ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6739/26 Справа № 932/4921/24 Суддя у 1-й інстанції - Потоцька С. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №932/4921/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна, про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Срібненко Олени Миколаївни на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Потоцької С.С., -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В., про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову зазначає, що вона проживала разом з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1985 року.
Вказує, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті залишилась спадщина (земельні ділянки, домоволодіння). Із заявою про прийняття спадщини звернулися вона та онук померлого - відповідач ОСОБА_2 .
Оскільки ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги померлому дідусю, який був похилого віку, тяжко хворів, мав безпорадний стан, то це є, на думку позивача, підставою для усунення останнього від права на спадкування законом.
Зазначає, що на день смерті ОСОБА_4 йому було 85 років. За довго до смерті останній постійно хворів, а в 2021 році захворів на ковід та перебував у безпорадному стані на що потребував уваги, піклування, матеріальної допомоги.
Вказує, що вона є єдиною людиною, яка знаходилась завжди поруч, піклувалася про нього, доглядала його, здійснила поховання ОСОБА_4 . Відповідач вже тривалий час проживає за кордоном, жодного разу не з`являвся до дідуся під час хвороби, який потребував сторонньої допомоги, матеріально не брав участь ні за життя, та ні надав допомогу на поховання. Спільні друзі повідомляли його про те, що дідусь захворів на ковід і потребує допомоги.
Також позивач вказує, що за час спільного проживання однією сім`єю, внаслідок спільної праці її та померлого, за спільні кошти було придбане та збудоване спірне майно.
У зв`язку з чим, просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0292 га., кадастровий номер [номер приховано]:02:290:0002, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ; визнати за нею право власності на домоволодіння, яке складається з одного житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0614 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:301:0032 для ведення садівництва, яка розташована на території с/т «Магнолія», с.Новоселівка, Піщанської сільської ради у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В., про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Срібненко О.М. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, оскаржене рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права, не правильно застосовано норми матеріального права.
В обґрунтування скарги зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог без законних підстав, встановив факти, які не були предметом спору і не відносяться до позовних вимог, ніж ті, що просив позивач, чим порушив право позивача на справедливий судовий розгляд, порушив норми ст.13 ЦПК України.
Зауважує, що звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , позивачем визначено вимоги: про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, встановлюючи факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не менше як п`ять років до часу дати його смерті, взяв до уваги їх спільне проживання з 1980 року із показів свідків допитаних в судовому засіданні та 1985 року з Акту від 15 грудня 2021 року. Однак, положення КпШС України не визначали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року.
Звертає увагу, що позивач не просив суд встановлювати факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не менше як п`ять років до часу дати смерті спадкодавця. Отже, мотивувальна частина рішення складається з доводів суду, які не є предметом спору у цивільній справі №932/4921/24, норм права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Наголошує, що згідно ч.2 ст.264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Суд першої інстанції також не взяв до уваги, не надав належної оцінки письмовому доказу, який був витребуваний від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, на підставі ухвали суду від 24 січня 2025 року, згідно якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач у справі) на пункті пропуску кордону «Одеса» - 12 лютого 2020 року в`їхав до України (транспортний засіб AUA619 Відень-Одеса), а 14 лютого 2020 року, тобто через 2 дні, виїхав з країни.
Звертає увагу, що вищевказаний письмовий доказ є підтвердженням того, що відповідач мав можливість приїхати із-за кордону (Німеччини) до України, однак напрямок був не до дідуся, який проживав в м.Дніпро, чим проявив повну бездіяльність, спрямовану на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу дідусеві (спадкодавцю), який на той час вже хворів, був непрацездатним, мав похилий вік і потребував допомоги, при цьому, усвідомлював свій обов`язок, мав можливість його виконувати, але не вчиняв необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. При цьому у відповідача знайшлася можливість, кошти і йому нічого не завадило звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, після смерті свого дідуся.
Вказує, що єдиним по спорідненості у померлого спадкодавця залишався його онук ОСОБА_2 , так як син спадкодавця ОСОБА_6 помер у 2015 році. Інших родичів спадкодавець не мав. Через втрату сина ОСОБА_4 тяжко страждав і в 2015 році переніс оперативне втручання (шунтування серця), після чого він був нездатний сам пересуватися, самостійно забезпечити умови свого життя, був непрацездатним, потребував стороннього догляду, про це підтвердили в судовому засіданні свідки, що суд першої інстанції до уваги не взяв. Отже, спадкодавець потребував як фізичної так і матеріальної допомоги саме від свого внука, який є працездатним і здоровим. Жодних доказів зворотного (має захворювання, не працює) відповідач до суду першої інстанції не надав.
Вважає, що відсутність між померлим та відповідачем спілкування, може свідчити про факт умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю, а не навпаки, як зазначає суд першої інстанції.
Зауважує, що спадкодавець ОСОБА_4 мав як і похилий вік (85 років), так і тяжкі захворювання, які набув ще з 2015 року, що підтверджує його безпорадний стан. З медичної виписки стаціонарного хворого №7531/3482 від 22 жовтня 2021 року ОСОБА_4 , наданої КНП «Міська клінічна лікарня №16» ДМР вбачається, що він мав за життя наступні захворювання: гостра серцево-легенева недостатність, кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., ризик 3. При цьому суд не взяв до уваги, не надав належної оцінки, цим захворюванням.
Наголошує, що у судовому засіданні свідки підтвердили те, що позивач постійно опікувалася померлим, дбала про його дієту, у 2015 році була проведена операція на серці, отже суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи. Матеріальну підтримку, догляд та піклування спадкодавцю забезпечувала позивач, вказане свідчить, що ОСОБА_4 потребував такої допомоги.
Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, не надав оцінку письмовим доказам та доводам позивача та його представників, вийшов за межі позовних вимог, порушив норми процесуального права та порушив норми матеріального права, застосував закон, який не підлягає застосуванню, на думку позивача, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат Прибильський В.Г., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її безпідставною, необґрунтованою, такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Зазначає, що рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра від 15 квітня 2026 року в цивільній справі №932/4921/24 є законним та обґрунтованим.
Звертає увагу, що з наданих позивачкою доказів не вбачається безпорадність стану спадкодавця. Лише те, що перед смертю спадкодавець мав похилий вік (85 років), задовго до смерті постійно хворів та захворів на «ковід-19», ще не значить, що померлий опинився в безпорадному стані.
Зауважує, що на підставі доказу у вигляді допиту свідків, судом першої інстанції було встановлено, що дідусь відповідача ОСОБА_4 , самостійно пересувався, проявляв когнітивну функціональність, у ОСОБА_2 не було підстав для висновку про хворобливий та безпорадний стан свого дідуся. Відповідач дізнався про смерть спадкодавця вже після його поховання, саме тому не міг бути присутнім на похованні, також не маючи інформації про потреби дідуся не міг і надавати якусь допомогу.
Вважає, що позивач не зазначає та не надає ніяких доказів, що відповідач діяв умисно та саме ухилявся від надання допомоги за можливістю її надання.
Зауважує, що з наданих до позову додатків вбачається, що ОСОБА_4 раптово захворів на «ковід-19», що є непередбачуваною обставиною, яку відповідач заздалегідь передбачити не міг. До того, з додатків до позову зрозуміло, що померлий отримав кваліфіковану медичну допомогу, тобто необхідна у його стані допомога йому була надана, що на думку відповідача, виключає стан безпорадності.
Зазначає, що помер ОСОБА_4 від ускладнень хвороби, що також не можливо було передбачити. Відповідач не є медичним фахівцем та, відповідно, ніякої іншої кваліфікованої допомоги надати все одно не зміг би, навіть за умови, що був би поінформований про хворобу померлого вчасно.
Також, пред`являючи позов, сторона позивача зазначає, що начебто є «цивільною дружиною» померлого ОСОБА_4 , прожила з померлим більше 5 років однією сім`єю.
Вказує, що об`єкти нерухомого майна, на які вона просить визнати право власності, були створені внаслідок спільної праці подружжя та за рахунок спільних коштів. При цьому позивач не просить суд встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, а чомусь вважає, що він є вже встановленим та доведеним.
Вважає, що усунення від спадкування за законом єдиного спадкоємця, не породжує для ОСОБА_1 ніяких прав щодо спадкового майна померлого, оскільки вона не є особою, яка проживала спільно однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_4 та вела з ним спільне господарство.
Звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач зазначала, що звернулась до приватного нотаріуса ДМНО Мазур Я.В. з заявою про прийняття спадщини, як особа, що проживала зі спадкоємцем однією сім`єю більше п`яти років. При цьому позивач не надала суду жодного підтвердження такого звернення, як і не надала суду постанову приватного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Проте, позивач просить суд про захист свого ймовірного цивільного права за умови, що нотаріусом у встановленому порядку не було надано відповідної відмови. Таким чином, враховуючи викладене, вимоги позивача є передчасними, а передчасність звернення до суду та відсутність відповідної відмови нотаріуса у видачі свідоцтва, є законними та обґрунтованими підставами для відмови у задоволенні позову та підтверджує законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи фактичні обставини, висновки Верховного Суду, суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволені позову.
У зв`язку з чим просив в задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року в справі №932/4921/24 залишити без змін.
Представники позивача (апелянта) ОСОБА_1 - адвокати Срібненко О.М. та Орлова О.А. у судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат Прибильський В.Г. у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпрі, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Соборним у відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) серія НОМЕР_1 .
Домоволодіння, яке складається з одного будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , оформлене на ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 17 квітня 2000 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 26 листопада 1999 року №703 замість договору купівлі-продажу від 01 листопада 1995 року. У технічному паспорті від 14 листопада 1997 року на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 власником зазначений ОСОБА_4 .
Земельна ділянка площею 0,0292 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оформлена на ОСОБА_4 на підставі рішення Дніпровської міської ради №343 від 19 лютого 1998 року, державний акт від 05 квітня 1999 року ДП Д* 023656. У витязі від 01 липня 2016 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий [номер приховано]:02:290:0002 площею 0,0292 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником зазначений ОСОБА_4 . Вартість 5 911,80 грн (довідка про оціночну вартість від 17 квітня 2024 року).
Земельна ділянка площею 0,0614 га, яка розташована на території с/т «Магнолія», с.Новоселівка, Піщанської сільської ради, оформлена на ОСОБА_4 на підставі рішення Піщанської сільської ради №29 від 20 квітня 1995 року, державний акт від 28 лютого 1996 року ДПНв 002745. Вартість 9 487, 54 грн (довідка про оціночну вартість від 17 квітня 2024 року).
Спадкову справу №44/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 заведено 01 грудня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. за заявою від 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 як спадкоємця, який постійно проживав зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років.
24 січня 2022 року із заявою про прийняття спадщини також звернувся відповідач ОСОБА_2 , як внук спадкодавця за правом представлення після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, а останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання вчиненням умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від покладеного саме на нього обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто здійснив ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Суд першої інстанції виснував, що відсутність між померлим та відповідачем спілкування, відсутність на похоронах не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги. Крім того, судом не встановлено, що померлий потребував допомоги саме відповідача та знаходився у безпорадному стані.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1223 ЦК України, передбачено право на спадкування, яке відповідно, мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Підстави усунення від права на спадкування передбачені статтею 1224 ЦК України, зокрема, відповідно до її частини третьої, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до частини шостої статті 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Крім того, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Законодавством визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину (глава 89 ЦК).
Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року висловив правову позицію, згідно з якою питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину (судова справа №175/654/22, провадження №61-11126св23).
Позивач має надати суду докази, що підтверджують неможливість оформлення права на спадщину у нотаріальному порядку.
Для того аби можна було вважати доведеним, що спадкоємець вичерпав можливості для нотаріального оформлення спадщини - отримання свідоцтва про право на спадщину, позивач повинен довести, що він з об`єктивних причин не має можливості виконати усі вимоги нотаріуса, викладені у письмовій довідці щодо переліку документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 виснував, що у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Відкриття спадщини позначає момент виникнення прав у ймовірних спадкоємців на прийняття спадщини або на відмову в її прийнятті. Отже, власне відкриття спадщини не означає виникнення у спадкоємців права на спадщину, а означає лише виникнення права на прийняття чи відмову від неї. Ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців про визнання права власності на спадкове майно (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року, судова справа №689/572/23, провадження №61-13552св23.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпрі.
Спадкову справу № 44/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 заведено 01 грудня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. за заявою від 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 як спадкоємця, який постійно проживав зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років.
24 січня 2022 року із заявою про прийняття спадщини звернувся відповідач - ОСОБА_2 , як онук спадкодавця за правом представлення після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 640/6766/18).
Доведення обставин проживання позивача однією сім`єю зі спадкодавцем не менше ніж 5 років до часу відкриття спадщини, може підтвердити наявність у неї права на спадкування як спадкоємиці четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України, що надає їй право на пред`явлення вимоги до інших спадкоємців, зокрема про усунення від права на спадщину, про зміну черговості та одержання права на спадкування на рівні зі спадкоємцями першої черги.
Як зазначив Пленум ВС України у Постанові від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК (435-15 ).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 і її заява прийнята нотаріусом.
Свідоцтва про право на спадщину позивач не отримала, як і відмову нотаріуса у його видачі. Дана обставина свідчить про наявність у неї процесуального права на звернення до суду з позовом, що спростовує доводи відзиву представника відповідача про відсутність правових підстав для звернення саме позивача з даним позовом.
У цій справі, як наведено вище, позивачу необхідно довести наявність підстав передбачених законом, для усунення відповідача від права на спадкування.
Цивільний кодекс України передбачає декілька підстав, коли особа може бути усунута від права на спадкування. Одні підстави застосовуються автоматично, інші - виключно за рішенням суду. Так, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця або будь-кого з можливих спадкоємців чи вчинили замах на їхнє життя. Законодавець виходить із того, що особа не може отримувати майнову вигоду від власної протиправної поведінки. Ще однією підставою є перешкоджання спадкодавцю у здійсненні його останньої волі (коли один із родичів намагається вплинути на літню або тяжкохвору людину, щоб вона змінила заповіт на його користь, приховує вже складений заповіт або створює інші перешкоди для вільного волевиявлення спадкодавця).
Між тим найчастіше звернення до суду з вимогою про усунення від права на спадкування обгрунтовуються ненаданням відповідачем (відповідачами) допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані.
Для того щоб суд усунув особу від права на спадкування, зокрема з цих підстав, необхідно довести одночасно декілька обставин.
По-перше, спадкодавець повинен був перебувати у безпорадному стані. Це означає, що через похилий вік, тяжку хворобу, каліцтво чи інші обставини він не міг самостійно забезпечувати свої основні життєві потреби та потребував стороннього догляду.
По-друге, спадкоємець знав, або повинен був знати, про такий стан спадкодавця.
По-третє, він мав реальну можливість допомогти, однак без поважних причин цього не зробив. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що для усунення спадкоємця від права на спадкування необхідно довести саме умисне ухилення від надання допомоги спадкодавцю.
Саме ця сукупність обставин має вирішальне значення. Якщо хоча б одна з них не буде доведена, суд відмовляє у задоволенні позову.
Як неодноразово зазначав суд касаційної інстанції у своїх постановах, зокрема від 01 квітня 2019 року у справі №752/12158/14-ц (провадження №61-3197св19), від 25 березня 2019 року у справі №766/810/17 (провадження №61-37615св18), від 11 лютого 2019 року у справі №756/11676/16-ц (провадження №61-34600св18), від 21 березня 2018 року у справі №337/6000/15-ц (провадження №61-1302св18), від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16-ц (провадження №61-15926св18), безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з`ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
В ході розгляду судом справи, позивач не довела належними та допустимими доказами наявність сукупності обставин, а саме: факту умисного ухилення відповідача від надання спадкодавцю ОСОБА_4 допомоги; можливості надання ОСОБА_2 відповідної допомоги; наявності безпорадного стану ОСОБА_4 та потребу останнього в допомозі саме від відповідача, тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України.
Оскільки під час судового розгляду не встановлені підстави для усунення відповідача від права спадкування, тому відповідно інші вимоги - про визнання права власності на зазначене в позові майно у порядку спадкування, також не підлягає задоволенню.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції в цілому правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог без законних підстав, встановив факти, які не були предметом спору і не відносяться до позовних вимог, відхиляються колегією суддів, оскільки спір по суті заявлених вимог вирішено в їх межах і у задоволенні останніх відмовлено в повному обсязі, а тому дані доводи не є підставою для скасування висновків суду за результатами перегляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки доводи та аргументи скарги не спростовують висновок суду про відсутність належних, достовірних, достатніх доказів у справі для усунення відповідача від права на спадкування за законом, зводяться до незгоди з судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Срібненко Олени Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 02.09.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв