ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року
м. Харків
справа № 953/1881/25
провадження № 22-ц/818/4026/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Пилипчук Н.П., Маміної О.В.,
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 11 березня 2025 року у складі судді Іщенко О. В., -
ВСТАНОВИВ:
В лютому 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 491883-КС-001 про надання кредиту від 04.03.2024 року в загальному розмірі 39 087,22 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 9 000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах - 28 737,22 грн, суми прострочених платежів за комісією - 1350,00 грн, та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 березня 2024 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 491883-КС-001 про надання кредиту. 04 березня 2024 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 491883-КС-001 про надання кредиту, на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-3133 на номер телефону НОМЕР_1 , який відповідачкою було введено/відправлено. Отже, 04 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 491883-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до пункту 1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 9 000,00 гривень, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил надання грошових коштів у кредит. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальниці грошові кошти у сумі 9 000,00 гривень, шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_2 . Ураховуючи те, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконує, станом на 08 лютого 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 39 087,22 гривень, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредита - 9 000,00 гривень, суми прострочених платежів по процентах - 28 737,22 гривень, суми прострочених платежів за комісією - 1 350,00 гривень, які позивач, керуючись статтями 525, 526, 530, 610, 626, 628, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 4, 27, 174 Цивільного процесуального кодексу України, просив суд стягнути з відповідачки на свою користь.
Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 11 березня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 491883-КС-001 про надання кредиту від 04.03.2024 року у розмірі 16 137,22 грн та судовий збір у сумі 999,96 грн.
Рішення обґрунтовано тим що оскільки позивач надав суду належні докази неналежного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, та існування заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9000 грн, зазначена сума підлягає стягненню в судовому порядку. Щодо суми прострочених платежів по процентах, то вказана вимога підлягає частковому задоволенню, так як згідно до Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої, статті п`ятої та п.17 перехідних положень не може перевищувати 1,5%. Отже нараховані позивачем відсотки за процентною ставкою 2% у період з 22.04.2024 по 19.08.2024 стягненню не підлягають. Водночас, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 1350,00 грн, суд приходить до висновку що наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже, само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Отже, умови договору про сплату комісії саме за надання кредиту, тобто за дії, які позивач ТОВ «Бізнес позика» здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційними.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Бізнес Позика» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору, а саме задовольнити в цій частині позовні вимоги у повному обсязі, в решті рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зазначені висновки першої інстанції базуються на хибному ототожненню ним процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитом та процентів які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто коли позичальник не повертає у визначений строк суму кредиту. Також апелянт зазначає, що відсотки по кредитному договору нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам ЦК України, крім того штрафні санкції та проценти передбачені ст..625 ЦК України не нараховувались та не включались до позовних вимог, а проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування не нараховувались. Щодо правомірності вимог про стягнення комісії за надання кредиту, зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються , зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані за наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості тощо. Також комісія за надання кредиту та порядок її сплати визначені пунктами 1.4, 2.7, 5.2 Правил про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» які є невід`ємною частиною договору про надання кредиту.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що 04.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 491883-КС-001 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до п.2 Договору, відповідач отримав кредит у розмірі 9000,00 грн. строком на 24 тижні до 19.08.2024 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,15288411% в день знижена процентна ставка (фіксована ставка), та 2% в день стандартна процентна ставка (фіксована). Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Згідно із п.3 Договору, протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів. Пунктом 3 Договору встановлено графік платежів, якого повинен дотримуватись позичальник.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 9000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_3 що підтверджується довідкою про здійснення переказу грошових коштів.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданого Банком, станом на 08.02.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 39087,22 грн., з яких: 9000 грн. суми прострочених платежів по тілу кредиту; 28737,22 грн. суми прострочених платежів по процентах; 1350,00 грн. суми прострочених платежів за комісією.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»
Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1350,00 грн.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Щодо розміру заборгованості за процентами.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинностіЗаконом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
При цьому, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що після 21.04.2024 року позивач продовжував нараховувати проценти у розмірі 2,0% в день що суперечить зазначеним вище положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Так, з 22.04.2024 року до закінчення строку кредитування фінансова установа мала право нараховувати проценти у розмірі, що не перевищує 1,5 % на день.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того що оскільки позивачем було порушено норми закону № 3498-ІХ щодо обмеження максимальної процентної ставки, то стягненню підлягає лише сума заборгованості що була нарахована у період що не відповідає вимогам закону.
Проте колегія судді не може погодитись з даними висновками.
Так відповідно до вимог статей 76-80, 89, 263 Цивільного процесуального кодексу України суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, надати оцінку доказам, на яких такий розрахунок ґрунтується, та встановити дійсний розмір заборгованості, що підлягає стягненню.
У разі якщо поданий позивачем розрахунок є неправильним, зокрема внаслідок застосування неналежного розміру процентної ставки чи іншого неправильного способу обчислення заборгованості, це саме по собі не є підставою для відмови у стягненні відповідної заборгованості в цілому. У такому випадку суд, застосувавши належні норми матеріального права та виходячи з установлених обставин справи, повинен самостійно визначити розмір заборгованості, який підлягає стягненню, не виходячи при цьому за межі заявлених позивачем вимог.
При цьому суд не вправі безпідставно виключати з розрахунку весь період, за який заявлено заборгованість, лише з тієї підстави, що позивач застосував неправильну процентну ставку чи здійснив розрахунок у неправильний спосіб, якщо право на отримання відповідних платежів за цей період встановлено. У такому випадку суд має перевірити розрахунок, застосувати передбачений законом розмір ставки та визначити належну до стягнення суму заборгованості за відповідний період.
Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо встановити порядок формування заявленої до стягнення суми, суд має право запропонувати позивачу надати належний, повний та детальний розрахунок. Водночас обов`язок суду щодо встановлення дійсного розміру заборгованості не може бути перекладений виключно на сторони, оскільки саме суд, вирішуючи спір по суті, має встановити обсяг зобов`язання та суму, яка відповідно до закону підлягає стягненню.
Подібні висновки викладені у постанові верховного суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.
Враховуючи викладене колегія суддів наводить власний розрахунок заборгованості за період з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року.
Так у період з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року тобто за 120 днів підлягала застосуванню процентна ставка 1,5% (9000,00 * 1,5% * 120 ) отже за вказаний період сума нарахованих відсотків становить 16200,00 грн.
Отже загальна кількість нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 04.03.2024 року по 19.08.2024 року становить 23337,22 грн та загальна сума заборгованості за кредитним договором № 491883-КС-001 про надання кредиту від 04.03.2024 року становить 32337,22 грн.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору, відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості в загальному розмірі 32337,22 грн з огляду на погоджені сторонами умови кредитного договору та з урахуванням чинного законодавства.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні процентів за вказаний період.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги частково спростовують висновку суду першої інстанції, оскаржуване рішення належить в частині визначення розміру заборгованості належить змінити.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн а всього 6056,00 грн.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (82,73%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 5191,80 грн.
Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - задовольнити частково.
Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 11 березня 2025 року - змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості за процентами.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за відсотками кредитним договором № 491883-КС-001 від 04.03.2024 року в загальному розмірі 23337 (двадцять три тисячі триста тридцять сім) гривень 22 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239) судовий збір в розмірі 5191 (п`ять тисяч дев`яносто одну) гривню 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.Ю. Тичкова
Судді: Н.П. Пилипчук
О.В. Маміна