ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7570/26 Справа № 210/2942/25 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н.А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод»,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026 року, ухваленого суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складання повного судового рішення не зазначена),
ВСТАНОВИВ
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод», (надалі - ТОВ «Ливарно-механічний завод») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач протягом 03 років 10 місяців 10 днів працював на підприємстві відповідача в умовах праці, які характеризувалися наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищували гранично-допустимі норми, а саме: з 29.03.2018 року по 07.02.2022 року працював на посаді вогнетривника.
14.11.2023 року ЛЕК ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» позивачу було встановлено такі професійні захворювання: радикулопатія попереково - крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8 з вираженими статико - динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово - тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня). Силікоз першої стадії (t/t; 1/1; со). Емфізема легень першої стадії. ЛН першого - другого ступеня.
По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 19.12.2023 року, де в п. 17 вказано: «Хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_2 працюючи з 29.03.2018 року по 07.02.2022 року вогнетривником ФЧЛЦ ТОВ «Ливарно-Механічний завод» та виконував наступні роботи: ремонт плавильних агрегатів (електродугових і індукційних печей), нагрівальних печей, камерних сушил і сушильного барабана.
Оскільки позивач втратив своє здоров`я та працездатність з вини підприємства, вважає, що відповідач по справі повинен відшкодувати йому моральну шкоду, наявність якої полягає у наступному: винним у заподіянні позивачу фізичної і моральної шкоди є Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод», що у порушення діючого законодавства не створило не шкідливі і безпечні умови праці, не виконувало передбачені законом і нормативними актами норми і права охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для полегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях.
За висновком МСЕК від 01.02.2024 року серії 12 ААА № 129881 позивачу була первинно встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 40% (25% - радикулопатія та 15% - силікоз) з 15.01.2024 року безстроково.
Позивач зазначив, що внаслідок отримання професійних захворювань він повинен бути під наглядом лікарів, щороку проходити стаціонарне лікування для підтримання свого здоров`я, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування. Змінився образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань. Крім того, позивач зазначає, що стан його здоров`я не поліпшується, його постійно турбує стійкий обмежуючий біль в попереку та кінцівках, який посилюється при рухах та фізичних навантаженнях. Руки і ноги тремтять, відчувається слабкість, він не може довго сидіти в одному положенні, погано спить, постійно приймає ліки для знеболення.
Тому позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» на його користь 160 000 гривень без відрахування з цієї суми податку з доходів фізичних осіб за спричинену моральну шкоду, заподіяну втратою працездатності внаслідок професійного захворювання.
Рішенням Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» на користь держави судовий збір в сумі 1500,00 (одна тисяча п`ятсот) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача адвокат Єфремова Т.О. просила рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Позивач працював в шкідливих умовах праці на інших металургійних підприємствах. Сума відшкодування моральної шкоди є явно завищеною та підлягає зменшенню, оскільки відповідач не вчиняв будь-яких протиправних дій, будь-яких порушень законодавства про працю відносно позивача, які б знаходились в причинному зв`язку з настанням професійного захворювання та призвели б до моральних страждань позивача
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Позивачем ОСОБА_1 до апеляційного суду подано заяву, в якій заявник просить проводити судове засідання без його участі, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим, в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Євремову Т.О., яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповдача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача з 29.03.2018 року по 07.02.2022 року на посаді вогнетривника.
Висновком ЛЕК ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 14.11.2023 року р. № 1263 позивачу було встановлено такі професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6,С7,С8 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового остеоартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня) Силікоз першої стадії. Емфізема легень першої стадії, ЛН першого-другого ступеня.
По факту професійного захворювання позивача було проведено розслідування комісією, створеною на підприємстві, про що був складений Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20.12.2023 року № б/н, де в п. 17 вказано, що хронічне професійне захворювання виникло у ОСОБА_1 : працюючи з 29.03.2018 року по 07.02.2022 року вогнетривником ФЧЛЦ ТОВ «Ливарно-Механічний завод» та виконував наступні роботи: ремонт плавильних агрегатів (електродугових і індукційних печей), нагрівальних печей, камерних сушил і сушильного барабана.
В п. 18 Акту зазначено: «причини виникнення хронічного професійного захворювання: Важкість праці: періодичне перебування в незручній позі 38% часу зміни при нормі до 25%; велична статистичного навантаження за зміну за участі м`язів корпусу та ніг складала 110000 кг/с при нормі до 100000 кг/с; нахили корпусу складали 305 за зміну при нормативному значенні 51-100 згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затверджених Наказом МОЗ України від 08.04.2014 року № 248. Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного при вмісті в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищували ГДН в 5,1 - 5,5 рази та складала 10,2-11,0 мг/м3 при нормативно значенні 2,0 відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених Наказом МОЗ від 14.07.2020 року № 1596».
Відповідно до п. 20 Акту розслідування професійного захворювання від 20.12.2023 року враховуючи роботу ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів та неодноразову зміну керівництва, конкретних посадових осіб, які відповідальні за профілактику виникнення професійного захворювання встановити неможливо.
За висновком МСЕК від 01.02.2024 року серії 12 ААА № 129881 позивачу була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 40 % (25% - радикулопатія, 15% - силікоз) первинно з 15.01.2024 року безстроково.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані під час виконання ним трудових обов`язків в тому числі і на підприємстві відповідача, тому позивачу роботодавець ТОВ «Ливарно-Механічний завод», зобов`язаний відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до змісту п.1 ч.2 ст.23 ЦК України (в редакції 2004 року) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 роз`яснив право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Враховуючи, що відшкодування працівнику моральної шкоди у випадку, передбаченому ст.237-1 КЗпП України, покладено на власника або уповноважений ним орган та, як встановлено судом за Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 20.12.2023 року втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами та пов`язаними із виконанням безпосередніх трудових обов`язків позивачем, а роботодавець, у свою чергу, не забезпечив створення безпечних умов праці, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність провини відповідача у заподіянні моральної шкоди ОСОБА_1 ушкодженням його здоров`я, внаслідок чого існує необхідність відшкодування позивачу завданої моральної шкоди за рахунок зокрема ТОВ «Ливарно-Механічний завод»
Так невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у нього професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань та тривалість його роботи у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності - 40 %, безстроково, що свідчить про складність відновлення попереднього стану здоров`я, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40% безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» залишити без задоволення.
Рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 27 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: