ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року
м. Харків
справа № 953/2947/26
провадження № 22-ц/818/4430/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року ухвалене у складі судді Кіндера В.А.,-
ВСТАНОВИВ:
В березні 2026 року ТОВ «Кошельок» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № [номер приховано]-614864 від 13 лютого 2022, в розмірі 10733,04 грн; судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.02.2022 року з відповідачем укладено кредитний договір на суму 3600,00 грн зі сплатою відсотків, які відповідач не сплачує, у зв`язку із чим у останньої виникла заборгованість в сумі 10733,04 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3600,00 грн, по процентам - 7133,04 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором від 13 лютого 2022 року № [номер приховано]-614864 в розмірі 3605,04 грн, судовий збір у розмірі 894,30 грн та витрати позивача на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3600,00 грн, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача. Разом із тим, проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню і стягненню лише у межах погодженого сторонами строку кредитування - 14 днів.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути витрати на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 13.02.2022 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № [номер приховано]-614864 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Зазначений договір укладено згідно статей 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок». Однак Відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у Відповідача, за Договором № [номер приховано]-614864 від 13.022022, утворилась заборгованість. На офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (https://koshelok.ua/ru/yuridicheskaya informacziya/) у вільному доступі для всіх клієнтів Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: договір кредиту (примірний договір на момент укладення); правила надання грошових коштів (діючи на момент укладення договору); згода на обробку персональних даних; публічна інформація; положення про конфіденційність.
Крім того апелянт зазначає що нарахування процентів за користування понад строк визначений у п.2.1 кредитного договору (14 днів) є правомірним оскільки сторони погодили у п.3.6 та п.3.7 договору автоматичну пролонгацію договору до 90 днів у випадках коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами. Також апелянт вважає що до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип «pacta sunt servanda» - «договорів необхідно дотримуватись» закріплений у ст.. 629 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 13.02.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства укладено договір № [номер приховано]-614864 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, який підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором 3045. За умовами договору кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у сумі 3600,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 2.1 договору кредит надається строком на 14 дні (далі «Лояльний період»), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування коштів на поточний рахунок кредитодавця. Сторони погодили, що встановлений у п. 2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 1.4.2, 1.4.3, 1.4.3.1, 1.5 договору проценти за користування кредитом становлять 5,04 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду. Тип процентної ставки за цим договором фіксована. Особливості нарахування процентів визначені пунктами 3.4, 3.5, 3.6 цього договору.
Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом. Нарахування процентів за цим договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно). Сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до цього договору (п. 3.3 договору).
У п. 3.5 договору сторони погодили, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений пунктом 2.1 договору або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4 цього договору процентна ставка менша ніж 2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п. 3.4 договору, скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 0,01 % розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 2.1 договору.
Згідно з п. 2.5 договору кредит надається позичальнику згідно його заявки шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якої надані/вказані позичальником з метою отримання кредиту.
Додаток № 1 до договору, яким є графік розрахунків, свідчить про те, що сукупна вартість кредиту за ставкою 0,01 % від суми кредиту складає 3605,04 грн, з яких: 3600,00 грн сума кредиту та 5,04 грн відсотків за користування кредитом.
Фінансова установа зобов`язання за договором виконала та 13 лютого 2022 року перерахувала на банківську картку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 3600,00 грн, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ТАС ЛІНК».
За повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 13 березня 2026 року в банківській установі на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_2 . Надана банком виписка по картковому рахунку відповідача за період з 12 по 24 лютого 2022 року свідчить про те, що 13 лютого 2022 року на картку відповідачки зараховано переказ у сумі 3600,00 грн.
Згідно з детальним розрахунком заборгованості, наданим позивачем, за кредитним договором № [номер приховано]-614864 від 13 лютого 2022 року утворилась заборгованість у розмірі 10733,04 грн, з яких: заборгованість за кредитом 3600,00 грн; заборгованість за відсотками 7133,04 грн.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З договору № [номер приховано]-614864 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «Кошельок» 03 лютого 2022 року, вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Отже, відповідач уклав електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідачем не надано доказів на спростування фактів укладення договору, отримання кредитних коштів у розмірі 3600,00 грн та неповернення кредиту.
З доводів апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» вбачається, що позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції лише в частині відмови у стягненні процентів за користування позикою у розмірі 7127,96 грн, що нараховані у період з 27.02.2022 року по 27.05.2022 року, тобто протягом 90 днів після закінчення Лояльного періоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кошельок» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції правильно вказав, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Як вбачається із умов кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 3600,00 грн. Кредит надається строком на 14 діб (п. 2.1 договору). Згідно графіку платежів, який є додатком № 1 до договору, дата повернення кредиту - 26.02.2022 року, проценти за користування кредитом 5.04 грн, загальна вартість кредиту 3605,04 грн.
Отже, строк кредитування за договором був погоджений сторонами та становив 14 днів. У подальшому сторони не укладали угод про продовження строку дії договору і не погоджували новий строк кредитування. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
За даних обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується й апеляційний суд, що нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» щодо продовження строку кредитування до 104 днів (14 днів та 90 днів) на підставі п. 3.6 договору у зв`язку з продовженням користування кредитом позичальником колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Так, згідно п. 3.6 -3.8 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час закінчення лояльного періоду - 26.02.2022 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту дійсно не виконав.
Проте неповернення кредиту у визначений договором строк - до 26.02.2022 року, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 3.6 договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.
Як наслідок, п. 3.8 договору визначено відповідну процентну ставку 2,2 % в день від фактичного залишку користування кредитом у межах нового строку кредиту, якщо після закінчення лояльного періоду позичальник продовжує користуватися кредитними коштами.
Крім того, згідно п. 3.9 договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.
Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою для їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.
Суд першої інстанції в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук