Справа № 132/620/26
Провадження № 22-ц/801/1991/2026
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О.
Доповідач:Стадник І. М.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 вересня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу представника позивача ТОВ «Кошельок» Гурського Германа Юрійовича
на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Аліменка Ю.О.
у справі №132/620/26
за позовом ТОВ «Кошельок» (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач)
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2026 року ТОВ «Кошельок» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04.04.2021 року між сторонами було укладено договір № [номер приховано]-301779 про надання коштів у позику, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 3500,00 грн на строк 15 днів, дисконтна відсоткова ставка - 1,85 % на добу за початковий строк кредитування, 2,2 % на добу за продовжений строк кредитування.
У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, у нього виникла заборгованість в розмірі 11 401,25 грн, з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 7 901,25 грн - заборгованість за відсотками.
За наведених обставин позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № [номер приховано]-301779 року в розмірі 11 401,25 грн, судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 травня 2026 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № [номер приховано]-301779 від 04.04.2021 в розмірі 4 471 (чотири тисячі чотириста сімдесят одна) грн. 25 коп., з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 971,25 грн - заборгованість за відсотками.
Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судові витрати в розмірі 2 024,62 грн, з яких: 980,50 грн - витрати на професійну правничу допомогу; 1 044,12 грн - судовий збір.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із судовим рішенням, представник позивача Гурський Г.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що за умовами договору кредит надавався строком на 15 днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця грошових коштів. В договорі цей період визначений як лояльний (п. 2.1). В той же час у пункті 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду. Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 115 днів з моменту укладення договору (15 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 16 липня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що 04.04.2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір № [номер приховано]-301779 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
На підставі зазначеного вище договору відповідачу було надано кредит в розмірі 3 500,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності (п. 1.1).
Кредит надається строком на 15 (дванадцять діб) днів, (далі - "Лояльний період") початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця. Сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом (п. 2.1-2.2 Договору).
Відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для Позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору за умови дотримання Позичальником Графіку розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 4 540 грн., або 130% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 1 040 грн., або 30% від суми кредиту (п. 3.4 Договору).
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № [номер приховано]-301779 від 04.04.2021 року слідує, що позивачем нараховано заборгованість ОСОБА_1 в розмірі 11 401,25 грн, з яких: 3 500,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 7 901,25 грн - заборгованість за відсотками.
Позиція апеляційного суду
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору, та наявність заборгованості у відповідача за ним. Проте суд не погодився із заявленим розміром заборгованості, зокрема, в частині нарахування процентів за користування кредитом. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції встановив, що нарахування процентів після спливу строку кредитування, тобто 19.04.2021 року, є необґрунтованими, а тому не підлягає до стягнення.
Колегія суддів погоджується із такими висновками .
Предметом апеляційного перегляду є виключно правомірність нарахування позивачем процентів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.
Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.
Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також уточнила раніше висловлений свій висновок, викладений у пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, та зазначила, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання, нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Отже, позикодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії договору позики або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування процентів є безпідставним.
Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів, як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як норми статті 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 122, 123).
Судом досліджено умови кредитного договору №[номер приховано]-301779 від 04 квітня 2021 року та встановлено, що сума кредиту складає 3 500 грн; строк кредиту 15 днів (п.1.1, 2.1).
Пунктом 2.2 договору передбачено право позичальника продовжити Лояльний період за умови сплати протягом цього періоду всіх фактично нарахованих процентів. Водночас пунктом 3.6 договору сторони погодили, що користування кредитом після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, з настанням якої строк користування кредитом автоматично продовжується ще на строк до 90 календарних днів.
У зв`язку з настанням такої обставини згідно з пунктами 3.7 та 3.8 договору строк повернення основної суми кредиту переноситься, але не більше ніж на 90 днів після завершення Лояльного періоду, а за користування кредитом з наступного дня після його закінчення нараховуються проценти за базовою ставкою 2 % на день (730 % річних). Крім того, договором передбачено наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, можливість нарахування пені та не зупинення нарахування процентів до моменту повного виконання зобов`язань.
Право кредитора на нарахування договірних процентів обмежується строком правомірного користування коштами. Після спливу терміну кредитування (або пред`явлення вимоги про дострокове повернення) правова природа зобов`язання змінюється: на зміну регулятивним відносинам (плата за кредит) приходять охоронні. Відтак, подальше нарахування штрафних санкцій має відбуватися виключно на підставі статті 625 ЦК України, а не через нарахування відсотків, передбачених договором.
Апеляційний суд звертає увагу, що розділ 2 договору має назву «Строк кредитування» та спеціально врегульовує саме питання визначення строку користування кредитом.
Зокрема, пунктом 2.1 договору сторони прямо погодили, що кредит надається строком на п`ятнадцять днів.
Цей строк сторонами визначено як лояльний період.
У пункті 2.2 договору сторони окремо врегулювали питання його продовження.
З аналізу змісту цього пункту вбачається, що продовження строку кредитування поставлено у залежність від виконання позичальником визначеної договором умови, а саме сплати протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Колегія суддів вважає, що саме положення розділу 2 договору мають пріоритетне значення при вирішенні питання про визначення строку користування кредитом, оскільки вони безпосередньо регулюють відповідні правовідносини.
Натомість пункт 3.6 договору міститься вже у зовсім іншому розділі договору.
Цей розділ регламентує порядок нарахування процентів, порядок їх сплати, відповідальність позичальника та фінансові наслідки невиконання ним своїх зобов`язань.
Тобто зміст цього розділу свідчить, що він визначає порядок виконання вже існуючого кредитного зобов`язання.
Саме тому положення пункту 3.6 договору не можуть тлумачитися як такі, що автоматично змінюють істотну умову договору щодо строку кредитування, яка вже була визначена сторонами у розділі 2 договору та конкретизована у Додатку № 1.
Водночас із розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «Кошельок» пред`явило до ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів за понадстрокове користування кредитними коштами за період з 04 квітня 2021 року по 17 липня 2021 року, а не процентів від простроченої суми (відповідно до статті 625 ЦК України).
Не заслуговує на увагу посилання заявника на те, що відповідна умова Договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами "відкладальною", незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
Колегія суддів зазначає, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна обставина» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами. Таким чином, зміст п.3.6 договору прямо суперечить змісту п.2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.
Оскільки кредитором нараховано проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підстави для стягнення цих процентів з відповідача відсутні.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ТОВ «Кошельок» Гурського Германа Юрійовича залишити без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 травня 2026 року- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий: /підпис/ І.М. Стадник
Судді: /підпис/ Ю.Б.Войтко
/підпис/ І.В.Міхасішин
Згідно з оригіналом
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Судове рішення набрало законної сили 04.09..2026
Помічник судді Валентина КОРЖОВА
04.09.2026