П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 564/2669/25
Провадження № 22-ц/4815/1319/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В :
25 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (надалі позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором №729206379 від 26.06.2023 в сумі 29 984,40 грн., сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що 26.06.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачкою було укладено кредитний договір №728206379 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Вказує, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога" виконало умови договору, а саме надало відповідачці кредит, шляхом перерахування суми кредиту 6 000 грн. на картковий рахунок відповідача.
Зазначає, що на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024 та договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 набуло права грошової вимоги до відповідача за договором №729206379 від 26.06.2023 в сумі 29 984,40 грн. Вказує, що відповідачка не виконала умови договору належним чином, у зв`язку з чим утворилася прострочена заборгованість.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», заборгованість за Кредитним договором №728206379 від 26.06.2023 у розмірі 29 984 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) грн.
У поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 адвоката Оніщук С.П. із рішенням суду першої інстанції не погоджується, таким що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права з огляду на наступне.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що єдиним доказом «ідентифікації» особи стало SMS-повідомлення, що саме по собі не може вважатися безумовним та достатнім доказом особистого укладення договору конкретною особою.
Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 81 ЦПК України та фактично переклав обов`язок доказування на відповідачку.
Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що відповідачкою не надано доказів того, що кредит оформлювався її сином. Однак на переконання апелянта у даній категорії спорів саме позивач як професійна фінансова установа, яка організувала систему дистанційного укладення договорів та отримує прибуток від такої діяльності, зобов`язаний довести: належність електронного правочину конкретній особі; належність процедури ідентифікації; відсутність стороннього втручання; дотримання вимог законодавства щодо захисту споживача фінансових послуг.
Натомість суд фактично звів стандарт доказування до формули, якщо SMS надійшло на номер телефону - значить договір укладений саме відповідачкою, що суперечить принципам змагальності, справедливого судового розгляду та положенням статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України.
Більше того, суд першої інстанції не врахував, що відповідачка ще до розгляду справи зверталась до органу поліції щодо обставин можливого неправомірного оформлення кредитних зобов`язань без її реального волевиявлення, що додатково свідчило про наявність обґрунтованого спору щодо особи позичальника та потребувало особливо ретельного дослідження доказів.
Звертає увагу апеляційного суду, що розмір процентів є явно неспівмірним, несправедливим та таким, що суперечить принципам добросовісності, розумності й справедливості. Зокрема вважає, що розмір відсотків є неспівмірним до заявлених до стягнення сум, а саме майже у чотири рази перевищує суму самого кредиту.
Фактично суд обмежився формальним посиланням на свободу договору та наявність електронного правочину, повністю проігнорувавши особливості споживчого кредитування та слабший правовий статус відповідачки як споживача фінансових послуг.
Суд безпідставно стягнув з особи з інвалідністю ІІ групи судовий збір у сумі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000.00 грн., не врахувавши співмірність витрат складності справи, обсяг фактично виконаної роботи та принцип розумності судових витрат.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати за результатами апеляційного розгляду розподілити відповідно до вимог закону.
26.05.2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС», просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 26.06.2023 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем укладено договір № 728206379 , за умовами якого Кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у на суму 6000.00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.
Відповідно до умов договору строк кредитування складає до 1857 днів (дисконтний період 24 дні) з можливістю продовження.
Загальна вартість кредиту, відсотки зазначені в паспорті споживчого кредиту продукту "СМАРТ" та графіку розрахунків.
Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV2VR97, який був надісланий на номер телефону відповідача НОМЕР_1 .
Таким чином, ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, здійснивши переказ коштів відповідачу на його картковий рахунок.
Встановлено, що всупереч умов договору відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі - 29 984.40 грн., яка складається з наступного: 6 000 грн. - прострочене тіло кредиту; 23 984,40 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ "ФК "ЕЙС" зазначило, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №728206379 від 26.06.2023 року перейшло до товариства на підставі договорів факторингу.
Судом встановлено, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а.с.50-51).
Встановлено, що 28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020, при цьому інші умови договору залишилися без змін (а.с.52 зворот).
Судом встановлено, що 31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. (а.с.53-54).
Встановлено, що 31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с.55 зворот).
Встановлено, що 31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с.56).
Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги - означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.
Згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Відповідно до реєстру прав вимоги №245 від 22.08.2023, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 14607,60 грн (а.с.48).
Судом встановлено, що 27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №27/0524-01 (а.с.45-46).
Відповідно до реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 29 984,40 грн. (а.с. 43 - 44).
Судом встановлено, що 29.05.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за спірним Кредитним договором (а.с. 40 - 41).
За цим договором Фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників.
Відповідно до п.1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 29 984,40 грн., (а.с. 38 - 39).
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості здійснений ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" встановлено, що заборгованість за кредитним договором № 728206379 від 26.06.2023 року за період з 06.06.2023 року по 28.08.2023 року становила 8 607.60 грн.
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості здійснений ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" встановлено, що заборгованість за кредитним договором № 728206379 від 26.06.2023 року за період з 22.08.2023 року по 27.05.2024 року становить 23 984.40 грн.
Позивачем подано виписку з особового рахунку за кредитним договором №728206379 від 26.06.2023 року, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ЕЙС» складає 29 984.40 грн., яка складається з 6000.00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 23 984.40 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
ОСОБА_1 заперечує факт укладення кредитного договору, отримання нею кредитних коштів в сумі 6 000 грн. та оспорює суму стягнуту судом. Натомість, вважає умови договору щодо розміру відсотків неспівмірними відносно суми фактично отриманого кредиту.
На запит суду АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» 08.08.2025 №БТ/Е-10347 направлено інформацію стосовно рахунків ОСОБА_1 , РНКОП НОМЕР_2 , була емітована банківська картка № НОМЕР_3 , на яку за період з 26.06.2023 по 01.07.2023 року виконано зарахування у сумі 6 000.00 грн. Вказано, що на ім`я ОСОБА_1 , банком були емітовані інші платіжні картки. Номер телефону НОМЕР_1 є фінансовим номером телефону за картковим рахунком ОСОБА_1 та знаходиться в її анкетних даних.
Таким чином, судом встановлено, що 26.06.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №728206379. Сторонами договору в належній формі було погоджено умови позики, зокрема, розмір позики, порядок її надання і повернення, розмір відсотків за користування позикою.
Між тим, незважаючи на те, що позивач є новим кредитором, його вимоги до задоволення в повному обсязі не підлягають, позаяк нарахована попередніми кредиторами заборгованість за відсотками за користування кредитним коштами здійснена поза межами строку кредитування.
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до кредитного договору №728206379 від 26.06.2023 кредит надавався строком на 24 дні.
Згідно з розрахунком заборгованості первинного кредитора у межах цього строку, а саме станом на 19.07.2023 загальна вартість кредиту складала 8 594.40 грн.
Подальше поза строком кредитування (з 20.07.2023) нарахування процентів за користування відповідачем кредитними коштами за кредитним договором є безпідставним. Доказів, що відбулась повторна пролонгація договору, відповідно до його умов, матеріали справи не містять.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, двозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Отже, враховуючи, що заборгованість станом на 19.07.2023 відповідача перед кредитором становила 8 594.40 грн., позичальником суми на погашення кредиту не вносились, до стягнення на користь нового кредитора підлягає заборгованість в межах строку кредитування з 26.06.2023 по 19.07.2023 року.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на скрутний матеріальний стан, наявність інших кредитних зобов`язань, що унеможливлює виконання кредитних зобов`язань у повному обсязі та є надмірно обтяжливим, жодними належними та допустимими доказами не підтверджені.
Оскільки відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний кредитний договір укладено не нею, а її сином. Відтак, з огляду на положення ст. 81 ЦПК України, відповідні доводи відповідача апеляційний суд вважає необгрутованими та такими, що не підтверджені належними доказами.
Згідно ч. 6 ст 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Частиною 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Відповідно до ч. 6 ст 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору в усіх інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп.
Як вбачається з матеріалів справи, наявна довідка МСЕК №069208 серії РВН від 19.09.2005 року, відповідно до якої ОСОБА_1 , 1975 р.н., є інвалідом ІІ групи з 19.09.2005 довічно (а.с. 104).
Отже, враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку про відшкодування позивачу коштів у розмірі 694.26 грн. за рахунок держави, пропорційно задоволеним позовним вимог 28.66%.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то з урахуванням часткового задоволення позову та положень пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України такі витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Заявлені та підтверджені позивачем витрати на професійну правничу допомогу становлять 7 000 грн, тому до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягає 28,66 % зазначених витрат, що становить 2 006,20 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року задовольнити частково.
Скасувати рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року. Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 8 594 грн. 40 коп. заборгованості за кредитним договором № 728206379 від 26.06.2023.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» за рахунок державного бюджету судовий збір у розмірі 694 грн 26 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 2 006.20 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя Боймиструк С.В.
Судді Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.