СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2026 року м. Харків Справа № 917/1039/25(917/194/26)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.,
без участі представників сторін,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга" (вх.№1450П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.06.2026, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Ореховською О.О., повне судове рішення складено 16.06.2026, у справі №917/1039/25 (917/194/26)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга", м. Полтава,
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський", с. Хильківка, Лубенський район, Полтавська область,
про стягнення 227 500, 00грн
у межах справи про банкрутство №917/1039/25
за заявою Акціонерного товариства "Банк Альянс", вул. Січових Стрільців, м. Київ,
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський", с. Хильківка, Лубенський район, Полтавська область,
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/1039/25 про банкрутство Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський".
У лютому 2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хильківський" про стягнення заборгованості у розмірі 227 500, 00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №2904-1 про надання охоронних послуг від 29.04.2025 та додаткових угод до нього в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.06.2026 у позові відмовлено з таких підстав:
- відсутність в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 81 від 30.06.2025 на суму 100 000, 00грн; №98 від 31.08.2025 на суму 75 000, 00грн та №147 від 31.08.2025 на суму 60 000, 00грн, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених вимог, унеможливлює встановлення судом факту прийняття відповідачем наданих позивачем охоронних послуг, а також дати підписання таких актів, з якою пов`язане виникнення грошового зобов`язання;
- позивачем не доведено належними доказами направлення актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, на адресу відповідача. Крім цього, зі змісту наданих поштових документів неможливо встановити, які саме документи (додаткові угоди, акти здачі-прийняття робіт, рахунки чи інші документи) були відправлені позивачем, що виключає можливість їх використання як належних доказів у даній справі;
- що стосується рахунку-фактури від 15.10.2025 на оплату, за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер;
- дослідивши надані позивачем банківські виписки, суд першої інстанції встановив, що за відсутності в матеріалах справи всіх актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), на які посилається позивач, з наданих виписок неможливо встановити, що здійснення відповідачем оплати послуг згідно актів, вказаних у призначені платежів, проведено саме на виконання умов Договору № 2904-1 про надання охоронних послуг від 29.04.2025;
- дослідивши акт звіряння взаємних розрахунків станом на 15.10.2025 між сторонами, місцевий господарський суд встановив, що з вказаного акту неможливо встановити ким він підписаний, оскільки у вказаному акті відсутні не лише посади підписантів, а й їх прізвища, ім`я, по батькові. Відтак, суд позбавлений можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у підписанні акту, зокрема, зі сторони відповідача, та чи мала повноваження на це, а інформація, відображена в акті не підтверджена первинними документами;
- інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачем та отримання відповідачем послуг з охорони за договором № 2904-1 про надання охоронних послуг від 29.04.2025, на загальну суму 227 500, 00грн матеріали справи не містять.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 16.06.2026, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що:
- відповідач не долучив до матеріалів справи жодного доказу (ні альтернативних банківських виписок, які б свідчили, що платежі стосувались іншого правочину; ні висновку експерта про підробку підписів на акті звірки; ні доказів розірвання договору; ні претензій щодо якості послуг). Відповідач обмежився виключно запереченнями у заявах. Суд першої інстанції, проігнорувавши пасивну поведінку відповідача та відсутність у нього контрдоказів, фактично висунув до доказів позивача стандарт "поза розумним сумнівом", який застосовується у кримінальному судочинстві;
- акт звіряння містить усі обов`язкові реквізити: дату складання, найменування підприємства, зміст та обсяг господарської операції. Крім того, підпис та печатка на акті звіряння є ідентичними тим, що містяться в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг). Це підтверджує, що акт звіряння був підписаний саме головою СВК "Хильківський" Степовим О.В. Відповідач не спростував зазначену обставину: до правоохоронних органів із заявою про підробку документів він не звертався, відомості до ЄРДР не вносилися, а витяг з ЄРДР, що підтверджував би протилежне, суду не надано. Крім того, відповідач не заявляв клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи. Отже, у суду були відсутні підстави для висновку про неможливість ідентифікації особи підписанта;
- висновок суду першої інстанції про те, що з наданих виписок неможливо встановити, що здійснення відповідачем оплати послуг згідно актів, вказаних у призначенні платежів, проведено саме на виконання умов договору №2904-1 про надання охоронних послуг від 29.04.2025, є необґрунтованим, оскільки частково оплати послуг, відображені в банківських виписках позивача є беззаперечним конклюдентним визнанням боргу та чинності договору. Відповідач не надав суду доказів існування інших договорів між ним та позивачем, за якими могли здійснюватися інші платежі. Суми платежів кореспондуються із виставленими рахунками та розрахунком заборгованості;
- сукупність наданих доказів та наведених обставин дає обґрунтовану підставу вважати акт звіряння від 15.10.2025 належним доказом, що підтверджує наявність заборгованості відповідача, її розмір та визнання відповідачем такої заборгованості відповідно до постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.
Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про долучення до матеріалів справи додаткових доказів: рахунок-фактура №К-00000047 від 30.04.2025, акт №К-00000048 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2025, рахунок-фактуру №К-00000079 від 12.06.2025, акт №К-00000081 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2025, рахунок-фактуру №К-00000093 від 01.07.2025, рахунок-фактуру №К-00000096 від 01.08.2025, рахунок-фактуру №К-000000147 від 09.09.2025, податкові накладні №7 від 30.04.2025, №11 від 30.05.2025, №11 від 30.06.2025, №10 від 31.07.2025, №13 від 31.08.2025, №16 від 30.09.2025, №4 від 15.10.2025.
В обґрунтування обставин, що вказані докази не були і не могли бути подані під час розгляду справи в суді першої інстанції з об`єктивних причин, що не залежали від волі позивача, останній посилається на те, що єдині примірники скан-копії вищезазначених доказів зберігалися виключно на локальному жорсткому диску робочого комп`ютера бухгалтера ТОВ "ОДА "Кольчуга". 19.03.2026 внаслідок різкого перепаду напруги в електромережі, спричиненого аварійним відключенням електропостачання через збройну агресію Російської Федерації, зазначений комп`ютер вийшов з ладу, а його жорсткий диск перестав розпізнаватися операційною системою, що унеможливило будь-який доступ до інформації, яка на ньому зберігалася, про що апелянтом до клопотання додано акти №1903/1 про вихід з ладу та пошкодження комп`ютерної техніки та фіксації тимчасової втрати (недоступності) електронних документів від 19.03.2026. 01.06.2026 з метою відновлення критично важливої документації підприємства, пошкоджений носій інформації був переданий в ремонт. 25.06.2026 дані з пошкодженого диску, включно із вказаними доказами, було відновлені. Отже, можливість надати суду ці докази з`явились у ТОВ "ОДА "Кольчуга" лише після ухвалення рішення судом першої інстанції. Враховуючи, що зазначені докази безпосередньо спростовують висновки суду першої інстанції та підтверджують обставини, на які посилається апелянт, їх не долучення призведе до неповного з`ясування обставин справи.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026, для розгляду справи №917/1039/25 (917/194/26) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.
Судова колегія зазначає, що апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга" на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.06.2026 у справі №917/1039/25 (917/194/26). Встановлено учасникам справи строк до 27.07.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншій стороні. Постановлено розпочати розгляд справи з 27.07.2026 без повідомлення учасників справи.
Копії ухвали апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження вручені сторонам у справі у підсистемі "Електронний суд", користувачами якої вони є.
21.07.2026 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів та у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного:
- заявлена до стягнення заборгованість ґрунтується, зокрема, на актах здачі-приймання робіт (надання послуг) №81 від 30.06.2025, №98 від 31.08.2025 та №147 від 31.08.2025, які позивач не долучив до матеріалів справи, хоча саме на них посилається у розрахунку заборгованості та акті звіряння взаємних розрахунків;
- відсутність первинних документів унеможливлює встановлення факту прийняття відповідачем відповідних послуг, їх обсягу, а також моменту виникнення обов`язку щодо їх оплати;
- позивач у власних документах наводить суперечливі дані щодо одного й того самого акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг), що ставить під сумнів достовірність наданого розрахунку в цілому;
- за своєю правовою природою акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом ні за формою, ні за змістом, отже, не є доказом на підтвердження суми заборгованості. Акт звірки взаєморозрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій - поставки, надання послуг тощо. Акт звіряння взаємних розрахунків, на який посилається позивач, не може вважатися належним та достатнім доказом наявності спірної заборгованості. Зазначений акт не містить відомостей про посади та прізвища, ім`я і по батькові осіб, які його підписали, що унеможливлює встановлення їх повноважень на визнання заборгованості від імені СВК "Хильківський". Крім того, акт не містить жодних відомостей щодо виду наданих послуг, їх обсягу, періоду надання чи інших істотних умов господарських операцій, а лише відображає записи про "надходження" та "оплату". За відсутності первинних документів, які підтверджують відображені в ньому відомості, такий акт має виключно інформаційний характер і, відповідно до правової позиції Верховного Суду, не може сам по собі підтверджувати факт надання послуг, виникнення грошового зобов`язання чи визнання відповідачем заявленої заборгованості;
- жоден із наведених позивачем доказів окремо чи в сукупності не підтверджує факту надання та прийняття відповідачем послуг у заявленому ним обсязі, їх вартості, строків оплати, а також не доводить наявності заборгованості. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення;
- позивач не довів наявності виняткових підстав, передбачених частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, які б унеможливлювали подання доданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції. Наведені ним пояснення не підтверджені належними та допустимими доказами, тому клопотання про долучення нових доказів на стадії апеляційного перегляду є необґрунтованим і підлягає залишенню без задоволення.
Вирішуючи питання прийняття наданих апелянтом додаткових доказів - доданих до апеляційної скарги рахунку-фактуру №К-00000047 від 30.04.2025, акту №К-00000048 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2025, рахунку-фактуру №К-00000079 від 12.06.2025, акту №К-00000081 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2025, рахунку-фактуру №К-00000093 від 01.07.2025, рахунку-фактуру №К-00000096 від 01.08.2025, рахунку-фактуру №К-000000147 віл 09.09.2025, податкові накладні №7 від 30.04.2025, №11 від 30.05.2025, №11 від 30.06.2025, №10 від 31.07.2025, №13 від 31.08.2025, №16 від 30.09.2025, №4 від 15.10.2025, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому, докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).
Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, зокрема позивачем - разом з поданням позовної заяви, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України щодо перегляду справи, що є неприпустимим, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Як вбачається із позовної заяви, позивач взагалі не посилався на обставини неможливості подання доданих до апеляційної скарги доказів разом з позовною заявою; не зазначав перелік доказів, які не можуть бути подані; причини, з яких докази не можуть бути подані; тощо.
Разом з тим, у клопотанні про долучення додаткових доказів апелянт зазначає, що неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції спричинена тим, що 19.03.2026 внаслідок різкого перепаду напруги в електромережі комп`ютер, в якому зберігались ці докази, вийшов з ладу. Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що позов подано позивачем 11.02.2026, тобто, станом на дату подання позовної заяви позивач не мав жодних перешкод для їх подання разом з позовною заявою. Крім того, сам апелянт посилається, що лише 01.06.2026 з метою відновлення критично важливої документації підприємства, пошкоджений носій інформації був переданий в ремонт. При цьому, позивач не зазначає причин, що унеможливили передати в ремонт носій інформації раніше, під час розгляду справи судом першої інстанції. Отже, судова колегія доходить висновку про безпідставність доводів позивача, що можливість надати суду ці докази з`явились у ТОВ "ОДА "Кольчуга" лише після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Фактично надані апелянтом докази подані з метою спростування висновку суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог первинною документацією, що очевидно не відповідає засадам господарського процесуального законодавства.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає надані апелянтом додаткові докази, і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів визнає їх достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні. З огляду на викладені в апеляційній скарзі доводи позивача та доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 29.04.2025 між ТОВ "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга" (виконавець) та СВК "Хильківський" (замовник) укладено договір № 2904-1 про надання охоронних послуг (далі - Договір), умовами якого сторони узгодили, зокрема, наступне:
- Виконавець надає, а Замовник приймає та сплачує за надані Виконавцем послуги по охороні приміщень, будівель, територій Замовника вказаних у додатку № 1 до договору, далі у тексті - "Об`єкт" (пункт 1 розділу І Договору);
Згідно додатку №1 до договору Об"єкт, який приймається під охорону - Тракторна бригада за адресою: с. Хильківка, вул. Шевченка, 39.
- Сума оплати за послуги, які надаються відповідно цього договору становить: 50 000, 00грн в місяць із розрахунку за один цілодобовий пост охорони, в тому числі ПДВ 20% 8 333, 33грн (пункт 1 розділу ІІ Договору);
- Замовник щомісячно до 18-го числа поточного місяця перераховує на розрахунковий рахунок виконавця аванс у розмірі 25 000, 00грн в тому числі ПДВ 4 166, 66грн (пункт 2 розділу ІІ Договору);
- Остаточний розрахунок замовника з виконавцем проводиться згідно наданого виконавцем в термін не пізніше 3-х банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг, де обумовлено про якість і кількість годин послуг при відсутності претензій сторони замовника (пункт 3 розділу ІІ Договору);
- цей договір набуває чинності з 29.04.2025 і діє до 31.08.2025 включно. Якщо за 10 календарних днів до закінчення дії договору до жодної із Сторін не надійшло письмового прохання про розірвання договору, договір вважається продовженим ще на один рік (пункт 1 розділу VІІІ Договору);
- усі повідомлення, направлені Сторонами одна одній у зв`язку з цією угодою повинні бути здійснені у письмовій формі і мають вважатися поданими належним чином, якщо вони направлені цінним листом з описом вкладення з повідомленням про одержання його адресатом, телеграфом, засобами факсимільного зв`язку, або доставлені і вручені особисто за вказаними юридичними адресами сторін. У невідкладних випадках повідомлення може бути передане однією Стороною іншій Стороні по телефону з одночасним дублюванням його з дотриманням викладених вище вимог (пункт 2 розділу VІІІ Договору).
Зазначений Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача та відповідача.
Документальні докази розірвання договору за письмовою вимогою будь-якої із сторін договору в матеріалах справи відсутні.
Отже, Договір № 2904-1 про надання охоронних послуг від 29.04.2025 на час звернення позивача до суду є чинний.
Позивач надав додаткову угоду №1 від 01.05.2025 та додаткову угоду № 2 від 01.09.2025 до Договору № 2904-1 про надання охоронних послуг від 29.04.2025, якими сторони змінювали пункт 1 розділу ІІ "Сума договору та умови розрахунку", проте, Додаткова угода №1 від 01.05.2025 взагалі не підписана представниками сторін; Додаткова угода №2 підписана лише представником позивача та скріплена його печаткою.
Відтак, вказані додаткові угоди не враховуються судом при розгляді спору.
Позивач стверджує, що на виконання взятих на себе договірних зобов"язань ним надано послуги по охороні об`єкта відповідача, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт №К-00000178 від 15.10.2025 та актом звіряння взаємних розрахунків від 15.10.2025.
Згідно наданого позивачем акту здачі-прийняття робіт №К-00000178, Виконавцем були надані послуги з охорони об`єктів у жовтні 2025 року. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 30 000, 00грн. Акт підписаний представниками сторін, підписи скріплені печатками.
До позовної заяви позивачем також наданий акт здачі-прийняття робіт №К-00000095, згідно якого, Виконавцем були надані послуги з охорони об`єктів у липні 2025 року. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 100 000, 00грн. Акт підписаний представниками сторін, підписи скріплені печатками.
Крім того, до позовної заяви доданий акт звіряння взаємних розрахунків станом на 15.10.2025, відповідно до якого заборгованості у СВК "Хильківський" перед ТОВ "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга" становить 227 500, 00грн. Проте, в акті відсутні посади підписантів, їх прізвища, ім`я, по батькові.
Позивач зазначає, що акти здачі-прийняття робіт, рахунки та додаткові угоди він надсилав на підпис відповідачу за допомогою компанії "Нова пошта", проте, із наданих позивачем експрес-накладних, специфікацій до актів наданих послуг взагалі не вбачається надсилання будь-якої поштової кореспонденції СВК "Хильківський". Позивач стверджує, що акти здачі-прийняття послуг та додаткові угоди надсилалися відповідачу на отримувача СВК "Багачанський" (код ЄДРПОУ 03770201), оскільки працівники СВК "Хильківський" та СВК "Багачанський" просили надсилати всі документи разом для зручності. При цьому, документальних доказів, на підтвердження зазначеного позивач суду не надав.
Разом з тим, зі змісту наданих поштових документів взагалі неможливо встановити, які саме документи (додаткові угоди, акти здачі-прийняття робіт, рахунки чи інші документи) були відправлені позивачем.
Позивачем було надано суду першої інстанції розрахунок суми заборгованості до Договору №2904-1 про надання охоронних послуг від 29.04.2025 станом на 15.10.2025, в якому позивач посилається на те, що ним було надано відповідачу послуги з охорони на загальну суму 454 167, 00грн за наступними актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг): акт № 48 від 31.05.2025 на суму 51 667грн, акт №50 від 31.05.2025 на суму 50 000грн, акт №81 від 30.06.2025 на суму 100 000грн, акт № 95 від 31.07.2025 на суму 87 500грн, акт №98 від 31.08.2025 на суму 75 000грн, акт №147 від 31.08.2025 на суму 60 000грн, акт №178 від 15.10.2025 на суму 30 000грн.
За розрахунком позивача, з урахуванням часткових оплат відповідача загальна сума його заборгованості за Договором становить 227 500грн.
Проте, перелічені акти, крім тих, що були додані позивачем до позовної заяви: №К-00000178 та №К-00000095, позивачем суду першої інстанції надані не були.
На підтвердження даних у розрахунку щодо часткової оплати отриманих відповідачем послуг позивачем надані виписки за рахунками за період з 01.08.2025 по 31.08.2025, з 31.03.2025 по 30.04.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025.
Відповідач взагалі заперечує підписання надання позивачем охоронних послуг у заявлений період та отримання від позивача актів здачі - прийняття робіт (надання послуг)
Також позивач вказує, що 02.02.2026 позивачем направлено відповідачу на електронну пошту [пошта прихована] лист-вимогу вих.№0202-1 про сплату суми боргу в розмірі 227 500, 00грн; відповідь на зазначений лист-вимогу відповідач не надав.
Проте, докази того, що електронна пошта [пошта прихована] належить саме відповідачу, як і докази направлення листа-вимоги в паперовій формі на юридичну адресу відповідача в матеріалах відсутні.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства, органів державної влади тощо.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Укладений між сторонами у справі правочин є за своєю правовою природою договором про надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Позивач посилається на те, що надав відповідачу охоронні послуги, проте, останній їх не оплатив у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість перед позивачем складає 227 500, 00грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим, правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг (аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 911/27/21).
Судова колегія зазначає, що на особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин, покладає тягар доказування на сторони й не зобов`язує суд вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Обставина підлягає доказуванню так, щоб задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування обставини на підставі поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування; питання про вірогідність доказів суд вирішує за своїм внутрішнім переконанням, будучи зобов`язаним оцінювати докази, щоб дійти висновку, що факти справи скоріше мали місце, аніж не були.
За умовами пункту 3 розділу ІІ укладеного сторонами у справі договору, остаточний розрахунок замовника з виконавцем проводиться згідно наданого виконавцем в термін не пізніше 3-х банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг, де обумовлено про якість і кількість годин послуг при відсутності претензій сторони замовника.
Тобто, доказом надання послуги є акт наданих послуг, а підставою для розрахунку - його надання виконавцем замовнику.
Поряд з цим, судова колегія зазначає, що позивачем до позовної заяви додані лише підписані сторонами акти №95 та 178 на суму 130 000, 00грн (у розрахунку позивачем зазначено, що за актом №95 вартість послуг складає 87 500, 00грн, а за актом №178 - 30 000, 00грн), решта актів в матеріалах справи відсутні. При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надсилання цих актів відповідачу.
Позивач у розрахунку посилається на те, що мало місце з боку відповідача здійснення часткових оплат за актами, а саме, у розмірі 226 667, 00грн, проте, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що за відсутності актів надання послуг, на які позивач посилається у розрахунку, неможливо встановити період надання послуг, та, відповідно ціну таких послуг.
Оскільки позивач не надав суду першої інстанції належних доказів складання між сторонами актів №81, №98 та №147, він не довів ані надання таких послуг, ані виникнення у відповідача обов`язку з оплати відповідних послуг, ані розміру заявленої до стягнення заборгованості. За матеріалами справи та наданими з боку позивача доказами суду не можливо встановити та дослідити факт надання позивачем відповідних послуг у заявленому розмірі, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності в матеріалах справи всіх актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), на які посилається позивач, неможливо встановити факту прийняття відповідачем наданих позивачем охоронних послуг у заявленому позивачем розмірі.
Доводи позивача про часткову оплату відповідачем послуг суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки в цілому позивачем не доведено суми, на яку позивачем було надано послуги, відтак, відомості щодо часткової оплати, об`єктивно не можуть довести розмір заборгованості.
Безпідставними є доводи апелянта, що суд першої інстанції, проігнорувавши пасивну поведінку відповідача та відсутність у нього контрдоказів, фактично висунув до доказів позивача стандарт "поза розумним сумнівом", який застосовується у кримінальному судочинстві, оскільки звертаючись з позовними вимогами до відповідача про стягнення заборгованості за надані позивачем послуги, саме останній в силу вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України мав надати суду належні та допустимі докази на підтвердження надання таких послуг, а саме, підписані сторонами у справі акти наданих послуг. Проте, позивач не надав суду першої інстанції у повному обсязі акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), що дозволили б суду встановити розмір наданих позивачем послуг. Позивач надав лише два акти на суму 130 000, 00грн. При цьому, надав докази на підтвердження здійснення оплати відповідачем на суму 226 667, 00грн. Разом з тим, позивач не вказав жодної причини неможливості подання інших актів здачі-прийняття робіт, на які він посилається у розрахунку.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судова колегія наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Щодо доводів апелянта, що акт звіряння містить усі обов`язкові реквізити: дату складання, найменування підприємства, зміст та обсяг господарської операції, а підпис та печатка на акті звіряння є ідентичними тим, що містяться в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, на яку посилається апелянт.
Проте, у спірних правовідносинах інформацію, що зазначена в акті звірки розрахунків, позивачем не доведено первинними документами у заявленому в позові розмірі, а сам акт не містить відомостей щодо його підписантів. При цьому, суд не наділений повноваженнями встановлення факту ідентифікації підписів.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта, що сукупність наданих доказів та наведених обставин дає підставу вважати акт звіряння від 15.10.2025 належним доказом, що підтверджує наявність заборгованості відповідача, її розмір та визнання відповідачем такої заборгованості, оскільки, по-перше, первинні бухгалтерські документи, які б дозволили суду встановити розмір заборгованості позивачем суду не надано, рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити; по-друге, графіки чергувань та рапорти охоронців є внутрішніми документами позивача, тому не можуть підтверджувати факт прийняття послуг відповідачем; належними доказами на підтвердження прийняття наданих послуг за умовами договору є акт здачі-прийняття робіт; по-третє, банківські виписки, на які посилається позивач, підтверджують лише факт здійснення відповідачем окремих платежів на користь позивача, та за відсутності актів здачі-прийняття робіт не дозволяють встановити розмір заборгованості.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 16.06.2026 у справі №917/1039/25 (917/194/26) - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 256, 269-270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективне агентство "Кольчуга" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 16.06.2026 у справі №917/1039/25 (917/194/26) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Н.В. Гребенюк
Суддя В.В. Россолов
Суддя В.С. Хачатрян