УХВАЛА
04 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7488/24
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Васьковського О. В., Власова Ю. Л., Вронської Г. О., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "БАНК АЛЬЯНС",
про визнання укладеною додаткової угоди до договору,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" (далі - ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ", Позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування", Відповідач, Скаржник) про визнання укладеною додаткової угоди від 03.06.2024 № 5 (далі - додаткова угода № 5) до індивідуального договору від 08.02.2022 № ПГ0802/3215-22 (далі - Індивідуальний договір) до рамкового договору купівлі-продажу природного газу від 08.02.2022 № ПГ/3214/34-22 (далі - Рамковий договір) у редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку із продовженням на території України дії воєнного стану після 21.11.2022 на підставі пунктів 2 та 5 додаткової угоди від 20.10.2022 № 2 (далі - додаткова угода № 2) до Індивідуального договору до Рамкового договору в сторін договору виник обов`язок щодо укладення нової додаткової угоди до Індивідуального договору. Проте всупереч положенням пунктів 2 та 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору до Рамкового договору Відповідач не виконав свого обов`язку щодо укладення нової додаткової угоди до Індивідуального договору, чим порушив, як вважає Позивач, умови договору та його права.
Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 31.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, позов задовольнив, визнав укладеною додаткову угоду № 5 до Індивідуального договору до Рамкового договору в редакції, наведеній у резолютивній частині рішення.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що обов`язок із укладення відповідної нової додаткової угоди щодо продовження термінів оплати Позивачем грошового зобов`язання у разі продовження на території України дії воєнного стану встановлюється умовами пункту 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору, які в силу принципу свободи договору були визначені сторонами на власний розсуд та узгоджені між ними без заперечень, а тому суди визнали обґрунтованими доводи Позивача про обов`язок Відповідача укласти відповідну додаткову угоду.
Верховний Суд постановою від 15.05.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/7488/24 скасував, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
2.3. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що:
- суди попередніх інстанцій не з`ясували дійсного змісту додаткової угоди № 2, волевиявлення сторін правочину, достеменно та однозначно не встановили наміру обох сторін у контексті продовження термінів оплати Позивачем грошового зобов`язання;
- у вирішенні питання щодо наявності (відсутності) у Відповідача імперативного обов`язку укласти додаткову угоду щодо продовження термінів оплати Позивачем грошового зобов`язання у зв`язку з продовженням на території України дії воєнного стану суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші положення Рамкового договору, Індивідуального договору, додаткових угод щодо виконання сторонами своїх обов`язків за обставин непереборної сили, зокрема пункт 8 додаткової угоди № 2, відповідно до якого зазначені обставини (воєнний стан) не перешкоджають належному виконанню зобов`язань кожної зі сторін за Рамковим договором та/або Індивідуальним договором, та/або додатковою угодою № 2. Сторони підтверджують, що жодна із сторін не буде посилатися на цю обставину як таку, що запобігає повному або частковому своєчасному виконанню зобов`язань однією чи обома сторонами за Рамковим договором, та/або Індивідуальним договором та/або додатковою угодою № 2; пункт 7.5 Рамкового договору, відповідно до якого виникнення згаданих обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцю за природний газ, що поставлений до їх виконання;
- правова оцінка умов пунктів 2 і 5 додаткової угоди № 2 у взаємозв`язку з іншими положеннями правочинів, на підставі яких урегульовані правовідносини сторін у контексті обставин виконання зобов`язань з оплати поставленого газу, має суттєве значення з огляду на предмет доказування у цій справі.
2.4. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 позов задовольнив повністю; визнав укладеною додаткову угоду № 5 до Індивідуального договору до Рамкового договору в редакції, наведеній у рішенні суду.
Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що системний аналіз умов Рамкового договору, Індивідуального договору, додаткової угоди від 25.05.2022 № 1 та додаткової угоди № 2, з урахуванням однакового для всього змісту правочину значення слів і понять, загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів, а також шляхом порівняння відповідних частин договорів зі змістом інших їх частин, усім змістом договору та намірами сторін при укладенні додаткової угоди № 2, зокрема її пунктів 2, 5, 6, 8, 11, дає підстави для висновку про погодження сторонами обов`язкового порядку зміни строків виконання грошового зобов`язання у разі продовження дії воєнного стану.
За наслідками такого аналізу суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 чітко визначили випадки, за настання яких до Індивідуального договору мають бути внесені відповідні зміни. При цьому формулювання "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", наведені у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2, викладені без використання слів "можуть" чи "мають право", а отже, мають імперативний характер і за своїм змістом вказують на обов`язковість для сторін вчинення погодженої дії щодо укладення відповідної додаткової угоди у разі настання визначених договором обставин.
Суд також установив, що у додатковій угоді № 2 до Індивідуального договору сторони пов`язали здійснення остаточних розрахунків зі скасуванням або припиненням в Україні дії воєнного стану. Водночас у разі кожного продовження його дії після 21.11.2022 сторони погодили обов`язок внести зміни до Індивідуального договору та узгодженого порядку виконання грошових зобов`язань шляхом укладення відповідної додаткової угоди про продовження строків оплати фактичного залишку грошового зобов`язання покупця.
Установивши, що обов`язок укласти нову додаткову угоду щодо продовження строків оплати грошового зобов`язання Позивача у разі продовження на території України дії воєнного стану прямо передбачений пунктом 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору, а відповідні умови були визначені сторонами на власний розсуд, у межах принципу свободи договору та без заперечень погоджені ними, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими доводи Позивача про наявність у Відповідача обов`язку укласти відповідну додаткову угоду.
Дослідивши зазначені умови проєкту додаткової угоди № 5, суд дійшов висновку про те, що запропонована Позивачем додаткова угода № 5 не погіршує становище Відповідача, а лише змінює строки виконання зобов`язань Позивача, взятих на себе відповідно до попередньо укладених угод зі збереженням всіх прав та інтересів АТ "Укргазвидобування" у випадку порушення Позивачем встановлених вже цією угодою строків виконання зобов`язань, при тому, що інші істотні умови встановлені попередньо укладеними між сторонами угодами не змінюються.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що аналогічний предмет позову за подібного змісту договірних умов та обставин спору уже був предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, у яких Верховний Суд дійшов висновку про підставність аналогічних позовних вимог.
2.5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 залишив без змін.
При ухваленні зазначеної постанови суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду та визнав обґрунтованим його мотивування щодо наявності у Відповідача обов`язку укласти спірну додаткову угоду в разі продовження на території України дії воєнного стану.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що відсутність у наявних в додатковій угоді № 2 до Індивідуального договору формулюваннях "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" чіткого уточнення про зобов`язання сторін внести зміни до Індивідуального договору щодо продовження термінів оплати Позивачем фактичного залишку грошового зобов`язання не має значення для цієї справи, оскільки сторони у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 чітко визначили випадки для внесення зазначених змін до договору.
Крім того, вжиті у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору формулювання "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" викладені імперативно, без застосування слів "можуть", "мають право" після слів "сторони", тобто за своїм змістом вказують на обов`язковість виконання сторонами угоди дії з укладення відповідної нової додаткової угоди у разі настання таких випадків, докази недійсності цих пунктів додаткової угоди № 2 в матеріалах справи відсутні, а відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України факт настання цих випадків є достатньою підставою для внесення змін до договору в судовому порядку.
Також суд апеляційної інстанції наголосив, що порушене Відповідачем питання про тлумачення умов, визначених сторонами у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору, може бути лише предметом іншого позовного провадження. Однак вимога про тлумачення змісту правочину не є предметом позову в цій справі. Крім того, такої вимоги до суду від учасників справи відповідно до статей 213, 637 Цивільного кодексу України не надходило. З огляду на наведене норма, закріплена у статті 213 Цивільного кодексу України, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
За переконанням суду, Відповідач, укладаючи з позивачем додаткову угоду № 2 до Індивідуального договору та погоджуючи, зокрема, умови, наведені у пунктах 2 та 5 цієї додаткової угоди, повинен був оцінити вірогідність настання передумов для подальшого продовження строків оплати Позивачем грошового зобов`язання, а Позивач у випадку подальшого продовження дії воєнного стану в Україні мав правомірні очікування на укладення нової додаткової угоди щодо продовження термінів оплати грошового зобов`язання. Рішення суду про задоволення позову у цій справі не призводить до припинення зобов`язань Позивача перед Відповідачем, не звільняє Позивача від обов`язку виконати свої зобов`язання за Індивідуальним договором перед Відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Звертаючись із касаційною скаргою, АТ "Укргазвидобування" просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу Відповідач вказує на:
1) неправильне застосування судами статті 213 Цивільного кодексу України та порушення частини п`ятої статті 310, частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України, що, на думку Скаржника, полягає у невиконанні судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2025 у цій справі.
Скаржник зазначає, що під час нового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили системного тлумачення положень Індивідуального договору, додаткових угод № 1, № 2 до нього, а також положень Рамкового договору; не з`ясували дійсний зміст відповідних договірних положень у їх взаємозв`язку, зокрема не надали належної оцінки співвідношенню пунктів 2, 5 додаткової угоди № 2 з пунктом 8 цієї ж додаткової угоди, що, за доводами касаційної скарги, призвело до неправильного встановлення змісту волевиявлення сторін щодо порядку зміни строків виконання грошового зобов`язання.
У цьому контексті Відповідач також посилається на обґрунтовану, на його думку, необхідність відступу від висновку щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, що заявлено ним як підстава касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
На думку АТ "Укргазвидобування", формулювання, які використані у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 "сторони укладають відповідну угоду", "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" не є однозначними та чітко визначеними. За таких обставин суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір у цій справі, зобов`язані були тлумачити формулювання "сторони укладають відповідну угоду", "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" з урахуванням загальних принципів договірного права та конкретних обставин справи.
Як вважає Скаржник, суди попередніх інстанцій, установивши на підставі пунктів 2, 5 додаткової угоди № 2 обов`язок АТ "Укргазвидобування" укласти спірну додаткову угоду, водночас не надали належної оцінки іншим умовам Рамкового договору, Індивідуального договору та додаткових угод до нього, зокрема пункту 8 додаткової угоди № 2, відповідно до якого сторони погодили, що воєнний стан не перешкоджає належному виконанню зобов`язань кожною зі сторін за Рамковим договором, Індивідуальним договором та/або додатковою угодою № 2, а також підтвердили, що жодна зі сторін не посилатиметься на цю обставину як на таку, що перешкоджає повному або частковому своєчасному виконанню зобов`язань за відповідними договорами.
На його переконання, саме залишення судами поза увагою зазначеної умови договору призвело до помилкового висновку про наявність у АТ "Укргазвидобування" обов`язку укласти спірну додаткову угоду. У зв`язку з цим Скаржник наголошує, що касаційний суд уже зазначав про те, що такий висновок судів не ґрунтується на належному дослідженні обставин справи щодо спрямованості дій та волі сторін, а також правових наслідків, пов`язаних з укладенням спірного правочину, що, у свою чергу, стало підставою для скасування оскаржених судових рішень.
Обґрунтовуючи свої доводи, Скаржник звертає увагу на, як він вважає, різний підхід Верховного Суду до питання застосування статті 213 Цивільного кодексу України у справах, що виникли з подібних правовідносин. Так, за його твердженням, у справі № 910/7488/24 Верховний Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій не врахували положень статті 213 Цивільного кодексу України та правил тлумачення правочину, у зв`язку з чим їхній висновок про наявність у відповідача обов`язку укласти відповідну додаткову угоду не ґрунтувався на належному дослідженні змісту правочину, спрямованості дій і волі сторін, а також правових наслідків, які сторони пов`язували з його укладенням. Водночас у справі № 910/7487/24, як зазначає Скаржник, Верховний Суд дійшов іншого висновку, вказавши, що стаття 213 Цивільного кодексу України у цій справі не застосовувалася та не підлягала застосуванню.
Такий підхід фактично означає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність в АТ "Укргазвидобування" імперативного обов`язку укласти додаткову угоду щодо продовження строків оплати грошового зобов`язання у зв`язку з продовженням дії воєнного стану суди не повинні були брати до уваги сукупність умов Рамкового договору, Індивідуального договору та додаткових угод до них, зокрема пункт 8 додаткової угоди № 2. Натомість у справі № 910/7486/24, як наголошує Скаржник, Верховний Суд навів протилежний підхід до застосування статті 213 Цивільного кодексу України, зазначивши, що суд вправі тлумачити правочин як під час розгляду будь-якої позовної вимоги, що випливає з такого правочину, так і за окремим позовом, предметом якого є вимога про його тлумачення.
Додатково Відповідач посилається на наявність окремих думок суддів Верховного Суду в справі № 910/7486/24, які, на його переконання, також підтверджують спірність і неоднозначність відповідного правового підходу.
З огляду на наведене, на переконання АТ "Укргазвидобування", необхідно відступити від сформованої правової позиції Верховного Суду у зазначених постановах щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах та сформувати новий висновок, за яким тлумачення умов правочину здійснюється зі всього змісту правочину (усіх його умов у комплексі з урахуванням дійсної мети сторін), а не окремих умов такого правочину без аналізу його змісту;
2) неправильне застосування судами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, що, на думку Скаржника, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи цю підставу касаційного оскарження, АТ "Укргазвидобування" зазначає, що частина друга статті 651 Цивільного кодексу України передбачає можливість зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін лише у конкретно визначених випадках. Тобто, на переконання Скаржника, для застосування цієї норми мають бути встановлені саме такі обставини, з настанням яких закон або договір пов`язує право однієї зі сторін ініціювати спір про внесення таких змін. У зв`язку із цим Скаржник вважає, що Верховний Суд у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24 помилково сформував висновок щодо застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, за яким можливість зміни договору за рішенням суду фактично була пов`язана із самим лише використанням сторонами у договорі формулювань змісту "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", якщо такі формулювання викладені без застосування після слова "сторони" слів "можуть" або "мають право";
3) неправильне застосування судами частини першої статті 651 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо внесення змін до договору за відсутності згоди сторін та правових підстав для такої зміни.
АТ "Укргазвидобування" зазначає, що Позивач не доводив, а суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України підстав для зміни умов договору в судовому порядку.
На переконання Скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили пункти додаткової угоди № 2 та не врахували, що ні Рамковий договір, ні Індивідуальний договір з урахуванням укладених до нього додаткових угод, не містять положень, які б свідчили про домовленість сторін щодо можливості внесення змін до договору без взаємної згоди обох сторін.
АТ "Укргазвидобування" вказує, що використання сторонами у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 формулювань "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору" без прямого застереження про обов`язок сторін внести такі зміни має тлумачитися як необхідність досягнення між сторонами згоди щодо змісту відповідних змін. За такого підходу, на думку Скаржника, жодна зі сторін не вправі в односторонньому порядку вимагати внесення змін до договору за рішенням суду;
4) неправильне застосування судами статті 188 Господарського кодексу України, яке, на думку Скаржника, полягає у застосуванні норми, що втратила чинність, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування такої норми у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, Відповідач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій, станом на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень, не врахували втрату чинності Господарським кодексом України (28.08.2025), зокрема положень статей 187-188 Господарського кодексу України. У зв`язку із цим Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 188 Господарського кодексу України як норму, яка на час вирішення спору вже не підлягала застосуванню. При цьому, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування судами положень статті 188 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах після втрати ними чинності;
5) неправильне застосування частини третьої статті 203, статті 631 Цивільного кодексу України, статей 187- 188 Господарського кодексу України та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.
В обґрунтування цих доводів Скаржник посилається на те, що:
1) спірна додаткова угода була укладена за відсутності згоди органів управління Відповідача на її укладення, що є порушенням частини другої статті 203 Цивільного кодексу України;
2) умови спірної додаткової угоди № 5 до Індивідуального договору погіршують становище Відповідача порівняно з попередньо укладеними угодами, оскільки не передбачають скасувальної обставини на той випадок, якщо покупець не забезпечить виконання грошового зобов`язання у вигляді банківських гарантій на суму невиконаного грошового зобов`язання, що є порушенням частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України.
Також Скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій положень статей 187, 188 Господарського кодексу України, обґрунтовуючи такі доводи тим, що дія додаткової угоди № 5, якою, на його переконання, фактично встановлено нові права та обов`язки сторін, не могла поширюватися на правовідносини сторін із 21.11.2022, оскільки судове рішення, яким цю додаткову угоду визнано укладеною, набрало законної сили лише 23.03.2026. У зв`язку із цим Скаржник також вказує на необхідність формування Верховним Судом окремого правового висновку щодо застосування зазначених норм права.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
4.1. Акціонерне товариство "БАНК АЛЬЯНС" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу Відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Розгляд справи Верховним Судом
5.1. Верховний Суд ухвалою від 06.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 на підставі пунктів 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначив справу до розгляду.
5.2. 22.05.2026 від АТ "Укргазвидобування" надійшло клопотання про передачу справи № 910/7488/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.3. Верховний Суд ухвалою від 27.05.2026 оголосив перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги АТ "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 до 17.06.2026.
5.4. Верховний Суд ухвалою від 17.06.2026 справу № 910/7488/24 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата).
Підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати
6.1. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 17.06.2026 справу № 910/7488/24 передала на розгляд об`єднаної палати, аргументуючи це необхідністю відступлення від висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24 у подібних правовідносинах, зокрема про те, що використання сторонами у договорі формулювань "сторони укладають додаткову угоду" та "сторони вносять зміни шляхом укладення додаткової угоди" передбачає існування погодженого сторонами обов`язку змінити договірні умови та можливість внесення таких змін у судовому порядку на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.
6.2. Колегія суддів не погодилася з висновками, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, з огляду на таке.
Колегії суддів Верховного Суду в постановах у справах № 910/7487/24 та № 910/7486/24 зазначили, що за системного тлумачення відповідних умов договору їх зміст свідчить про погодження сторонами обов`язку укласти відповідну додаткову угоду в разі продовженням на території України дії воєнного стану після 21.11.2022. Верховний Суд у наведених постановах виходив із того, що відсутність у формулюваннях додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору окремого уточнення про обов`язок сторін внести зміни саме щодо продовження строків оплати фактичного залишку грошового зобов`язання не має самостійного правового значення для вирішення спору. Визначальним є те, що у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 сторони чітко визначили випадки, за умови настання яких до Індивідуального договору мають бути внесені відповідні зміни.
Також суд касаційної інстанції у зазначених постановах зауважив, що формулювання "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", наведені у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2, викладені без використання слів "можуть" чи "мають право". У зв`язку з цим колегія суддів виснувала, що такі положення за своїм змістом мають імперативний характер та вказують на обов`язковість для сторін вчинення погодженої договором дії, а саме укладення відповідної додаткової угоди у разі настання передбачених договором обставин.
За таких обставин Верховний Суд у справах № 910/7487/24 (розділ 9 постанови) та № 910/7486/24 (пункт 5.10) дійшов висновку, що за відсутності доказів недійсності відповідних положень додаткової угоди № 2 та за умови настання визначених ними обставин частина друга статті 651 Цивільного кодексу України сама по собі є належною правовою підставою для внесення змін до договору в судовому порядку.
6.3. Отже, з огляду на наведену практику суду касаційної інстанції договірні положення, сформульовані як "сторони укладають відповідну угоду" та "сторони вносять зміни до Індивідуального договору", за відсутності в них застережень про факультативний характер відповідної поведінки сторін (зокрема відсутність слів "можуть" або "мають право"), встановлюють не право, а саме обов`язок сторін укласти додаткову угоду у разі настання погоджених ними обставин. Таким чином, наявність такого договірного обов`язку, за умови настання визначених договором обставин, є самостійною підставою для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України щодо внесення змін до договору в судовому порядку.
Об`єднана палата при прийнятті справи до розгляду виходить із такого
Щодо наявності висновку про застосування норми права
7.1. Висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.
7.2. В ухвалі Верховного Суду від 17.06.2026 у справі № 910/7488/24про передачу на розгляд об`єднаною палатою, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, сформульованих у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24.
7.3. Згідно з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24, зокрема в пунктах 5.8 - 5.11, колегія суддів зазначила: "5.8. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій при наданні кваліфікації спірним правовідносинам врахували зазначені висновки Верховного Суду, правильно керувалися принципом jura novit curia "суд знає закони" та правильно застосували і керувалися положеннями статей 651, 654 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
За змістом частин другої, третьої та четвертої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
5.9. Відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України, викладених у постанові від 27.08.2019 у справі № 922/2743/18, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, можна визнати укладеним договір, якщо обов`язок іншої сторони на укладення такого договору передбачено договором або законом.
З огляду на ці норми закону суди попередніх інстанцій встановили, що сторони у цій справі не дійшли згоди про внесення змін до індивідуального договору № ПГ0202/3172-22 та спір був переданий на вирішення суду, та дійшли правильного висновку про те, що спірні правовідносини у цій справі стосуються саме внесення змін до договору.
Отже, спір, що виник між сторонами у цій справі, є спором про укладення додаткової угоди, яка передбачає внесення змін до укладеного раніше між сторонами у справі індивідуального договору № ПГ0202/3172-22 від 02.02.2022. Вирішення цього спору вимагає встановлення обставин наявності або відсутності підстав для укладення спірної додаткової угоди (про внесення змін), а також у межах цього спору необхідно встановити наявність визначених чинним законодавством підстав для внесення спірних змін до договору.
5.10. За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).
Отже, в розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України випадки, встановлені договором, є підставами внесення змін до договору.
5.11. Як встановили суди попередніх інстанцій у пунктах 2, 5 додаткової угоди № 2 до індивідуального договору її сторони, які є сторонами у цій справі, передбачили, що виконання грошового зобов`язання покупець зобов`язується здійснити після припинення/скасування воєнного стану в Україні, запровадженого на підставі статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними відповідними Указами Президента України), а у випадку продовження воєнного стану з/після 21.11.2022, то з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому було скасовано / припинено дію воєнного стану в Україні, впродовж 18 (вісімнадцяти) календарних місяців згідно з графіком погашення. При цьому, сторони погодили, що у разі кожного продовження дії воєнного стану в Україні після 21.11.2022, сторони вносять зміни до індивідуального договору та узгодженого порядку виконання грошових зобов`язань шляхом укладення додаткової угоди (додаткових угод) стосовно продовження термінів (строків) оплати фактичного залишку грошового зобов`язання покупця (позивача).
Отже, сторони в додатковій угоді № 2 до індивідуального договору передбачили випадки, у разі настання яких сторони мають внести зміни до основного договору (індивідуального договору) шляхом укладення додаткової угоди до нього в частині продовження термінів (строків) оплати фактичного залишку грошового зобов`язання покупця. За погодженням сторін такими випадками є продовження дії воєнного стану в Україні після 21.11.2022.
У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій правильно встановили, що воєнний стан в Україні після 21.11.2022 неодноразово продовжувався, що є загальновідомим фактом, і станом на 21.06.2024 (кінцева дата виконання грошових зобов`язань позивача, визначена додатковою угодою № 2 до індивідуального договору) не був скасований, що підтверджується Указами Президента України, а саме: від 07.11.2022 № 757/2022 (затверджений Законом України від 16.11.2022 № 2738-І, від 06.02.2023 № 58/2023 (затверджений Законом України від 07.02.2023 № 2915-ІХ), від 01.05.2023 № 254/2023 (затверджений Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ), від 26.06.2023 № 451/2023 (затверджений Законом України від 27.07.2023 № 3275-ІХ), від 06.11.2023 № 734/2023 (затверджений Законом України від 08.11.2023 № 3429-ІХ), від 05.02.2024 № 49/2024 (затверджений Законом України від 06.02.2024 № 3564-ІХ), від 06.05.2024 № 271/2024 (затверджений Законом України від 05.05.2024 № 3684-ІХ), від 23.07.2024 № 469/2024 (затверджений Законом України № 3891-ІХ), від 28.10.2024 № 740/2024 (затверджений Законом України № 4024-ІХ), від 14.01.2025 № 26/2025 (затверджений Законом України № 4022-IX). Згідно з останнім зазначеним Указом Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 08.02.2025 строком на 90 діб, тобто до 09.05.2025.
З огляду на викладене, встановивши та врахувавши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у спірних правовідносинах наявні підстави для внесення змін до індивідуального договору № ПГ0202/3172-22 шляхом укладення додаткової угоди № 5 до нього в частині продовження термінів оплати позивачем фактичного залишку грошового зобов`язання, оскільки обов`язок з укладення відповідної нової додаткової угоди щодо продовження термінів оплати позивачем грошового зобов`язання у разі продовження на території України дії воєнного стану, передбачений умовами пункту 5 додаткової угоди № 2 до індивідуального договору, та такий, погоджений сторонами в додатковій угоді № 2 випадок, як продовження дії воєнного стану в Україні після 21.11.2022, що є загальновідомим фактом, мав місце.
Зазначені висновки судів ґрунтуються на аналізі змісту додаткової угоди № 2 до індивідуального договору на предмет погодження в ній сторонами можливості та випадків внесення змін до індивідуального договору. Суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку умовам, погодженим сторонами у пунктах 2, 5 зазначеної додаткової угоди, які в силу принципу свободи договору були визначені сторонами на власний розсуд та узгоджені між ними без заперечень.
Отже, Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у цій справі.".
7.4. Аналогічні правові висновки містяться у розділі 9 постанови Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24.
7.5. У зв`язку з наведеним об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у постановах від 17.07.2025 у справі № 910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі № 910/7486/24 містяться висновки Верховного Суду щодо застосування норм частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.
Щодо наявності обґрунтування відступлення від висновку щодо застосування норми права
8.1. В ухвалі від 17.06.2026 у справі № 910/7488/24 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, обґрунтовуючи відступлення від зазначених правових висновків та/або їх конкретизації (уточнення), виходила з такого.
8.2. Зі змісту частин першої та другої статті 651 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 188 Господарського кодексу України вбачається, що зміна договору в судовому порядку не є способом загального перегляду погоджених сторонами умов договору з мотивів зміни фактичних обставин його виконання. Така зміна допускається лише у випадках, коли відповідна підстава прямо передбачена законом або коли самі сторони, реалізуючи принцип свободи договору, безпосередньо погодили у договорі можливість зміни його умов у разі настання конкретно визначених ними обставин.
Отже, для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України у контексті зміни строків виконання договірних зобов`язань недостатнім є саме лише існування у договорі положення про можливість укладення сторонами додаткової угоди в майбутньому, що за своїм змістом відповідає загальному правилу частини першої статті 654 Цивільного кодексу України щодо форми зміни договору. Визначальним у такому разі є не спосіб оформлення можливих змін, а наявність у договорі прямо погодженої сторонами підстави, з якою сторони пов`язали необхідність зміни договору. Тобто суд має встановити, чи передбачили сторони у договорі, що настання конкретно визначеної обставини саме по собі зумовлює необхідність внесення змін до договору щодо строків виконання відповідних зобов`язань.
8.3. Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що у спірних правовідносинах внесення змін до договору здійснюється судом у випадках, коли сторони не досягли згоди щодо умов такого договору. Необхідно розмежовувати різні за правовою природою домовленості сторін: домовленість про конкретну підставу для зміни договору та домовленість про форму і спосіб оформлення таких змін.
Домовленість про підставу зміни договору має передбачати конкретну обставину, з настанням якої сторони пов`язують виникнення обов`язку змінити договір, а також визначати умови договору, які підлягають зміні. Натомість умова про укладення додаткової угоди стосується способу юридичного оформлення вже погоджених сторонами змін і сама по собі не свідчить про наявність обов`язку такі зміни внести.
8.4. У контексті обставин цього спору, за відсутності передбачених законом підстав для обов`язкової зміни кінцевого строку виконання зобов`язання, внесення відповідних змін до Індивідуального договору в судовому порядку є допустимим лише за умови прямого погодження сторонами того, що така обставина, як продовження на території України дії воєнного стану після 21.11.2022, є самостійною та достатньою підставою для зміни умов такого договору в частині строків виконання грошових зобов`язань.
8.5. Зі встановлених судами обставин не вбачається існування окремої домовленості сторін про те, що продовження строку дії воєнного стану саме по собі є підставою для зміни строків виконання грошових зобов`язань.
8.6. Суд зазначає, що саме по собі закріплення у пункті 2 додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору положення про те, що "у випадку продовження воєнного стану в Україні з/після 21.11.2022 сторони укладають додаткову угоду до Індивідуального договору", а також у пункті 5 цієї додаткової угоди положення про те, що "сторони вносять зміни до Індивідуального договору та узгодженого порядку виконання грошових зобов`язань шляхом укладення додаткової угоди (додаткових угод) стосовно продовження термінів (строків)", не передбачає погодження сторонами безумовної та автоматичної зміни строків виконання зобов`язань у разі продовження дії воєнного стану.
Наведені формулювання за своїм змістом визначають лише порядок можливого оформлення майбутніх змін до договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди у разі досягнення сторонами відповідної згоди, однак не встановлюють конкретної обставини (підстави), з настанням якої сторони пов`язали можливість зміни кінцевого строку виконання зобов`язання.
Тому такі положення не можуть бути ототожнені з умовою договору, за якою саме продовження дії воєнного стану автоматично породжує обов`язок сторін внести зміни до Індивідуального договору в частині строків виконання грошових зобов`язань. За своєю правовою природою вони є лише констатацією форми договірного врегулювання можливих змін у разі досягнення сторонами відповідної згоди згідно з частиною першою статті 654 Цивільного кодексу України, а не попереднім погодженням обов`язкової зміни договору при настанні визначеної обставини у розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
8.7. З огляду на наведене такі договірні умови не утворюють самостійної підстави для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України щодо внесення змін до договору в судовому порядку.
За відсутності прямо погодженої сторонами підстави для обов`язкової зміни договору відповідна вимога повинна оцінюватися лише в контексті наявності чи відсутності передумов для зміни договору за правилами статті 652 Цивільного кодексу України.
Водночас у справі № 910/7487/24 Верховний Суд прямо зазначив про відсутність у спірних правовідносинах у цій справі виключної правової проблеми щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, не є підставою для внесення змін до Індивідуального договору № ПГ0702/3213-22 шляхом укладення додаткової угоди № 5 до нього в частині продовження термінів оплати позивачем фактичного залишку грошового зобов`язання у спірних правовідносинах.
8.8. Отже, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду обґрунтувала відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права.
Щодо подібності правовідносин
9.1 У справах № 910/7487/24 та № 910/7486/24, як і в справі (№ 910/7488/24), що передається, є подібними:
1) однаковий склад учасників в усіх справах;
2) подібний предмет позовів - визнання укладеною додаткової угоди до договору;
3) подібні підстави позовів - обов`язок укласти додаткову угоду відповідно до Індивідуального договору до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу та вимог законодавства у зв`язку із продовженням на території України дії воєнного стану після 21.11.2022.
9.2. Згідно з частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
9.3. Ураховуючи викладене, справа № 910/7488/24 за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду.
Керуючись статтями 234, 235, 301, 302, 314, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Прийняти до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/7488/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026.
2. Призначити розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі № 910/7488/24 на 06 листопада 2026 року о 10:00 у приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 203.
3. Участь у судовому засіданні для учасників справи не є обов`язковою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю. Я. Чумак
Судді О. В. Васьковський
Ю. Л. Власов
Г. О. Вронська
В. Г. Пєсков
Л. І. Рогач