Дата документу 01.09.2026 Справа № 331/1951/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 331/1951/24
Провадження №22-ц/807/1064/26
Головуючий в 1-й інстанції - Антоненко М.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В.,
суддів: Кочеткової І.В., Полякова О.З.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняка Віктора Кузьмича на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебування на утриманні батька,-
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про становлення факту перебування на утриманні батька. Просив суд, встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації та постійного проживання: АДРЕСА_1 , перебував на утриманні батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації та постійного проживання: АДРЕСА_1 , до дня смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в смт. Партизани Генічеського району Херсонської області, є громадянином України. Його батьком є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_3 , з якими він мешкав постійно в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Батько ОСОБА_2 з 03.04.2022 р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій та Луганській областях. ІНФОРМАЦІЯ_4 батько ОСОБА_2 помер у шпиталі м. Бахмут Донецької області від травм і поранень, отриманих при захисті батьківщини. На день смерті батька: ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивач досяг повноліття, проте був членом його сім`ї та знаходився на утриманні батька ОСОБА_2 . Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою виплатити одноразову грошову допомогу у відповідності до положень статті 16 ч 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_2 під час проходження військової служби і надав визначений перелік документів. Натомість, отримав листа № 281/С від 20.01.2023 р. про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги через те, що не надав документи про знаходження на утриманні батька та про навчання у вищому навчальному закладі за денною формою станом на день смерті батька. Внаслідок викладеного виникла необхідність в судовому порядку встановити факт його перебування на утриманні батька станом на 10.06.2022р.
Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2026 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебування на утриманні батька.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняка Віктора Кузьмича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що наданими доказами беззаперечно доведено, що позивач належав до сім`ї батька ОСОБА_2 . Зважуючи на свій вік, денну оплатну форму навчання в університеті, неотримання стипендії, необхідність забезпечення проживання в іншій державі, позивач повністю перебував на утриманні батька. Вказані обставини підтверджені наданими доказами і допитаними в суді першої інстанції свідками.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано суду наступні письмові докази: свідоцтво № 187948 про народження ОСОБА_1 від 07.07.2003 р. Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області (а.с.13), довідку військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022p. № 5564 про те, що ОСОБА_2 з 03.04. по ІНФОРМАЦІЯ_4 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (а.с.12), свідоцтво про смерть ОСОБА_2 Серії НОМЕР_2 від 14.07.2022 р. Шевченківського РАЦС м. Запоріжжя (а.с.11), витяг з протоколу № 2690 від 17.11.2022 р. засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, згідно з яким ОСОБА_2 1975 р.н. отримав травми і поранення, які призвели до смерті, та пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.25), лист № 281/С від 20.01.2023 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 з відмовою у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (а.с.24), довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру N565970-2020 від 13.10.2020 р. про реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22), довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру Nl252226-2022 від 29.11.2022 р. про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23), довідку московського університету зв`язку та інформатики від 24.02.2022 p. № 24/996052(а.с.21), наказ московського університету зв`язку та інформатики від 16.08.2022 p. №1095-е про відрахування ОСОБА_1 з 09.08.2022 p.(а.с.20), паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон НОМЕР_3 ; студентський квиток № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_4 (а.с.15); залікову книжку № НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.17-19); довідку № 55 від 13.10.2022р. Національного університету «Запорізька політехніка», згідно з якою ОСОБА_1 є студентом контрактної форми навчання 1 курсу (РТ-812, фах 125 «Безпека інформаційних і комунікаційних систем» денна форма навчання) факультету радіоелектроніки і телекомунікацій, термін навчання з 01.09.2022 р. по 03.06.2026 р. (а.с.16), посвідчення серії № НОМЕР_6 від 22.12.2022 р. на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни(а.с.14), відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 25.02.2025 р. стосовно ОСОБА_3 за 2021 -2022 р.р., а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору станом на 23.01.2024 р. стосовно ОСОБА_1 за період з 1кварталу 2021 р. по 4 квартал 2022 р. (а.с.106), договір № 15-ИБ-21 про надання платних освітніх послуг (вища освіта) від 30.07.2021 р., укладений між ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» та ОСОБА_1 - російською та в перекладі на українську; витяг з наказу від 19.08.2021 р. ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» про зарахування ОСОБА_1 до навчального закладу на денну форму навчання з 01.09.2021 р. - російською та в перекладі на українську; наказ від 16.08.2022 р. ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» про відрахування ОСОБА_1 з учбового закладу з 09.08.2022 р.- російською та в перекладі на українську; довідка від 02.09.2025 р. про проживання ОСОБА_1 в гуртожитку ФДБОЗВО «московський технічний університет зв`язку і інформатики» у м. Москва з 27.09.2021 р. до 19.08.2022 р.- російською та в перекладі на українську (а.с.119-134)
Метою встановлення факту у даній справі заявник вказав реалізацію права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у зв`язку зі смертю військовослужбовця, на утриманні якого перебував заявник, шляхом подальшого звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заявник ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2 є сином та батьком.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її сусідом, мешкає по АДРЕСА_2 , а вона мешкає по АДРЕСА_3 . З родиною ОСОБА_6 вона знайома з 2007 року. Близьких дружніх стосунків в них не було, іноді спілкувались як сусіди. ОСОБА_2 останній час працював в таксі Bolt, а ОСОБА_3 продавцем у крамниці на Критому ринку. В 2019 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розлучились, але продовжували жити за вказаною адресою. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя. ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. Зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що він матеріально допомагав сину, коли той навчався.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона мешкає в АДРЕСА_4 . Позивач ОСОБА_1 є її рідним племінником. Родина ОСОБА_6 мешкає будинку за адресою: АДРЕСА_2 з 2007 року. В 2019 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розлучились, але продовжували жити за вказаною адресою. ОСОБА_2 останній час працював в таксі Bolt, а ОСОБА_3 продавцем у крамниці на Критому ринку. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя. ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. Наскільки їй відомо, ОСОБА_1 матеріально утримували батьки коли той навчався. Але яким чином здійснювалось утримання та на які суми, їй не відомо.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона разом зі своєю родиною - чоловіком і двома дітьми з 2007 року мешкає будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В 2019 році вона розірвала шлюб з чоловіком ОСОБА_2 , але вони продовжували жити за вказаною адресою. ОСОБА_2 їздив на заробітки у Польшу, а останній час працював в таксі Bolt. Вона працювала продавцем у крамниці на Критому ринку. Їхній син ОСОБА_1 в 2021 році поїхав до москви навчатися у ВУЗі, але через один рік повернувся до Запоріжжя, на сьогоднішній день навчається у Національному університеті «Запорізька політехніка». ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення росії в Україну, долучився до лав Збройних Сил України. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер у шпиталі м. Бахмут Донецької області від поранень, отриманих при захисті батьківщини. Її син ОСОБА_1 постійно перебував на утриманні батька ОСОБА_2 до дня смерті останнього.
Відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача належними, достатніми та допустимими доказами не доведений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 до 10.06.2022 р., оскільки не надано суду жодної документально підтвердженої суми грошових переводів із зазначенням цільового призначення платежу достатнього для забезпечення життєдіяльності повнолітньої працездатної особи. Крім того, позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували, що батько на постійній основі надавав йому утримання впродовж 2021-2022 років, та що таке утримання було основним і постійним джерелом засобів його існування. Посилання позивача про те, що він разом з батьком по день його смерті були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 також не може були належним та допустимим доказом для встановлення факту перебування заявника на утриманні померлого, адже реєстрація осіб за однією адресою не може підтвердити факт перебування особи на утриманні іншої особи. З огляду на пояснення в судовому засіданні матері заявника ОСОБА_3 , що період з 2021 по 2022 роки був доволі складним для родини, тому матеріальна допомога від ОСОБА_2 дійсно була єдиним засобом для існування її сина за відсутності інших належних та достатніх доказів, не може бути встановлений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 . Пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 мають загальний, неконкретний характер, інформація про надання ОСОБА_2 утримання своєму сину відома свідкам з чужих слів, а тому суд розцінив ці покази як голослівні. Суду не надано доказів, що ОСОБА_1 отримував від батька постійну допомогу, яка була основним джерелом засобів його існування. Останній є працездатною особою, не є інвалідом, та ним документально не доведено, що стан його здоров`я не дозволяє йому працювати та утримувати себе самостійно. Також, заявником не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що він не мав інших джерел доходів.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється у порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах першому-третьому пункту другого статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих, які перебували на їх утриманні.
Відповідно до частини шостої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, закладах вищої освіти (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.
Відповідно до положень статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання (постанова ВС від 22.10.2020 у справі № 210/343/19, від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17, від 27.06.2018 у справі № 210/2422/16-ц).
Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова ВС від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17).
Колегія суддів зазначає, що в позові про встановлення факту перебування на утриманні батька, ОСОБА_1 посилається на те, що після досягнення повноліття ІНФОРМАЦІЯ_7 , він з 01.09.2021 р. продовжив навчання за контрактом у вищому навчальному закладі за денною формою навчання, внаслідок чого не мав самостійного заробітку, не отримував стипендію та не мав інших доходів для забезпечення оплати навчання і проживання за місцем знаходження університету в іншій державі. Викладене на думку позивача свідчить, що з 01.09.2021 і до 10.06.2022 він перебував на утриманні батька ОСОБА_2 , матеріальна допомога якого була його постійним та основним джерелом засобів для існування і навчання.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Як вірно вказав суд першої інстанції, стороною позивача не доведений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 до 10.06.2022 р., оскільки не надано жодної документально підтвердженої суми грошових переказів із зазначенням цільового призначення платежу достатнього для забезпечення життєдіяльності повнолітньої працездатної особи. Крім того, позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували, що батько на постійній основі надавав йому утримання впродовж 2021-2022 років, та що таке утримання було основним і постійним джерелом засобів його існування.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів, які б характеризували наявність та розмір доходу загиблого ОСОБА_2 , який би давав йому можливість надавати постійне утримання своєму синові, позивачу у справі. Факт навчання позивача у вищому навчальному закладі на денній формі навчання, проживання у гуртожитку в іншій державі, хоча і вказує на наявність потреби в додатковому утриманні, між тим саме по собі не вказує на наявність такого утримання, крім того виключно з боку батька, за відсутності доказів наявності в нього постійного доходу бо все інше є припущенням.
Лише показами свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні батька.
Згідно з частиною першою статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Правовий аналіз положень ЦПК України свідчить про те, що передумовою для виклику свідка є суперечливість досліджених доказів або наявність у суду сумнівів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (постанова ВС від 17.08.2023 по справі № 482/812/19).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно рішення КСУ від 3.06.1999 по справі № 5-рп/99 факт перебування особи на утриманні має бути доведений конкретними матеріальними критеріями.
Покази матері заявника ОСОБА_3 , що в період з 2021 по 2022 роки матеріальна допомога від ОСОБА_2 дійсно була єдиним засобом для існування її сина, за відсутності інших належних доказів, не можуть бути достатніми для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні батька ОСОБА_2 .
Пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 мають загальний, неконкретний характер, інформація про надання ОСОБА_2 утримання своєму сину відома свідкам з чужих слів.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняка Віктора Кузьмича залишити без задоволення.
Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 04 вересня 2026 року.
Головуючий С.В. Кухар
Судді: І.В. Кочеткова
О.З. Поляков