Справа № 569/2950/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючої судді Балацької О.Р.
за участі секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,
учасники справи в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.
До Рівненського міського суду Рівненської області надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором (оферти) № 16.10.2023-100002895 від 16.10.2023 у розмірі 6 587 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 16.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) № 16.10.2023-100002895, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 3 500 грн строком на 42 дні зі сплатою процентів за користування кредитом. Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на рахунок відповідача, що підтверджується платіжними документами. Водночас відповідач належним чином умови договору не виконав, кредит та нараховані проценти у встановлений строк не повернув, у зв`язку з чим станом на день звернення до суду утворилась заборгованість у загальному розмірі 6 587 грн, яка складається з основної суми боргу 3 500 грн. та нарахованих процентів у розмірі 3 087 грн. Посилаючись на порушення відповідачем умов договору та вимог чинного законодавства, позивач просить суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що є військовослужбовцем та проходить військову службу, у зв`язку з чим перебуває на виконанні спеціальних завдань поза місцем своєї реєстрації, а його точне місцезнаходження не може бути розголошене з огляду на вимоги безпеки. Вказує, що про розгляд справи та ухвалення заочного рішення від 05.05.2026 йому не було відомо, а про прийняте рішення він дізнався з мобільного застосунку «Дія», у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати суду свої заперечення та взяти участь у розгляді справи. Зазначає, що між ним та позивачем дійсно було укладено кредитний договір № 16.10.2023-100002895 від 16.10.2023, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 3 500 грн, однак, враховуючи його статус військовослужбовця, вважає, що відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він звільнений від сплати процентів за користування кредитом, а також штрафних санкцій, пені та інших платежів, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням кредитного зобов`язання. Відповідач також посилається на правові висновки Верховного Суду щодо звільнення військовослужбовців від сплати процентів, штрафів та пені за кредитними зобов`язаннями. Крім того, зазначає, що звертався до ТОВ «Споживчий центр» із заявою та документами, що підтверджують його статус військовослужбовця, з проханням припинити нарахування відповідних платежів. З огляду на викладене відповідач просить скасувати нараховані проценти, штрафні санкції, пеню та неустойку.
ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
09 лютого 2026 року до Рівненського міського суду Рівненської області надійшла на розгляд позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 6 587 грн. 00 коп.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.
На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України 09 лютого 2026 року до Рівненського міського суду Рівненської області надійшла відповідь № 2322397 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача. ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 34)
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 35-36)
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задоволено, вирішено стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором (оферти) № 16.10.2023-100002895 від 16.10.2023 у розмірі 6 587 грн. 00 коп., що складається із основного боргу у розмірі 3 500 грн. 00 коп., процентів у розмірі 3 087 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662 грн. 40 коп. (а.с. 44-49)
03 червня 2026 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просить скасувати заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05.05.2026. (а.с. 55-72)
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 червня 2026 року заяву про перегляд заочного рішення призначено до судового розгляду. (а.с. 74)
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2026 року заочне рішення від 05.05.2026 скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. (а.с. 80-81)
Позивач у позовній заяві просить суд проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач у своїй заяві, просить суд проводити розгляд справи без його участі, у зв`язку з особливостями проходження військової служби.
Інших заяв та клопотань до суду не надходило.
Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.
З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, докази.
Суд встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.
16 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 16.10.2023-100002895 шляхом приєднання відповідача до його умов із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджує волевиявлення сторін на укладення правочину. (а.с. 22-25) Відповідно до умов зазначеного договору позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3 500 грн. строком на 42 дні, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі, визначеному договором. Факт надання кредитних коштів підтверджується квитанцією ID № [номер приховано] від 16.10.2023. (а.с. 19) Згідно з умовами договору відповідач зобов`язується повернути суму кредиту та сплатити нараховані проценти у визначений договором строк, а саме до 26 листопада 2023 року. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у встановлені строки кредитні кошти та проценти не повернув, у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість.
Згідно з розрахунком позивача, заборгованість становить 6 587 грн., що складається з 3 500 грн. - основного боргу та 3 087 грн. - нарахованих процентів за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачем, та не спростовано відповідачем. (а.с. 9)
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що відповідач має статус військовослужбовця, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 , видане 14.06.2023; посвідченням офіцера НОМЕР_2 , виданого 20 липня 2022 року та Довідкою Форми 5 № 201 від 15.05.2026, з якої вбачається, що старший лейтенант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 з 30.01.2026 по теперішній час. (а.с. 57-63)
ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.
Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Проаналізувавши вищевказані положення законодавства суд вважає, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 16.10.2023-100002895 за умовами яких відповідач отримав кошти шляхом їх перерахування на його банківський картковий рахунок.
З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту - військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань» під час проведення мобілізації дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває до теперішнього часу.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, провадження № 61-21025св18.
У постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію. Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.
На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач є військовослужбовцем, ТОВ «Споживчий центр» не повинно було нараховувати відповідачу відсотки за кредитним договором.
Суд враховує, що відповідач проходить військову службу, що підтверджується належними доказами, а тому на нього поширюються гарантії, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм права, суд дійшов висновку, що нарахування відповідачу процентів за користування кредитом у період проходження військової служби є неправомірним.
Разом з тим, зазначена норма закону не звільняє військовослужбовця від обов`язку повернення основної суми кредиту (тіла кредиту), оскільки вона встановлює заборону на нарахування процентів та штрафних санкцій, але не передбачає припинення самого зобов`язання щодо повернення отриманих грошових коштів.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3 500 грн. 00 коп.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
У зв`язку з висновком суду про часткове задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 287 грн. 14 коп. судового збору (3 500 грн. 00 коп. х 2 662 грн. 40 коп. / 6 587 грн. 00 коп.).
Крім того, відповідачем сплачено до суду судовий збір за подачу заяви про перегляд заочного рішення у сумі 665 грн. 60 коп.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 414 грн. 66 коп., а з позивача на користь відповідача - сплачений ним судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 665 грн. 60 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором (оферти) № 16.10.2023-100002895 від 16.10.2023 у розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 414 (одна тисяча чотириста чотирнадцять) гривень 66 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 37356833;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено та підписано 02 вересня 2026 року.
Суддя Ольга БАЛАЦЬКА