П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/16236/25
Провадження № 22-ц/4815/967/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.,
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства,
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, в якому просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь 848000 грн моральної шкоди та 972800 грн матеріальної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 02 січня 2025 року його виправдано у кримінальному провадженні про обвинувачення за ч.1 ст.172 і ч.2 ст.191 КК України. Внаслідок незаконного притягнення його 05 серпня 2016 року як обвинуваченого правоохороннимми органами Сарненського району Рівненської області за ч.1 ст.172 і ч.2 ст.191 КК України йому заподіяно матеріальну і моральну шкоду. Йому було оголошено повідомлення про підозру 05 серпня 2016 року і тоді ж пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.172 і ч.2 ст.191 КК України; виправдувальний вирок постановлений Костопільським районним судом 02 січня 2025 року, ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 травня 2025 року вирок залишено без змін. Отже, перебував під слідством та судом з 05 серпня 2016 року по 13 травня 2025 року, тобто 8 років і 10 місяців. Перебуваючи такий тривалий час під слідством та судом знаходився під значним емоційним тиском, відчував постійне пригнічення, зазнав моральних переживань, був змушений систематично з`являтись до слідчого та суду, брати участь у судових засіданнях спочатку Сарненського, а потім двічі Костопільського районного судів, що порушило звичний уклад його життя. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності негативно позначилося на його безпосередній роботі на підприємстві "Рівнелісозахист". У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, восьмирічної тривалості досудового слідства і судових засідань, набуттям публічного розголосу та осуду з цих питань за місцем роботи, серед громадськості міста Сарни і району, зазнав тяжких моральних страждань, що проявилося у порушенні нормального ритму життя, внутрішнього спокою, нормального сну і відпочинку. Крім того, як професійний єгер з багаторічним стажем, був протиправно позбавлений Сарненським відділом поліції 25 листопада 2016 року права зберігання і носіння мисливської зброї, тобто можливості займатися мисливською діяльністю. І лише після звернення до суду, згідно з постановою Сарненського районного суду від 17 серпня 2017 року, домігся поновлення порушеного права. Загальний розмір заподіяної йому моральної шкоди становить 848000 грн. Матеріальна шкода становить 972800 грн і полягає у витратах, понесених ним на оплату правової допомоги адвокатів Кузьмича М.А. і Сенчука А.І., які захищали його інтереси з 2016 по 2025 рік у кримінальному провадженні в судових засіданнях Сарненського, Костопільського районних та Рівненського апеляційного судів. При вирішенні питання про стягнення витрат, понесених ним на оплату правової допомоги адвокатів, слід керуватися положеннями Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 221270 (двісті двадцять одна тисяча двісті сімдесят) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу де посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки не врахував, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Апелянт зазначає, що перебував під слідством і судом 106 місяців, тому розмір відшкодування не може становити менше ніж 916582 грн.
В частині відшкодування матеріальної шкоди вказує, що оплата послуг адвокатів здійснювалась в натуральній формі. Тому позивач посилався на ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та аналогію закону. Вважає, що оскільки такий Закон втратив чинність, то суд повинен був застосувати аналогію права, оскільки позивач не може нести негативні наслідки від неправомірних дій держави. Згідно статті 3 Конституція України Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України 916582 гривень моральної шкоди та 972800 гривень матеріальної шкоди.
У відзиві Державна казначейська служба України заперечує доводи апеляційної скарги. Вказує, що не є належним відповідачем, моральна та матеріальна шкода належними та допустимими доказами не підтверджена, а задоволення позову призведе до надмірного збагачення. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві Рівненська обласна прокуратура заперечує доводи апеляційної скарги. Вказує, що розмір моральної шкоди визначено судом з урахуванням фактичного строку перебування позивача під слідством та судом - 105 місяців і 8 днів, а застосування мінімальної заробітної плати у розмірі 2102 грн та 1600 грн відповідає вимогам Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Зазначає, що позивач не конкретизував характер та обсяг заподіяних йому моральних страждань, не довів їх причинно-наслідкового зв`язку з діями органів досудового розслідування та не надав належних доказів на підтвердження заявленого розміру моральної шкоди. Щодо матеріальної шкоди у вигляді витрат на правничу допомогу представник вказує на відсутність документального підтвердження фактично понесених витрат, зокрема доказів їх сплати. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 13 лютого 2026 року без змін.
У відзиві Головне управління Національної поліції в Рівненській області заперечує доводи апеляційної скарги. Вказує, що розмір моральної шкоди визначено відповідно до тривалості перебування позивача під слідством та судом і встановленої законом розрахункової величини, а підстав для збільшення розміру моральної шкоди немає. Щодо вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні зазначає, що позивач не надав належних і достатніх доказів фактичного понесення та сплати заявлених витрат, їх розміру й обґрунтованості, а посилання на Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» є безпідставними, оскільки цей Закон втратив чинність та не регулював витрати у кримінальних справах. Також звертає увагу, що адвокати позивача у більшості судових засідань участі не брали, а журнали судових засідань самі по собі не підтверджують понесення витрат у заявленому розмірі. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 05 серпня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.172 та ч.2 ст.191 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201518[телефон приховано] від 11 червня 2015 року.
Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 02 січня 2025 року у справі № 572/3661/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст.172 та ч.2 ст.191 КК України та виправдано.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 травня 2025 року вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 02 січня 2025 року залишено без змін, а апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_6 та прокурора - без задоволення.
27 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сенчуком А.І. укладена угода-доручення на представництво інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201518[телефон приховано] від 11 червня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.172, ч.2 ст.191 КК України, в слідчому відділі Сарненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області та в Сарненській місцевій прокуратурі Рівненської області (а/с 253 том 2 кримінального провадження № 4201518[телефон приховано]).
28 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кузьмичем М.А. укладена угода-доручення для надання правової допомоги щодо захисту інтересів ОСОБА_1 по кримінальному провадженню про обвинувачення за ст.172, 191 КК України в Сарненському районному суді (а/с 53 том 1 кримінальної справи № 572/3661/16к).
01 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сенчуком А.І. укладена угода-доручення на надання правової допомоги для захисту прав і законих інтересів у кримінальному провадженні про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.172, ч.2 ст.191 КК України, в Сарненському районному суді Рівненської області (а/с 232 том 1 кримінальної справи № 572/3661/16к).
24 грудня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сенчуком А.І. укладена угода-доручення на захист інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.172, ч.2 ст.191 КК України, в Костопільському районному суді Рівненської області (а/с 80 том 4 кримінальної справи № 572/3661/16к).
12 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сенчуком А.І. укладена угода-доручення на надання правової допомоги для захисту законних інтересів ОСОБА_1 в Рівненському апеляційному суді в апеляційному провадженні за апеляційною скаргою прокурора Сарненської окружної прокуратури і потерпілого на виправдувальний вирок Костопільського районного суду від 02 січня 2025 року (а/с 167 том 4 кримінальної справи № 572/3661/16к).
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 05 серпня 2016 року (повідомлено про підозру) до 13 травня 2025 року (набрання законної сили виправдувальним вироком), 8 років, 9 місяців та 8 днів, тобто повних 105 місяців.
Суд правильно врахував, що перебуваючи такий тривалий час (більше восьми років) під слідством та судом він перебував під емоційним тиском, відчував пригнічення, зазнав моральних переживань, був змушений з`являтись до слідчого та суду, брати участь в слідчих діях, судових засіданнях, що порушило звичний уклад його життя. Вказані обставини свідчать, що позивачу було завдано моральної шкоди, а отже, доводи відповідачів щодо недоведеності факту завдання позивачу моральної шкоди суд відхиляє.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом згідно з чинним законодавством в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір (п.128 постанови Великої палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20).
У статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття "мінімальна заробітна плата". Інакше тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності.
Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР суд має керуватися встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду (Постанова Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі 333/8394/23).
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.
При цьому відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, відсутні.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24, від 15 квітня 2026 року у справі № 607/10707/24.
Відповідно до ст. 8 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 8647 гривень. Таким чином мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на момент прийняття рішення становив 105х8647=907935
Зважаючи на принцип диспозитивності та відсутність правових підстав для збільшення позовних вимог на стадії апеляційного розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що позов про стягнення моральної шкоди підлягав до повного задоволення на суму 848000 гривень. Визначений розмір не призводить до надмірного збагачення, а є мінімальним згідно Закону № 266/94-ВР.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду кримінального провадження.
Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.
Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів понесених витрат на правничу допомогу суд першої інстанції правомірно відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Зважаючи на викладені висновки апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди. В решті залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2026 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 848000 грн.
В іншій частині оскаржене судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.