовано тим, що особу оголошено померлою в судовому порядку, комплекс заходів, передбачених статтею 2 Закону № 1102-IV не здійснювався (поховання позивачем ОСОБА_2 не проводилось).
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 справу передано судді-доповідачу - Пивовар І.В.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 28.05.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.
Матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 06.07.2026.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області прийнято рішення від 26.09.2025 по справі № 946/125/25 яким заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою задоволено. Оголошено померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Датою оголошення померлим ОСОБА_2 вважається день набрання рішенням суду законної сили. Рішення набрало чинності 28.10.2025.
З рішення вбачається, що заявницею повідомлено про те, що вона є дружиною ОСОБА_3 та проживала з чоловіком в м. Торецьк. 26.06.2024 розпочався обстріл міста, у зв`язку з чим вони виїхати до родичів в м. Костянтинівка. Чоловік був змушений повернутися в м. Торецьк. Згодом сусідка повідомила про те, що ймовірно автомобіль чоловіка потрапив під обстріл, при цьому в автомобілі бачили ОСОБА_2 без ознак життя. 29.06.2024 внесено відомості до реєстру за № 12024052380000240 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Досудове розслідування триває, оскільки в м. Торецьк ведуться активні бойові дії, які унеможливлюють виїзд слідчо-оперативної групи на місце події.
Ізмаїльськім відділом державної реєстрації актів цивільного станову в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис від 12.11.2025 № 11 про смерть ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 видане 12.11.2025. Дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
13 листопада 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася до відповідача із заявою про виплату допомоги на поховання.
Для оформлення допомоги на поховання надані наступні скановані оригінали документів: заява щодо виплати допомоги на поховання від 13.11.2025 за № 5322; е-паспорт (ID-картка) ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , виданий 30.07.2024 органом 5119 ДМС України; витяг з реєстру територіальної громади від 06.11.2025 № 2025/016390168; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 12.11.2025 серія НОМЕР_1 ; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 12.11.2025 № 0[телефон приховано]; рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26.09.2025 справа № 946/125/25 про оголошення ОСОБА_2 померлим.
За результатом розгляду заяви від 13.11.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 19.11.2025 П/С № 914210143810 про відмову у виплаті допомоги на поховання. Відмова обумовлена тим, що заявниця ОСОБА_1 не має можливості надати документального підтвердження про здійснення поховання померлого ОСОБА_2 , оскільки в рішенні суду зазначено, що про факт смерті пенсіонера заявниці дізналася від колишньої сусідки. Враховуючи, що особа оголошена померлою за Рішення суду, комплекс заходів, передбачених статтею 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 № 1102-IV не здійснювався (поховання ОСОБА_2 не проводилось), підстави для нарахування та виплати допомоги на поховання відсутні.
Не погодившись із рішенням управління позивач звернулася до суду.
Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов наступних висновків з огляду на такі мотиви та положення законодавства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 10.08.2003 № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі Закон № 1102-IV) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.
Згідно зі статтею 13 Закону № 1102-IV виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно зі статтею 53 Закону № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Суд зазначає, що пунктом 5.1. розділу V «Звернення за допомогою на поховання» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (у редакції, чинній на дату звернення позивача з заявою про виплату допомоги на поховання) (далі Порядок № 22-1), особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.
Згідно з пунктом 5.2. Порядку № 22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.
Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.
Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).
Як вірно зауважив суд першої інстанції, інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком № 22-1 не передбачено.
При цьому розмір допомоги на поховання пенсіонера складає розмір двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16.12.1993 № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, перебування на обліку в пенсійному управління та отримання померлим ОСОБА_2 пенсії не є спірною обставиною у справі.
Відмова у виплаті допомоги обумовлена тим, що чоловік заявниці ( ОСОБА_2 ) оголошений померлим за рішенням суду, у зв`язку з чим відповідач зазначив, що заявницею не здійснювався комплекс заходів, передбачених статтею 2 Закону № 1102-IV.
Розглядаючи підстави правомірність/неправомірність зазначеної відмови через призму приписів чинного законодавства, суд зазначає таке.
Так, за змістом статті 1 Закон № 1102-IV термін поховання включає в себе комплекс заходів, зокрема, спрямованих на:
забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла);
забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є;
створення та експлуатацію об`єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань;
організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих);
надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.
Поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству (стаття 2 Закону № 1102-IV).
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо визнання слушними доводів позивача про здійснення нею заходів із поховання померлого ОСОБА_2 .
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем було вжито доступні заходи для вшанування пам`яті померлого, зокрема організовано заочне відспівування, а також виявлено намір встановити символічну меморіальну споруду задля збереження родинної та суспільної пам`яті про померлого за відсутності його тіла.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 , надавши перелік документів згідно з пунктом 5.1 розділу V Порядку № 22-1.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач виконала усі умови, визначені Законом № 1058-IV та Порядком № 22-1, у зв`язку із чим підстави для відмови у виплаті спірної допомоги у відповідача відсутні.
15 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі Закон № 2073-ІХ), який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
Законом № 2073-ІХ визначено, що його дія поширюється на відносини суб`єктів владних повноважень з фізичними та юридичними особами у сфері публічного управління, які виникають у зв`язку з розглядом і вирішенням адміністративних справ шляхом видання адміністративних актів, крім випадків, прямо передбачених частиною другою статті 1 цього Закону.
Спірні правовідносини, що виникли у цій справі, підпадають під дію Закону № 2073-ІХ.
Щодо доводів відповідача про втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 2073-ІХ дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано. Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом (пункти 1 та 2, частини третьої статті 6 Закону № 2073-ІХ).
Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно - правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17).
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин (зокрема: надання повного пакету документів, передбаченого пунктом 5.1 Порядку № 22-1, та наявності факту державної реєстрації смерті померлого) діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, призначати особі допомогу на поховання чи ні.
Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України. З огляду на це, суд надавав правову оцінку саме тим підставам та мотивам, з яких виходив відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2073-ІХ принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
Відповідно до пункту 2 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправного рішення є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини третьої статті 245 цього Кодексу у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, а також враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19 листопада 2025 року П/С № 914210143810 про відмову у виплаті допомоги на поховання не відповідає критеріям, закріпленим у статті 2 КАС України, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Додатково суд вважає за необхідне вказати, що зазначене рішення прийнято відповідачем у суперечності із засадами Закону № 2073-ІХ, що є додатковою підставою для визнання його протиправним.
З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату допомоги на поховання померлого пенсіонера ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, пункт 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частиною п`ятою статті 328 КАС України.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1766/26 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1766/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 03 вересня 2026 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.
Головуючий суддя І.В. Пивовар
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко