Справа №333/7357/20
Провадження №6/333/1002/26
У Х В А Л А
Іменем України
03 вересня 2026 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога Олександра Сергійовичапро тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа, стягувач - ОСОБА_2 , -
В С Т А Н О В И В:
До суду звернувся приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог О.С. з поданням щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа, до повного виконання зобов`язань за виконавчими листами № 333/7357/20, виданими 15.06.2023 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя. В обґрунтування вказаних вимог зазначено, що на виконанні у приватного виконавця знаходиться зведене виконавче провадження № 72678448: ВП № 72678112, виконавчий лист № 333/7357/20, виданий 15.06.2023, документ видав: Комунарський районний суд м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 7500,00 грн з кожного; ВП № 72665373, виконавчий лист № 333/7357/20, виданий 15.06.2023, документ видав: Комунарський районний суд м. Запоріжжя, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року у розмірі 818154 гривні 71 копійку; ВП № 72679021, виконавчий лист № 333/7357/20, виданий 15.06.2023, документ видав: Комунарський районний суд м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на оплату судового збору по 4090,77 грн з кожного. Всього по зведеному виконавчому провадженню залишок, що підлягає стягненню, станом на 11.08.2026 року, становить 829745,48 гривень. Приватним виконавцем 01.09.2023 року та 04.09.2023 року на виконання вимог ст.ст.1-4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», статей 1-5, 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку рекомендованою кореспонденцією з повідомленням направлено сторонам виконавчого провадження. Вказаною постановою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи, майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Боржник був належним чином повідомлений про необхідність виконання рішення суду. Боржником декларацію про доходи та майно не надано. Станом на сьогодні рішення суду боржником не виконано. Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що за боржником зареєстровано розрахункові рахунки у банківських установах, у зв`язку з чим приватним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника, однак згідно з повідомлень банківських установ дані кошти неможливо списати у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках; за боржником виявлено нерухоме майно, на яке накладено арешт; інформація про джерела отримання доходів боржником відсутня; інформація про зареєстровані за боржником транспортні засоби відсутня; згідно з довідкою ПФУ про фізичних осіб, які отримують пенсії, інформація про отримання доходу боржником відсутня. Згідно з відповіддю Державної прикордонної служби України наявні дані щодо перетину боржником державного кордону. Боржник знаходиться за кордоном. На адресу боржника 12.08.2026 року рекомендованою з повідомленням кореспонденцією направлявся виклик приватного виконавця про зобов`язання боржника надати декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, надати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого. Боржник на виклик приватного виконавця не з`явився. Вимогу щодо подання декларації про майновий стан боржника, боржником не виконано. Таким чином, боржник свідомо ухиляється від виконання покладених на нього судовим рішенням зобов`язань, що підтверджується ненаданням декларації про доходи та майно боржника та неявкою на виклики виконавця, а також відсутністю пояснень з боку боржника про причини своєї бездіяльності щодо виконання рішення суду. Враховуючи викладене, так як рішення до теперішнього часу не виконано і боржник ухиляється від його виконання, виконавець звернувся з вказаним поданням та просить його задовольнити.
У судове засідання приватний виконавець не з`явився, надав заяву, в якій просив суд задовольнити подання.
Суд, дослідивши матеріали справи в сукупності, дійшов висновку, що подання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О.С. перебуває зведене виконавче провадження №72678448 з примусового виконання виконавчих листів у справі №333/7357/20, виданих 15.06.2023 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 7500,00 грн з кожного, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором № 014/2180/3/16533 від 30.05.2008 року у розмірі 818154 гривні 71 копійка, про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на оплату судового збору по 4090,77 грн з кожного.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.
У відповідності до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язання за рішенням.
Пунктом 2 розділу ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що подання про тимчасове обмеження у праві виїзду, має обов`язково містити, зокрема, обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань.
Згідно з вимогами ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосовано судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Під ухиленням від виконання зобов`язань необхідно розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.
Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Аналогічне закріплено в статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки пов`язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні від їх виконання, поки не буде доведено протилежного.
Тому зобов`язання приватного виконавця на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон не є абсолютним, а виникає лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішення чи то рішень інших органів (посадових осіб).
При зверненні до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України тягар доказування наявності факту ухилення від виконання зобов`язань покладається на приватного виконавця.
При цьому ухиленням від виконання зобов`язань є свідоме вчинення боржником діяння (дії або бездіяльності), що спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у боржника є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.
Така юридична санкція у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України передбачена законом не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, при цьому дії боржника з ухилення від виконання судового рішення повинні бути зазначені в поданні. Вказане означає, що подання приватного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити обставини, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.
Таким чином, з огляду на зазначені правові норми для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника, необхідним елементом є пропорційність втручання у право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та міжнародних гарантій на вільне пересування особи, який забезпечується державним примусом у разі умисного невиконання боржником своїх обов`язків перед стягувачем, а застосоване державою відповідно до закону та з легітимною метою обмеження, ефективно забезпечує виконання боржником цього обов`язку.
Суд враховує те, що для задоволення подання виконавця про обмеження у праві виїзду за межі України, що є тимчасовим обмеженням конституційних прав громадянина України, які також гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, повинні бути достатньо вагомі підстави, які б свідчили про необхідність застосування такого заходу.
Проте, в ході розгляду справи приватним виконавцем не надано суду належних та допустимих доказів того, що боржник свідомо ухиляється від виконання своїх зобов`язань.
Крім того, враховуючи, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, саме виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.
Із матеріалів справи не вбачається наявності правових підстав для обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 , оскільки поданням обґрунтовується лише перебування останньої у статусі боржника.
Також у поданні приватний виконавець зазначив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за боржником виявлено нерухоме майно, на яке накладено арешт. Водночас матеріали подання не містять достатніх відомостей про те, що приватним виконавцем здійснювалися заходи щодо примусового виконання рішення.
Крім того, у поданні зазначено, що боржник знаходиться за кордоном. У зв`язку з цим, застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України фактично не може вплинути на його можливість залишити територію України та не є належним і ефективним способом забезпечення виконання рішення за наведених обставин.
При цьому суд також бере до уваги особливу безпекову ситуацію в місті Запоріжжі, яке систематично зазнає ракетних та інших обстрілів, що об`єктивно може ускладнювати повернення та перебування боржника на території України. За таких обставин, сам факт перебування боржника за кордоном не може безумовно свідчити про його ухилення від виконання судового рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення статті 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» («Горнсбі проти Греції»).
Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату цього боргу і становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: «Агрокомплекс проти України», «Іванов проти України»).
У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.
При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі «Напияло проти Хорватії» п. п. 78-82).
Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.
Тобто для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів має визначатися судом і відноситься до його дискреційних повноважень.
Слід звернути увагу, що юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків.
Суд, дослідивши докази у справі та оцінюючи їх у сукупності, дійшов висновку, що приватний виконавець не довів наявності в діях ОСОБА_1 ознак саме свідомого або умисного ухилення від виконання покладених на неї обов`язків.
Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані приватним виконавцем матеріали містять фактичні дані щодо ходу та перебігу вчинених ним дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.
Обґрунтування необхідності у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання зобов`язання, та наявність невиконаного зобов`язання недостатньо для застосування такого крайнього заходу впливу на боржника як обмеження у праві виїзду за межі України.
Доводи приватного виконавця про те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, не можуть бути взяті до уваги, оскільки сам факт відкриття виконавчого провадження, вжиття приватним виконавцем передбачених законом заходів для виконання судового рішення та його невиконання боржником не свідчать про ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду, а відтак не доводять необхідності застосування до боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Подання приватного виконавця не містить жодних посилань на факти навмисного чи іншого свідомого невиконання обов`язку боржника та доказів на підтвердження цих фактів, а сама по собі наявність невиконання зобов`язання не є безумовною підставою для встановлення обмеження у праві виїзду, адже доведенню підлягає саме ухилення боржника від виконання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для застосування виняткового заходу у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, у зв`язку з чим у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога Олександра Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа, стягувач - ОСОБА_2 , слід відмовити.
Керуючись ст.ст.5, 18 Закону України «Про виконавче провадження», Законом України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», ст. 441 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога Олександра Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа, стягувач - ОСОБА_2 , - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з її проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Комунарського районного суду
м.Запоріжжя С.С. Тучков