Ухвала
04 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 752/2815/26
провадження № 61-11559ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крат В. І. розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, яка підписана Коцуром Станіславом Олеговичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю щодо особи ОСОБА_1 , заінтересована особа - акціонерне товариство «Сенс Банк»,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) звернулося з заявою, в якій просило зобов`язати АТ «Сенс Банк» розкрити банківську таємницю за період з 01 січня 2019 року по 29 січня 2019 року по рахунку № НОМЕР_1 , код валюти - 980 (українська гривня), який належить ОСОБА_1 із зазначенням обсягу та обігу коштів з наданням дати проведення операцій, суми платежів, призначення платежів, найменування платника, який перераховує кошти.
Заява мотивована тим, що на підставі плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2025 рік та відповідно до наказу від 06 листопада 2025 року № 7490-п, письмового повідомлення від 07 листопада 2025 року № 2554/26-15-24-02-01, виданого ГУ ДПС у м. Києві, проведена документальна планова виїзна перевірка ОСОБА_1 з питань дотримання платником податків вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2024 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 30 червня 2011 року по 31 грудня 2024 року тривалістю 10 робочих днів, за результатами якої складено акт документальної планової виїзної перевірки № 108012/Ж5/26-15-24-02-01/3072219277 від 16 грудня 2025 року, який направлено на податкову адресу платника податків.
ГУ ДПС у м. Києві вказувало, що було складено акт щодо неможливості вручення та підписання акту від 16 грудня 2025 року № 108012 документальної планової виїзної перевірки, оскільки платник не з`явився до ГУ ДПС у м. Києві для ознайомлення, підписання та отримання примірника акту.
ГУ ДПС у м. Києві зазначало, що копію наказу за № 7490-п від 06 листопада 2025 року та повідомлення за № 2554/26-15-24-02-01 від 07 листопада 2025 року надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків 07 листопада 2025 року.
Позивач посилався на те, що ГУ ДПС у м. Києві направляло направлення на перевірку № 32011 та № 32012 від 25 листопада 2025 року та запит ОСОБА_1 №1 від 26 листопада 2025 року, в якому просило надати пояснення та документальне підтвердження даних річних податкових декларацій за 2019-2024 роки в частині формування доходу та витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу.
Позивач вказував, що станом на 09 грудня 2025 року платником податків ОСОБА_1 не надано документи, пов`язані з предметом перевірки, в тому числі банківські виписки (рух коштів) по розрахунковим рахункам, які використовувалися в господарській діяльності за період, який перевірявся, про що ГУ ДПС у м. Києві складено акт про ненадання документів (їх копій) № 10985 від 09 грудня 2025 року. ГУ ДПС у м. Києві з метою повноти дослідження інформації про обсяг та обіг коштів по платнику податків ОСОБА_1 в розрізі контрагентів, підготовлено та направлено запит АТ «Сенс Банк» від 02 грудня 2025 року № 49387/Ж12/26-15-24-02-01-06 щодо надання інформації про обсяг та обіг коштів по рахунку № НОМЕР_1 , код валюти 980 - українська гривня, однак АТ «Сенс Банк» листом від 12 грудня 2025 року № 55046-09.4/2025 надано відповідь, згідно з якою відмовлено в наданні запитуваної інформації.
ГУ ДПС у м. Києві посилалося на те, що з метою недопущення втрат бюджету в умовах дії воєнного стану та повного і всебічного аналізу підприємницької діяльності платника, фактичного обігу грошових коштів, які пройшли по вказаних розрахункових рахунках платника податків, законності здійснення їх перерахувань іншими господарюючими суб`єктами підприємницької діяльності, фізичними особами, повноти декларування дохідної частини підприємницької діяльності, необхідно провести аналіз інформації про рух грошових коштів по рахунку ОСОБА_1 , який відкритий в банківській установі АТ «Сенс Банк».
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року, у задоволенні заяви ГУ Державної податкової служби у м. Києві про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
умовою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є доведення не лише направлення запиту та його вручення з дотриманням вимоги статті 42 ПК України, а й наявності законних підстав для розкриття такої інформації;
матеріали справи взагалі не містять даних та доказів виявлення податковим органом стосовно ОСОБА_1 будь-яких фактів чи обставин, які можуть бути підставою для відповідних перевірок і у зв`язку з якими потрібно розкривати інформацію, що містить банківську таємницю;
ГУ ДПС у м. Києві не доведено дотримання вимог закону та наявність підстав для розкриття інформації, що містить банківську таємницю, стосовно ОСОБА_1 ;
заявник не довів існування обставин, за яких є об`єктивна потреба в розкритті вказаної інформації або за яких є неможливим проведення перевірки;
натомість лише припущення щодо можливих порушень податкового, валютного та іншого законодавства ОСОБА_1 , зокрема, відсутності умов для реального здійснення господарських операцій та можливого заволодіння коштами, за відсутності в справі відповідних доказів, які хоча б мінімально відповідали стандарту доказування та містили формальні ознаки існування таких обставин та підтверджували необхідність у зв`язку з цим розкриття інформації, що містить банківську таємницю, не може бути достатньою підставою для задоволення заяви та розкриття такої інформації за рішення суду.
15 червня 2026 року ГУ ДПС у м. Києві через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/137759146) касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду мотивована тим, що:
касаційний суд вже вказував, що у разі касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі № 759/4747/16-ц (провадження № 61-4673св20));
аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судових рішень. ГУ ДПС у м. Києві не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Сама по собі незгода з оскарженим судовим рішенням без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Тому ГУ ДПС у м. Києві не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
14 липня 2026 року ГУ ДПС у м. Києві, через підсистему «Електронний суд», повторно звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2026 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/138533576) касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю щодо особи ОСОБА_1 , заінтересована особа - акціонерне товариство «Сенс Банк» визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що:
у касаційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві, як на підставу касаційного оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 646/3518/19, від 01 листопада 2021 року у справі № 761/21850/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 686/4972/21, від 23 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, від 13 червня 2023 року у справі № 752/18344/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18, від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/30877/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 757/287/21-ц, від 03 січня 2025 року у справі № 758/10967/22 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
у наведених постановах Верховного Суду, якими керувалися суди під час розгляду справи, зазначено, що підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо. Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, в межах цивільної справи можливе лише щодо юридичної або фізичної особи, стосовно якої вимагається розкриття інформації, а не її контрагентів;
лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. ГУ ДПС у м. Києві взагалі не наведено обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 646/3518/19, від 01 листопада 2021 року у справі № 761/21850/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 686/4972/21, від 23 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, від 13 червня 2023 року у справі № 752/18344/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18, від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/30877/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 757/287/21-ц, від 03 січня 2025 року у справі № 758/10967/22 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
саме лише загальне посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не може вважатися належним обґрунтуванням пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такий пункт вимагає конкретного та чіткого зазначення висновку Верховного Суду, його змісту, правової позиції, а також співставлення її з висновком суду апеляційної інстанції. З огляду на викладене, представник заявника не обґрунтовує необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у взаємозв`язку із вказаними вище підставами, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище постанові;
відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, зумовлює необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини першої статті 403 ЦПК України, однак, як уже було зазначено, касаційна скарга ГУ ДПС у Запорізькій області не містить належного обґрунтування необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, наведених у зазначених ним постановах;
доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди ГУ ДПС у м. Києві, з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами. Вважаючи, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам, позивач намагається довести необхідність зміни такої (на його користь). Однак, по-перше, такі доводи не є тотожними неправильному застосуванню норм права, а по-друге, частина друга статті 389 ЦПК України встановлює певні обмеження у повноваженнях суду касаційної інстанції. Верховний Суд як суд права (а не суд факту) не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам.
05 серпня 2026 року ГУ ДПС у м. Києві через підсистему Електронний суд втретє подало до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2026 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/139052643) касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року у справі № 752/2815/26 повернуто.
Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що:
як на підставу касаційного оскарження ГУ ДПС у м. Києві повторно зазначає, що підставами касаційного оскарження судового рішення, є порушення норм процесуального права (судами не повністю досліджено доказову базу по справі), а також касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 646/3518/19, від 01 листопада 2021 року у справі № 761/21850/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 686/4972/21, від 23 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, від 13 червня 2023 року у справі № 752/18344/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18, від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/30877/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 757/287/21-ц, від 03 січня 2025 року у справі № 758/10967/22;
при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення. Необхідність відступу від усталених висновків, може зумовлювати, зокрема: наявність фундаментальної помилки в правозастосуванні чи наявність висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19));
аналіз касаційної скарги свідчить, що вона за змістом є аналогічною попереднім, в ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених постановах. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому указана підстава касаційного оскарження судових рішень у повторній касаційній скарзі належним чином не обґрунтована;
доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди ГУ ДПС у м. Києві з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами. При цьому обов`язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України;
відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Таким чином, особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень. Тому згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.
02 вересня 2026 року ГУ ДПС у м. Києві через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року.
Касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 у справі №646/3518/19, від 01 листопада 2021 року у справі №761/21850/19, від 08 грудня 2021 року у справі №686/4972/21, від 23 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, від 13 червня 2023 року у справі № 752/18344/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18, від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/30877/21, від 15 лютого 2024 у справі №757/287/21-ц, від 03 січня 2025 року у справі №758/10967/22.
Разом з тим, указані підстави касаційного оскарження судового рішення в уточненій касаційній скарзі жодним чином не обґрунтовано.
Касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Необхідність відступу від усталених висновків, може зумовлювати, зокрема: наявність фундаментальної помилки в правозастосуванні чи наявність висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19)).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 у справі №646/3518/19, від 01 листопада 2021 року у справі №761/21850/19, від 08 грудня 2021 року у справі №686/4972/21, від 23 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, від 13 червня 2023 року у справі № 752/18344/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18, від 17 жовтня 2023 року у справі № 752/30877/21, від 15 лютого 2024 у справі №757/287/21-ц, від 03 січня 2025 року у справі №758/10967/22. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження, про наявність фундаментальної помилки в правозастосуванні чи наявність висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, та відповідно не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Таким чином, особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, яка підписана Коцуром Станіславом Олеговичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю щодо особи ОСОБА_1 , заінтересована особа - акціонерне товариство «Сенс Банк» повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат