ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 534/1489/25 Номер провадження 22-ц/814/1793/26 Головуючий у 1-й інстанції Комарова Д. Ю. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар:Горбун К.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 15 грудня 2025 року по справі за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, -
В С Т А Н О В И В :
У червні 2025 року АТ «УКРСИББАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 23.12.2024 року відповідача ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України, та призначено покарання.
Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 23.12.2024 року установлено, що 25 листопада 2021 року ОСОБА_1 , маючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, прибула до приміщення квартири АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_2 . Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1 викрала мобільні телефони, грошові кошти, паспорт громадянина України, картку платника податків та банківську картку АТ «УКРСИББАНК» на ім`я ОСОБА_2 . Використовуючи викрадені документи та мобільний телефон, ОСОБА_1 оформила онлайн кредит у АТ «УКРСИББАНК» на ім`я ОСОБА_2 на суму 240 000 грн., які були зараховані на рахунок та якими вона розпорядилася на власний розсуд.
Позивач АТ «УКРСИББАНК» стверджував, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 банку було завдано матеріальних збитків у розмірі 439 240 грн 52 коп., з яких 240 189 грн 32 коп. - заборгованість по кредиту (прямі збитки) та 199 051 грн 20 коп. - заборгованість по комісії (упущена вигода). Станом на 28.05.2025 року заборгованість не погашена. Позивач просив стягнути з відповідача 439 240 грн 52 коп., а також покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 15 грудня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди в сумі 240 189 (двісті сорок тисяч сто вісімдесят дев`ять) гривень 32 (тридцять дві) копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 345 (одну тисячу триста сорок п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив позивач АТ«УКРСИББАНК». Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Апелянт вказує, що Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 23.12.2024 року по справі № 534/855/21 було визнано гр. ОСОБА_1 винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України, установлено, що 25 листопада 2021 року ОСОБА_1 викрала документи та мобільний телефон ОСОБА_2 , за допомогою яких оформила кредит в АТ «УКРСИББАНК» на його ім`я на суму 240 000, 00 грн. спричинивши останньому матеріальні збитки на загальну суму 265 703, 88 грн. (сума заборгованості на дату подання заяви про кримінальне правопорушення).
Відповідно до ч. 6 ст. 83 ЦПК України - вирок суду в кримінальному провадженні є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти по вкраденим документам та банківською карткою, завдала Банку збитків (матеріальної шкоди) у розмірі неповернутого кредиту 240189,32 грн. та упущеної вигоди у розмірі 199051,2 грн. (заборгованість за комісіями, на отримання яких Банк розраховував при видачі кредиту, та які за звичайних обставин мав би отримати ).
Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право на відшкодування такої шкоди (стаття 128 КПК України, статті 1166, 1167, 1177 ЦК України).
Скаржник вказує, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Пунктом 1.4. розділу II Правил (Спеціальні умови для Договорів типу Б) споживчого кредитування позичальників AT «УКРСИББАНК» комісія за надання послуг по управлінню кредитом при отриманні (встановлені) кредиту з подальшим інформуванням або комісія щодо інформування про стан заборгованості, може бути передбачена Кредитним договором, у разі бажання Позичальника отримувати послуги з отримання інформування по кредиту протягом строку кредитування
Укладений кредитний договір в частині обов`язку позичальника сплатити комісію, за формою і змістом відповідають вищевказаним нормативним актам, а кредитний договір і Додаток № 1 містять відомості щодо загальних витрат за споживчим кредитом, у тому числі, підстави і розмір нарахування комісії. Їх недійсність прямо не встановлена законом, вони не визнані судом недійсними. Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про нікчемність умов договору щодо сплати комісії є такими, що не ґрунтуються на законі і суперечать фактичним обставинам справи.
Зважаючи на вказане позивач просить скасувати рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 15 грудня 2025 року в частині вимог залишених без задоволення, та ухвалити у відповідній частині нове про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії у розмірі 199 051, 20 грн.
У справі встановлено, що Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 23.12.2024 року відповідача ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України .
Вироком суду установлено, що 25 листопада 2021 року ОСОБА_1 викрала документи та мобільний телефон ОСОБА_2 , за допомогою яких оформила кредит у АТ «УКРСИББАНК» на його ім`я на суму 240 000 грн., спричинивши збитки.
Позивач надав кредит ОСОБА_2 (фактично оформлений відповідачем) на суму 240 400 грн, з яких 240 000 грн перераховано на рахунок, а 400 грн на страхування. Заборгованість по кредиту становить 240 189 грн 32 коп., що підтверджено випискою (а.с.30-31), меморіальним ордером та розрахунком .
На підтвердження своїх вимог позивач разом із позовом подав копію кредитного договору №98381668000 від 25.11.2021 з додатком №1 до нього, копію Графіку платежів по кредиту, а також довідку-розрахунок заборгованості за цим кредитом, з яких вбачається, що заборгованість по комісії у розмірі 199 051 грн 20 коп. (упущена вигода) обґрунтовується позивачем саме умовами вказаного договору.
Згідно з висновком експерта, наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором №98381668000 становить 439 240,52 грн., з яких 240 189,32 грн. - по кредиту, 199 051,20 грн. - по комісії.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення - а саме комісії.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме відповідно до статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Отже, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що позивач бажає компенсувати комісійну винагороду у вигляді стягнення недоотриманого прибутку завданого внаслідок вчинення кримінального правопорушення .
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки умова договору про оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 статті 11 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Цей висновок суду першої інстанції повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, де чітко зазначено, що така умова є нікчемною.
Посилання скаржника на те, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати комісію за обслуговування кредиту, не спростовує висновку суду першої інстанції. Хоча Закон і передбачає включення комісій до загальних витрат за споживчим кредитом, він також встановлює вимоги щодо прозорості та безоплатності певних послуг, зокрема надання інформації про стан заборгованості не частіше одного разу на місяць.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №172/410/21, №496/3134/19, №199/7014/20 колегією суддів приймається, водночас з урахуванням обставин цієї конкретної справи вони не свідчать, що судом першої інстанції невірно застосовано норми Закону України "Про споживче кредитування".
Апеляційний суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 дійшла висновку, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності надання інформації про стан заборгованості, яка за законом має надаватися безоплатно не частіше одного разу на місяць, є нікчемною в силу закону, а суд при розгляді спору про стягнення заборгованості зобов`язаний враховувати таку нікчемність незалежно від позиції сторін.
Отже, застосування судом першої інстанції наслідків нікчемності умови договору не є порушенням принципу диспозитивності, а відповідає вимогам законності та правовим висновкам Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів надання інформації більшої, ніж та, що надається безкоштовно в силу положень Закону України "Про споживче кредитування", тобто фактично не доведено обґрунтованості нарахування щомісячної комісії у розмірі 2,3% від суми кредиту.
Обізнаність споживача з умовами кредитування або його згода з такими умовами не усуває їх нікчемності, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законом.
Частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачає нікчемність таких умов незалежно від волевиявлення сторін, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до повторного викладення позиції позивача та не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно та всебічно з`ясував обставини справи й обґрунтовано відмовив у стягненні заборгованості за комісією.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 15 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов