Справа № 496/4627/21
Провадження № 2/496/223/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючої - судді Портної О.П.,
за участю:
секретаря - Сурженко В.С.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , до
відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 ,
вимоги позивача: про стягнення заборгованості за договором позики та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
1. 06.10.2021 року ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернувся до суду з позовною заявою, яку 25.04.2025 року уточнила, до ОСОБА_3 (далі - відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на її користь 71433,90 гривні, яка включає в себе основну суму заборгованості станом на 30.10.2024 року в розмірі 52663,20 гривні, 3% річних від основної суми боргу за період з 2004 року по 30.10.2021 року в розмірі 14398,40 гривень, 3% річних від основної суми боргу за період з 30.10.2011 року по 30.10.2024 року в сумі 4372,30 гривні, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 40000,00 гривень та сплачений судовий збір в розмірі 1114,00 гривні.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 було стягнуто 6713,40 гривень, що еквівалентно 1272,68 долара США. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 29.09.2020 року по справі № 2-735/2000 позивачу поновлено строк для пред`явлення виконавчого документа та видано дублікат виконавчого листа. Пред`являти виконавчий лист до виконавчої служби позивач бажання не має, оскільки рішення виконуватиметься в національній валюті, а заборгованість відповідача перед позивачем, на його думку, в іноземній валюті. Зазначає, що на кінець серпня 2021 року сума заборгованості відповідача перед позивачем, на день подання заяви, складає 48670,40 гривень, з урахуванням курсу гривни щодо долара США 26,929 гривень, яка включає в себе: 34272,00 гривні - основна сума заборгованості (1272,68 дол.США * 26,929 грн.); 14398,40 гривень - 3% річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення. Також відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 40000,00 гривень. В уточненій позовній заяві позивачка зазначила, що змушена збільшити позовні вимоги у зв`язку зі збільшенням часу щодо розгляду даної справи - з 2021 року по 30.10.2024 року, а також у зв`язку зі зміною курсу гривні до долара США. За період з 30.10.2021 року по 30.10.2022 року, згідно офіційного курсу НБУ, курс 1 долара США складає 36,5686 гривень, тому 3% річник складає 1396,20 гривень. За період з 30.10.2022 року по 30.10.2023 року, згідно офіційного курсу НБУ, курс 1 долара США становить 36,4216 гривень, тому 3% річних складає 1396,20 гривень. За період з 30.10.2023 року по 30.10.2024 року, згідно офіційного курсу НБУ, курс 1 долара США становить 41,3798 гривня, тому 3% річних складає 1579,90 гривень. Отже, станом на 30.10.2024 року, основна сума боргу відповідача складає 52663,20 гривні, оскільки згідно офіційного курсу НБУ, курс долара США становить 41,3798 гривня (41,3798 грн * 1272,68 дол. США). Таким чином, за період з 30.10.2021 року по 30.10.24 року з відповідача на користь позивача, на думку останнього, підлягає стягненню 71433,90 гривні та моральна шкода в розмірі 40000,00 гривень. (а.с. 104-106)
3. 14.04.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що зазначену в рішенні суду суму в розмірі 6713,40 гривень сплати позивачу в повному обсязі. Але, після спливу більше двадцяти років, позивач без будь-яких підстав дійшов висновку, що відповідач має відшкодувати вже зовсім іншу суму боргу та моральну шкоду, виходячи з курсу долара США на момент розгляду справи. Щодо виконавчого листа зазначає, що його взагалі не було пред`явлено до виконання до виконавчої служби. Наголошує на тому, що повернув позивачу встановлену судом суму грошей, але, через свою необачність, не витребував від позивача письмову розписку про отримання від себе грошових коштів в рахунок погашення заборгованості. (а.с. 40-41)
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
4. 24.11.2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява про залучення правонаступника позивача з додатками. (а.с. 79-81)
5. 27.08.2025 року від відповідача надійшла заява про виклик та допит свідка. (а.с. 117) В подальшому відповідач в судовому засіданні відмовився від допиту свідків у зв`язку з тим, що свідок помер.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
6. Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2021 року, цивільну справу № 496/4627/21 передано на розгляд судді Біляївського районного суду Одеської області Галич О.П. (а.с. 22-23)
7. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 08.11.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. (а.с. 26-27)
8. 25.01.2022 року на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява. (а.с. 32-35)
9. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, з проведенням підготовчого судового засідання та викликом сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. (а.с. 36-37)
10. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18.03.2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 про залучення правонаступника позивача. (а.с. 86-87)
11. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 29.07.2025 року заяву про збільшення позовних вимог прийнято до провадження. (а.с. 113-114)
12. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 07.04.2026 року закрите підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті. (а.с. 126)
13. Верховний Суд у своїй Постанові від 29.04.2020 року у справі № 348/1116/16-ц вказав, що, якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
14. Судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.
15. Судом встановлено, що Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року, у справі № 2-735/2000, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено частково, а саме вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 6713,40 гривень. (а.с. 8)
16. Ухвалою Одеського обласного суду від 30.01.2001 року, касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року без змін. (а.с. 9-11)
17. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 29.09.2020 року, у справі № 2-735/2000, постановлено поновити ОСОБА_4 строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видати дублікат виконавчого листа по справі № 2-735/2000. (а.с. 13)
18. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01.10.2020 року, у справі № 2-735/2000, виправлено описку в ухвалі Біляївського районного суду Одеської області від 29.09.2020 року, у справі № 2-735/2000. (а.с. 14)
19. 26.10.2020 року Біляївським районним судом виданий дублікат виконавчого листа по справі 2-735/2000. (а.с. 12)
20. Судом досліджено докази, надані позивачем на а.с. 15, 16, 17-18, 19, 20, а саме: копію кредитного договору № 76 від 1997 року, копію договору застави квартири від 09.10.1997 року, копію виконавчого напису по договору іпотеки, повідомлення про публічні торги та акт продажу квартири з публічних торгів. Судом встановлено, що стороною зазначених правочинів та учасником відповідних правовідносин є виключно позивач та кредитна спілка «Начало», яка не є стороною цієї справи. Відповідач ОСОБА_3 не є ані стороною кредитного договору № 76, ані договору застави, ані боржником за виконавчим написом нотаріуса, а тому вказані документи не містять інформації щодо протиправної поведінки відповідача. Виникнення у позивача зобов`язання перед третьою особою КС «Начало»), його неналежне виконання та подальше звернення стягнення на заставне майно є наслідком власного волевиявлення позивача щодо укладення кредитного договору та договору застави, а не безпосереднім наслідком дій чи бездіяльності відповідача. Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи, а тому наслідки виконання (невиконання) договірних відносин між позивачем і кредитною спілкою не можуть покладатися на відповідача, який не був стороною цих відносин. Оскільки для покладення відповідальності за завдання моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦК України необхідна наявність безпосереднього причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та її настанням, а зазначені докази підтверджують лише обставини виконання позивачем власних договірних зобов`язань перед третьою особою, суд доходить висновку про відсутність такого причинного зв`язку між діями відповідача та наслідками, зафіксованими у вказаних документах. Тому докази на а.с. 15, 16, 17-18, 19, 20 не стосуються предмета доказування у справі та не беруться судом до уваги на підставі ч. 4 ст. 77 ЦПК України.
V. Оцінка Суду.
21. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
22. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
23. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
24. Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості та трьох процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів.
25. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
26. За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондується обов`язок боржника з такої сплати.
27. Судом встановлено, що розмір заборгованості, встановлений Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року у справі № 2-735/2000, яке залишене без змін Ухвалою Одеського обласного суду від 30.01.2001 року, який розглядав касаційну скаргу ОСОБА_3 , складає 6713,40 гривень.
28. Окрім того, з вказаних рішень судів першої та касаційної інстанції вбачається, що правом на оскарження рішення суду скористався лише відповідач. Позивач своїм правом на оскарження не скористався.
29. Отже розмір заборгованості, встановлений рішенням суду, стає остаточним зобов`язанням боржника, яке підлягає примусовому виконанню.
30. Статтею 1291 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
31. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ.
32. Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
33. Судом досліджено обставини щодо виконання судового рішення про стягнення грошових коштів. Встановлено, що дублікат виконавчого листа по справі № 2-735/2000 виданий позивачу 26.10.2020 року, проте матеріали справи не містять жодних доказів пред`явлення цього виконавчого документа до органів державної виконавчої служби для примусового виконання. При цьому в позовній заяві та уточненій позовній заяві позивач прямо зазначає, що пред`являти виконавчий лист до державної виконавчої служби для примусового виконання не бажає, обґрунтовуючи це виключно незгодою з тим, що судове рішення підлягає виконанню в національній валюті, тоді як, на його думку, заборгованість відповідача має розглядатися в еквіваленті іноземної валюти. Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову, посилаючись на факт добровільного погашення ним заборгованості, встановленої рішенням суду від 04.12.2000 року, зазначаючи при цьому, що не отримав від позивача письмового підтвердження (розписки) такого погашення. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оскільки саме відповідач посилається на факт погашення заборгованості як на підставу заперечень проти позову, тягар доведення цієї обставини покладається на відповідача. Належних та допустимих доказів на підтвердження факту погашення заборгованості (розписки, квитанції, банківського документа тощо) відповідачем суду не надано.
34. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення основної суми заборгованості 3 % річних від простроченої суми, які нараховані з 2004 року по 2024 рік без вимоги стягнення індексу інфляції за весь час прострочення.
35. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021 у справі №405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).
36. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
37. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
38. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
39. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
40. Зі змісту позовних заяв (з урахуванням всіх уточнень) вбачається, що позивач, а в подальшому його правонаступниця, збільшували розмір основної заборгованості за рахунок зміни курсу гривні щодо долара США. Але суд зауважує, що зазначене не передбачене жодною законодавчою нормою права. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
41. Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення основної суми боргу в заявленому позивачем розмірі, оскільки розмір грошового зобов`язання відповідача вже визначений рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року у справі № 2-735/2000 у сумі 6713,40 гривні, яке набрало законної сили, а визначення позивачем іншого розміру основного боргу шляхом перерахунку зазначеної суми виходячи з еквівалента в іноземній валюті та курсу долара США на час звернення до суду (уточнення позовних вимог) не ґрунтується на вимогах закону.
42. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20).
43. Щодо стягнення 3% річних та моральної шкоди суд зазначає наступне.
44. Частиною 2 ст. 625 ЦК України закріплено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а саме - боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
45. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
46. Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
47. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
48. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані ЗУ «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).
49. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
50. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
51. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
52. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
53. Як зазначалося раніше позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості та трьох процентів річних у 2021 році. До заяви про збільшення позовних вимог представником позивачки долучено розрахунок, з якого вбачається, що останній зроблено за періоди з 2004 року по 2021 рік та за 2022-2024 роки, але вказаний розрахунок не відповідає ні вищевикладеному, ні нормам чинного законодавства. Окремо суд звертає увагу на те, що стороною позивачки не обґрунтовано період розрахунку 3% річних - з 2004 року по 2021 рік, з урахуванням того, що ухвала Одеського обласного суду, який розглядав касаційну скаргу відповідача, винесена 30.01.2001 року.
54. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення трьох процентів річних за період з 2022 року по 2024 рік суд зазначає, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу. Оскільки спірне грошове зобов`язання виникло з правовідносин щодо повернення позики, а заявлені позивачем три проценти річних за період з 2022 року по 2024 рік нараховані за час дії в Україні воєнного стану, положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають врахуванню при вирішенні вимоги про їх стягнення за відповідний період.
55. Суд зазначає, що сама по собі наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення його виконання, а тому відмова у задоволенні вимоги про стягнення основної суми боргу в заявленому позивачем розмірі сама по собі автоматично не виключає можливості нарахування трьох процентів річних на суму грошового зобов`язання, встановлену рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року у справі № 2-735/2000, а саме 6713,40 гривні.
56.Разом із тим суд не погоджується із визначеним позивачем розміром трьох процентів річних та базою їх нарахування. Як встановлено судом, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто 6713,40 гривень. Зазначеним судовим рішенням грошове зобов`язання визначено саме у національній валюті України, а тому підстав для визначення суми простроченого грошового зобов`язання шляхом перерахунку еквівалента 1272,68 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на відповідні дати немає.
57. Отже, базою для нарахування трьох процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України є встановлена судовим рішенням та не сплачена боржником сума грошового зобов`язання у розмірі 6713,40 гривень.
58. Неправильне визначення позивачем розміру 3% річних саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги в повному обсязі. Суд, перевіряючи обґрунтованість заявлених до стягнення сум, зобов`язаний з`ясувати правильність здійсненого позивачем розрахунку та, у разі встановлення його помилковості, визначити належний до стягнення розмір відповідної суми, не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду нарахування та загального розміру позовних вимог. Самостійне визначення судом правильного розміру трьох процентів річних виходячи з установленої судом суми простроченого грошового зобов`язання не є зміною предмета чи підстав позову та не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог, оскільки правова природа заявленої вимоги, період нарахування та передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України вид відповідальності залишаються незмінними.
59. При визначенні періоду, за який три проценти річних можуть бути стягнуті на користь позивача, суд враховує заяву відповідача про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
60. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, у зв`язку із чим право на позов про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України, виникає у кредитора за кожний відповідний період прострочення до моменту усунення такого порушення. Водночас при визначенні періоду, охопленого позовною давністю, необхідно враховувати законодавчі положення щодо продовження строків позовної давності у зв`язку із запровадженням карантину. Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257 і 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
61. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі, якщо станом на 02 квітня 2020 року позовна давність за відповідною вимогою не спливла, строк звернення до суду підлягав продовженню на строк дії карантину. Тому вимоги про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за таких обставин не можуть автоматично обмежуватися лише трьома роками, які безпосередньо передували зверненню до суду. Водночас продовження строків позовної давності не відновлює позовної давності за вимогами, щодо яких вона вже спливла до 02 квітня 2020 року.
62. З огляду на викладене позовна давність щодо вимог про стягнення трьох процентів річних, нарахованих за період до 02 квітня 2017 року, станом на 02 квітня 2020 року вже спливла, а тому за заявою відповідача наслідки її спливу підлягають застосуванню до відповідної частини вимог.Але щодо трьох процентів річних, право на стягнення яких виникло починаючи з 02 квітня 2017 року, трирічна позовна давність станом на 02 квітня 2020 року не спливла, а тому підлягає врахуванню її законодавче продовження на період дії карантину. Таким чином, початковою датою періоду, за який може бути задоволена вимога про стягнення трьох процентів річних, є 02 квітня 2017 року.
63. Суд також враховує, що пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
64. Оскільки спірне грошове зобов`язання виникло з правовідносин щодо повернення позики, з 24 лютого 2022 року відповідач звільнений від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України. Отже, кінцевою датою періоду, за який у цій справі можуть бути нараховані три проценти річних, є 23 лютого 2022 року, включно.
65. Враховуючи встановлену судовим рішенням суму невиконаного грошового зобов`язання у розмірі 6713,40 гривень, наслідки застосування позовної давності та положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, три проценти річних підлягають нарахуванню на суму 6713,40 гривень за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року включно.
66. Розмір трьох процентів річних за вказаний період становить 986,59 гривень, а саме:
за період з 02.04.2017 року по 31.12.2017 року - 151,19 гривень;
за 2018 рік - 201,40 гривень;
за 2019 рік - 201,40 гривень;
за 2020 рік - 201,40 гривень;
за 2021 рік - 201,40 гривень;
за період з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 29,80 гривень.
67. Судом також враховано, що первісний позивач ОСОБА_4 звернувся з цим позовом до суду 06.10.2021 року, тобто особисто реалізував право на судовий захист за вимогами, які є предметом цього спору. Подальша смерть ОСОБА_4 під час розгляду справи не припинила майнового права вимоги, яке допускає правонаступництво. 24.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про залучення її до участі у справі як правонаступника позивача, а ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18.03.2024 року таку заяву було задоволено.
68. Отже, процесуальне правонаступництво, яке відбулося після відкриття провадження у справі, не змінює моменту звернення первісного позивача за судовим захистом та не є підставою для відмови у стягненні трьох процентів річних, право на які виникло до його смерті.
69. Обставина того, що після ухвалення рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2000 року виконавчий документ тривалий час не пред`являвся до примусового виконання, також сама по собі не свідчить про припинення грошового зобов`язання відповідача.
70. При цьому суд враховує, що ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 29.09.2020 року строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання було поновлено та видано його дублікат. Таким чином, у межах періоду, за який судом здійснюється нарахування трьох процентів річних, право кредитора на примусове виконання судового рішення не було остаточно втрачено внаслідок спливу строку пред`явлення виконавчого документа. Саме по собі невикористання кредитором протягом певного часу заходів примусового виконання судового рішення не є передбаченою законом підставою припинення грошового зобов`язання та не звільняє боржника від наслідків прострочення його виконання, якщо відповідне зобов`язання не припинилося на підставах, установлених законом. За таких обставин суд доходить висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення 3% річних та стягнення з ОСОБА_3 на користь правонаступника позивача ОСОБА_1 - 986,59 гривень трьох процентів річних.
71. У задоволенні вимоги про стягнення трьох процентів річних у частині, що перевищує зазначену суму, слід відмовити у зв`язку з неправильним визначенням позивачем підстави їх нарахування, застосуванням наслідків спливу позовної давності до частини заявленого періоду та звільненням відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, починаючи з 24 лютого 2022 року.
72. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне. Позовна давність застосовується судом лише за наявності підстав для задоволення відповідної позовної вимоги по суті та за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
73. Оскільки судом за результатами оцінки доказів встановлено відсутність причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач, а отже - відсутність порушеного відповідачем права позивача, яке підлягало б судовому захисту, підстави для задоволення цієї вимоги по суті відсутні незалежно від спливу позовної давності. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі № 457/462/16-ц (провадження № 61-21807св19), якщо право особи не порушене, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, а питання застосування позовної давності судом не досліджується.
74. Встановлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
75. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
76. З відзиву на позовну заяву, вбачається, що відповідач наголошує на тому, що строк, в межах якого позивач міг би звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу сплив, тобто просить застосувати до вказаного позову та правовідносин строки позовної давності.
77. Частини 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
78. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги по суті. Перш ніж застосувати позовну давність, суд з`ясовує, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені або обґрунтованість вимоги позивачем не доведена, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість незалежно від спливу позовної давності. Лише якщо встановлено, що право чи інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це заявлено іншою стороною спору, суд відмовляє у позові з підстав спливу позовної давності. Зазначений висновок наведено в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
79. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
80. Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
81. В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
82. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
83. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
84. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 986,59 гривень із заявлених 71433,90 гривень майнових вимог, що становить 1,3812 % від їх розміру, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2047,00 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 28,27 гривень.
Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 629, 1046, 1047,1049 ЦК України, ст.ст. 13, 74, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, Суд, -
У Х В А Л И В:
1. Позов ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та моральної шкоди - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_4 , три проценти річних, нараховані відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, у розмірі 986 (дев`ятсот вісімдесят шість) гривень 59 копійок.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 28 гривень 27 копійок.
5. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.
6. Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.
7. Повний текст рішення складено 03.09.2026 року.
Суддя О.П. Портна